Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Відп. ред. проф. Б.А. Страшун. Конституційне (державне право) зарубіжних стран.В 4 т. Тома 1-2. Частина загальна: Підручник. - 3-е изд., Оновл. і дораб. - М.: Видавництво БЕК. - 784 с., 2000 - перейти до змісту підручника

5. Президент: порядок обрання та заміщення, привілеї, відповідальність

У демократичній (і часом в не надто демократичної і навіть недемократичної) республіці глава держави - президент обирається на встановлений в конституції термін.

Виборів президентів ми вже в гол. VII стосувалися, але зараз розглянемо це питання систематично.

У президентських і змішаних республіках президент обирається народом (виборцями) найчастіше шляхом прямих виборів, але іноді як в США, шляхом виборів непрямих, коли виборці вибирають виборщиків, а ті вже - президента. Такий порядок виборів, як зазначалося, забезпечує президенту певну незалежність від парламенту, оскільки виборці дають йому особливий мандат на управління.

У парламентарних республіках президент обирається парламентом (наприклад, в Чехії, Словаччині, Угорщині) або ширшої колегією за участю парламенту (наприклад, в Італії, Індії, Німеччини). Так, згідно з ч. 2 і 3 ст. 101 Конституції Словацької Республіки 1992 року Президент обирає Національна рада таємним голосуванням і більшістю 3/5 всіх депутатів. Німецький Федеральний президент обирається згідно ч. 1 і 3 ст. 54 Основного закону Федеральними зборами, яке складається з членів Бундестагу і такого ж числа членів, обраних народними представництвами земель згідно з принципами пропорційних виборів.

У радянських республіках (мова в даному випадку йде про форму правління, а не про республіки колишнього Радянського Союзу), в яких є інститут президента (нині практично у всіх, якщо врахувати специфіку термінологічного позначення даного інституту на Кубі), він також «обирається» парламентом. Реально це питання вирішувати наперед політбюро центрального комітету відповідної комуністичної партії або навіть самим генеральним або першим секретарем, який і стає зазвичай президентом (хоча бувають і винятки, коли він очолює уряд або взагалі не займає особливої керівної державної посади). Згідно, наприклад, першого пропозицією ст. 102 Конституції Соціалістичної Республіки В'єтнам 1992 року Президент держави обирається Національними зборами з числа депутатів Національних зборів. Останнє примітно, бо послідовно випливає з принципу так званого єдності влади - формального повновладдя представницьких органів, до складу яких поряд з іншими депутатами входять керівники всіх органів влади.

На процедурі виборів ми детально зупинятися не будемо: тут застосовується мажоритарна система найчастіше в два-три тури з перебаллотировке кандидатів, що отримали найбільшу кількість або не менше встановленого мінімуму голосів. Втім, Конституція Республіки Намібії 1990 передбачила в п. «b» ч. 2 ст. 28, що тури голосування з виборів Президента будуть проводитися доти, поки який-небудь з кандидатів не отримає абсолютної більшості поданих голосів.

У країнах, де президент обирається народом, іноді передбачається, як, наприклад, в США (поправка XII до Конституції), що якщо жоден з кандидатів не буде обраний в єдиному турі загальних виборів, то перебалотування кандидатів, що отримали більшу кількість голосів, здійснюється в парламенті чи його нижній палаті.

Конституції зазвичай пред'являють до кандидатів у президенти певні вимоги.

Часто потрібно досягнення віку 35 - 40 років (у Китаї та Монголії - 45, в Італії - аж 50), хоча в деяких країнах такої вимоги немає і президентом може стати особа, яка користується пасивним виборчим правом з виборів до парламенту (наприклад, у Франції). Верхня вікова межа, як правило, не встановлюється. У цьому немає потреби, оскільки демократична система влади, включаючи порядок виборів президента, дозволяє не допустити обрання особи з маразматичними проявами, а крім того, широко поширений заборона обрання на третій термін (в деяких країнах, як в Мексиці, - навіть на другий) гарантує від того, що раз обрана особа засидиться в президентському кріслі до маразму. Є й інші гарантії від такої небезпеки.

