| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Віндикаційний позов |
||
|
Цей позов являє собою один з найбільш поширених способів захисту речових прав. Як rei vindicatio він був відомий ще римському приватному праву, де вважався головним позовом для захисту права власності. 1 Див також п. 2 ст. 15 Закону про інвестиційну діяльність та ст. 7 Закону про іноземні інвестиції (ВПС РРФСР. 1991. № 29. Ст. 1008; СЗ РФ. 1995. № 26. Ст. 2397). Його назва походить від лат. "Vim dicere" - "оголошую про застосування сили" (тобто винищили річ примусово). Віндикаційний позов встановлений на випадок незаконного вибуття (втрати) речі з фактичного володіння власника і полягає в примусовому витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов - позов не володіє річчю власника до незаконно володіє нею невласника. Суб'єктом права на віндикацію є власник (або інший титульний, тобто законний, власник), який, отже, повинен довести своє право на истребуемое майно, тобто його юридичний титул. Таке доведення полегшується у випадках, коли мова йде про нерухоме майно, права на яке підлягають державній регістраціі1. Суб'єктом обов'язки (відповідачем за позовом) тут є незаконний власник, фактично володіє річчю на момент пред'явлення вимоги. Якщо до цього моменту речі у відповідача не виявиться, то віндикаційний позов до нього пред'являти не можна, бо зник сам предмет віндикації. Можна, однак, пред'явити до такої особи позов про відшкодування завданих їм власнику збитків (ст. 15 і 1064 ЦК). Об'єктом віндикації в усіх без винятку випадках є індивідуально-визначена річ, що збереглася в натурі. Неможливо пред'явити віндикаційний позов відносно речей, визначених родовими ознаками або що не збереглися в натурі (наприклад, у випадку, коли спірне будова капітально перебудовано, а не просто відремонтовано фактичним власником і по суті стало новою нерухомої річчю). Адже утримання такого позову - повернення конкретної речі, а не її заміна іншою річчю або речами того ж роду і якості. 1 Мова, звичайно, може йти про втрату власником фактичного володіння лише такий нерухомої річчю, яка "спонукувана" у фізичному сенсі, але віднесена до нерухомості законом (наприклад, повітряні або морські судна). Відносно традиційних об'єктів нерухомості власник зазвичай здійснює володіння юридичними, а не тільки фактичними способами і тому не може бути позбавлений його інакше як шляхом заперечування законності реєстраційного запису. Тому навіть при незаконному позбавленні власника можливості доступу на свою земельну ділянку (або в свій житловий будинок і т. д.) він має право захищатися шляхом пред'явлення негаторного, а не віндикаційного позову. За наявності названих умов власник має право витребувати свою річ, виявлену ним у безпосереднього порушника. Але справа ускладнюється в тих практично найбільш значущих випадках, коли вибула з володіння власника річ згодом виявляється у іншого власника, який сам придбав її у третіх осіб. Наприклад, в період розірвання шлюбу між подружжям колишній чоловік без згоди дружини продав через комісійний магазин автомобіль, що був об'єктом їх спільної власності. Пред'явлене колишньою дружиною вимогу про повернення автомобіля новий власник, який зазнав до того ж витрати з його ремонту, відхилив. Чиї інтереси - власника або набувача - заслуговують тут переваги? Тому закон традиційно розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. При сумлінному володінні фактичний власник речі не знає і не повинен знати про незаконність свого володіння (а по суті, найчастіше про те, що передав йому річ відчужувач була не управомочен на її відчуження). Таке можливо, наприклад, при придбанні речі в комісійному магазині або на аукціонній розпродажу, коли продавець навмисно або через незнання приховав від покупця відсутність необхідних правомочностей. При несумлінному володінні фактичний власник знає або за обставинами справи повинен знати про відсутність у нього прав на майно (наприклад, викрадач або набувач речі "з рук" за свідомо низькою ціною). Зрозуміло, що у недобросовісного набувача майно може бути витребувано власником у всіх випадках без яких би то не було обмежень. У добросовісного набувача, навпаки, неможливо витребувати гроші і представницькі цінні папери (п. 3 ст. 302 ЦК), по-перше, через практичних складнощів теоретично можливого доведення