§ 2. Психологія особистості злочинця

Психологія особистості злочинця - сукупність негативних, тіпологіческіх'качеств індивіда, що зумовили вчинений ним злочинне діяння певного типу та виду.

Злочини відбуваються не через фатальний схильності індивіда до злочинної поведінки і навіть не через те, що індивід не хоче або не розуміє, що треба жити доброчесно, а в результаті того, що у даної особистості усталилася система смислових утворень, яка обумовлює її збочене ставлення до певної сторони соціальної

дійсності. 295

Оцінюючи особистість людини, яка вчинила злочин, необхідно виявити домінуючі спонукання і узагальнені способи його життєдіяльності, що утворюють загальну схему її поведінки, стратегію його життєдіяльності. Людське поведінка організується певними вихідними ціннісними позиціями особистості. Людський вибір цілей і засобів їх досягнення визначається самосвідомістю суб'єкта, самосанкціонірованіем обираються цілей і способів поведінки.

Провідним системоутворюючим фактором типу особистості є механізм її змістоутворення. Людина веде себе відповідно з тим змістом, який він надає результатами своєї поведінки. Про людину можна судити лише за її вчинками, в яких проявляється його смислове ставлення до дійсності. Сама людина може навіть і не усвідомлювати всю систему особистісних смислів, частина з них підсвідома. Проте будь-яке свідоме дію людина санкціонує як дія, корисне і необхідне для себе, тобто як особистісну цінність.

У ціннісному смислообразованіі поведінки злочинців існує загальний дефект, що складається в неадекватній оцінці ними особистої корисності злочинного діяння. Більш-менш усвідомлюючи свою антисоціальну сутність, злочинці зазвичай вьщвігают систему самооправдательного мотивів і нейтралізують ті соціальні цінності, які перешкоджають досягненню злочинних цілей. Зняття з себе відповідальності на основі самовиправдання своїх дій - одна з характерних особливостей більшості злочинців.

У зв'язку з відчуженням від соціальних цінностей злочинець вдається до психічним декомпенсації, до системи псевдозамещеній, що створюють внутрішнє душевну рівновагу. Причини свого злочинної поведінки злочинець бачить не в своїх негативних якостях, а в зовнішніх обставинах, поведінці інших людей. Вчинення злочинного діяння поєднується, як правило, з високою самооцінкою злочинця. Це свідчить про неадекватність оцінок злочинців, про глибокі порушення в ціннісно-утворюючої сфери їх особистості.

Самовиправдання навмисного злочину відбувається різними способами: 1) Утрирування винності жертви; 2) знеціненням суспільних і правових норм шляхом протиставлення їх нормам референтних, антисоціальних 296

Глава 11. Кримінальна психологія

груп (банди, злодійської зграї), 3) перенесенням відповідальності на інших осіб, виправданням обставинами, що склалися і т. п.

Справжні вихідні мотиви поведінки злочинця можуть трансформуватися, видозмінюватися, маскуватися, оформлятися в прийнятному для нього вигляді.

Безпринципність і користолюбство, марнославство і цинізм, ревнощі і мстивість, а також інші особистісні вади лежать в основі мотиваційної спрямованості злочинця.

Мотиваційна сфера злочинців вкрай спримітизований, їх дії дуже часто здійснюються на низькому імпульсивно-настановному рівні регуляції. Мотивація таких дій згорнута, що і створює іноді видимість безмотивного злочину.

Потреби більшості злочинців також мають характерні особливості. Социализированная особистість не може існувати тільки на рівні споживання. Її психічний розвиток передбачає зміщення центру потреб на творення, саморозвиток і самореалізацію. Але це суттєво важлива якість соціалізованої особистості не сформовано у більшості злочинців.

Потреби осіб, які вчинили злочини, відрізняються вузькістю, обмеженістю,

матеріально-утилітарної односторонньому ью,

недорозвиненістю соціально-позитивних видів потреб (у праці, моральному поведінці), гіпертрофується-ванностью потреб нижчого рівня, перевищенням середнього стандарту їх задоволення, збоченістю (статеві збочення, наркотична залежність идр.).

Для багатьох злочинців характерні стихійно виникають спонукання, їх залежність від випадкових ситуацій. Дезінтег-рірованіі цілісно-регуляційної системи особистості - основна відмінна особливість більшості злочинців. Окремі егоїстичні устремління злочинців, вириваючись з загальних соціально-позиційних зв'язків, стають антисоціальними, вони можуть регулювати поведінкову систему особистості на підсвідомому, настановному рівні.

Огульної критики фрейдизму в недалекому минулому породила загальне негативне ставлення до поняття «підсвідоме». Сучасна наукова психологія вже повернула «підсвідоме» на своє місце. § 3. Типологія особистості злочинця 297

Однак стереотип заборонене ™ підсвідомого поки ще продовжує панувати в нашому правознавстві, яке у вихідних позиціях базується тільки на свідомості. Але на базі цієї обмеженою концепції не можна зрозуміти зміст і протиправну сутність більшості ситуаційно-імпульсивних дій особистості. І хоча для позначення механізму цих дій придуманий псевдонауковий сурогат «безмотивні злочину», це не рятує положення: безпричинних явищ не існує.

