| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
"Принципи організації та діяльності прокуратури |
||
|
- це базові ідеї, положення, обумовлені функціями, метою і завданнями прокуратури, які стосуються всіх напрямків її діяльності, визначають організаційні основи побудови прокурорської системи та умови 'її функціонування, правові і моральні норми поведінки посадових осіб при реалізації ними владних повноважень". В історії прокуратури радянського періоду принципи організації і діяльності прокуратури вперше були закріплені у ст. 4 Закону "Про прокуратуру СРСР" [14]. До них належали: а) наявність єдиної централізованої системи прокурорських органів на чолі з Генеральним прокурором СРСР з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; б) діяльність органів прокуратури на підставі Конституції Союзу РСР, конституцій союзних та автономних республік і радянських законів; в) здійснення нагляду за правильним і однаковим застосуванням законів, незважаючи на будь-які місцеві відмінності і всупереч будь-яким місцевим і відомчим впливам; г) вжиття заходів щодо виявлення і своєчасного усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності; д) взаємодія з радами народних депутатів, іншими державними органами, громадськими організаціями і трудовими колективами, опора на активну допомогу громадян у справі зміцнення правопорядку; е) незалежність від будь-яких місцевих органів і підпорядкування лише Генеральному прокурору СРСР. У радянській юридичній літературі як до, так і після прийняття цього закону, крім зазначених вище, виділялись і інші принципи організації і діяльності прокуратури, які, на думку деяких авторів, заслуговували на те, щоб бути закріпленими в законодавстві. Зокрема, пропонувалось виділити такі принципи, як публічність, об'єктивність, активність, оперативність [15,13-27], демократичний централізм, рівноправність націй, безпосередність, швидкість реагування на правопорушення [16, 38], ініціативність, невідворотність прокурорського реагування, відповідальність прокуратури за стан законності [17, 7-13], єдиноначальність [18, 32] тощо. Переважна більшість науковців, які займались цією проблематикою, вважала за потрібне виділити також принцип партійності, що в тих умовах відповідало дійсному стану речей у зв'язку з конституційним закріпленням статусу компартії як ядра політичної системи суспільства. Український законодавець, як і союзний, пішов по шляху об'єд* нання принципів прокурорської системи в одній нормі. Відповідно до ст. 6 чинного Закону України "Про прокуратуру", до якої протягом останнього десятиріччя не вносилось змін, органи прокуратури України: 1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; 2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; 3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; 4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; 5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. У пункті 2 ч. 1 зазначеної статті по суті об'єднано два 118 119 окремі принципи: законності в діяльності прокуратури та її незалежності при здійсненні повноважень. Аналіз змісту законів про прокуратуру інших незалежних держав, утворених на місці Союзу РСР, свідчить про певну наступність із союзним законодавством у вирішенні цього питання. Лише в Законі про прокуратуру Естонії відсутня стаття з переліком принципів організації та діяльності прокуратури, проте у ст. 2 цього закону під назвою "Прокурор" зазначається, що прокурор є незалежним при виконанні своїх службових функцій та діє лише на підставі закону і керуючись своїми переконаннями. У всіх інших законах, окрім литовського, згадується про такі принципи, як єдність і централізація прокурорської системи, незалежність, законність, гласність. Проте в окремих із них виділені і деякі додаткові принципи. Так, в Органічному законі про прокуратуру Грузії (ст. 3) проголошені такі принципи, як повага і додержання прав і свобод фізичних осіб, прав юридичних осіб; об'єктивність і безсторонність, політичний нейтралітет, а в Законі Азербайджану (ст. 5) - також рівноправність усіх перед законом. У законі Латвії (ст. 5) серед її принципів виділені рівність осіб перед законом і судом, презумпція невинуватості і справедливість. Взаємодія з іншими правоохоронними органами у справі зміцнення правопорядку названа як один із принципів у Законі Білорусії (ст. 4). У Вірменії принципами організації та діяльності прокуратури вважається сам той факт, що прокурорська діяльність є самостійним видом державної діяльності, а також ієрархічна підлеглість у прокурорській