їхньої індивідуальної визначеності, по-друге, з причини можливості отримання однорідної за характером (грошової) компенсації від безпосереднього заподіювача майнової шкоди. Від добросовісного набувача майно можна витребувати у двох випадках. По-перше, якщо таке майно було їм отримано безоплатно (за договором дарування, в порядку спадкування тощо), оскільки цей виняток не завдасть йому майнових збитків, але буде сприяти відновленню порушеного права власності (п. 2 ст. 302 ЦК). По-друге, у разі возмездного придбання речі добросовісним набувачем має значення спосіб вибуття речі у власника. Якщо майно спочатку вибуло у власника з його волі (наприклад, віддано їм в оренду, а потім незаконно продано орендарем третій особі), він не має право витребувати його від добросовісного набувача. Адже останній діяв суб'єктивно бездоганно на відміну від самого власника, який допустив необачність у виборі контрагента. Власник не позбавляється при цьому можливості вимагати відшкодування збитків, завданих йому таким несумлінним партнером. У зв'язку з цим, зокрема, при розгляді в суді згаданого вище спору про продаж автомобіля колишнім чоловіком без згоди другого з подружжя (співвласника) було враховано, що автомашина перебувала в управлінні одного з них за згодою другого і, отже, спочатку вийшла з його володіння за його воле1. У зазначених випадках прийнято говорити про обмеження віндикації щодо добросовісного набувача чужого майна. Але якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею (загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, наприклад орендарем, зберігачем або перевізником; викрадено у того чи іншого; вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волі), воно може бути витребувано навіть і у добросовісного набувача. Адже тут суб'єктивно бездоганно поведінку як набувача, так і власника. Але набувач є хоч і сумлінним, але все ж незаконним власником, тому переважні інтереси власника. У цій ситуації за добросовісним набувачем зберігається право на відшкодування збитків, завданих йому відчужувачем речі. Можливість витребування речі у її сумлінного відплати-ного набувача закон тепер поширює також і на випадки, коли річ вибула не тільки від власника, а й від особи, якій майно було передано власником у володіння, наприклад від суб'єкта обмеженого речового права або від орендаря, крім його волі (але спочатку, отже, вибуло від самого власника з його волі) (п. 1 ст. 302 ЦК). Цим більшою мірою захищаються інтереси не тільки власників, але і добросовісних суб'єктів права господарського відання та оперативного управління, а також орендарів. Адже вони зацікавлені у використанні конкретного майна, яке власник за відсутності зазначеного правила не зміг би сам витребувати від добросовісного возмездногонабувача. При витребування власником майна з чужого незаконного володіння може також виникнути питання про долю доходів, які принесло або могло принести дане майно, та про відшкодування витрат на його утримання, ремонт або поліпшення, вироблених фактичним власником. Відповідь на нього також залежить від того, чи було фактичне володіння добросовісним або недобросовісним. В силу правил ст. 303 ЦК власник має право вимагати від недобросовісного власника повернення не тільки конкретного майна, а й усіх доходів, які цей власник здобув і повинен був здобути з майна за весь час свого володіння ним (або їх компенсації). На добросовісного власника такий обов'язок лягає лише за час, коли він дізнався або повинен був дізнатися про незаконність свого володіння. За добросовісним власником истребуемого майна визнається також право залишити за собою віддільні поліпшення, які він зробив у чужому майні. Він може також вимагати від власника відшкодування витрат на проведені ним невіддільні від майна поліпшення, бо в іншому випадку власник по суті отримував би безпідставне збагачення. З іншого боку, як сумлінний, так і несумлінний власник має право вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на підтримку майна за той час, з якого власникові належать доходи від майна. Адже він отримує річ у належному стані і з доходами (або їх компенсацією), заощадивши на необхідні витрати. Ясно, що відсутність такого правила вело б до безпідставно збагачення власника. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Віндикаційний позов " |
||
|
||