Кандидат у президенти повинен, зрозуміло, бути громадянином відповідної країни, причому в деяких країнах, як, наприклад, в США, Намібії, Колумбії, Монголії, на Філіппінах, потрібно, щоб він був природженим, а НЕ натуралізованим громадянином. Примітно, що в західноєвропейських і навіть постсоціалістичних країнах конституційні вимоги до кандидата в президенти зазвичай ліберальні - досить, щоб він володів активним чи пасивним виборчим правом і досяг встановленого віку (Німеччина, Італія, Чехія, Словаччина, Угорщина). У Болгарії та Монголії потрібно ще, щоб він прожив у країні останні п'ять років перед виборами, а в Македонії - не менше 10 років із останніх 15.

Нерідко президенту забороняється будь-яке сумісництво державних посад і мандатів. У багатьох країнах конституцією, законом або звичаєм потрібно, щоб президент, перебуваючи на посаді, не перебував ні в якій політичній партії, тоді як в інших країнах партійність президента вважається цілком допустимою. Така, скажімо, практика в США, а ст. 96 Конституції Республіки Хорватії 1990 говорить: «Президент Республіки не може займатися ніякою іншою публічної чи професійною діяльністю, за винятком партійної».

Політична конституція Колумбії 1991 забороняє Президенту або особі, яка його заміщає, під страхом втрати мандата протягом терміну повноважень переміщатися на іноземну територію без попереднього повідомлення Сенату, а в разі перерви в його роботі - Верховного суду правосуддя .

Більше того, протягом року, наступного за припиненням повноважень, колишній Президент або замещавшее його особа не вправі залишати країну без попереднього дозволу Сенату (частини перша - третя ст. 196).

Урочисте вступ президента на посаду, яке в США і деяких інших країнах іменується інавгурацією (від лат. Inaugurare - присвячувати), включає зазвичай принесення присяги.

Президент користується недоторканністю і рядом інших привілеїв, притаманних главі держави: резиденціями, правом на штандарт, спеціальним винагородою, охороною та ін, причому деякі привілеї зберігаються і після того, як особа перестала бути президентом (якщо воно не було зміщено за правопорушення). В Італії колишні президенти стають по праву сенаторами, у Франції - членами Конституційної ради.

Термін повноважень президента становить зазвичай 4-5 років, рідше зустрічаються 6-річний (Мексика) або 7-річний (Італія, Франція) термін. Він може бути дорівнює терміну повноважень парламенту (нижньої палати), що не завжди означає збіг цих термінів, або перевищувати його. Конституції часто передбачають можливість продовження терміну повноважень президента, якщо через надзвичайних обставин виявляється неможливим своєчасне проведення чергових президентських виборів. У ряді країн, що розвиваються з авторитарним політичним режимом засновувався навіть інститут довічного президента (наприклад, в Малаві), проте зазвичай таким президентам не вдається досидіти при владі до кінця життя: рано чи пізно їх скидають, як сталося, наприклад, в Екваторіальній Гвінеї, Уганді, Тунісі.

Президент в принципі неответствен за свою діяльність, але на відміну від монарха його невідповідальність має межі. Конституції, як правило, встановлюють відповідальність президентів за правопорушення, чого ми вже торкалися в попередньому розділі (п. 11 § 1 та п. 7 § 6) у зв'язку з повноваженнями парламентів у даному питанні, і дуже рідко їх політичну відповідальність.

У гол. VII (п. 6 § 1) ми наводили приклад конституційного регулювання можливого відкликання австрійського Федерального президента. У цьому зв'язку цікаво привести положення і ст. 106 словацької Конституції, згідно з якими Національна рада може відкликати Президента з його посади, якщо він проводить діяльність, спрямовану проти суверенітету і територіальної цілісності республіки, або діяльність, спрямовану на усунення її демократичного конституційного ладу; пропозицію про відкликання вноситься абсолютною більшістю всіх депутатів, а для прийняття рішення про відкликання потрібна більшість 3/5 всіх депутатів. Зіставимо наведені положення зі змістом ст. 107, згідно з якою Президента можна переслідувати тільки за зраду батьківщині; звинувачення в цьому випадку пред'являє Національна рада, а дозволяє справа Конституційного суду. Можна зробити висновок, що ст. 106 встановлює лише політичну відповідальність Президента, а ст. 107 - його кримінальну відповідальність.

