| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.3.1. Роль принципу незалежності у функціонуванні прокурорської системи |
||
|
З-поміж інших державних структур принцип незалежності та його практична реалізація мають чи не найважливіше значення саме для прокуратури (якщо не рахувати судової влади, для якої ця засада закріплена на конституційному рівні, у ч. 1 ст. 129 Основ- ного Закону України). Принцип незалежності тісно пов'язаний з особливим правовим статусом прокуратури. Крім того, він значною мірою обумовлений характером її завдань і функцій. Будучи залежною від інших державних органів і недержавних структур, прокуратура була б не в змозі повноцінно здійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів та реалізовувати інші притаманні їй функції. Незалежність якоїсь частини державного апарату в демократичній правовій державі певною мірою є проявом суверенітету самої держави у внутрішніх відносинах суспільства. Вона має декілька сутнісних характеристик. Передусім, це стан, в якому перебуває орган держави і його посадові особи у стосунках з іншими частинами державного апарату та складовими елементами громадянського суспільства та який характеризується певним ступенем самостійності при здійсненні компетенції. Далі, це можливість безперешкодно в межах закону реалізовувати свої повноваження, розраховуючи якщо не на співробітництво тих, на кого поширюються повноваження державного органу (це не завжди можливо в умовах конфліктів на ґрунті реалізації права), то, принаймні, на відсутність опору законним рішенням і діям посадових осіб. І, нарешті, з суб'єктивного боку, це внутрішнє відчуття правової, соціальної і особистої захищеності суб'єкта правозастосування. Зрозуміло, що все це повною мірою стосується прокуратури та її працівників. Звичайно, незалежність прокурорської системи, її органів та окремих представників, як і будь-якої іншої системи державних органів, не можна абсолютизувати. В умовах цілісності державного організму - а лише цілісний державний організм може бути дієздатним - відносини різних гілок влади ґрунтуються на системі взаємодії та взаємоконтролю, стримування і противаг, що є властивим будь-якому демократичному суспільству. Як відзначив Президент міжнародної асоціації прокурорів І. Варне, "незалежність не являє собою благо саме по собі - вона служить більш високій меті". Незалежність прокуратури є тим більш необхідна, що "завжди буде існувати напруга між владою і 155 154 прокурорами, завжди буде напруга між політикою і прокурорами, але ця напруга має здоровий характер, і саме прокурор повинен діяти обережно, безсторонньо, виконуючи надзвичайно важливу функцію, яку йому ввірено" [69, 144]. Колишній Генеральний прокурор СРСР О. Рекунков підкреслював, що "незалежність прокурора не означає його відокремленості. Прокурор не може виконувати покладені на нього завдання наодинці" [70, 5-6]. Без урахування цих обставин важко зрозуміти саму суть принципу незалежності прокуратури, тим більше, що фразеологія цього терміна, як і інших, не може повністю розкрити його смисл. Певна обмеженість прокурорської незалежності обумовлюється тим, що здійснюючи нагляд за додержанням законів, прокуратура водночас сама є об'єктом контролю з боку інших гілок влади, зокрема судової. Принцип незалежності тією чи іншою мірою фігурував у законодавстві всіх держав, де існувала прокуратура. Це, зокрема, стосувалось Російської Імперії, до якої належала Україна. Як відзначив російський дослідник К. Яровиков, "генерал-прокурори, безумовно, були чиновниками, які перебували у повній залежності від самодержавців. Проте при вирішенні багатьох ключових питань вони були твердими у своїх думках і справляли значний вплив на процеси, що відбувались у суспільстві" [71, 69]. Після відновлення радянською владою інституту прокуратури у 1922 році було визнано за необхідне в умовах розгулу місництва і анархії в країні забезпечити незалежність прокуратури передусім від органів місцевої влади. Остаточно цей принцип було закріплено у ст. 117 Конституції СРСР 1936 року, де говорилося про незалежність прокуратури від "яких би то не було місцевих органів". Це формулювання було відтворено у Конституції СРСР 1977 року. Відповідно до ч. 1 ст. 4 союзного Закону про прокуратуру 1979 року прокурори мали здійснювати нагляд, "незважаючи ні на які місцеві відмінності і