Головна
Cоциальная психология / Детская психология общения / Детский аутизм / Історія психологии / Клиническая психология / Коммуникации и общение / Логопсихология / Мотивации человека / Общая психология (теория) / Популярная психология / Практическая психология / Психологическое консультирование / Психологія в образовании / Психологія менеджмента / Психологія педагогической деятельности / Психологія развития и возрастная психология / Психотерапия / Семейная психология / Специальная психология / Экстремальная психология / Юридическая психология
ГоловнаПсихологіяЮридическая психология → 
« Попередня Наступна »
Бедь В. В.. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. - К.: МАУП,. - 436 с.: іл. - Бібліогр.: с., 2003 - перейти до змісту підручника

§3. Психічні властивості особистості

Психічними властивостями особистості називають найбільш суттєві і стійкі індивідуально-психологічні особливості людини. До них належать спрямованість особистості, її темперамент, характер і здібності.

Темперамент - характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).

Наукові дослідження засвідчили, що темперамент людини обумовлений її біологічними (фізіологічними) особливостями. Академік, лауреат Нобелівської премії І. Павлов експериментально встановив, що темперамент залежить від особливостей вищої нервової діяльності, основних процесів - збудження і гальмування - і від їх співвідношення. Він довів, що процеси збудження і гальмування у різних людей можуть відрізнятися за силою, рухомістю, врівноваженістю.

Сила нервових процесів є показником працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому. Сильна нервова система витримує велике і довготривале навантаження, в той час як слабка при цих умовах "ламається".

Врівноваженість нервових процесів - певний баланс процесів збудження і гальмування. Ці процеси можуть бути врівноважені один з одним за силою, а можливо, і неврівноважені - один із них може бути сильніший.

Рухомість нервових процесів - це швидкість і легкість зміни одного процесу на інший. Вона забезпечує пристосування до несподіваних і різких змін обставин.

На основі вивчення властивостей нервової системи І. Павлов розробив учення про типи вищої нервової діяльності (ВНД), кожному з яких відповідає певний тип темпераменту (табл. 2).

Таблиця 2

Співвідношення темпераменту і типу нервової системи Властивості нервової системи за І. Павловим Тип темпераменту Сила процесів Врівноваженість (збудливість і гальмування) Рухомість процесів Тип ВНД збудження гальмування Сангвінічний Сильний Сильний Врівноважений Рухомий Живий Холеричний Більш сильний Більш слабкий Неврівноважений Рухомий Нестриманий Флегматичний Сильний Сильний Врівноважений Малорухомий Інертний Меланхолійний Слабий Слабий Неврівноважений Рухомий або

інертний Слабий Підкреслимо відмінність ВНД від темпераменту:

а) тип ВНД - поняття фізіологічне, а темперамент - поняття психологічне;

б) тип ВНД - це природна, вроджена властивість. Вона є фізіологічною основою темпераменту.

Властивості типу нервової системи, за І. Павловим, упродовж життя змінюються, але змінюються дуже повільно і лише в обмежених рамках. Тому властивості темпераменту зберігаються протягом довготривалого відрізку життя і змінюються лише повільно і поступово.

Таким чином, темперамент - це індивідуальні властивості людини, які визначають динаміку її психічної діяльності і поведінки.

Виділяють дві основні фундаментальні характеристики динаміки проявів і поведінки: 1)

загальна психічна активність, яка визначає енергетичну напруженість людини (темп, ритм, швидкість, інтенсивність, пластичність та ін.); 2)

емоційність, котра визначає знак (позитивний чи негативний) і характер емоцій і почуттів (вразливість, збуджуваність, чуттєвість та ін.).

У зв'язку з цим однією з властивостей темпераменту є екстраверсія-інтроверсія. Поняття екстраверсія-інтроверсія були введені швейцарським психологом К. Юнгом для означення двох протилежних психологічних типів особистості. В основі цього поділу лежить спрямованість особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища власного суб'єктивного світу.

Екстраверт - психологічний тип людей, психіка яких спрямована на предмети і явища навколишнього світу. Екстравертам властиві імпульсивність, товариськість, гнучкість поведінки, ініціативність. Вони легко входять у контакт із новими людьми, швидко адаптуються в незнайомій обстановці.

Інтроверт - психологічний тип людей, психіка яких спрямована всередину, у свій власний внутрішній світ, котрому вони надають вищу цінність. Для інтроверта характерні замкнутість, схильність до самоаналізу, ускладнення в контактуванні з іншими людьми. Він почуває себе комфортно, коли знаходиться наодинці зі своїми думками, переживаннями.