Більш типовими стосовно відповідальності президента можна вважати норми ст. 65 чеської Конституції, згідно з якими Президента не можна затримувати і піддавати кримінальному або адміністративному переслідуванню. Переслідувати його можна тільки за державну зраду і тільки перед Конституційним судом за звинуваченням Сенату. Покаранням може бути втрата президентської посади і здібності зайняти її знову. Кримінальне переслідування за злочини, скоєні під час виконання посади Президента Республіки, виключається назавжди. У цьому чеська Конституція відрізняється від Конституції США, яка у частині сьомій розд. 3 ст. I встановила, що зміщене в порядку імпічменту особа підлягає потім за свої діяння судовому переслідуванню у відповідності з законом.

Конституції різному вирішують питання про заміщення посади Президента в разі його дострокового вибуття або перешкоди до виконання ним своїх обов'язків.

В одних країнах (США, Болгарія) разом з президентом обирається віце-президент, який допомагає президенту, виконуючи його доручення, тимчасово заміщає його в разі потреби. У разі ж дострокового вибуття Президента США Віце-президент стає Президентом до закінчення терміну повноважень вибулого Президента (частина шоста розд. 1 ст. II, поправки XX і XXV до Конституції), а в Болгарії це має місце тільки у випадку, якщо Президент подав до відставку; в інших же випадках повинні проводитися нові президентські вибори, до яких Президента заміщає Віце-президент, а якщо це неможливо, то голова Народних зборів (ст. 97 Конституції).

Необхідно підкреслити, що віце-президент, обраний в одній зв'язці з президентом, не вправі відкрито виступати проти політики президента. Якщо він з цією політикою не згоден, то повинен піти у відставку.

В інших країнах (Франція, Угорщина) інститут віце-президента не передбачений, а конституції встановлюють порядок тимчасового заміщення президента на випадок неможливості виконання ним своїх обов'язків і з негайним призначенням президентських виборів, якщо президент вибув достроково. У Франції Президента тимчасово заміщає голова Сенату, а якщо для нього є перешкоди, то Уряд, проте вони не можуть призначати референдум і розпускати Національні збори; в цей час не можуть вирішуватися питання довіри Уряду і зміни Конституції (частини четверта і одинадцятий ст. 7 Конституції). Згідно § 29-е Конституції Угорської Республіки 1949 року в редакції 1990 Президента тимчасово заміщає голова Державних зборів, який, однак, не може повертати Державним зборам закони на повторний розгляд, направляти їх до Конституційного суду, розпускати Державні збори, а помилувати може тільки засуджених набрав чинності судовим вироком.

Голови ж на цей час заміщає його заступник, затверджений Державним зборами.

Коротко слід згадати Федерального президента та Віце-президента Швейцарії. Згідно ст. 176 Федеральної конституції Швейцарської Конфедерації 1999 року ці обираються Федеральними зборами з числа членів Федеральної ради строком на один рік без можливості негайного переобрання (при цьому у разі закінчення повноважень Федерального президента він не може бути відразу обраний навіть Віце-президентом). Федеральний президент та Віце-президент очолюють Федеральний рада, що виконує завдання уряду і глави держави. Будь-яких повноважень Федерального президента саме як глави держави Конституція не встановлює.

Нарешті, не можна не зупинитися коротко на специфічній особливості статусу голови держави в Ісламській Республіці Іран за її Конституції 1979 із змінами 1989 року.

