Головна
ГоловнаНавчальний процесСоціальна педагогіка (лекції) → 
« Попередня Наступна »
Василькова Ю.В.. Методика й досвід роботи соціального педагога: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. - М., Видавничий центр «Академія». - 160 с., 2001 - перейти до змісту підручника

РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ХВОРИМИ ДІТЬМИ ХВОРІ ДІТИ

Більшості соціальних педагогів доводиться працювати з хворими дітьми у школі та сім'ї, в притулку і дитбудинку, в різних реабілітаційних центрах.

У сучасних умовах в Росії зафіксовано збільшення аномальних дітей. Так, в 1994 р. органами соціального захисту зафіксовано 398,6 тис., а в 1995 - 453,6 тис. дітей-інвалідів до 16 років. Це в 4 рази більше, ніж у 1985 р. Передбачається, що це не точна цифра, так як діти, які страждають захворюваннями, не всі визнані інвалідами, їх облік ведуть різні відомства і представити сьогодні точну цифру невозможно1.

Перш ніж говорити про роботу з цією категорією дітей, охарактеризуємо їх особливості.

Серед дітей з відхиленнями у розвитку виділяють наступні групи:

глухих і слабочуючих,

сліпих і слабозорих,

з недорозвиненням мови,

з порушенням опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку,

з першими ознаками шизофренії, неможливістю спілкування, з раннім аутизмом ( «річ у собі», «аутичні діти»), діти з порушеннями в розвитку.

Для хворих дітей характерна зосередженість на своїй хворобі, вони не вміють спілкуватися, звикли до опіки, несамостійні, сором'язливі. Крім того, відзначаються ще й специфічні особливості, пов'язані з тим чи іншим захворюванням або патологією.

Розумово відсталі діти пізно починають тримати голівку, сидіти, ходити, їх руху одноманітні, вони мляві, незграбні. У них порушена психіка (сприйняття, мислення, пам'ять і мову), вони погано сприймають оточуючих, не вступають в розмову.

Див: Буланова О.Е. Педагогічні принципи і форми соціальної реабілітації дітей з вадами у розумовому та фізичному розвитку в спеціалізованих установах / / Соціальна педагогіка. - М., 1998. - С. 240-278.

130

131

Діти з синдромом Дауна схильні сугестивності, вони обожнюють педагога, наслідують йому. Вони акуратні, більшість ласкаві, доброзичливі, урівноважені. Але часто вони бувають в стані недоброзичливості. - Л

Хворі діти з порушенням обміну, захворюванням печінки (фенілкетонурія) не витримують тривалих занять, важко сприймають рахунок і грамоту, але емоційні і прагнуть вчитися.

Для дітей, хворих на церебральний параліч, крім рухових недоліків характерна загальна недорозвиненість. Вони не можуть обслужити себе, але при навчанні добре засвоюють настанови вихователя.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ЩДАГОГА з хворими дітьми

Працюючи з такими дітьми, соціальний педагог допомагає якомога раніше організувати їх лікування, консультує батьків, як привчати дитину до самообслуговування, розвивати прагнення до знань. Він допомагає організувати хворих дітей, їх контакти з однолітками з метою прищеплення таким дітям навичок спілкування, правильного культурної поведінки. Важливим у фізичному розвитку, придбанні навичок домашньої праці і самообслуговування є організоване соціальним педагогом трудове виховання і навчання хворої дитини.

Враховуючи, що такі сім'ї частіше розпадаються і мати з бабусею є головними у вихованні - слід проявляти такт у спілкуванні з ними.

Незважаючи на специфіку кожного захворювання, робота соціального педагога з кожною категорією хворих дітей (у центрах, у притулках, в сім'ї, у спеціальних навчальних закладах) має багато спільного.

По-перше, всім хворим дітям надається цілий комплекс соцгіальних послуг. У їх числі:

проведення безкоштовного медичного обстеження та лікування, надання безкоштовного ліки;

консультації батьків і родичів, навчання навичкам догляду за хворою дитиною;

визначення дитини в дитячий садок, школу, санаторій, табір відпочинку.