Поведінка багатьох злочинців полезалежних. Полезаві-сімое поведінка - поведінка, при якому суб'єкт імпульсивно реагує на стимули, які мають для нього релевантної спонукальною силою. Воно часто відбувається без попереднього формування цілей, а отже, і без усвідомлених мотивів.

Особистість злочинця характеризується

сукупністю наступних ознак:

1) видом скоєного злочину: об'єктом злочинного посягання, тяжкістю і характером злочинних наслідків, вчиненням злочину вперше, випадково, повторно, систематично; 2)

формою вини, мотивом і метою злочину; 3)

способом вчинення злочину як показником інтенсивності антисоціальної спрямованості злочинця; 4)

ситуацією й приводом вчинення злочину; 5)

ставленням злочинця до скоєного діяння - поведінкою після вчинення злочину (явка з повинною, ухилення від слідства і суду, обмова невинних, допомога або протидія слідству, поведінку під час відбування покарання).

Сукупність зазначених ознак характеризує тип особистості злочинця.

З цього поняття необхідно виходити для розуміння механізмів поведінки злочинця.

Інформація, релевантна " § 2. Психологія особистості злочинця "

1. Правосвідомість і правоісполнітельного поведінка
   Правосвідомість - сфера свідомості, пов'язана з відображенням правозначімих явищ, сукупність поглядів та ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп до права та законності, їх уявлення про належне правопорядок, про правомірне і неправомірне. Основою правосвідомості є інтерналізація (привласнення) особистістю тих соціальних цінностей, які охороняються правом даного суспільства.
   
2. Судово-психологічна експертиза в цивільному судочинстві
   У цивільному процесі одним із джерел доказів є висновок експерта. Рішення цивільних справ по суті в ряді випадків неможливо без судово-психологічної експертизи. До компетенції судово-психологічної експертизи в цивільному судочинстві належать: встановлення ступеня розуміння підекспертним особою змісту укладених ним угод, здатності приймати
   
3. Система (структура) юридичної психології
   Юридична психологія має власну систему категорій (тезаурус), відповідну логіці включеності людини в сферу правового регулювання. Вона складається з п'яти розділів, кожен з яких має відповідну подструктуру. 1. Правова психологія: право як фактор соціальної регуляції поведінки, психологічні аспекти ефективного правотворчості, правова соціалізація особистості,
   
4. Психологія особистості злочинця
   Характеризувати особу злочинця - значить дослідити і визначити типологічні криміногенно значущі якості індивіда. Психологія особистості злочинця - сукупність негативних типологічних якостей індивіда, що зумовили вчинений ним злочинне діяння певного типу та виду. Злочини відбуваються не через фатальний схильності індивіда до злочинної поведінки і
   
5. Передмова
   Підручник «Юридична психологія. З основами загальної та соціальної психології »відомого фахівця в галузі загальної та юридичної психології, доктора психологічних наук, професора М. І. Єнікеєва повністю відповідає навчальній програмі курсу« Юридична психологія ». Він широко апробований у багаторічній практиці викладання як в Московської державної юридичної академії (МГЮА), так і в
   
6. 6. Архіпелаг ГУЛАГ
   Жовтнева революція одній зі своїх кінцевих цілей ставила повну ліквідацію насильства. Як писав В.І. Ленін: «... в нашому ідеалі немає місця насильству над людьми ...», «... Весь розвиток йде до знищення насильницького панування однієї частини суспільства над іншою» (Повне зібрання. Соч. Т. 30. С. 122). Проте теорія відразу ж стала розходитися з практикою. Вже в 1918 р. терор оголошується по суті
   
7. § 6. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання
   Соціальні цінності, створені багатовіковою діяльністю людей, кримінальне право (у співдружності з іншими соціально-правовими регуляторами) охороняє від потенційних (можливих) злочинців і злочинних посягань . Така охоронна функція. Своїми позитивними, соціально-ціннісними властивостями кримінальне право звернено насамперед до чесним, нор-мопослушним громадянам, спонукаючи їх
   
8. § 7. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
   Будь-яке вольове дію осудної людини, в тому чтлсз. і злочинне, виходить з певних мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Крім того, діяння мають різну емоційне забарвлення. У зв'язку з цим, розслідуючи кримінальну справу або розглядаючи його в суді, слідчі і судді повинні завжди з'ясовувати мотиви, цілі й емоції, що проявилися при вчиненні злочину, в якості
   
9. § 3. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності
   Підстава цивільно-правової відповідальності. Сукупність умов, необхідних для притягнення до цивільно-правової відповідальності, утворює склад цивільного правопорушення. Необхідними умовами для всіх видів цивільно-правової відповідальності є, за загальним правилом, протиправне поведінку і вина боржника. Для притягнення до відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна
   
