Зміст зобов'язального, як і всякого іншого, правовідносини складають права та обов'язки його сторін (учасників). Правомочна сторона (суб'єкт) зобов'язання іменується кредитором або верітелем (від лат. Credo - вірю), оскільки передбачається, що вона вірить старанності іншого боку - свого контрагента, званого тут боржником, тобто особою, зобов'язаним до виконання боргу, або дебітором (від лат. debitor - боржник). Відповідно цьому суб'єктивна обов'язок боржника по здійсненню певних дій (або утримання від будь-яких дій) в зобов'язальних правовідносинах називається боргом, а суб'єктивне право - правом вимоги. Борг як суб'єктивна обов'язок становить істота, специфіку зобов'язального правовідносини, але не вичерпує його. Неправильно тому що зустрічається іноді іменування даної суб'єктивної обов'язки (боргу) або навіть оформляє її документа (наприклад, боргової розписки) зобов'язанням (борговим зобов'язанням і т. п.).
1 Не випадково в літературі їх іноді взагалі відносять до числа немайнових, з чим, звичайно, не можна погодитися (докладніше про корпоративних правовідносинах див. гл. 5 і 7т 1 цього підручника).
Оскільки товарообмін припускає цілком конкретні дії учасників (з передачі майна у власність або у користування, з виробництва робіт, з надання послуг і т. д.), вони і стають предметом зобов'язання. Зі змісту таких дій має бути визначено ясно, що саме зобов'язаний зробити конкретний боржник. Самі ж ці дії, що становлять зміст майнового обороту (товарообміну), завжди так чи інакше переслідують майнові мети, висловлюють той чи інший майновий інтерес.
У розвиненому товарообміні предметом зобов'язання може бути і утримання від конкретних дій. Наприклад, сторонами договору комісії може бути встановлено зобов'язання Услуги-одержувача-комітента не укладати комісійних угод з реалізації на даній території таких же товарів з іншими услугодателями-комісіонерами (п. 2 ст. 990 ЦК), а на учасника підрядного договору спеціальною угодою може бути покладено обов'язок нерозголошення отриманої від контрагента інформації про нові рішення і технічні знання (ст. 727 ЦК). Найбільш широко зобов'язання у вигляді утримання від дій застосовуються при створенні та використанні об'єктів виняткових прав ("інтелектуальної" і "промислової власності").
Хоча предмет зобов'язання в більшості випадків не зводиться тільки до утримання від дій, вказівка на таку можливість необхідно, бо в його відсутність створюється помилкове уявлення про те, що даний предмет може становити лише вчинення активних дій, а не пасивне поведеніе1. На відміну від активних дій, завжди скоєних боржником щодо кредитора, утримання від будь-яких дій перед контрагентом фактично означає заборону вчинення таких дій стосовно іншим (третім) особам (наприклад, обов'язок нерозголошення яких відомостей; неприпустимість передачі твору для використання іншим видавцям; утримання від конкуренції, що представляє собою неприпустимість вчинення аналогічних угод з іншими контрагентами, і т. д.).
1 Така думка висловлена, наприклад, Н. Д. Єгоровим (див.: Цивільне право. Підручник / За ред. Ю. До Толстого, А. П. Сергєєва. Ч. 1. М. , 1996. С. 418), що засновується на думці О. С. Іоффе про те, що "в реальному житті не існує зобов'язань, звернених лише до пасивного поведінки боржника" (Іоффе О. С. Зобов'язальне право М., 1975. С. 6-8). Представляється, що дана позиція грунтується на особливостях вельми збідненого раніше вітчизняного обороту. Тим часом ще в дореволюційній цивілістиці наводилися випадки "зобов'язань з негативним змістом" (наприклад, договір про утримання від конкуренції - див: Шершеневич Г. Ф. Підручник російського громадянського права (з видання 1907 г). М., 1995. С. 266), які відомі розвиненим правопорядку (див., наприклад,
§ 241 Німецького цивільного уложення).
Таким чином,
зобов'язання являє собою оформляє акт товарообміну відносне цивільні правовідносини, в якому один учасник (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншого учасника (кредитора) певну дію майнового характеру або утриматися від такої дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Аналогічне по суті визначення зобов'язання закріплено і в п. 1 ст. 307 ГК, з тією лише відмінністю, що законодавець не використовує в ньому суто наукові категорії правовідносини і товарного обміну, а також ілюструє можливий предмет зобов'язання зразковим переліком дій.
Істота зобов'язання зводиться до обов'язки конкретних осіб до певної поведінки в рамках майнового (цивільного) обороту, т е. до тих чи інших форм товарообміну. Для нього характерне "стан пов'язаності однієї особи щодо іншої" 1. Дійсно, зобов'язальнеправовідносини як би "обв'язує", сплітає своїх учасників певними узами (на чому, зокрема, був заснований відзначався істориками вітчизняного права старовинний обряд зв'язування рук договірних сторін і найменування самого договору "суплет-кою"). Такий підхід до сутності зобов'язання, характерний для континентальної правової системи, виникає з уявлень римського приватного права про зобов'язання як про певні "правових оковах" (vinculum juris), в силу яких особа примушується до виконання якої-небудь справи.
