Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоПрокурорський нагляд в Україні → 
« Попередня Наступна »
Шумський П.В.. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вен-турі.,1998. - 336 с., 1998 - перейти до змісту підручника

3.3.3. Деполітизація органів прокуратури та її роль у забезпеченні незалежності прокурорів



Спеціального розгляду потребує проблема взаємовідносин між прокуратурою і політичними партіями. З перших років радянської влади діяльність центральних органів прокуратури проходила під пильним контролем відповідних органів ВКП(б) і КП(б)У. Це являло певну гарантію незалежності центральної прокурорської влади від втручання в її діяльність державних органів.
В міру посилення тоталітарних засад у житті радянського суспільства зростав і вплив Комуністичної партії на діяльність державних структур, включаючи і органи прокуратури. Логічної завершеності ці процеси досягли з прийняттям Конституцій СРСР 1977 і УРСР 1978 року, відповідно до яких Комуністична партія була проголошена керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій. Зрозуміло, що в цих умовах органи прокуратури передусім виконували рішення партійних органів, які фактично призначали їх на посади і звільняли з посад. При цьому, однак, цілком залежачи від партійних функціонерів, винахідливі і принципові прокурори знаходили можливості для того, щоб, спираючись на авторитет перших секретарів комітетів партії, поводитись незалежно у відносинах з державними органами і господарськими керівниками. Проте у випадках, коли партійні інстанції були зацікавлені у відхиленнях від вимог закону, виходячи з особистих, місницьких або корпоративних інтересів, вони завжди мали можливість приборкати "неслухняного" прокурора. Враховуючи це, частина прокурорських працівників так будувала свої відносини з партійними комітетами, щоб завчасно знати думку їх керівників з тих чи інших питань і відповідно визначати лінію поведінки. Ті, хто не бажав цього робити, піддавались цькуванню і загрозам типу "покладеш партійний квіток". Як характерний приклад такого ставлення можна навести випадок з колишнім прокурором Волинської області і деякими підпорядкованими йому прокурорами, які, проявивши принциповість, притягнули до відповідальності ряд керівників за незаконне одержання премій і безгосподарність. Секретарі обкому і райкомів партії обвинуватили їх у відсутності місцевого патріотизму, прагненні вислужитись та інших "гріхах". Дійшло до того, що прокурор одного з районів під час тако-
165
164

го "розносу" дістав серцевий напад прямо в кабінеті першого секретаря райкому, який тут же дав розпорядження відвезти прокурора в лікарню, але не для надання медичної допомоги, а для встановлення сп'яніння, якого, на щастя, не було [79, 41].
Лише з початком перебудовчих процесів у суспільстві тодішнє керівництво КПРС почало вживати деяких реальних кроків щодо недопущення подібного свавілля. У політичній доповіді ЦК КПРС XXVIII з'їзду партії зазначалось, що "...партійні організації повинні виступити перед нашою громадськістю з заявою, що ми проти будь-якого тиску на правоохоронні органи" [80].
Остаточно проблема залежності прокурорів від функціонерів КПРС зникла внаслідок ліквідації цієї партії. Після розвалу радянської політичної системи і "народних демократій" у країнах Східної Європи проблема незалежності і незаангажованості прокуратури і прокурорів почала вирішуватись у значно ширшому обсязі, а відповідні норми з'явились у конституціях та законах як нових, так і оновлених держав.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Конституції України громадяни мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, "за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей". Таке обмеження встановлено, зокрема, і щодо працівників прокуратури, оскільки їх діяльність пов'язана із забезпеченням національної безпеки, громадського порядку і прав людини.
Частина 3 ст. 37 Основного Закону не допускає створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Може скластись враження, що ця норма не стосується прокуратури, яка не входить ні до законодавчої, ні до судової влади, не є військовим формуванням, не належить до державних установ і організацій, оскільки являє собою сукупність державних органів. Проте заборона прокурорським працівникам належати до політичних партій сама по собі виключає можливість існування в прокуратурі якихось партійних структур.