Отже, відмінності за темпераментом - це відмінності не за рівнем можливостей психіки, а за своєрідністю її виявів. Темперамент накладає відбиток на індивідуальний стиль діяльності та поведінки кожної особистості.

Коротко розглянемо психологічну характеристику темпераментів.

Сангвінік - це живий, рухливий, гарячий, дуже продуктивний тип людини, але лише тоді, коли в неї багато цікавої справи, тобто постійне збудження. Вона швидко реагує на зовнішні подразники і прагне зміни вражень. Невдачі і неприємності переживає порівняно легко. Настрої сангвініка мінливі, але переважає серед них почуття душевної рівноваги, благополуччя. Товариський, володіє різноманітністю і багатством міміки, швидким темпом мови.

Холерик - як правило, поривчастий, швидкий, нетерплячий. Відрізняється високою реактивністю і активністю. Швидкий психічний темп переживань. Реактивність переважає над активністю. Тому він винятково пристрасний в роботі, але нерідко неврівноважений, схильний до різкої зміни настроїв, емоційних спалахів, при недостатній вихованості - запальний і різкий. Дуже товариський; мова швидка, енергійна, супроводжується яскравою мімікою і жестами.

Флегматик - це людина на вигляд спокійна і врівноважена, повільна і неповоротка, незворушна. Зовні почуття, настрої, як правило, стійкі, емоції свої виражає у виняткових випадках. Довго приймає рішення, але проявляє наполегливість в його виконанні. Взявшись за будь-яку справу, доводить її до кінця. Важко змінює один вид діяльності на інший, відчуває складності в адаптації до нової обстановки. У спілкуванні вибірковий, мова зважена, емоції скупі. І. Павлов називав флегматиків "трударями життя".

Меланхоліком називають людину, схильну до глибоких переживань, болісно чутливу, з пониженою активністю, з нестійкою увагою. Меланхолік уразливий, недовірливий, болісно реагує на найменші образи, замкнутий. Як вважав І. Павлов, він чи не найнещасніший серед інших людей. Для меланхоліка кожне явище життя стає гальмівним його агентом, він ні в що не вірить, ні на що не сподівається, в усьому бачить і очікує погане, небезпечне. За неблагополучних обставин у меланхоліка може розвинутися відчуженість. У контакт із іншими людьми входить дуже вибірково. Мова в'яла, міміка і жести часто відсутні.

Чому кожній людині корисно знати особливості свого темпераменту? З якою метою юристу слід вивчати темперамент обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та інших?

По-перше, виявлення особливостей темпераменту дає можливість людині вибрати для себе більш підходящу сферу діяльності, яка відповідає його типу ВНД. Не існує "поганих" чи "хороших" темпераментів, оціночний підхід у цьому разі недоречний. Кожен темперамент у конкретних видах діяльності має свої достоїнства і недоліки. Навряд чи меланхолік успішно справиться з обов'язками начальника відділу боротьби з організованою злочинністю. Можна вважати невдалим вибір професії прокурора чи судді для холерика.

По-друге, існування в психіці людини стійких динамічних характеристик, які формуються на основі біологічних факторів, дозволяє їй найоптимальніше витрачати свої енергетичні можливості. Знаючи свій темперамент, будь-який працівник може усвідомлено регулювати режим, ритм, інтенсивність різних сфер діяльності.

По-третє, темперамент зумовлює індивідуальний стиль діяльності особистості. Саме особливості темпераменту визначають шляхи і способи роботи слідчого, інспектора карного розшуку, начальника митної служби та ін.

По-четверте, знання свого темпераменту і темпераменту інших людей дозволяє юристові більш правильно будувати взаємини з ними, впливати на них силою прикладу. Так, поривчастість холерика можна усунути тактовністю, стриманістю. Висловлювати критичні зауваження меланхоліку доцільно лише наодинці, в делікатній формі, торкаючись його ділових чи особистих якостей тощо.

Для віднесення тої чи іншої людини до певного виду темпераменту слід вивчити у нього ступінь виразності, насамперед таких рис, як активність, емоційність, особливості психомоторики (зв'язок психічних процесів із рухами і діяльністю людини). Для цього використовуються різні методи психології (спостереження, експеримент, психологічні тестування та ін.), котрі розглянуті в розділі 2.

Характер - це інтегральна (єдина ціла) властивість, яка включає найрізноманітніші психічні явища особистості.

У перекладі з грецької "характер" означає "печать", "чеканка". У виразі "це характерно для нього" міститься таке: певні дії, вчинки людини є для неї типовими, закономірними. Характер особистості ніби накладає певний відбиток на її поведінку, на її стосунки з іншими людьми. Він визначає склад особистості, визначеність людини як суб'єкта діяльності, спілкування, пізнання.

