Головна
ГоловнаНавчальний процесПедагогіка → 
« Попередня Наступна »
Лихачов Б.Т.. Педагогіка: Курс лекцій / Учеб. посібник для студентів педагог, навч. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юрайт-М.-б07с., 2001 - перейти до змісту підручника

ПОНЯТТЯ ВИХОВАННЯ ЯК ГРОМАДСЬКОГО ЯВИЩА. ЄДНІСТЬ ВИХОВАННЯ І ЖИТТЯ

Виховання як суспільне явище - складний і суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь в життя суспільства, в побут, у суспільно-виробничу діяльність, у творчість, у духовність; становлення їх людьми, розвиненими особистостями і індивідуальностями, найважливішим елементом продуктивних сил суспільства, творцями власного щастя. Воно забезпечує суспільний прогрес і спадкоємність поколінь.

Виховання як суспільне явище характеризується такими основними рисами, що виражають його сутність:

1. Виховання виникло з практичної потреби пристосування, прилучення підростаючих поколінь до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старіючих і вибувають з життя поколінь. В результаті діти, стаючи дорослими, забезпечують власне життя і життя втрачають здатність до праці старших поколінь.

2. Виховання категорія вічна, необхідна і загальна. Воно з'являється разом з виникненням людського суспільства і існує, поки живе саме суспільство. Воно необхідно тому, що є одним з найважливіших засобів забезпечення існування і наступності суспільства, підготовки його продуктивних сил і розвитку людини. Категорія виховання спільна. У ній відбиваються закономірні взаємозалежності і взаємозв'язку цього явища з іншими суспільними явищами. Виховання включає в себе як частину навчання та освіта людини.

3. Виховання на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами носить конкретно-історичний характер. Воно обумовлено характером і організацією життя суспільства і тому відображає суспільні протиріччя свого часу. У класовому суспільстві корінні тенденції виховання дітей різних класів, верств, груп деколи протилежні.

4. Виховання підростаючих поколінь здійснюється за рахунок освоєння ними основних елементів соціального досвіду, в процесі і в результаті залучення їх старшим поколінням в суспільні відносини, в систему спілкування і в суспільно необхідну діяльність. Суспільні відносини і взаємини, впливу і взаємодії, в які вступають між собою дорослі і діти, завжди є виховними або виховують, незалежно від ступеня їх усвідомлення як дорослими, так і дітьми. У самій загальній формі ці взаємини спрямовані на забезпечення життя, здоров'я і харчування дітей, визначення їх місця в суспільстві та стану їх духу. У міру того як дорослі усвідомлюють свої виховні взаємини з дітьми і ставлять перед собою певні цілі формування у дітей тих чи інших якостей, їх відносини стають все більш педагогічними, свідомо цілеспрямованими.

На основі усвідомлення дорослими основних рис виховання як суспільного явища в суспільстві виникає прагнення до свідомого і цілеспрямованого використання законів виховання в інтересах дітей і суспільства. Старші покоління свідомо об-, ращаются до узагальнення досвіду виховних відносин, до вивчення виявляються в ньому тенденцій, зв'язків, законів, до використання їх в цілях формування особистості. На цій основі і виникає педагогіка - наука про закони виховання та їх використання в цілях свідомого і цілеспрямованого керівництва життям і діяльністю дітей.

Отже, суспільне явище - виховання - необхідно як спосіб забезпечення життя суспільства і індивіда; воно здійснюється в конкретно-історичних умовах в результаті певним чином сформованих суспільних відносин і способу життя суспільства; основним критерієм його здійснення, реалізації є ступінь відповідності властивостей і якостей особистості вимогам життя.