системі (ст. 5 Закону Вірменії), а в Литві - недоторканність прокурорів (ст. 8 Закону Литви). У законодавстві інших держав, в тому числі постсоціалістичних держав Східної Європи, відсутні спеціальні норми з переліком принципів організації та діяльності прокуратури, хоча і виділені окремі з цих принципів: законності, незалежності, безсторонності тощо [19, 12]. В. Малюга відніс до їх числа ті, які, на його думку, охоплюються ст. 6 Закону про прокуратуру, і т. з. загальнодемократичні, загаль-ноправові, загальносоціальні. Першу групу складають "єдність, централізація, законність, незалежність, захист прав і свобод громадян, усунення порушень закону та поновлення порушених прав, притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення закону (принцип невідворотності відповідальності), гласність, поза-партійність". До другої групи належать "участь громадськості, рівність людей у правах, принцип державної мови, справедливості, гуманізму, демократизму, системності, верховенства права тощо" [20, 33]. В. Молдован до числа цих принципів відніс централізацію, незалежність, захист прав громадян на основі їх рівності перед законом, публічність (офіційність), вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, гласність, законність [21, 11-14]; К. Гуценко та М. Ковальов - єдність, централізацію, незалежність, гласність [22, 258]; В. Глаговський та М. Руденко - централізацію, законність, захист прав і свобод громадян, гласність, департизацію [23, 44]; А. Смірнов - єдність, централізацію, незалежність, законність, гласність [24, 48]; В. Губик - пріоритетність прав і свобод, єдність і централізацію, незалежність, реалізацію повноважень на основі додержання Конституції і законів, гласність [25, 58] тощо. Порівняльний аналіз норм чинного законодавства України та інших держав, законопроектів та думок, викладених у літературі, дозволяє дійти певних висновків щодо того, які саме принципи організації та діяльності прокуратури доцільно закріпити в майбутньому законодавстві. Гадаємо, що для якнайоптимальнішого вирішення цього питання потрібне дотримання чотирьох умов. Перша умова полягає в тому, що не слід до числа цих принципів відносити такі, що мають загальний характер і аж ніяк не пов'язані з якоюсь специфікою прокурорської системи, оскільки рівною мірою поширюються на всі правоохоронні або навіть на всі державні органи та органи місцевого самоврядування. Це стосується таких принципів, які закріплені безпосередньо у Конституції 120 121 України: пріоритетності прав і свобод людини і громадянина (ст. 3), верховенства права (ч. 1 ст. 8), рівності всіх перед законом і судом (ч. 1 ст. 24), а також принципу публічності (офіційності). Друга умова означає недоцільність і навіть некоректність виділення як самостійних таких принципів, які в дійсності є складовою частиною інших принципів. Це, зокрема, стосується ієрархічної підпорядкованості (підлеглості), єдиноначальності, які є складовими частинами централізації прокуратури; справедливості, об'єктивності, безсторонності, які цілком можна розцінити як прояви принципу законності, недоторканності, політичного нейтралітету, по-запартійності чи департизації, які мають пряме відношення до реалізації принципу незалежності прокурорів при реалізації ними своїх повноважень тощо. Третя умова пов'язана з тим, що не слід відносити до числа принципів організації і діяльності прокуратури елементи тактики або організаційні прийоми, які застосовуються в органах прокуратури (активність, оперативність, швидкість реагування, планування, взаємодія з державними органами і т. ін.). У зв'язку з цим не можна погодитись з пропозицією про виділення як самостійного принципу діяльності прокуратури участі прокурорів у засіданнях органів державної влади, оскільки він начебто "визначає взаємовідносини прокурора з іншими державними органами, організаціями, посадовими особами і громадянами" [26, 97]. Відвідування прокурором засідань колегіальних органів - це лише невеличка частина існуючого механізму його взаємовідносин з іншими державними органами. Четверта умова - принципи організації і діяльності прокуратури, не можна змішувати з її цілями і завданнями. Виходячи з зазначеного критерію, слід визнати, що ст. 4 Закону України "Про прокуратуру" визначає як мету її діяльності ("діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку..."), так і її завдання ("захист від неправомірних посягань ... і далі пункти 1-3"). Ці загальні завдання можуть бути, у свою чергу, розбиті на окремі види і конкретизовані, зокрема, за напрямками прокурорської