"Риси характеру, - писав С. Рубінштейн, - це ті суттєві властивості людини, з яких із певною логікою і внутрішньою послідовністю випливає одна лінія поведінки, одні вчинки і якими виключаються як не сумісні з ними, протилежні їм, інші"43.

Які ж суттєві властивості, що виділяються і закріплюються в людині, стосуються її характеру?

Щодо характеру, то йому притаманні лише ті властивості (риси, якості), котрі виражають ставлення людини до основних аспектів життя і діяльності. Характер може проявитися як в цілях, які людина ставить собі, так і в засобах і способах, якими вона прагне досягти їх. При цьому виділяють: -

ставлення людини до суспільства, навколишнього світу і до окремих людей (чуйність, гуманність, агресивність, альтруїзм чи асоціальність і т. д.); -

ставлення до діяльності (працелюбство, активність, ініціативність, діловитість, організованість чи антиподи цих рис); -

ставлення до речей (акуратність - неохайність, бережливість - марнотратство, сумлінність - халатність та ін.); -

ставлення до самого себе (скромність - пихатість, самокритичність - некритичність тощо).

Таким чином, у психології під характером розуміється сукупність особливостей (рис) людини, котрі складаються і проявляються в діяльності та спілкуванні і визначають своєрідність її поведінки в певних життєвих ситуаціях.

Не можна погодитися з думкою тих дослідників, які розглядають характер як щось незмінне в психіці особистості, незалежне від суспільних умов. Як стійке цілісне утворення, характер людини формується всім укладом життя, що включає в себе певний спосіб дій в єдності з об'єктивними умовами. Спосіб же дій людини завжди виходить із певних потреб і мотивів, включає спосіб думок, почуттів і спонукань. Відповідно, в характері людини завжди можна виділити: -

інтелектуальні риси: допитливість, кмітливість, критичність розуму, глибина думок та ін. Їхній високий розвиток багато в чому визначає відповідне ставлення людини до навколишньої дійсності (принциповість, упевненість, самостійність і т. п.); -

емоційні риси: рвучкість, уразливість, гарячковість, байдужість та ін.

Ці риси характеру також відіграють велику роль у житті людини. Річ у тім, що її ставлення до світу, діяльності, речей, інших людей і до себе завжди переживається, тобто виражається в почуттях і емоціях; -

вольові риси: цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самовладання та ін. Вольові риси є складовими характеру, його твердістю. Від Аристотеля йде ототожнення характеру з вольовими рисами особистості, тобто характер поділяється на сильний і слабкий залежно від прояву вольових рис. Виражаючи своє ста- влення до будь-чого чи будь-кого, людина здійснює певні дії і вчинки, котрі потребують вольових зусиль. За словами С. Рубін- штейна, у вольових вчинках характер, з одного боку, складається, а з іншого - проявляється.

Як властивість особистості характер тісно пов'язаний з темпераментом. У деяких випадках їх важко відділити один від одного. Фізіологічний механізм, основа характеру, за висловом І. Павлова, отримав назву "сплаву" типологічних властивостей вищої нервової діяльності (темпераменту) і складних, стійких систем тимчасових зв'язків, які утворюються в корі головного мозку людини в результаті життєвого досвіду, під впливом умов її життя і діяльності. Водночас характер людини справляє сильний вплив на виявлення темпераменту, на його зміну і вияв у діяльності людини.

Основна відмінність між ними полягає в тому, що темперамент визначений переважно природженими біологічними властивостями нервової і ендокринної системи людини, тоді як у становленні характеру відіграють визначну роль середовище і виховання. Характер людини формується упродовж життя, в процесі діяльності і спілкування.

У характері кожної людини потрібно бачити єдність стійких і динамічних властивостей. Основа характеру закладається поступово, закріплюється в процесі життя і стає типовою для цієї людини, а конкретні вияви характеру можуть видозмінюватися залежно від ситуації, в якій знаходиться людина, під впливом людей, з якими вона спілкується. Залишаючись сама собою, вона може виявляти то більшу, то меншу щирість чи замкненість, рішучість або нерішучість, твердість чи м'якість. Помітні зміни в поведінці людини обумовлюються і тимчасовими станами психіки. Життєрадісна людина може стати похмурою, спокійна - афективною і т. ін.

