| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Англійське й американське контрактне право |
||
|
В англійському праві правове регламентування даного інституту відрізнялося і відрізняється певною специфікою, що ставить англійська підхід осторонь від основного "цивілістичного русла". Як правило, саме рішення питання про неустойку наводять як класичний приклад, що ілюструє непримиренні розбіжності романо-германського і англо-американського права. Наскільки виправдано дана думка, дозволить судити аналіз англійських та американських підходів до вирішення питання про неустойку. Коротко описати позицію англійського права, сформовану вперше в праві справедливості "*", можна таким чином. Питання про допустимість договірного визначення санкції за порушення зобов'язань залежить від кваліфікації цього умови. Якщо умова буде визнано неустойкою (penalty), тобто сумою, призначеної в договорі в цілях залякування (in terrorem) боржника і примусу його до виконання взятих зобов'язань, то суд визнає таку умову недійсним. Якщо ж буде встановлено, що, включаючи в договір дана умова, сторони намагалися спрогнозувати, заздалегідь оцінити збитки, що можуть виникнути на стороні кредитора в разі порушення договору (liquidated damages), то ця сума буде стягнута незалежно від розміру фактично доведених збитків та у випадку повної відсутності збитків як таких . Про наявність в німецькому праві схожого, але, на наш погляд, стосовно до Німеччини, позбавленого грунту поділу на неустойку як таку і заздалегідь оцінені збитки (ЗОУ), вже писалося вище. В Англії ж ця класифікація має дійсно істотне значення, оскільки передбачає різні правові наслідки віднесення конкретного договірного умови до тієї чи іншої категорії. Цей підхід прийнято називати "правилом проти неустойки" (rule against penalty). --- "*" Samuel G. Law of Obligations & Legal Remedies. L., 2001. Р. 361. Див справу Clydebank Engineering & Shipbuilding Co v. Castenada (1905). Зрозуміти таке дивне на перший погляд рішення можна, зіставивши його з позицією англійського права щодо можливості примусу до виконання договірних зобов'язань. Як відомо, вихідна позиція англійського права з даного питання будується на визнанні неможливості задоволення позову кредитора про присудження до виконання зобов'язання в натурі, за винятком позову про примушення до сплати грошового боргу. Загальним і універсальним способом захисту в Англії є позов про стягнення збитків. І хоча останнім часом судова практика стала визнавати і інші виняткові випадки, коли позов про виконання в натурі можливий, сама концепція поки залишається в силі. Примушування до виконання договірних зобов'язань вважається неадекватним способом захисту "*". Цілком зрозуміло, що англійське право, будучи послідовним у своєму неприйнятті примусу до виконання зобов'язань, негативно ставиться і до можливості непрямого примусу допомогою нарахування неустойки . --- "*" Детальніше щодо позову про виконання в натурі в англійському праві див.: Карапет А.Г. Позов про присудження до виконання зобов'язання в натурі. М., 2003; Павлов А.А. Присудження до виконання обов'язку як спосіб захисту цивільних прав. СПб., 2001; Jones G., Goodheart W. Specific performance / / Butterworths. L., 1986; Treitel G.H. Remedies for Breach of Соntract. A Сomparative Аccount / / Clarendon Press, Oxford, 1988 та ін Доповідь Генерального секретаря "Застереження про заздалегідь оцінених збитки та штрафних неустойки" (А / СN. 9/161) / / Щорічник Комісії ООН з права міжнародної торгівлі. 