Соціальний педагог часто стикається з тим, що сім'я з причини необізнаності не користується цими послугами. Він роз'яснює батькам їх права, радить, куди звернутися за допомогою.

Вже в пологовому будинку дитині встановлюється діагноз. Якщо необхідно, дають направлення для його підтвердження в спеціальні консультаційні центри. Потім дитину ставлять на облік в районній поліклініці або у відповідному лікувальному закладі, де він спостерігається лікарем-куратором.

Соціальний педагог разом з лікуючим лікарем, психологом та батьками складає програму психолого-педагогічної допомоги хворій дитині: його розвитку, навчання і виховання. За цією програмою дитина підготовляється до школи, набуває навиків самообслуговування, спілкування з оточуючими, відбувається відновлення його фізичного і психічного стану.

Програма реабілітації передбачає координацію всіх служб, які можуть допомогти дитині, і послідовний контроль за змінами в розвитку дитини. У реабілітаційних центрах соціальний педагог працює в тісному контакті з психологом, лікарем, соціальним працівником, юристом, які регулярно консультують батьків по всіх цікавлять їх. У центрах існує комп'ютерна база даних на кожного хворого дитини мікрорайону, ставляться на особливий облік діти-інваліди.

Залежно від роду захворювання програми реабілітації дітей з різними порушеннями у розвитку мають кожна свою специфіку. Так, програми роботи з дезадаптованими дітьми, дітьми з нервово-психічними захворюваннями, олігофренією та розумовою відсталістю включають лікувальну педагогіку, психологічну корекцію, ігротера1пію, казкотерапію, кор-рекціонно-розвиваючу фізкультуру1.

Робота соціального педагога з такими дітьми передбачає:

вивчення вихованця, виявлення причин захворювання, відставання в розвитку і навчанні;

визначення форм і методів індивідуальної роботи;

організацію навчання та виховання з урахуванням здоров'я дитини;

надання допомоги вихованцю, що знаходиться в ситуації кризи;

консультацію батьків;

вироблення єдиних педагогічних вимог з співробітниками центру в роботі з кожною дитиною; дотримання прав дитини.

Можна виділити наступні основні напрямки діяльності центру: діагностичне, психокорекційної, оздоровче, навчально-виховне, соціально-правове, консультативне, науково-методичне, соціально-аналітичне та просвітницьке.

Величезну складність представляє робота з розумово відсталими дітьми-сиротами. Дослідження в м. Москві та в Мордовії показали, що випускники спеціальних шкіл-інтернатів майже не підготовлені до самостійного життя. У них бідний коло інтересів,

1 Див: Беличева С.А. Соціально-педагогічна реабілітація дезадаптованих дітей та підлітків / / Соціальна педагогіка. - М., 1998. - С. 117-125.

132

133

вони пасивні, слабо орієнтуються у своєму майбутньому, не вміють вести домашнє господарство, не знають законів. Вони сподіваються на допомогу держави, не підготовлені до професійного труду1.

Особлива категорія хворих дітей - діти-інваліди. З ними найчастіше працюють психолог, невропатолог, психоневролог, логопед, масажист, дефектолог та інструктор з лікувальної фізкультури. У свою чергу, соціальний педагог виділяє ряд проблем, які дитина може вирішувати тільки з ним. Він допомагає дитині-інваліду адаптуватися в навколишньому світі, чому сприяє реалізація таких вузькоцільовий програм, як «Особиста гігієна», «Я в побуті», «Я у трамваї», «Я в магазині» і т.д.

Робота педагога спрямована і на те, щоб допомогти дитині придбати уміння і навички спілкування в навколишньому його середовищі.

Для подолання труднощів спілкування дітей-інвалідів зі здоровими дітьми соціальний педагог складає програму, по якій дитина підготовляється до такого спілкування, беручи участь у конкурсах, проведенні днів народження, обговоренні книг і фільмів і т.д.