Проблема типології характерів дотепер повністю не розв'язана. Одна з найбільш повних і цікавих типологій характеру розроблена К. Леонгардом (Берлінський університет ім. Гумбольдта) і А. Личко (Ленінградський психоневрологічний інститут ім. В. Бехтерева). Основою типології є поняття акцентуації характеру - крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, що відбивається на всій поведінці людини, створює особливий стиль її дій і вчинків. Враховуючи практичну значущість для юриста типології характеру при вивченні людей і врахуванні особливостей їхнього характеру в юридичній діяльності, цей матеріал досить повно наведено в додатку 1.

При розв'язанні проблеми виховання характеру слід виходити з того, що характер людини визначається тими соціальними умовами, в яких вона живе і діє. Тут важливі два моменти. З одного боку, риси характеру представляють собою продукт суспільно-історичних умов в їхньому загальному вигляді. Загальні соціальні, типові обставини життя людей, однакові суспільні умови формують загальні сторони і риси їхнього характеру. З іншого боку, індивідуальна, неповторна своєрідність життєвого шляху, умов життя і діяльності кожної окремої людини викликає індивідуальні особливості характеру, приводить до розвитку і закріплення в характері індивідуальних особливих рис.

Спонукання, які породжуються обставинами життя, є тим "будівельним матеріалом", з якого складається характер. Тому формування і розвиток характеру пов'язані з відбором і закріпленням в людині соціально ціннісних мотивів поведінки. Витоки характеру і ключ до його формування - в мотивах його діяльності та поведінки.

У виробленні рис характеру людини суттєву роль відіграє колектив. Співдружність, розуміння, взаємодопомога, а також вимоги, які висуває колектив щодо поведінки своїх членів, розвивають у людей моральні норми, котрі стають критерієм їхніх вчинків і дій, перетворюючись із часом у риси характеру. Видатний німецький філософ І. Кант з цього приводу зауважив: "...Тутголовне не те, що робить із людини природа, а те, що вона робить із себе, бо перше стосується темпераменту. і лише друге свідчить про те, що в неї характер".

Здібності - психічна властивість особистості, яка представляє собою сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які дозволяють їй успішно оволодівати чи займатися тією чи іншою діяльністю. Здібності характеризують можливості особистості для досягнення успіхів у навчанні і в праці. С. Рубінштейн, якому належить заслуга в розробці основних положень психології здібностей, відзначає: "...Здібності людини - це вияви, сторони його здатності до навчання і праці"44.

Заперечуючи тотожність здібностей і таких суттєво важливих компонентів діяльності, як знання, вміння і навички, психологія підкреслює їхній взаємозв'язок, єдність. Взаємозв'язок виявляється у тому, що освоєння знань, вироблення умінь і навичків передбачає наявність здібностей, а формування і розвиток здібностей до певної діяльності передбачає освоєння пов'язаних із нею навичків, умінь і знань. Таким чином, здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, а в динаміці їх набуття, тобто в тому, наскільки швидко, легко засвоюється процес оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок, необхідних для цього виду діяльності.

У структурі особистості здібності тісно пов'язані з такими рисами, як специфічні особливості пам'яті, емоційні властивості, риси характеру, якості інтелекту. Існують підходи, в основі яких здібності тлумачаться тільки як біологічний феномен (вроджені) чи тільки як набуті властивості особистості. Яка ж природа здібностей насправді?

Усі перелічені види здібностей не даються людині у готовому вигляді як щось вроджене. Вони формуються і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Але здібності несуть у собі природні передумови розвитку у вигляді задатків. Задатки - це вроджені анатомофізіологічні особливості мозку, нервової системи, органів чуття людини, які ставлять природну основу розвитку її здібностей. Задатки як природні особливості особистості багатозначні і можуть реалізовуватися в різних видах здібностей. При цьому розрізняють вроджені (природжені) і спадкові задатки. Перші можуть бути зумовлені не лише спадковістю, а й умовами розвитку; другі включають в себе те, що передається індивіду від його предків.

Здібності відчуттів, емоціональної збудливості, психомоторики розвиваються на основі вроджених, але не обов'язково спадково схожих з батьківськими, задатків. Педагогічні, управлінські здібності задатків не мають і формуються лише в процесі навчання, виховання і практичної діяльності.

Усі здібності людини як психічні явища можуть бути класифіковані в чотири групи: елементарні, складні, загальні й особисті.

Елементарними загальними здібностями, притаманними всім людям, хоча і різною мірою їх вияву, є основні форми психічного відображення: здатність відчувати, сприймати, думати, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Кожен елементарний вияв цих здібностей є відповідною дією, яка виконується з різним сенсорним, розумовим, вольовим, мнемонічним успіхом. Ці елементарні загальні здібності лежать в основі трьох інших груп.