Виховання та продуктивні сили. Виховання функціонує в системі інших суспільних явищ. Необхздімость підготовки продуктивних сил суспільства є докорінна суспільна потреба, основа виникнення, існування і розвитку виховання як суспільного явища. Тому й оснозой змісту виховання як суспільного явища завжди було освоєння виробничого досвіду і навичок до праці. Наукова педагогіка встановлює зв'язок виховання, навчання з продуктивною працею і політехнічним освітою, що забезпечують загальноосвітню підготовку продуктивних сил суспільства. Таким чином, основна функція виховання як суспільного явища - в обслуговуванні підготовки продуктивних сил суспільства. Розвиток всього різноманіття суспільних функцій виховання залежить від соціального наповнення громадських, передусім виробничих, відносин.

Виховання та економічний базис. Певний рівень розвитку продуктивних сил призводить до встановлення відповідних відносин власності і виробничих відносин, економічного базису. Характер цих відносин обумовлює підготовку продуктивних сил, характер виховання: його спрямованість, зміст, форми, методи. Для гуманістичної, демократичної педагогіки метою стає сама людина, її всебічний і гармонійний розвиток на основі єдності природних обдарувань і вимог розвивається суспільного життя, в тому числі виробництва. Це гранично розширює функції і зміст виховання, робить різноманітними його форми і методи.

Взаємозв'язок і взаємозалежність між виробничими і виховними відносинами дуже складні і суперечливі. В історії суспільства вихованню відводилася роль всемогутнього засобу формування особистості, а бувало, що й зовсім скидати з рахунків як засіб, не здатне скільки-небудь істотно вплинути на людську природу.

Насправді ж роль і місце виховання в суспільному житті залежать від стану самого суспільства, і насамперед від відносин власності та виробничих відносин в ньому. Характер, зміст, форми і методи виховання в основних рисах завжди визначаються характером виробничих відносин. Виховання не здатне саме по собі ко - ренним чином змінити, перетворити людину і суспільство. В умовах же гуманного, демократичного суспільства виробничі si всі інші суспільні відносини сприяють духовно-ціннісному наповненню і максимальному розвитку суспільних функцій виховання. І тоді виховання, формуючи не тільки продуктивну силу, а й різнобічно розвиненої людини, впливає і на характер виробничих відносин, сприяє їх вдосконаленню. Виникає тісне діалектичне взаємовплив: відносини власності, виробничі відносини, визначаючи характер виховання, розширюють і збагачують його функції, а воно в свою чергу робить виробничі і власницькі відносини більш досконалими, устигаючими змінюватися і прогресувати, слідом за розвитком продуктивних сил.

Виховання та мову. Важко назвати два інших громадських явища, які грали б настільки велику роль в житті суспільства, мали б настільки багато спільного і разом з тим різного, специфічного, ніж виховання і мову. Обидва явища забезпечують історичний процес і саме існування суспільного життя, обидва представляють собою вічні категорії, виникаючи і зникаючи тільки разом із зміною та розвитком суспільства, залишаючись незмінними в своїх головних функціях, таких, як бути засобом спілкування між людьми і засобом забезпечення соціальної спадкоємності поколінь. Виховання і мова своїми специфічними засобами сприяють здійсненню спілкування та підготовки підростаючих поколінь до життя. Саме в цьому виявляється насамперед органічний взаємозв'язок, єдність і переплетення мови та виховання: мова значною мірою забезпечує педагогічний процес, оволодіння дітьми досвідом людства, а виховання у свою чергу забезпечує спадкоємність мови, процес оволодіння ним і вдосконалення людини в його застосуванні. Мова, що виник у спільній діяльності людей щодо задоволення їх потреб, закріплюючи в системі звукових і словникової-граматичних засобів результати роботи мислення, забезпечуючи спілкування в процесі і взаєморозуміння життя і виробництва, одночасно забезпечує і виховання.

Виховання за своїм призначенням забезпечує постійну зміну поколінь, спадкоємність між ними шляхом передачі досвіду суспільного життя через організацію діяльності та спілкування дітей. Мова займає по відношенню до виховання провідне місце. Він виступає і як зберігача суспільного досвіду, різного роду інформації, і в якості головного знаряддя передачі цієї інформації від одного покоління до іншого. Конкретно-педагогічних та методичних функцій мови декілька. Найважливішими серед них є:

мова як засіб педагогічного спілкування;

мова як засіб педагогічного процесу пізнання і розвитку;

мова як засіб педагогічного вираження і самовираження, педагогічної організації, впливу і взаємодії;

мова - вчинок і засіб вивчення дітей.