Включення дітей-інвалідів у діяльність (фотографія, пошиття одягу, ремонт взуття, роботи по дереву) - також предмет особливої ??турботи соціального педагога. Тут потрібно не тільки підготувати та укласти договори, а й навчити хлопців професії, дати їм необхідні вміння та навички. Важливо, щоб вони брали участь у всіх виробничих процесах, вміли планувати свою працю, утримувати в порядку інструменти та обладнання.

Важливо також, щоб діти-інваліди в процесі праці могли проявляти свої здібності. Для цього потрібно навчити дитину малювати, ліпити; зацікавити цією справою, познайомивши з народною творчістю, національної розписом тканин, дерев'яних і глиняних іграшок і т.п. Виставки робіт дітей, їх участь у святах, концертах і виставах допомагають в утвердженні кожного з них як особистості. Творча робота супроводжується читанням книг, створенням бібліотеки, що розвиває дитину, розширює її кругозір.

Дослідники відзначають, що 10% підлітків страждають якими-небудь захворюваннями, 5% мають психічні відхилення. Оранжерейне ставлення до такої дитини призводить до формування утриманця, небезпечна й інша крайність, коли батьків або оточуючих дратує хвороба дитини, що також посилює його стан.

Борг батьків - заспокоїти дитину, полегшити його переживання, створити в сім'ї атмосферу оптимізму. У цьому сім'ї може допомогти соціальний педагог.

1 Див: Бгажнова І.М. Проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей-сиріт з розумовою відсталістю в школах / / Соціальна педагогіка. - М., 1998. - С. 229.

Соціальна адаптація хворих дітей в умовах масової школи здійснюється індивідуально. Першочерговим є психологічна допомога дітям і бесіди, консультації з батьками. Групові заняття психологічної допомоги (рольові ігри) спрямовані на подолання у таких дітей труднощів у спілкуванні.

Враховуючи, що хворі діти мало рухаються, їм необхідні індивідуальні фізкультурні заняття, наприклад плавання, ручна робота, розвиваюча м'язову моторику, робота по дереву, ліплення, шиття, друкування на машинці.

Соціальним педагогам, які працюють в школі, часто доводиться стикатися з дезадаптацією хворих дітей з причини так званого шкільного неврозу. Невроз - невротичний стан дитини, що виникає в результаті образи, збитку, нанесеного словом або жестом.

Вчені систематизували шкільні неврози залежно від їх прояви:

дитина часто плаче, розкидає речі - істеричний невроз;

швидко стомлюється, погано спить, дратівливий - неврастенія;

його переслідує думка про свої невдачі - невроз нав'язливих станів;

переслідує думка, що на нього показують пальцем - феби-чний невроз;

йому здається, що все над ним насміхаються, - депресивний невроз;

йому властиво занепадницькі настрої - іпохондричний невроз;

дізнавшись про свою хворобу, він, як йому видається, починає жити в іншому світі - діперсоналізаціонний невроз;

дитина говорить: «Від цієї хвороби у мене сіпаються повіки» - системний невроз;

від очікування загострення хронічної хвороби дитина переживає почуття жаху - невроз очікування;

дитина агресивна, коли його називають хворим, - емоційний невроз.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ХВОРИМИ ДІТЬМИ ХВОРІ ДІТИ "
  1. Василькова Ю.В., Василькова Т.А.. Соціальна педагогіка: Курс лекцій: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навчань, закладів. - 2-е вид. стереотип. - М.: Видавничий центр «Академія». - 440 с., 2001

  2. ВІД АВТОРІВ
    роботи, сім'ям-біженцям, дітям, які страждають від жорстокості батьків-алкоголіків чи наркоманів. Встали гостро питання незахищеності сім'ї та дітей, зросли підліткова злочинність і дитячі захворювання, стала гостро затребувана робота соціального педагога. Це не тільки «допомогу» або «перевиховання», але і вживання заходів щодо запобігання кризи в сім'ї, і організація роботи з дітьми,
  3. Василькова Ю.В.. Методика й досвід роботи соціального педагога: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. - М., Видавничий центр «Академія». - 160 с., 2001