Елементарними особистими здібностями, які властиві вже не всім людям і які мають у різних осіб значні індивідуальні особливості, є такі, наприклад, як окомір, музичний слух, критичність мислення, смислова пам'ять, спостережливість. Такі складні властивості індиві- да виявляються у відповідній специфічній діяльності, якість якої і залежить від цих особливостей особистості.

Складними загальними здібностями, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди, є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним, естетичної і моральної діяльності. Кожна з тих, що входить у цю групу здібностей, являє собою складну структуру властивостей особистостей. Тому на відміну від елементарних здібностей, про які говорять в однині: "здібність мислення" - про складні здібності говорять у множині: "здібності до навчання, до праці" і т. д.

Складні особисті здібності в історії людства розвивалися спочатку до ремесел, а потім до професій. Їх іноді називають професійними, специфічними, спеціальними, особливими. До них належать педагогічні здібності, організаторські, конструкторські і т. д.

Залежно від рівня розвитку здібностей можна говорити про обдарованість, талант, геніальність.

Обдарованість - це якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення успіху у виконанні тої чи іншої діяльності. Решта здібностей не просто співіснує поряд одна з одною і незалежно одна від одної, а змінюється, набуває якісно іншого характеру залежно від наявності й ступеня розвитку інших здібностей. Обдарованість зумовлює широту можливостей людини до чого- небудь, до якої-небудь діяльності.

Талант - це сукупність здібностей (насамперед спеціальних), які дають змогу отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю та суспільною значущістю. Талановитим можна бути в найрізноманітніших видах діяльності. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності. Творчість - робота, яка породжує щось нове, яке ніколи раніше не існувало. Це нове орієнтоване не на пристосування до соціальних, логічних, психологічних та інших умов, які склалися, а на їх перетворення, нерідко пов'язане навіть із ризиком.

Геніальність - вищий рівень розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей, що дає можливість здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне й обов'язково позитивне значення. Тому відмінність генія від таланту не стільки в ступені обдарованості, скільки в тому, що геній створює епоху суспільства в розвитку культури, техніки. З усіх відомих визначень "генія" можна виділити слова І. Канта: "Геній - це талант винаходу того, чого не можна навчити чи навчитися.

Так, можна навчитися від іншого, як потрібно робити хороший вірш; але від інших не можна навчитися тому, як створити хороший віршований твір, бо це само собою повинно випливати з природи автора"45.

Однією з важливих особливостей психіки людини є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими. Суть цього явища в тому, що відносна слабкість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, котра найбільш тісно пов'язана з цією здібністю. Відсутня здібність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високо розвинутими у цієї людини.

У професії юриста суттєве значення має багато видів здібностей: здібність до узагальнення фактичного матеріалу у встановленні зв'язків між окремими фактами (явищами), здібність знаходити нову точку зору на виявлені обставини, здібність швидко оцінювати обстановку, здібність установлювати психологічний контакт у спілкуванні, здібність до організації діяльності інших людей, здібність бачити проблему там, де все здається ясним, тощо.

Спрямованість - складна властивість особистості, яка включає систему спонукань, що визначає активність людини, і вибірковість її стосунків.

Спрямованість включає в себе різні компоненти, котрі взаємопов'язані та взаємообумовлені. У наукових джерелах вони називаються: погляди і переконання, потяги і бажання, потреби і мотиви, світогляди і цілі, інтереси і схильності, установки й ідеали, звички і мрії і т. д. Щоби більш строго підійти до їхнього аналізу, досить, на наш погляд, як основні, провідні елементи спрямованості виділити потреби, мотиви, світогляд, мету і цінності особистості.

Розглянемо докладніше суть виділених компонентів спрямованості особистості.

1. Потреба визначається як стан людини, який створюється потребою в об'єктах, необхідних для її існування, і які виступають джерелом її активності. Потреба - це завжди психічне відображення потреби в чомусь, у предметах чи умовах, необхідних для підтримки життєдіяльності людини.

Слід зазначити, що потреба, як стан людини, носить пасивно- активний характер: пасивний, оскільки в ньому виявляється залежність людини від того, в чому вона відчуває потребу, і активний, ос- кільки він включає в себе прагнення до її задоволення і того, що може її задовольнити.

Історія розвитку людини пов'язана з історією розвитку її потреб. У психології існують різні класифікації потреб людини. Найбільш розширеною є ієрархія потреб, запропонована американським психологом А. Маслоу (рис. 8).

Усі рівні потреб взаємообумовлені. З нейрофізичного погляду, потреба являє собою утворення механізмів головного мозку, котрі пов'язані з регулюванням поведінкових актів.