1979. Т. X. C. 55; Treitel G.H. The Law of Contract. L., 2003. Р. 1014. При цьому слід враховувати, що саме формулювання (penalty або liquidated damages), обрана сторонами при укладанні контрактів, має важливе, але аж ніяк не вирішальне значення "*". Суд зважує всі обставини справи, аналізує договір в цілому і тільки по сукупності всіх доказів кваліфікує дане договірне умова . --- "*" Beatson J. Anson's Law of Contract. N.Y., 1998. Р. 587. Treitel G.H. The Law of Contract. Р. 1000. Критерії, якими керуються англійські судді, найбільш виразно відображені в ключовому щодо цікавить нас проблеми рішенні по справі Dunlop Pneumatic Tyre Co Ltd v New Garage & Motor Co Ltd (1915). У ньому суддя сформулював ряд правил, що дозволяють чітко кваліфікувати конкретне договірне умова в якості неустойки в чистому вигляді або в ЗОУ. 1. Договірне умова є неустойкою, якщо зазначена сума незвичайна або нерозумна в порівнянні з максимально можливими втратами, які можна було б передбачити як випливають з даного порушення в момент укладання договору. Саме тому англійське право допускає стягнення ЗОУ в повному розмірі, якщо фактично збитків не було взагалі: адже на момент укладення договору сторони мали підстави розраховувати на таку суму збитків. Інше рішення цього питання відображено в праві США, де адекватність умови про ЗОУ визначається, в тому числі і у зв'язку з дійсною шкодою (ст. 2-718 Єдиного торгового кодексу США). Зустрічається також згадка про те, що і в Англії в "кричущих" випадках суд може обійти необхідність присуджувати значний розмір ЗОУ при повній відсутності або незначності реальних збитків, ігноруючи формальну відповідність застереження про ЗОУ всім вимогам права, з посиланням на те, що в даному випадку застереження про ЗОУ не передбачала справжнього попереднього визначення втрат, тобто є неустойкою, і тому не вважається дійсною "*". --- "*" Доповідь Генерального секретаря "Застереження про заздалегідь оцінених збитки та штрафних неустойки" (А / СN. 9/161) / / Щорічник Комісії ООН з права міжнародної торгівлі. 1979. Т. X. C. 51. 2. Договірне умова є неустойкою, якщо вона встановлена за порушення грошового боргу та за своїм розміром його перевершує. 3. Договірне умова є неустойкою, якщо єдина сума неустойки встановлена на випадок різних порушень, які можуть заподіяти як великий, так і незначний збиток. Наприклад, умова в договорі поставки про виплату 20% від договірної ціни у разі порушення постачальником договору. У даному прикладі сторони не конкретизували, яке порушення забезпечується договірної санкцією, тим самим поставивши під сумнів, що який-небудь розрахунок проводився при визначенні розміру санкції. 4. Не можна автоматично кваліфікувати договірну санкцію як неустойку, якщо буде встановлена затруднительность здійснення підрахунку збитків при складанні контракту. Слід зауважити, що в англійському праві ЗОУ можуть бути виражені як у грошах, що буває в більшості випадків, так і у вигляді іншого майнового представлення "*". --- "*" Treitel GH The Law of Contract. Р. 1003. Отже, визнавши договірну санкцію неустойкою, суд має відмовити у її стягненні. Останнім часом англійські юристи нерідко критикують даний підхід "*" як мало обгрунтований з точки зору розумності та принципу свободи договору, особливо в комерційних відносинах, що починає відбиватися і на судову практику у справах, що виникають при виконанні комерційних контрактів. Так, зазначається, що суди сьогодні все рідше кваліфікують договірні санкції в якості неустойок, схиляючись до більш інтенсивного застосування з даного питання принципу свободи договору . --- "*" Shelton J. Agreed Remedies: Comment / / Ibid. P. 225 - 226. Gullifer L. Agreed Remedies / / Commercial Remedies: Current Issues & Problems. Edited by A. Burrows and E. Peel. N.Y., 2003. Р. 197 - 198. Ibid. P. 204. Слід враховувати, що відмова у застосуванні умови про неустойку не означає, що кредитор позбавляється можливості захищати свої права: він зберігає за собою право на компенсацію збитків у повному розмірі, як якби умова про санкції у договір включено не було "*". --- "*" Marsh PDV Comparative Contract Law. England, France, Germany. 