Виховання та форми суспільної свідомості. Сутність і характер їх взаємодії визначають форми суспільної свідомості, які являють собою духовну живильне середовище виховання. Підростаючі покоління застають в суспільстві певні виробничі відносини і надбудову. Індивідуальне свідомість дітей формується в рамках існуючих форм суспільної свідомості.

Найважливіша форма суспільної свідомості - ідеологія. Ідеологія являє собою конкретно-історично обумовлену сукупність, систему ідей, поглядів, теорій, що пояснюють картину і явища світу. Вона включає філософські, моральні, політичні, економічні, правові, естетичні ідеї. Ідеологічне освіта передбачає оволодіння дитиною системою ключових, ведучих, системоутворюючих ідей про закони розвитку природи і суспільства, знання різних ідеологічних напрямів і здатність критичного ставлення до них. Ідеологічне, цілісно-орієнтаційна виховання відбувається у процесі суспільного життя, передбачає формування у дітей основ світогляду, глибоких переконань, ідейно-емоційного ставлення до явищ дійсності.

Політика являє собою вираження і проведення в життя корінних інтересів тих чи інших соціальних верств, класів, груп, принципи діяльності з організації внутрішнього життя суспільства і міжнародних відносин. Як частина ідеології, політика використовує виховання в якості одного з каналів свого затвердження в суспільстві, у свідомості підростаючого покоління. Цивільно-полі-тичні освіту передбачає засвоєння дітьми основних конституційних політичних принципів суспільного устрою і відносин з іншими державами. Політичне громадянське виховання здійснюється в системі політичних відносин, має своїм результатом обізнаність про політичні ідеї і події, розвинену здатність глибокого аналізу та оцінки політичних подій, активність у проведенні політичних принципів у життя, їх пропаганді та захисті.

Мораль або моральність є сукупність норм і правил, що регулюють відносини людей у ??суспільстві на основі громадської думки, стимулюють або гальмують їх поведінку і діяльність.

Моральність, звичаї поведінки буквально з моменту народження стають змістом виховання. Дитина застає в суспільстві певну систему моральних норм, а виховання пристосовує його до них. Поряд з простими, загальнолюдськими нормами моральності існують класово-спрямовані моральні принципи.

Моральне освіта складається в засвоєнні основних норм і правил поведінки в даному суспільстві, їх теоретичного і практичного обгрунтування. Моральне виховання здійснюється в ході повсякденних моральних відносин і приводить до формування у дітей звичного моральної свідомості, звичних дій і поведінки, до розвитку здатності морального мислення і відповідального вибору. Зовнішнім критерієм моральної поведінки є виконання вимог громадської думки. Внутрішнім критерієм є совість - загострене почуття, що викликає в людині, залежно від характеру його вчинку, або стан морального задоволення, або каяття і занепокоєння, докори сумління і моральних мук.

Право являє собою сукупність норм і правил відносин між людьми, що спираються на примусову силу держави і моральність. Правова освіта підростаючого покоління передбачає впровадження у свідомість дітей ідей неприпустимість нехтування нормами моральності, провідного людини до порушення закону. Моральне поведінка збігається з вимогами закону, а аморальне веде до його порушення. У ході правової освіти діти знайомляться з основними нормами, порушення яких карається законом. Правове виховання реалізується в повсякденних цивільних відносинах і полягає у формуванні у дітей високого і глибокого почуття громадянськості, гордості за свою державу, безмежного поваги до встановлених законами, неприпустимість їх порушення.