2. Проблема спрямованості - це насамперед питання про динамічні тенденції, що як мотиви визначають людську діяльність.

Мотиви не лише спонукають і спрямовують діяльність людини, але й надають її вчинкам і діям суб'єктивний характер. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди нерідко керуються різними, навіть протилежними мотивами, надають особистішого значення своїй поведінці; відповідно й оцінка цих вчинків повинна бути різною.

Існують різні форми мотивів, одні з них носять спонукальний характер (потяг, бажання, установка, переконання), інші - притягальний (інтереси, мрії, ідеали).

Установка - це психологічний механізм регуляції поведінки; схильність людини до сприйняття тої чи іншої інформації або її готовність діяти у відповідному напрямі.

Установка є своєрідною формою відображення, коли взаємо- об'єднуються потреби людини і ситуація, в якій вона задовольняється. Вона представляє, як писав Д. Узнадзе, цілісний стан особистості, спрямованість на певну активність.

Установка як внутрішня готовність особистості до певної діяльності надає цілісності діяльності особистості і суттєво впливає на її ефективність. Людина з виробленою сильною установкою на запам'ятовування повніше і краще засвоює інформацію, яка сприймається, ніж та, у кого такої готовності немає. Якщо, наприклад, поставити будь-яке ділове завдання перед працівником, який психологічно не готовий для його сприйняття, і якщо це завдання не збігається з його установкою (по суті з психофізичним настроєм людини), то він, як правило, займає негативну позицію. Установка має велике значення в життєдіяльності людини не лише при сприйнятті інформації (рішення), а й оцінці іншого індивіда.

Потяг являє собою психічний стан, який виражає неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу індивіда. Потяг безпредметний. Поки людина лише відчуває потяг, не знаючи, який предмет цей потяг задовольнить, вона не знає, чого вона хоче, перед нею немає усвідомленої мети, на яку вона повинна спрямувати свої дії. Потяг є перехідним станом: у міру того як він усвідомлюється чи знаходиться предмет задоволення потреби, на який спрямовується потяг, він переходить у бажання.

Бажання є переживанням і усвідомленням можливості чимось володіти або щось здійснити. Бажання як мотив діяльності характеризується чітким усвідомленням предмета потреби і можливих шляхів його задоволення. Як емоційно забарвлене, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії і побудови її плану. Тому не випадково мету визначають іноді як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямоване бажання.

Переконання - усвідомлена потреба особистості, яка спонукає її діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій та ідеалів. Окрім усвідомлення, переконання характеризується зв'язком зі світом почуттів. Інакше кажучи, переконання є системою усвідомлених і просякнутих почуттями життєвих принципів. Вони виступають як сильні збудники, як життєво важливі мотиви поведінки.

Переконання - це своєрідний "сплав" із пізнавальних, емоційних і вольових компонентів, вони мають силу внутрішньої необхідності.

Інтерес - форма вияву пізнавальної потреби людини, зосередженість на певному змісті, який викликає прагнення зрозуміти його. С. Рубінштейн визначає інтерес як спрямованість помислів особистості на певний предмет. Під помислами при цьому розуміється думка- турбота, думка-залучення, яка всередині себе містить і певний емоційний заряд. Інтерес - це мотив, який діє в силу усвідомленої значущості й емоційної привабливості.

Особистісні інтереси мають суттєве значення в житті людини. Вони є найбільш дійовими стимулами розширення кругозору, набуття нових професійних знань, служать однією з умов творчого ставлення до справи.

Мрія як мотив поведінки є усвідомленим в уяві образом бажаного. Мрія виражає потребу людини в таких предметах чи умовах існування, які не представлені в наявній ситуації, але які можуть бути створені в результаті її діяльності. Мрія - це певною мірою відстрочене бажання. Вона завжди спрямована на майбутнє, на перспективи життя і діяльності людини.

Ідеал - це уявлення людини про те, що для неї є більш досконалим, чого вона прагне.

Ідеали являють собою сукупність норм поведінки, які втілюють найцінніші та найпривабливіші людські риси. В ідеалі людина особливо цінує те, що їй, як правило, не вистачає. Ідеал виражає не те, ким насправді людина є, а те, якою б вона бажала бути. Це кращі тенденції, котрі, втілюючись у відповідному образі, стають мотивом і регулятором розвитку людини.

3. Світогляд - узагальнена система поглядів, переконань і ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до навколишнього природного і соціального середовища. Світогляд є узагальненням знань, досвіду й емоційних оцінок, у котрих відображені особливості суспільного буття людини, її місце в системі суспільних відносин. Він безпосередньо і визначає життя і діяльність особистості.