 У цій країні обирається загальними виборами не більше ніж на два чотирирічні терміни Президент є вищою посадовою особою після інституту Керівництва, про який скажемо трохи нижче. Він відповідає за проведення в життя Конституції і діє в якості голови виконавчої влади, за винятком питань, віднесених до відання Керівництва (ст. 113-114 Конституції). Президент обирається з числа релігійних і політичних діячів і повинен володіти такими якостями, як іранське походження, іранське громадянство, адміністративні здібності і винахідливість, бездоганне минуле, чесність і благочестя, переконана віра у фундаментальні принципи Ісламської Республіки Іран і офіційну релігію країни (ст. 115) . Вибори проводяться за мажоритарною системою абсолютної більшості в два тури з перебаллотировке двох кандидатів, що отримали найбільшу кількість голосів у першому турі (ст. 117). Президент відповідальний перед народом, Керівником і Ісламським консультативним зборами (ІКС) - законодавчим органом (ст. 122). 

 Президент може мати згідно зі ст. 124 заступників, і з його згоди першому заступнику можуть бути доручені ведення справ Ради міністрів і координація функцій решти заступників. 

 Президент підписує закони, прийняті ІКС і шляхом референдуму, і направляє їх владі, відповідальним за їх проведення в життя (ст. 123), підписує (або доручає це своїм законним представникам) міжнародні договори (ст. 125), відповідає за національне планування і бюджет , відає державними питаннями зайнятості (ст. 126), призначає за поданням міністра закордонних справ послів (ст. 128), присуджує державні відзнаки (ст. 129), призначає міністрів, які повинні отримати довіру ІКС (ст. 133), очолює Раду міністрів і відповідальний перед ІКС за його дії (ст. 134), може зміщувати міністрів (ст. 136). 

 Глава іранської держави в повному розумінні цього слова - це Керівник, який відповідно до ст. 107 Конституції призначається знаючими людьми, що обираються народом. Стаття 109 встановлює вимоги до Керівнику, згідно з якими він повинен володіти підготовкою, необхідної для функцій муфтія (вищої духовної особи у мусульман-сунітів), справедливістю і благочестям, проникливістю і розсудливістю, сміливістю, адміністративними здібностями і якостями, необхідними для керівництва. У ст. 110 визначена його компетенція, що охоплює наступні повноваження: ?

 визначення загальної політики республіки після консультації з Радою потреб нації; ?

 нагляд за належним здійсненням спільної політики системи; ?

 призначення референдуму; ?

 прийняття на себе верховного головнокомандування збройними силами; ?

 оголошення війни і миру і мобілізація збройних сил; ?

 призначення, зміщення і прийняття відставки членів охоронний ради, вищої судової влади країни, глави радіо і телебачення республіки, начальника об'єднаного штабу, головнокомандувача Корпусом вартових ісламської революції, верховних командуючих збройними силами; ?

 дозвіл розбіжностей між трьома видами збройних сил і регулювання відносин між ними; ?

 дозвіл проблем, які не можуть бути вирішені звичайними методами, через Раду потреб нації; ?

 призначення виборів Президента, зміщення його з урахуванням інтересів країни, якщо Верховний суд визнає його винним в порушенні його конституційних обов'язків або ІКС визнає його некомпетентним; ?

 помилування або пом'якшення покарань засудженим у рамках ісламських критеріїв за рекомендацією Глави судової влади. 

 Ця система подвійного, якщо можна так висловитися, глави держави (двоголового держави) обумовлена специфічними обставинами ісламської революції 1979 року, на чолі якої перебував популярнейший релігійний діяч аятола Хомейні. Він став першим Керівником, і йому, можна припускати, належить ідея такого інституту - носія вищої влади, вільного разом з тим від державної рутини. 

