| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Права обмеженого користування іншими недвижимостями |
||
|
представлені в нашому законодавстві, по-перше, правами членів сім'ї власника житлового приміщення, передбаченими ст. 292 ГК. За цими громадянами безпосередньо закон визнає "право користування цим приміщенням на умовах, передбачених житловим законодавством". Таким чином, задоволення ними своїх житлових потреб тут не залежить від волі власника житла. По суті, це право обмеженого користування житлом власника також можна віднести до прав серви-тутного типу. При цьому дане право користування зберігається за ними і при переході права власності на житло (наприклад, при продажу цього житла як предмета застави, котрий гарантував банку-ссудодателю погашення виданого ним власнику житла кредиту) (СР п . 1 ст. 558 ЦК). Отже, при відчуженні громадянином-власником свого житла без згоди спільно проживають з ним членів його сім'ї вони вправі продовжувати користування колишнім приміщенням на законній підставі і не можуть бути виселені з нього на вимогу нового власника. Більш того, при наявності в числі членів сім'ї такого власника неповнолітньої особи будь-яке відчуження житла взагалі допускається тільки з попередньої згоди органу опіки та піклування (п. 4 ст. 292 ЦК). Закон тут, по суті, обмежує власника нерухомості в праві розпорядження нею. Крім прямування такого "права користування житлом" за нерухомістю, характерного для речового права, воно захищається законом від усяких зазіхань будь-яких осіб, включаючи і самого власника житлового приміщення (п. 3 ст. 292 ЦК). Все це не залишає сумнівів у його речове-правовий характер (тим більше що норми про нього поміщені в гол. 18 ЦК, присвяченій речових прав на житлові приміщення) По-друге, до них відноситься право довічного користування житловим приміщенням (житловим будинком, його частиною, квартирою і т. п.) чи іншим об'єктом нерухомості (земельною ділянкою, дачею і т. д.), яке виникає у громадян на підставі договору (купівлі-продажу нерухомості під умовою довічного змісту з утриманням відповідно до п. 1 ст. 602 ЦК) або заповідального відмови (ч. 2 ст. 538 ЦК РРФСР 1964 р.). Зміст цього права визначено законом, а не договором або заповідальним відмовою Воно полягає в можливості проживання у житловому приміщенні, що належить іншій особі, тобто в обмеженому (цільовому) використанні чужого нерухомого майна, і виключає для уповноваженої особи будь-які можливості розпорядження цим майном Дане право також зберігається за управомо-ченнимі особами (користувачами) незалежно від можливої згодом зміни власника нерухомості і користується абсолютним захистом, у тому числі і щодо власника. Сказане відноситься і до права довічного користування земельною ділянкою або іншим (крім житлового приміщення) об'єктом нерухомості. 1. заставне право (у випадках, коли його об'єктом є річ, а не майнове право) 1; 2. право утримання (ст. 359 ЦК). Об'єктом обох названих прав може бути як нерухоме, так і рухоме майно (речі), а в їх зміст входить можливість примусової реалізації відповідних речей крім волі їхніх власника, тобто припинення самого основного речового права - права власності. Обидві ці обставини не мають місця відносно інших видів обмежених речових прав. Названі особливості застави (і вельми близького до нього інституту утримання) зумовили давні, але не припиняються досі теоретичні суперечки про його речове-правової або зобов'язально-правовий пріроде2. Як відомо, заставодержателю належить право задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (п. 1 ст. 334 ЦК) Це право обтяжує предмет застави, слідуючи за ним незалежно від зміни його власника , більше того, що залишається власником заставодавець за загальним правилом має право розпоряджатися предметом застави тільки за згодою заставодержателя (п. 2 ст. 346 ЦК). 1Следует мати на увазі, що передбачена законом можливість застави не речей, а прав (п 1 ст 336 ЦК), в тому числі частки у праві власності на спільне майно, породжує не речові, а зобов'язальні правовідносини (наприклад, при заставі "бездокументарних цінних паперів", які не є речами) 2 Ср Шершеневич Г Ф Підручник російського громадянського права З 240 і слід, Хвостов В М Система римського права З 329 і слід У ГК РРФСР 1922 р правила про заставу бичі поміщені в розділ "Речове право" і лише ГК РРФСР 1964 р, який не знав категорії речових прав, став розглядати заставу виключно як спосіб забезпечення належного виконання зобов'язань Він має право також захищати своє право від усяких зазіхань будь-яких осіб, включаючи і власника-заставодавця, від якого заставний кредитор за певних умов має право навіть витребувати закладене майно або домагатися усунення перешкод у здійсненні своїх прав (ст. 347 ЦК). Все це говорить про речове-правову природу застави. Хоча він, подібно оренді, зазвичай виникає на підставі договору заставодавця та заставодержателя, зміст прав заставного кредитора визначається безпосередньо законом. Це одне з обмежених речових прав, що виникають на підставі договору з власником речі (відповідно до п. 3 ст. 334 ЦК застава може виникати і в силу обставин, прямо передбачених законом). Крім того, це речове право, послідовна реалізація якого веде до втрати власником свого права (у разі звернення стягнення на заставлене майно), що також не характерно для інших (обмежених) речових прав 1. Слід зазначити, що і заставодержатель, і кредитор, що утримує річ боржника, володіють таким правом на чужу річ, яке дає їм можливість задовольнити свій майновий інтерес (в належному виконанні забезпеченого одним з цих способів основного зобов'язання) , використовуючи чужу річ навіть незалежно від волі власника, що також характерно для обмеженого речового права. 1Прімечательно, що вже ЦК РРФСР 1922 р. допускав в якості предмета застави речі, визначені родовими ознаками (ст 93), а також "боргові вимоги" і право забудови (ст 87) За загальним правилом ці види майна не можуть бути об'єктами речових прав, що також свідчить про особливості заставного права |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Права обмеженого користування іншими недвижимостями" |
||
|
||