Особистісний світогляд - це міра розуміння людиною природи і суспільства, соціальних відносин і цінностей, її погляд на світ і своє місце в ньому. Він відображає довкілля через призму цілей та інтересів людини. У свідомості особистості світогляд нероздільний від моралі і здатності до саморегуляції.

З психологічного погляду в структуру світогляду включені філософські, соціально-економічні, моральні, правові, естетичні та інші погляди, переконання та ідеї.

Світогляд особистості оцінюється за змістом, повнотою, логічною послідовністю, ступенем дійсності.

4. Цілі та цінності. Поняття особистісних цілей пов'язане з освоєнням конкретним індивідом суспільних і групових цінностей. Соціальні цінності, переломлюючись крізь призму індивідуальної життєдіяльності, входять у структуру особистісних цінностей (часто їх називають "ціннісні орієнтації особистості").

Цінність - це те, що представляє для цієї людини зміст, значення. Важливо підкреслити, що індивід в обстановці, що склалася, як правило, обирає такий спосіб поведінки, який приводить до утвердження його цінностей.

Основний зміст ціннісних орієнтацій людини складають його світоглядні погляди, ідеї і переконання, глибокі та постійні уподобання, моральні принципи, визначеність і послідовність поведінки, постійність стосунків із навколишнім світом та іншими людьми.

Система ціннісних орієнтацій становить основу життєвої концепції і філософії життя особистості. Які ж цінності заслуговують на те, щоб до них прагнути? Зазначимо найважливіші загальнолюдські цінності: -

активне дійове життя; -

фізичне і психічне здоров'я; -

можливість розширення свого світогляду, підвищення освіти, загальної культури; -

наявність хороших і вірних друзів; -

кохання; -

цікава творча робота; -

суспільне визнання (повага близьких, колективу); -

щасливе сімейне життя; -

свобода суджень і вчинків; -

прагнення робити добро і дарувати радість близьким людям тощо.

Доводиться із сумом констатувати, що є люди, в яких ціннісні орієнтації зводяться до "трійці" - гроші, речі, влада. Увесь сенс життя вони бачать в накопиченні. Така одноманітна спрямованість негативно відбивається на розвитку особистостей цих людей.

Усвідомлення своїх мотивів і цінностей приводить людину до поставленої мети. Мета - уявне передбачення результату діяльності.

Зв'язок між мотивом і метою людини такий: мета - це те, що досягається діями людини (інакше кажучи, це об'єкт, який може задовольнити ту чи іншу потребу), а мотив - це те, заради чого необхідне досягнення саме такої, а не інакшої мети.

На основі цілей і мотивів у людини формується перспектива своєї життєдіяльності. Цінність особистості багато в чому визначається актуальністю, привабливістю і суспільною значущістю її перспектив.

Спрямованість особистості як психічна властивість, розкриваючи організацію внутрішнього життя людини, дає змогу в ході вивчення психологічного образу конкретного індивіда отримати відповідь на запитання: чого хоче ця людина? що для неї цінне і привабливе? до чого вона прагне? Відповіді на ці запитання мають велике значення для практичної діяльності юридичних працівників.

Формування і розвиток спрямованості людей - складний і довготривалий процес, який охоплює всі сторони життя і діяльності людини. У цьому процесі важливо все: гармонійне співвідношення в неї суспільних (колективних) і особистих цілей і перспектив, широта інтересів і захоплень, піднесеність ідеалів і мрій, повнота світоглядних знань і переконань тощо.

