| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Порядок продовження строків тримання під вартою |
||
|
закріплено в ст. 165-3 КПК, де зазначено, що: за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначають причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яку тримають під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу. Із поданням про продовження строку тримання особи під вартою звертаються до суду: при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців -не пізніше ніж за 5 діб до закінчення строку тримання особи підвартою; при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців -не пізніше 15 діб до закінчення строку тримання під вартою; при продовженні строку тримання під вартою до 18 місяців -не пізніше 20 діб до закінчення строку тримання під вартою; при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальноїсправи - не пізніше ніж за 5 діб до закінчення граничного строкутримання під вартою. Одержавши подання, суддя: вивчає матеріали кримінальної справи; за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженніякої перебуває справа; вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився; якщо є до того підстави, виносить постанову про продовженнястроку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні. У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо його не продовжено у встановленому порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти. Осіб звільняють з-під варти у випадках: "Ь - скасування запобіжного заходу; закінчення передбаченого законом строку тримання під вартоюяк запобіжного заходу, якщо його не продовжено в установленомузаконом порядку. Начальник установи попереднього ув'язненнязобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодоякого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строку тримання під вартою не надійшла. При цьому він надсилає повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням. Постанова, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення (ч. З ст. 20 Закону України "Про попереднє ув'язнення"). Із метою запобігання порушення строків тримання під вартою адміністрація установи, де утримують заарештованого, заздалегідь нагадує органу, за яким він рахується, про закінчення строку. Згідно з п. З ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тримання під вартою осіб, які очікують судового розгляду справи щодо себе, не повинно бути загальним правилом. Воно може застосовуватись тільки у разі, якщо є розумним і необхідним, щоб запобігти втечі, впливу на свідків чи потерпілих, рецидиву злочину, а також за очевидної небезпечності особи для суспільства*. Мінімальними стандартними правилами Організації Об'єднаних Націй щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням, (Токійськими правилами) від 14 грудня 1990 р. передбачено, що "взяття під варту застосовується у судочинстві в кримінальних справах як крайня міра за умови належного врахування інтересів розслідування гіпотетичного правопорушення і захисту суспільства і жертви" (ч. 1 ст. 6). У судових стадіях кримінального процесу строки тримання під вартою законом у числовому вимірі не регламентовано. В міжнародних правових документах, ратифікованих Україною, йдеться про те, що кожна заарештована людина має право на судовий розгляд упродовж розумного строку (ч. З ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини; ч. З ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). кримінальну справу щодо заарештованої особи має бути розглянуто в суді без невиправданих затримок, що її у вітчизнянійсудовий практиці називають "тяганиною"; роботу суду має бути організовано таким чином, щоб кримінальні справи щодо заарештованих розглядалися в першу чергу. За завідомо незаконне взяття під варту (арешт) передбачено кримінальну відповідальність (ст. 371 КК). * Раніше взяття під варту в Україні могло застосовуватися з мотивів однієї тільки небезпечності злочину (ч. 2 ст. 155 КПК - вилучено 21 червня 2001 р.). 8. Юридична відповідальність за порушення: кримінально-правова: для ув'язненого - за втечу з місця попереднього ув'язнення -ст. 393 КК; для дізнавача, начальника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді - за завідомо незаконний арешт - ст. 371 КК. Нагляд за законністю утримання затриманих та взятих під варту осіб здійснює прокурор. Перевірка законності утримання цих осіб належить також до компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який згідно з п. 8 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, опитувати осіб, які там перебувають, та одержувати інформацію щодо умов їх тримання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Порядок продовження строків тримання під вартою" |
||
|
||