10. Глава вісімнадцята. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
    З'ясування і роз'яснення правових норм. Способи тлумачення. Суб'єкти тлумачення. Види тлумачення. Офіційне і неофіційне тлумачення. Нормативне і казуальне тлумачення. Тлумачення при колізії правових норм. При правозастосуванні на стадії вибору правової норми, як про це згадувалося вище, особливо актуальним стає з'ясування сенсу і змісту цієї правової норми. Інакше се можна
    
11. Глава дев'ятнадцята. Правомірної поведінки, ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
    Право і поведінку. Поняття правомірної поведінки. Види правомірної поведінки. Поняття правопорушення. Ві-ди правопорушень. Соціальна природа і причини злочинності. Соціальна відповідальність-ність та її види. Юридична відповідальність та її види. Звільнення від юридичної відповідальності. Презумпція невинності. У попередніх темах неодноразово згадувалося «пра-вило поведінки» як синонім
    
12. Глава двадцята. Правосвідомості та правової культури
    Поняття, види і структура правосвідомості. Правова ідеологія і правова психологія. Правосвідомість і право: взаємодія. Правова культура. Правовий нігілізм. Правове виховання. Обговорення всіх попередніх тим свідчить: тільки тоді правотворча і право-стосовно діяльність стає ефективною, коли в цих процесах, поряд з потужними са-моорганізуюшіміся началами,
    
13. 6. Архіпелаг ГУ Л А Г
    Жовтнева революція одній зі своїх кінцевих цілей ставила повну ліквідацію насильства. Як писав В.І. Ленін: «... в нашому ідеалі немає місця насильству над людьми ...», «... Весь розвиток йде до знищення насильницького панування однієї частини суспільства над іншою» (Повне зібрання. Соч. Т. 30. С. 122). Проте теорія відразу ж стала розходитися з практикою. Вже в 1918 р. терор оголошується по суті
    
14. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ АНАЛІЗУ ДУХОВНОСТІ
      Той факт, що проблема духовності ось уже друге століття жевріє з інтелектуального горизонту, говорить сам за себе. Подібно до того як проблема раціональності «вперше формулюється в епоху, коли похитнулася віра в розум» 218, до усвідомлення проблеми духовності призводить почуття її нестачі, дефіциту, відчуття склалася в суспільстві атмосфери бездуховності. Незважаючи на те, що проблема
    
15. V. Фундаменталізм після падіння комунізму
      Комуністичний режим впав не в результаті тиску знизу, а через власну неефективність, і можна сказати, що моральна перемога над ним так і не було одержана183. Незважаючи на всі викриття комунізму останніх років починаючи з публікації "Архіпелагу ГУЛАГу", значною частиною населення він не сприймається як щось ганебне, підмет изживанию. Певну роль у такому
    
16. Богобудівництво і теоретичні шукання А.А.Богданова
      Особливий етап у розвитку російського марксизму склало формування течії, що отримала назву «богобудівництва». Провідними ідеологами цієї течії, що існувало в 1908 - 1911 рр.., Були А.А.Богданов і А.В.Луначарский, а літератур-ним маніфестом богобудівництва стала повість О.М.Горького «Сповідь» (знаменитий публіцист і літературний критик Р. В.Іванов-Розумник вважав «Сповідь» одним з
    
17. § 2. Психологічна структура злочинна Діяння
      Психологічний аналіз злочинна Діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структурованих злочинна Діяння. Основними елементами структурованих злочинна Діяння є: 1) мотивація и мотиви злочинної Дії, 2) Формування мети злочинної Дії; 3) Прийняття решение про Здійснення конкретної злочинної Дії; спрямованість и Зміст злочинна заміру; 4) спосіб, засоби и умови Здійснення злочинна
    
18. § 6. Псіхологіяочної ставки
      Очна ставка - це одночасній допит двох раніше допітаніх осіб з метою Усунення суперечностей в їхніх показаннях Стосовно одних и тихий самих известить. Очна ставка - Різновид допиту, тому до неї застосовано Чимаев з Розглянуто Вище рекомендацій у підготовці допиту и Використання тактичних и псіхологічніх прійомів. Разом з тім Очна ставка відрізняється підвіщенім дінамізмом и гостротою
    
19. СПІСОКВІКОРІСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.
      Аверін В. А. Психологія особистості: Учеб. посібник. - СПб, 1999. 2. Андрєєва Г. М. Соціальна психологія: Підручник. - 2-е вид. - М., 1988. 3. Анікіна Н., Бедь В. Облік судом психологічних особливостей неповнолітнього підсудного - цивільного відповідача в радянському кримінальному процесі / / II Всесоюз. конф. по експер. психології. - Львів, 1988. 4. Антонян Ю.М., Еникеев М.І., Еміне В.Є.