всупереч будь-яким місцевим та відомчим впливам". У п. З ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що органи прокуратури здійснюють свої повноваження "незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів". Принцип незалежності прокуратури у тих чи інших формулюваннях дістав відображення в законодавстві колишніх радянських республік, а нині незалежних держав. Так, органи прокуратури Білорусії здійснюють повноваження "незалежно від органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, політичних, інших громадських та релігійних об'єднань" (п. 2 ст. 4 Закону Білорусії). Естонський Закон (п. 2 ст. 2) декларує незалежність не прокуратури як такої, а прокурора. Відповідно до п. 1 ст. 6 латвійського закону "прокурор у своїй діяльності є незалежним від впливу інших органів або посадових осіб, що реалізують державну владу та управління". Приблизно таке ж формулювання міститься у п. 1 ст. 4 литовського закону. Органи прокуратури Молдавії "здійснюють повноваження незалежно від органів публічної влади, місцевих особливостей і не піддаючись місцевим та відомчим впливам" (п. 1 ст. З Закону), Казахстану - "незалежно від інших державних органів і посадових осіб, політичних партій та інших громадських об'єднань" (п. 2 ст. З Закону), Таджикистану - "незалежно від інших органів державної влади і управління, громадсько-політичних, релігійних організацій і масових рухів, посадових осіб" (ч. З ст. 6 Закону), Туркменіста-ну - "незалежно від органів державного управління і контролю, місцевих органів влади і самоврядування, громадських об'єднань" (ч. З ст. 4 Закону). У Казахстані і Таджикистані принцип незалежності прокуратури знайшов відображення безпосередньо в конституціях цих дер- 157 156 жав (відповідно п. 2 ст. 83 і ст. 96). Слід відзначити, що він фігурував і в конституційному акті України (ст. 45 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року), хоча відсутній в ст. 121 чинного Основного Закону, на що спеціально звернуто увагу в літературі [72]. На наш погляд, це не має принципового значення - з приводу правового регулювання статусу прокуратури до тих, хто причетний до прийняття Конституції, є значно серйозніші претензії. У тих чи інших словесних формулюваннях принцип незалежності зафіксовано в законодавстві про прокуратуру таких постсо-ціалістичних країн, як Болгарія, Румунія, Угорщина, Польща, Чехія, Хорватія, а також у конституційних актах деяких держав соціально-демократичної орієнтації. Так, в Конституції Бразилії 1998 р. (п. 1 ст. 127) незалежність при здійсненні повноважень зведена у ранг "інституціонального" принципу. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції Іспанії прокуратура виконує свої завдання "незалежно від функцій, що виконуються іншими органами". Стаття 104 Конституції Італії (ч. 1) виходить із того, що прокуратура як частина магістратури "автономна і незалежна від будь-якої іншої влади". На підставі ч. 2 ст. 221 Конституції Португалії "прокуратура наділена власним статусом і автономією в межах закону". Характерною рисою Федерального Закону про прокуратуру Російської Федерації є те, що органи російської прокуратури здійснюють повноваження незалежно не лише від органів державної влади суб'єктів федерації, але й від федеральних органів державної влади. Буквальне тлумачення цієї норми може навести на думку, що прокуратура є незалежною і від Президента, і від Федеральних Зборів, що, звичайно ж, викликає серйозні сумніви. Досить згадати показаний російським телебаченням епізод зустрічі Генерального прокурора РФ Д. Устинова з Президентом Росії В. Путіним, під час якої останній у досить жорсткій формі зажадав дотримання певного порядку огляду місця події після підняття корпусу атомного підводного крейсера "Курськ". Не зовсім чіткою є і процитована вище норма закону України в плані незалежності прокуратури від "будь-яких органів державної влади". Для правильного тлумачення її змісту необхідно виходити з принципового положення про те, що незалежне виконання прокуратурою, її органами і посадовими особами своїх функцій означає непідпорядкованість, непідконтрольність і непідзвітність нікому, крім тих, на кого покладено цей обов'язок у межах Конституції і законів України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "3.3.1. Роль принципу незалежності у функціонуванні прокурорської системи" |
||
|
||