Наука є така форма суспільної свідомості, в якій відображаються і накопичуються знання про сутність, зв'язках і залежностях, об'єктивних законах розвитку природи, суспільства і мислення. Наукові знання є одним з найважливіших компонентів змісту виховання як суспільного явища. Наукове освіту підростаючого покоління полягає в поступовому оволодінні дитиною системою об'єктивно-достовірних, перевірених практикою, системоутворюючих узагальнень, основ знань і навичок, які є реальною і необхідною базою для вступу в суспільно-виробниче життя, отримання будь-якого спеціального освіти. Наукове виховання відбувається у процесі реального пізнання і полягає у розвитку особистості, формуванні у дітей творчого, аналітичного ставлення до явищ природи і суспільства, вміння в будь-якій справі прогнозувати, будувати систему доказів, робити узагальнення і моделювати.

 Мистецтво, на відміну від науки, є форма суспільної свідомості, відображення реальної діяльності за допомогою художньо-образних узагальнень, що викликають в людині ідейно-емоційне, естетичне ставлення до явищ світу. Твори мистецтва носять конкретно-історичний характер і містять в собі як неминущі духовно-естетичні цінності, так і ідеї, що віддають данину часу. Мистецтво є важливою частиною змісту виховання як суспільного явища. Мистецтвознавче освіту полягає в систематичному накопиченні знань як про самих творах різних мистецтв, так і про дослідження з приводу цих творів. Художнє виховання здійснюється в процесі спілкування з художніми творами мистецтва і в ході самодіяльної художньої творчості, що приводить до формування естетичного ідеалу, розвитку художнього смаку, прагнення діяти «за законами краси». Мистецтво має своєю функцією художнє пізнання світу, формування естетичного ставлення до життя, творчого початку і загального розвитку в людині, а також сприяння громадянському і духовно-моральному становленню особистості. 

 Релігія - форма суспільної свідомості, у якій відбиваються і пояснюються явища природи і суспільства не на основі науки, а на базі релігійного вірування. Релігія, культові відправлення є організованим процесом ідеологічної обробки свідомості людей. Релігійна освіта полягає в засвоєнні людиною історії релігії та основних догм релігійного вірування. Релігійне виховання здійснюється в організації емоційно-ірраціональних відносин до предметів культу і віруючих між собою. Воно призводить до формування, навіюванню, впровадженню сліпої віри в існування містичних сил, нібито всеблагих, всемогутніх, всесильних, що карають і мілующіх, до стійкого емоційно-психічному стану релігійного фанатизму. 