В ч. 2 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що "працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів". Федеральний Закон Російської Федерації передбачає, що прокурори і слідчі органів прокуратури не можуть бути членами громадських об'єднань, які переслідують політичні цілі, і брати участь в їх діяльності. Створення і діяльність громадських об'єднань, що переслідують політичні цілі, та їх організацій в органах та установах прокуратури не допускається. Прокурори та слідчі у своїй службовій діяльності не пов'язані рішеннями громадських об'єднань. Норми про деполітизацію прокуратури містяться у законодавчих актах всіх держав пострадянського простору, а в деяких із них навіть закріплені в конституціях (ст. 97 Конституції Таджикистану, ч. 2 ст. 113 Конституції Туркменіста-ну, ч. 2 ст. 120 Конституції Узбекистану, відповідно до якої прокурори на період своїх повноважень зупиняють членство в політичних партіях та інших громадських об'єднаннях, що переслідують політичні цілі). В законах про прокуратуру Азербайджану (ст. 5) та Грузії (ст. 3) політичний нейтралітет взагалі виділений як самостійний принцип діяльності прокуратури.
Деполітизація проголошена і в законодавчих актах країн Східної Європи, що стали на шлях демократичного розвитку. Проте в Польщі, хоча прокурорам і заборонена політична діяльність, Міністр юстиції (він же і Генеральний прокурор) є політиком, який може бути не лише членом, але й лідером партії [81, 65].
Немає заборон на політичну діяльність прокурорських працівників у державах, які зберегли соціалістичні засади (КНР, КНДР, Куба, В'єтнам), а також СІЛА, де заняття політичною діяльністю не розглядається як загроза незалежності прокурорів [19, 20]. Це очевидно, обумовлюється особливою міцністю демократичних традицій в цій країні та специфікою американського менталітету.
Звичайно, деполітизацію прокуратури не можна розуміти спрощено. Якщо виходити з загальних положень політологічної науки про те, що політика - це діяльність, спрямована на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб, то, звичайно, участь прокуратури в такій діяльності суперечила б її завданням, функціям і службовому обов'язку прокурорських працівників. Проте прокура-
166
167

тура безумовно бере участь у проведенні в життя державної правової політики, основні положення якої визначені в Конституції і законах, затверджених у встановленому порядку концепціях державного і суспільного розвитку.
М. Панов та Л. Герасіна вважають невід'ємними рисами правової політики те, що вона, "по-перше, заснована на праві і здійснюється юридичними методами і засобами, по-друге, охоплює головним чином правову сферу діяльності; по-третє, за необхідності спирається на узаконений примус "спеціального апарату" держави; по-четверте, є публічною, офіційною, і, врешті-решт, вирізняється нормативно-організаційними засадами, які тісно пов'язуються з політичними рішеннями влади" [82, 38]. У такому широкому розумінні прокурор може бути не лише державним, але й політичним діячем, що передусім стосується Генерального прокурора України. Проте, як справедливо відзначалось у пресі стосовно Російської Федерації, метання Генерального прокурора між різними політичними угрупованнями у владних верхах врешті-решт призводить до втрати ним обличчя і посади, що ілюструється на прикладі таких осіб, як О. Степанков, О. Казанник, О. Іллюшенко, Ю. Скуратов [83]. Спроби, на щастя, невдалі, використати Генерального прокурора у політичному протистоянні у зв'язку з розслідуванням обставин загибелі Г. Гонгадзе мали місце і в Україні [84]. Це зайвий раз підкреслює необхідність зміцнення його правового статусу і гарантій незалежності.
"Звичайно, кожен прокурор, як і будь-який інший громадянин, може поділяти та симпатизувати яким-небудь політичним поглядам чи доктринам, існуючим у суспільстві, і які підтримуються тими чи іншими політичними партіями чи рухами. Однак ця обставина ні в якому разі не повинна впливати на прийняття ним своїх професійних рішень" [85, 227]. Продовжуючи цю думку, зазначимо, що прокурор, який піклується про свій імідж незалежного охоронця законності, не має права прилюдно висловлювати своїх політичних поглядів і уподобань, виступати з цього приводу в засобах масової інформації, на мітингах, публічно підтримувати ті чи інші кандидатури на виборні посади тощо. Єдиним винятком, коли він має право "розкритись" стосовно своєї політичної орієнтації, є його особиста участь у виборах народних депутатів України.