 Зараз, коли Хомейні вже немає в живих, після відбулися недавно виборів Президента відчувається певна напруженість у відносинах між нинішнім Керівником аятолою Хаменеї і який дотримується більш прогресивних поглядів новим Президентом. Майбутнє покаже, чи призведе це до кризи і реформі системи. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "5. Президент: порядок обрання та заміщення, привілеї, відповідальність"
  1. 3. Повноваження
      президенти, нерідко очолювали за посадою органи колегіальні (президій, державні ради і т. п.). Це полегшувало концентрацію влади в руках лідера комуністичної партії. Розглянемо питання про повноваження глави держави на конкретних прикладах. Як приклад повноважень при парламентарної форми правління викладемо положення Конституції Чеської Республіки 1992 року,
  2. Глава пя-тая. ПРИСТРІЙ ДЕРЖАВИ
      президента і парламенту), за великі повноваження, за верховенство в системі єдиної державної влади. Цей процес у вітчизняній історії ме-тафоріческі називають «перетягуванням ковдри», але він в цілому може стати вельми грізним політико-правовим подією. При такому способі боротьба підчас набуває вельми гострі, навіть запеклі форми, персоніфікується. Під загрозою опиняються самі
  3. 2. Місце і роль глави уряду.
      президент. Порядок заміщення поста в парламентарних республіках: а) обрання в парламенті (ФРН, Японія, Швеція), б) призначення главою держави з наступним затвердженням парламентом (нижньою палатою). Заміщення посади прем'єр-міністра майже завжди залежить від розстановки сил у парламенті. Главі уряду належить вироблення основних напрямів і загальне керівництво політикою. Основні
  4. 8.3. Реалізація основних принципів правової держави в Російській Федерації
      порядок відкликання обраних посадових осіб; уточнити в системі поділу влади місце Центральної виборчої комісії РФ та її повноваження. Будь-яке порушення законодавства про вибори повинна неминуче тягти суворі заходи відповідальності винних, оскільки той, хто зазіхає на основи народовладдя, підриває основи правової держави. Реалізація прав громадян повинна стати реальною, а не
  5. 2. Зміна конституцій
      порядок в п. 6 ст. 245: «Поправки будуть присвоюватися послідовні номери, і вони будуть публікуватися слідом за текстом Конституції без зміни її тексту з посиланням після кожної зміненої статті на номер і дату изменяющей її поправки». Цей спосіб був прийнятий в післявоєнній Югославії і частково використовувався в колишній Чехословаччині. Перший спосіб має ту перевагу, що не вимагає від
  6. 2. Процедура пленарних засідань палат
      президента Бундестагу, головуючого в раді, його заступників і 23 депутатів, висунутих фракціями з урахуванням їх чисельності. Однак Бундестаг може вирішити ці питання сам заздалегідь або доручити це своєму президентові. Президент призначає час і визначає порядок денний засідання і в тому випадку, якщо Бундестаг не може прийняти рішення з якоїсь причини, окрім відсутності кворуму. Якщо
  7. 3. Статус суддів, прокурорів, слідчих
      президентами. Органи конституційної юстиції формуються в особливому порядку, який буде розглянуто нижче - п. 1 § 3 цієї глави. Важливим принципом, що гарантує незалежність носіїв судової влади, є їх незмінюваність: вони не можуть бути зміщені або переміщені без своєї згоди інакше, як за рішенням вищої влади, причому їм гарантуються особливі можливості захисту. Наприклад, в
  8. Юрій Володимирович Андропов (1914-1984)
      президентом був обраний жорсткий Рональд Рейган. Андропов займав пост генерального секретаря всею 15 місяців. Але популярний американський журнал «Тайм» назвав його на грудні 1983 року «Людиною року». Навіть за рейтингами в 1995 р. він посідав перше місце (за 5-бальною системою - 4,06 балів). Чому? Цей період наочно показав, що в суспільстві жива туга за «сильною рукою», «сильному лідеру», який
  9. Загальні положення про третейський розгляд
      порядок розгляду справ став єдиним. Велике значення має термінологія, тому необхідно рас-дивитися які в законі використовуються основні терміни: Третейський суд - постійно діючий третейський суд або третейський суд, утворений сторонами для вирішення конкретного спору (далі - третейський суд для вирішення конкретного спору). Третейський суддя - фізична особа, обрана сторонами або
  10. 32. Орг-ція і порядок проведення виборів в з. с.
      президентські республіки), глава держави звичайно не має права розпуску парламенту. Поетомупарламентскіе вибори в них проводять-ся в строго встановлені терміни через визна-лені проміжки часу. У парла-тарних республіках і парламентарних Монар-хіях парламентські вибори в звичайних умовах проводяться після закінчення терміну повноважень загальнонаціонального представник ного органу. Такі вибори
© 2014-2020  ibib.ltd.ua