 Антигромадське свідомість складається під впливом пережитків, кризових явищ в економіці і духовного життя суспільства, пропаганди насильства, злочинної романтики, сексу, розбещеності. Антигромадське формування особистості є стихійний процес накопичення дитиною антигромадських знань і досвіду у випадкових відносинах з дорослими, однолітками, батьками, що порушують і виправдовують порушення, норм моралі та права. Воно відбувається в антигромадських відносинах і діяльності самих дітей, в стійких прагненнях до задоволення потреб в обхід і в порушення норм моральності і права. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "ПОНЯТТЯ ВИХОВАННЯ ЯК ГРОМАДСЬКОГО ЯВИЩА. ЄДНІСТЬ ВИХОВАННЯ І ЖИТТЯ "
  1. Виховання
      виховання, якою звичайно нехтують і яка, проте, необхідна як для тих, кому згодом вона стане в нагоді для добування засобів до життя, так і для тих, що не витягнуть з неї матеріальної вигоди. - Ми говоримо про розвиток спритності рук. § 221. Якщо розвиток тілесної спритності необхідно для більш успішного поводження з безпосередньо оточуючими речами, то інтелектуальна
  2. 6. ВИХОВАННЯ У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ
      поняттям «соціалізація». Детально охарактеризовані принципи виховання. Аналізуються чотири групи методів виховання: методів формування соціального досвіду дітей; мотивації діяльності і поведінки; самовизначення особистості дитини; стимулювання та корекції дій і відносин дітей у виховному процесі. Окремі глави присвячені ролі дитячого колективу у вихованні та системі
  3. 39. Правове виховання і його форми. Правова інформованість. Цілі правового виховання.
      виховання - цілеспрямоване постійний вплив на людину з метою формування у нього правової культури та активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання - дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити його поважати і дотримуватися законів і підзаконні акти, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний значно зменшити число
  4. Закономірний характер виховання і система його особливих принципів
      виховання - спеціальна система основних, вихідних вимог до побудови його системи, головні рекомендаційні положення, реалізація яких забезпечує досягнення мети і вирішення завдань виховання. Вони - узагальнений висновок-урок з досвіду виховання, результатів наукових досліджень і засновані на розумінні як загальних, так і специфічних закономірностей виховання в умовах правоохоронної
  5. 9. СІМ'Я ЯК СУБ'ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОГО Взаємодія
      виховання, а також за механізмом соціального навчання. Виділено кілька моделей взаємодії батьків з дітьми: авторитетна, владна, поблажлива. Зазначено причини психологічних деформацій сім'ї, які є найважливішими причинами порушення особистісного розвитку дитини. І. Ф. Харламов. Педагогіка. Передумовою підвищення ефективності виховання визнається поєднання
  6. Спеціаліст
      вихованістю і т.д.), інших працівників, спонукає їх так чи інакше враховувати цей факт і оголює власні педагогічні особливості, які впливають на досягаються. Існують чотири області дотику професійної діяльності кожного фахівця з педагогікой78. Перша область дотику - наявні в зовнішньому середовищі явища педагогічної реальності.
  7. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
      вихованістю людини і його вихованням? 2. Яке значення має вихованість і виховання співробітників правоохоронних органів у сучасних умовах і чому? 3. Які цілі і завдання виховання співробітників правоохоронних органів? 4. Назвіть принципи виховання і обгрунтуйте їх. 5. Які роль, зміст і можливості самовиховання молодого співробітника?
  8. 9.7. Професійно-правове виховання співробітників Цілі і завдання правового
      виховання співробітників правоохоронних органів має найважливіше значення в системі їх загальної та професійної виховання. Мета правового виховання - формування високого, професійного рівня правової культури співробітників, що забезпечує бездоганне приватне дотримання законів при здійсненні правоохоронної діяльності та її успішність у зміцненні законності та правопорядку.
  9. 1.1. Предмет, основні категорії та завдання педагогіки Предмет педагогічної науки
      поняттях, висунуті гіпотези і розроблений науковий прогноз її подальшого
  10. Керівник
      вихованості та розвиненості. Керівник зобов'язаний уміти пов'язувати рішення чисто професійних завдань з вихованням і навчанням співробітників, формуванням і розвитком у них професіоналізму, ділових якостей, виробленням відповідних норм поведінки. Величезне значення у вихованні співробітників мають особистий приклад і авторитет керівника. Користується авторитетом керівник, як правило, і
  11.  13.5. Правове виховання молоді
      виховання
  12.  9.5. Державно-професійне виховання
      виховання
  13. 2. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПЕДАГОГІКИ
      поняттю «технологія навчання», під яким автор розуміє певний спосіб навчання, в якому основне навантаження з реалізації функцій навчання виконує засіб навчання під управлінням людини. І.І. Підласий. Педагогіка. Виховання розглядається в широкому і вузькому сенсі. Звертається увага на історичний характер виховання. Основою навчання визнаються знання, уміння, навички.
  14.  16.5. Судовий процес у правовому вихованні та просвітництві громадян
      вихованні та освіті
  15.  13.3. Правове виховання в основних педагогічних системах суспільства
      виховання в основних педагогічних системах
  16. 24. Правосвідомість: поняття, структура, види.
      виховання - це передача правової інформації (досвіду, знань про право) з покоління в покоління. Правове виховання - складова частина загального виховання і освіти особистості. Метою правового виховання є вдосконалення правової культури та правосвідомості населення. Головне - виробити усвідомлене прагнення особистості до правомірної поведінки. Розвиток правосвідомості визначає вибір
© 2014-2020  ibib.ltd.ua