  4. IV. Допомога хворим і постраждалим
    хворих не повинні підлягати обмеженню. Часто трапляється, що вся домашня життя пристосовується до виконання непомірних вимог хворого члена сім'ї; подібної тиранії слід чинити опір. § 442. Щодо тієї ширшої благодійності, яка виявляється турботою про хворих, які не належать до сім'ї, важко сказати щось певне. Кожен окремий випадок носить
  5. ПРИБЛИЗНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, КОНТРОЛЬНИХ І КУРСОВИХ РОБІТ З КУРСУ «СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА»
    соціальному вихованні в пам'ятниках Київської Русі «Руська Правда», «Повчання Володимира Мономаха »та ін 4. Реформи Петра I і «пропозиція» Ф.Салтикова про виховання і навчання дітей-сиріт. 5. «Відомство імператриці Марії», його діяльність в XIX в. 6. Притулки в Росії в XIX в. В.Ф.Одоевский про виховання дітей у притулках. 7. Особистість дитини. М.М.Монасеіна про
  6.  4. Судово-медична експертиза при порушенні професійної діяльності медичних працівників
      хворого? 3. Відповідало проведене хворому лікування встановленому діагнозу? 4. Чи в повному обсязі надано медичну допомогу хворому? Якщо ні, то чим пояснюється недостатня медична допомога і які заходи слід було б ще провести? 5. Чи не було протипоказане лікування, примі-ненное до даному хворому? 6. Не стало чи лікування, проведене
  7.  Поколіннєва власність.
      роботі. З іншого боку, діти притязают на доходи, власність батьків і турботу з їхнього боку. Прихильність батьків до дітей гостро переживається при розлученні, в якому головним пунктом спору є опіка над дітьми. Тепер не вважається, що діти автоматично належать матері та її роду. Батьки також притязают на дитину. Ця ситуація породила викрадення дітей одним з
  8.  Реабілітаційний центр «Веселка» для дітей та підлітків з обмеженими можливостями (В скороченні)
      працівниками Центру було поставлено завдання надати дітям та підліткам медичну, соціальну, правову допомогу, допомогти їм перебудувати своє ставлення до життя, сім'ї, навчання, до праці. Після виявлення всіх дітей та підлітків з обмеженими можливостями були залучені служби охорони здоров'я та освіти, вивчалися причини і терміни настання інвалідності дитини (підлітка), соціальний
  9.  Тема 15. Сучасна сім'я, її проблеми, криза сім'ї
      роботи: У 3 т. - М., 1995. Актуальні проблеми стану і перспектив соціальної роботи в Росії. - М., 1992. 426 Безлепкіна Л. Ф. Сім'я в соціумі: стратегія життєдіяльності / / Ве-ників соціальної роботи. - 1993. - № 3. Кривцова Л.Н. Робота закладів соціального обслуговування населення в Клинском районі Московської області. - М., 1996. Маликін В. П. З досвіду
  10.  ДОПИТ СВІДКІВ
      працівники, що брали участь в наданні допомоги потерпілому, контролюючі якість МП; хворі, які перебували одночасно з пацієнтом у лікувально-профілактичному закладі; родичі, друзі, знайомі потерпілого, що володіють відомостями про стан його здоров'я, розвитку захворювання і обставини надання йому МП. Допит родичів, друзів, знайомих, які відвідували потерпілого
  11.  ДИТИНА В СІМ'Ї
      працюють. У подібних сім'ях часті розлучення, і алкоголізм батьків, відчай, неможливість виправити становище часом приводять до самогубства. Дорослим членам таких сімей часто потрібна допомога анітрохи не менша, ніж хворій дитині. Психологи відзначили, що з появою дитини з порушеннями у розвитку у батьків з'являються психічні розлади. У них закріплюється уявлення, що їх
  12.  § 4. Продовження, зміна та припинення примусових заходів медичного характеру
      хворого покращився, і тоді застосовується більш щадна міра примусового лікування (з психіатричного стаціонару він переводиться на амбулаторне примусове спостереження і лікування у психіатра); якщо воно погіршилося, і тоді застосовується більш інтенсивне лікування та спостереження (з психіатричного стаціонару загального типу хворий переводиться в психіатричний стаціонар спеціалізованого типу).