діяльності. Отже, положення п. З ч. 1 ст. 6 Закону про прокуратуру, сформу- льоване як принцип її організації І діяльності, насправді є її завданням, до того ж продубльованим у п. 2 ст. 4 цього Закону. Як завдання прокуратури слід розглядати і вжиття заходів "до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили (вірніше було б записати "вчинили" - М. К.) ці порушення" (п. 4 ч. 1 ст. 6). Отже, на наш погляд, зазначені положення не повинні фігурувати в майбутньому Законі про прокуратуру як принципи її організації та діяльності. Дискусійним серед науковців є питання про наявність підстав для поділу принципів прокурорської системи на дві групи: принципи організації прокуратури та принципи її діяльності. Переконаність в їх нерозривності висловили автори Науково-практичного коментарю до Закону України "Про прокуратуру" [12, 24-25]. Зі свого боку П. Іїїумський підкреслив, що "спроба розірвати єдині, неподільні принципи організації і діяльності прокуратури - це спроба розірвати органічний зв'язок між структурними і функціональними основами прокурорського нагляду. Самі по собі організаційні принципи були б безпредметними, якби не передбачалась їх реалізація у практичній діяльності прокуратури" [13, 78]. На думку В. Малюги, "практично розподіл принципів прокурорського нагляду на організаційні та функціональні мало що дає й певною мірою є схоластичним" [20, 36] (зауважимо при цьому, що мову тут вести треба не лише про принципи прокурорського нагляду, а про принципи організації і діяльності прокуратури). Іншу позицію зайняв М. Мичко, який зробив спробу поділити принципи прокурорської системи на організаційні і функціональні. На його погляд, єдність, централізацію і незалежність прокуратури можна віднести до організаційних принципів, а законність, поєднання інтересів громадян і 123 122 держави на основі пріоритету прав людини і громадянина та гласність - до функціональних [26, 98]. Більш обережно з цього питання висловився А. Смірнов, який відзначив наявність організаційних та функціональних елементів у змісті різних принципів організації та діяльності прокуратури [24, 50-51]. Зі свого боку, вважаємо, що немає вагомих теоретичних підстав і практичної необхідності в поділі цих принципів. Це пояснюється передусім їх найтіснішою взаємопов'язаністю. Так, принцип законності, який М. Мичко відніс до функціональних, навряд чи міг би бути реалізований в діяльності прокуратури, якби її організація не базувалась на принципі єдності і централізації. Поділ принципів прокурорської системи, хоча і умовний, сам по собі суперечить її єдності. Нарешті, всі ці принципи, хоча і різною мірою, стосуються як організації, так і діяльності прокуратури. Так, принцип єдності і централізації визначає організаційний устрій прокуратури і в цьому розумінні може вважатись організаційним. Водночас він обумовлює управлінські аспекти реалізації прокурорами своїх повноважень і тому певною мірою має функціональний характер. Принцип законності, з одного боку, включає у себе організаційні моменти, наприклад, додержання встановленого порядку призначення і звільнення Генерального прокурора України, а з іншого - виходить із необхідності суворого додержання законності при реалізації органами прокуратури їхніх функцій. Це ж стосується принципів незалежності і гласності. Не буде зайвим відзначити, що якби ідея поділу принципів прокурорської системи на дві групи мала б якесь практичне значення, то були б спроби її реалізації в законодавстві. Проте в жодному з вивчених нами законів про прокуратуру пострадянських та інших держав такого підходу не здійснено. На закінчення слід звернути увагу на те, що, керуючись власними принципами організації і діяльності, органи прокуратури водночас не можуть не враховувати відповідних принципів, які стосуються інших органів, з якими прокурори вступають у прокурорсько-наглядові та інші правові відносини. Так, підтримуючи державне обвинувачення, беручи участь у цивільному судочинстві, прокурори керуються такими конституційними засадами судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу, забезпечення можливості оскарження судових рішень та обов'язковість їх виконання (ч. З ст. 129 Конституції України). Реалізація прокурорами при здійсненні ними наглядових та інших функцій принципів, притаманних іншим галузям законодавства з урахуванням специфіки прокурорської діяльності, дає підстави для розширення в майбутньому меж дослідження. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна ""Принципи організації та діяльності прокуратури" |
||
|
||