І все ж таки провідне місце, на наш погляд, у формуванні і розвитку спрямованості особистості займають потреби. Саме вони виступають джерелом мотивів, що спонукає людину до певних вчинків і дій.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§3. Психічні властивості особистості"
  1. ВСТУП
    психічні особливості особистості, властивості й специфіку її поведінки, діяльності, спілкування тощо. Знання психологічних закономірностей, застосування в юридичній діяльності психологічних методів і прийомів підвищує ефективність праці юриста, допомагає глибше зрозуміти мотиви вчинків людей, регулювати відносини з ними, виявити неординарні риси індивідуальності особистості. Відомий психолог О.
  2. ВСТУП
    психічні особливості особистості, властивості й специфіку її поведінки, діяльності, спілкування тощо. Знання психологічних закономірностей, застосування в юридичній діяльності психологічних методів і прийомів підвищує ефективність праці юриста, допомагає глибше зрозуміти мотиви вчинків людей, регулювати відносини з ними, виявити неординарні риси індивідуальності особистості. Відомий психолог О.
  3. ЗМІСТ
    властивості Конституції України. 17 РОЗДІЛ 3. Конституційний розвиток України. Новітня конституційна реформа в Україні. 20 Висновки. 26 Список використаних джерел.
  4. РОЗДІЛ 2 ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
    РОЗДІЛ 2 ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ
  5. § 1. Поняття і суть динамічних властивостей людини
    властивості людини досі розглядались у частковій теорії "Вчення про зовнішні ознаки людини", де до зовнішніх ознак відносять як анатомічні, так і функціональні ознаки. Раніше зазначалось, що ставити в один ряд функціональні властивості і зовнішні ознаки некоректно, оскільки їхня природа і криміналістичне значення різні. Зовнішні ознаки характеризують зовнішню будову будь-якого фізичного тіла, що
  6. § 1. Предмет і завдання юридичної психології
    психічні закономірності виступають тут в особливих проявах і сполученнях, котрі невластиві іншим умовам людського життя. Як приклад можна навести психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові), що лежать в основі виправлення злочинців, чи психічні процеси і стани, пов'язані з участю у кримінальному судочинстві. Слідчий, проводячи попереднє слідство, з'ясовує складні й такі, що важко
  7. § 1. Предмет ізавдання юридичної психології
    психічні закономірності виступають тут в особливих проявах і сполученнях, котрі невластиві іншим умовам людського життя. Як приклад можна навести психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові), що лежать в основі виправлення злочинців, чи психічні процеси і стани, пов'язані з участю у кримінальному судочинстві. Слідчий, проводячи попереднє слідство, з'ясовує складні й такі, що важко
  8. § 3. Психологічні наслідкискоєногозлочину
    психічні зміни. Зокрема, може з'явитися усвідомлення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між "хочу" і "повинен" (у цій боротьбі перемогу отримує мотив "хочу", що спонукає особистість на нові злочини). Зміни в психіці злочинця після скоєного ним злочину повинні враховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у деяких злочинців наявне психічне напруження
  9. 49. Землі оздоровчого призначення.
    властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення 1. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. 2. На територіях лікувально-оздоровчих
  10. § 1. Психологічні причинизлочинної поведінки
    психічні властивості, які проявились у злочинній дії? Відповіді на ці запитання не можуть бути однозначними, бо злочин як свідома дія людини завжди є результатом складної взаємодії найрізноманітніших причин. Поведінка людини спонукується і регулюється його індивідуальним, суб'єктивним сприйняттям і відображенням реальних життєвих обставин і причетністю індивіда до цих обставин.
  11. 28. Випадки неможливості відмови від захисника.
    психічні вади (німі, глухі, сліпі га інші не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 у ст. 46
  12. § 1. Ознаки зовнішності людини і механізм відображення їх при вчиненні злочину
    властивості необхідно розглядати як об'єкт, який має біологічну сутність, і як матеріальне утворення, яке має фізичні основи. Здавна філософи розглядали людину дуалістично, яка поєднує в собі біосоціальне з тілесною організацією. Таким чином, людині притаманні фізичні основи, як всякому матеріальному об'єкту, і біологічні, як об'єкту, який наділений мисленням і суспільною свідомістю. З цього
  13. § 1. Поняття про психіку і свідомість особистості
    психічні явища і процеси, про наявність яких людина або не підозрює в цей момент, або не знає про них протягом тривалого часу, або взагалі ніколи не знала. Надсвідомість - це психічні явища, котрі здатна викликати в себе людина в результаті цілеспрямованого і довготривалого саморозвитку своєї психіки. Слід особливо підкреслити, що свідомість людини носить суспільний характер. Її
  14. § 1. Поняття про психіку ісвідомість особистості
    психічні явища і процеси, про наявність яких людина або не підозрює в цей момент, або не знає про них протягом тривалого часу, або взагалі ніколи не знала. Надсвідомість - це психічні явища, котрі здатна викликати в себе людина в результаті цілеспрямованого і довготривалого саморозвитку своєї психіки. Слід особливо підкреслити, що свідомість людини носить суспільний характер. Її
  15. Загальні положення стадії кримінального процесу
    властивості стадії процесу і визначають найсуттєвіші вимоги, що їх висувають до порядку провадження процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, і виявляються протягом усього періоду її реалізації. Зміст загальних положень кожної із стадій кримінального процесу викладено у відповідних
  16. 23. Права і обов'язки землекористувачів.
    властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. 2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Стаття 96. Обов'язки землекористувачів 1. Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися
© 2014-2020  ibib.ltd.ua