Традиційно тому прийнято вважати, що суб'єктивне зобов'язальне право є "право на дію іншої особи" 2, яке дає можливість панування над поведінкою боржника, а в давнину - навіть і над самим боржником (тоді як речове право , перш за все право власності, дозволяє здійснювати лише панування над річчю). У сучасних умовах обов'язок боржника до певної поведінки (дії або, рідше, до утримання від дії) означає, що кредитор має право вимагати від нього виконання під загрозою застосування заходів цивільно-правової (майнової) відповідальності (ст. 396 ЦК).
1 Новицький І Б, Лунц Л А Указ соч З 66
2 Мейер Д І Російське громадянське право Ч 2 (з видання 1902 г) М, 1997 С 106 Детальніше про історію розвитку зобов'язань см Покровський І А Указ соч З 236-244
|
- 1. Форми здійснення виконавчої влади
змістом ці акти поділяються: 1) нормативні акти - встановлюють, змінюють і зазна-няющие юридичні норми, вони не звернені до юридичних осіб. 2) індивідуальні акти - це рішення суб'єктів административ-ної влади з конкретних питань, звернені до конкретних осіб. 3) зміщені - акти, в яких містяться норми права і право-стосовно рішення. За формою вираження: 1. Письмові
- Адміністративні стягнення
утриманні під вартою в місцях, визначених ОВС, ст. 32. Установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Призначається міським судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватися до: 1) вагітним жінкам 2) жінкам, які мають дітей віком до 12 років 3) особам, які не досягли 18 років 4) інвалідам I і II
- 4. Жовтень 1917 (питання методології)
змісту і варіантів протиборства. Враховується й те, що число людей, які заздалегідь знають, що їм потрібно у революції, відносно невелике. Що ж приводить в рух суспільство в цілому? Гостра незадоволеність своїм становищем, обстановка очікування змін, обстановка надій та ілюзій про можливість швидких, ефективних зрушень на краще. Від того, як і по яких шляхах підуть пошуки
- Драма «розселянення»
змісту селянства, відділення його від засобів виробництва, в першу чергу від землі, перетворенню в найманого працівника, прикріпленого до колгоспу поденника. Промова Сталіна на конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929р., В якій він проголосив гасло - «ліквідація куркульства як класу на базі суцільної колективізації», відкрила перший етап створення жорстко централізованої
- Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
змісті суспільних відносин, що виникають при різних формах вирішення правових спорів. Точка зору двох процитованих авторів може бути, на наш погляд, використана і як аргумент проти об'єднання цивільного і арбітражного процесуального права в єдину галузь права через схожість принципів діяльності, процесуальної форми і окремих інститутів. 5. І теоретиками, і
- 3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
зміст принципу змагальності в більшості країн. Особливе значення в цьому зв'язку мають норми, що регулюють доказування, яке традиційно вважається сферою реалізації принципу змагальності. Слід звернути увагу на відсутність в новому Кодексі положення про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позивач не з'явився у засідання арбітражного суду і не заявив про розгляд
- 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПОЗОВНОЇ ВИРОБНИЦТВА. ВІДМІНУ ЙОГО ВІД ВИРОБНИЦТВА ПО СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЄ З АДМІНІСТРАТИВНИХ та інших публічних правовідносин І ВІД ВИРОБНИЦТВА в окремих категоріях справ
зміст якого визначається спеціальними нормами; суд зобов'язаний з'ясувати коло осіб, зацікавлених в результаті справи, і вжити заходів для залучення їх до участі в процесі; справи окремого провадження розглядаються арбітражним судом за загальними правилами позовного провадження, з особливостями, встановленими АПК. Не застосовуються, зокрема, такі інститути, які виключаються самим характером
- 6. СВІТОВЕ УГОДУ
зміст чинному законодавству, чи не змінює воно точно встановлений законом зміст матеріальних правовідносин; чи не суперечить інтересам держави; укладено воно в сфері підлягає договірного регулювання. З'ясовуючи, чи не порушує мирова угода права інших осіб, арбітражний суд повинен переконатися не покладено їм обов'язки як на осіб, які не беруть участь у справі, так
- Порядок розгляду справ за участю іноземних ОСІБ, їх процесуальні права та обов'язки
зміст правоздатності юридичної особи; порядок набуття юридичною особою цивільних прав та прийняття на себе цивільних обов'язків; внутрішні відносини, в тому числі відносини юридичної особи З його учасниками; здатність юридичної особи відповідати за своїми зобов'язаннями. Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення
- 4. ВИЗНАННЯ І виконання іноземних арбітражних рішень
змісті правових систем. Такий порядок встановлено, наприклад, Конвенцією 1958 року в відношенні арбітражних рішень, багатьма двосторонніми договорами нашої країни про правову допомогу та правові відносини з іншими державами. Виділяють ще один порядок визнання та виконання іноземних рішень особливого виду - звернених проти держави. Йдеться про рішення деяких міжнародних судів і
|