1996. Р. 317. В англійському праві умовою про ЗОУ пов'язаний не тільки боржник, а й кредитор. Кредитор не може вимагати стягнення додаткових збитків у сумі, яка перевершує розмір договірної санкції. Виникає питання, чи може кредитор, відмовившись від стягнення ЗОУ, вдатися до стягнення збитків у загальному порядку, якщо, на його погляд, фактичний збиток перевищує узгоджену у договорі суму. З одного боку, в одній з найбільш відомих робіт з контрактного праву Англії висловлювалася точка зору, згідно з якою стягнення збитків замість неустойки за вибором кредитора неможливо "*". Такий же підхід відображений і у відомому судовому справі Cellulose Acecate Silk Co. Ltd v. Widnes Foundry Ltd. (1925), в якому суд дійшов висновку про неможливість вимагати стягнення збитків у повному розмірі, якщо сторони в договорі обумовили розмір ЗОУ і це умова визнано дійсним відповідно до вищенаведених критеріїв, виробленими в справі Dunlop. --- "*" Beatson J. Anson's Law of Contract. Р. 591 - 592. З іншого боку, висловлювалося також думка про те, що у разі явної заниженности розміру ЗОУ суд може застосувати правила Закону про несправедливі умови договору 1977 (Unfair Contract Terms Act) і визнати умова про ЗОУ недійсним як нерозумне обмеження можливості притягнення до відповідальності. Аналогічно може бути застосований і Закон про несправедливі умови споживчих договорів 1999 р. (Unfair Terms in Consumer Contracts Regulations). Таким чином, певні, нехай і обмежені, можливості "звільнитися" від заниженого ліміту, встановленого в умові про ЗОУ, і вимагати повної компенсації у кредитора є навіть в англійському праві. Інша проблема, яка випливає з "правила проти неустойки", полягає в тому, що кредитор, зрозумівши, що завдані йому збитки перевершують розмір ЗОУ, може сам клопотати про визнання даної умови угодою про неустойку і внаслідок цього недійсним, що відкривало б йому можливість вимагати повної компенсації збитків. На думку судді, що розглянув справу Wall v. Rederiaktiebogalent Luggude (1915), кредитор має таке право. Таке рішення вкрай неоднозначно було сприйнято англійськими юристами, викликавши широку дискусію з даного питання "*". У більшості робіт це рішення розглядається як спірне . --- "*" McKendrick E. Contract Law. L., 2000. Р. 432. Див, напр.: Cooke J., Oughton D. The Common Law of Obligations. L., 2000. Р. 277. Таким чином, охарактеризувати англійське вирішення питання про співвідношення збитків і неустойки можна таким чином. За загальним правилом стягнути збитки у розмірі, що перевищує договірну санкцію, або зменшити розмір останньої відповідно з англійським контрактним правом можна. Інакше кажучи, можна погодитися з тим, що в даній правовій системі відображений принцип буквального застосування договірної санкції за порушення зобов'язання, який був спочатку закріплений і в ФГК. З іншого боку, дане правило знає цілий ряд обмежень, що наближають англійська підхід до класичної римсько-правової концепції неустойки. По-перше, ці обмеження можна знайти в ряді законодавчих актів (напр., Unfair Contract Terms Act, Unfair Terms in Consumer Contracts Regulations). По-друге, таким обмеженням споконвічного англійської буквального підходу є, як не дивно, саме "правило проти неустойки", яке здається при першому наближенні штучним і досить складним у застосуванні. Неважко помітити, що це правило з'явилося багато в чому з метою обійти вибраний раніше в англійському праві підхід до незмінності неустойки. Потреба в судовому контролі за договірними штрафами однаково чітко звучала як по одну, так і по інший бік Ла-Маншу. Тому цілком зрозуміло, що юристи в обох правових системах намагалися розробити критерії та механізми судового втручання. Якщо в країнах романо-германської правової сім'ї, уважно проаналізувавши напрацювання пізнього римського права і перейнявши римський механізм, заснований на можливості судового перегляду угоди про неустойку, хто раніше (Німеччина), а хто пізніше (Франція), встановили законодавчу можливість зниження неустойки та стягнення додаткових збитків (зі збереженням певних особливостей), то англійські юристи все ще не готові прийняти це рішення в чистому вигляді. Потреба ж у судовому контролі реалізується через вироблений на початку ХХ в. "*" Правило, згідно з яким суд може відмовити у застосуванні договірної санкції, кваліфікувавши її як неприпустимою неустойки (правило проти неустойки). --- "*" Відзначимо, що в Німеччині в цей же час набула чинності ГГУ, відомим чином решившее питання про можливість модифікації неустойки. У Франції в той час правило буквального застосування неустойки, спочатку закріплене в ФГК, піддавалося жорсткій критиці і часто обходилося судами (див. детальніше: Пергамент М.