В. Бессарабовим висловлена думка про те, що "політичні партії справляють вплив на діяльність прокуратури. Вони можуть поширювати виключну думку про діяльність прокуратури" [86, 40]. Це твердження є досить спірним. В сучасних умовах не можна навіть гіпотетичне припускати можливість якогось прямого чи опосередненого контролю з боку партій за діяльністю прокуратури, в тому числі лобістського впливу на прокурорів.
Проявами такого впливу в останні роки були неодноразові факти проведення представниками окремих політичних сил мітингів та пікетів біля приміщень судів та органів прокуратури, в тому числі біля Генеральної прокуратури України, коли її працівникам довелось проходити буквально "скрізь стрій".
Такого немає і не повинно бути в жодній цивілізованій державі, а в деяких країнах подібні акції прямо заборонені законом. Так, Законом про прокуратуру Литовської Республіки (ст. 4) заборонено проводити мітинги, пікетування та інші акції на території прокуратури, а також на меншій відстані від неї, ніж це обумовлено законом; використовувати фотоапарати і проводити відео- чи аудіо-записи у приміщенні прокуратури дозволяється лише з дозволу керівника відповідної прокуратури чи її структурного підрозділу. Латвійським законом (ч. 6 ст. 6) заборонені мітинги, пікети та інші акції у приміщеннях установ прокуратури. Щоправда, заборона має досить дивний характер, оскільки не виключає можливості проведення таких заходів "під вікнами" цих приміщень. У законодавстві України також повинні бути закріплені гарантії проти незаконного впливу учасників цих акцій на діяльність судів, прокуратури та інших правоохоронних органів.
Як відомо, у радянські часи обов'язковість членства прокурорів в КПРС поєднувалась одночасно з забороною висловлювати будь-які релігійні переконання, тим більше, з належністю до релігійної громади. Такі факти розглядались як надзвичайні події з усіма відповідними висновками. Так, прокурор відділу прокуратури м. Києва К. Кодубенко у 1950 році Особливою нарадою при МДБ СРСР за свою релігійну діяльність була засуджена до 10 років позбавлення волі [87, 7]. Зараз, виходячи з положень ст. 35 Конституції про свободу совісті, працівник прокуратури, як і будь-який інший, має право сповідувати яку завгодно релігію, або не сповіду-
168
169

вати жодної, відправляти релігійні обряди та вести релігійну діяльність, проте, звичайно, не ставити себе в залежність при виконанні службових обов'язків від думки чи рішення якогось релігійного об'єднання. Це особливо стосується посадових осіб, які причетні до здійснення нагляду за додержанням законодавства про свободу совісті і релігійні організації, а також до участі у вирішенні конфліктів на міжконфесійному ґрунті.
Досить своєрідно вирішено питання про свободу совісті працівників прокуратури в тексті присяги цих працівників, наведеному у п. 1 ст. 21 литовського закону про прокуратуру. Присяга закінчується словами: "І нехай допоможе мені Бог!", проте тут же слідує примітка: "Останнє речення може бути вилучене з тексту присяги", що, як ми вважаємо, цілком узгоджується з конституційною свободою совісті.
У принципі не є протиправним членство прокурорів в об'єднаннях громадян, які не переслідують політичних цілей, створення осередків профспілки працівників державних установ. На наш погляд, не позбавлені рації деякі міркування з цього приводу, висловлені авторами Концепції добору, розстановки, закріплення і виховання кадрів органів прокуратури, розробленої групою співробітників Науково-дослідного інституту проблем зміцнення законності і правопорядку при Генеральній прокуратурі Російської Федерації, щодо створення або самостійної профспілки працівників прокуратури, або Асоціації прокурорів та слідчих для захисту передусім їх соціальних інтересів та трудових прав [88, 38].
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "3.3.3. Деполітизація органів прокуратури та її роль у забезпеченні незалежності прокурорів"
  1. ЗМІСТ
    органів прокуратури та її роль у забезпеченні незалежності прокурорів ... 165 3.3.4. Особисті та соціально-економічні гарантії незалежності працівників прокуратури ... 170 3.4. Законність як принцип прокурорської системи ... 178 3.4.1. Роль принципу законності у функціонуванні органів прокуратури ... 178 3.4.2. Нормативно-правові і організаційні умови
  2. §1. Теоретичне визначення функцій прокуратури
    органів, тому розробка певної концепції прокурорського нагляду може бути здійснена в загальному контексті судової реформи, кінцевого визначення завдань і функцій Конституційного Суду, вирішення проблем правового забезпечення діяльності структур щодо боротьби з особливо небезпечними злочинами, визначення місця слідчого апарату. Тому наукова концепція прокурорського нагляду повинна враховувати
  3. ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ, ДОДЕРЖАННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН.
    органів влади. Спробою вирішення цієї проблеми і була основна мета конференції, в якій взяли участь відомі вчені-право-знавці, народні депутати, практичні працівники органів державної виконавчої влади, суду та прокуратури.' Кожний учасник конференції зміг викласти свої погляди щодо можливих шляхів удосконалення діяльності та розвитку прокуратури. Плюралізм думок дозволив повніше виявити і
  4. §2. Проблеми реалізації окремих функцій загального нагляду через представництво прокурором в суді інтересів держави і громадян
    органів влади, про важливість загального нагляду в «перехідному періоді» і Див. В.Долежан, Ю.Полтавець. Сільські вісті за 24.12.96. 199 необхідність його збереження в майбутньому продовжують хвилювати багатьох учених і практичних працівників. Становище, крім цього, посилюється внутрішнім прагненням прокуратури до абсолютної автономії, а також ролі всеохоплюю-чого гаранта забезпечення
  5. 4.3. ВІДНОСИНИ МІЖ ПРОКУРАТУРОЮ ТА СУДАМИ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
    органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб і саме в такий спосіб сприяють зміцненню законності в Україні. При цьому вони вносять вагомий вклад у справу стримування злочинності і попередження правопорушень. "Судова влада, - відзначив російський дослідник І. Петрухін, - це самостійна незалежна гілка державної влади, створена для розв'язання на основі закону соціальних конфліктів
  6. 4.5. ВІДНОСИНИ МІЖ ПРОКУРАТУРОЮ І УПОВНОВАЖЕНИМ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
    органів, покликаних захищати ці права, була уже в основному сформована. До них належать і розгалужені прокурорські структури. Деякі автори, зокрема, А. Шнаєв [105, 429], В. Долежан [106, 50] висловлювали скептицизм з приводу можливості нової інституції реально впливати на стан правозахисту в Україні, передусім через її більш ніж обмежені кадрові можливості. Ці побоювання, хоча і мали під собою
  7. § 7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи
    органів виражається в тому, що вони як частина механізму держави мають компетенцію розглядати різного роду юридичних справ і спираються на можливість застосування державного примусу. Правоохоронна діяльність за своєю структурою поділяється на: - запобігання виникненню умов і причин суспільне небезпечного явища; - припинення процесу їх розвитку; - ліквідацію наслідків. Прокуратура - специфічний
  8. §1. Роль і місце прокуратури в державному механізмі
    органів України. Поки шо залишається невирішеним це спірне концептуальне питання. Залежно від того, якими функціями буде наділена прокуратура в нашій правовій державі, так і будуть вирішуватись її повноваження щодо здійснення вищого нагляду за дотриманням законів на території України. 28 червня 1996 року збулись віковічні мрії і прагнення україн ського народу. Верховна Рада в цей день прийняла
  9. §2. Основні риси прокурорської системи
    органів, пов'язаних загальною функцією, взаємодія яких породжує нові (інтегративні системи), якість яких не присутня компонентам, що її утворюють».1 Причому кожна система не є простою сумою своїх частин.2 Всі ці положення повністю відносяться також і до інституту прокурорського нагляду.3 'Аверьянов А. Н. Система. Філософська категорія і реальність. М., 1976, с.31. Аверьянов В.Б. Апарат державного
  10. §3, Проблеми правового регулювання прокурорського нагляду в Україні
    органів. Тобто прокурор не включається як третій учасник в дане і в інші, подібні відносини. Тут складаються два типи відносин чи їх дві групи - адміністративні, що стосуються виселення, і наг- 84 лядові - щодо оцінки його законності. Суб'єктами першоих є орган, організація, що порушує питання про виселення, і громадянин, питання про виселення якого вирішується. Суб'єктами других - цей орган і