Я. Договірна неустойка і інтерес. С. 186 - 187), що заклало основу для реформи 1970 - 1980-х рр.., виключили "правило буквального застосування" з ФГК. У свою чергу англійські критерії кваліфікації угоди як неустойку можуть бути в рівній мірі застосовані юристами континентальної Європи при вирішенні питання про зниження неустойки. Згадаймо, що основним критерієм зниження неустойки в Європі служить неадекватність неустойки розміром можливих збитків. В англійському праві цей же по суті прийом вдягається у форму визнання неустойкою, яка не може бути застосована судом, договірної санкції, розрахованої без урахування можливих збитків кредитора. Або взяти інший критерій із справи Dunlop, згідно з яким умова про санкції за порушення грошового зобов'язання незаконно, якщо розмір санкції перевищує суму самого зобов'язання. Ніяких сумнівів не може бути відносно того, що в будь-якій країні континентальної системи права таку неустойку суд швидше за все знизить. Інакше кажучи, англійське право прагне до того ж результату, що й країни романо-германської системи, але іншими засобами. Цей "маневр" характерний для консервативного англійського права, яке вкрай неохоче відмовляється від прийнятих раніше підходів, вважаючи за краще винахід нових і часто штучних конструкцій, що мають своєю єдиною метою коригування початкового, але вже застарілого принципу. Багато в чому ця особливість викликана переважно прецедентним характером англійського права, який потрібно обов'язково враховувати при проведенні порівняльно-правового аналізу. При цьому, безумовно, не слід впадати і в іншу крайність - зводити наявність в англійському праві "правила проти неустойки" виключно до необхідності обгрунтувати судове втручання при визначенні розміру неустойки. У цьому зв'язку вкрай важливо визначити співвідношення між допустимими в Англії ЗОУ і виконанням зобов'язання в натурі. Це питання, як правило, обходиться в англійській юридичній літературі, в той час як в роботах континентальних дослідників він займає найважливіше місце. А.С. Комаров, коментуючи право Англії, зазначав, що кредитор у зобов'язанні, забезпеченому ЗОУ, може домагатися виконання в натурі тільки в тих рідкісних випадках, коли це допускається англійським правом "*". Інакше кажучи, наявність умови про ЗОУ не впливає на і без того обмежену в англійському праві можливість вимагати виконання зобов'язання в натурі. При цьому автор не уточнює, чи змінюється ситуація, якщо кредитор вже стягнув встановлені в договорі ЗОУ. Важливе також питання про збереження зобов'язання як такого у відриві від позову про виконання в натурі (action for specific performance), якщо ЗОУ стягнуті кредитором. Враховуючи той факт, що останнім часом правило, що заперечує можливість вимагати виконання в натурі, в англійському праві знаходить все більше винятків , питання про співвідношення двох можливих вимог повинен придбати більшої актуальності. Тут слід зазначити, що в Огляді правового регулювання інституту неустойки в різних правових системах, підготовленому Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) в 1979 р. в рамках роботи зі створення однакових правил про договірні умови про узгоджену сумі, належної в разі невиконання зобов'язання, вказується на те, що в англо-американському праві поєднання позову про виконання в натурі і вимоги про виплату ЗОУ допускається в разі, якщо ці ЗОУ були узгоджені з метою покрити збитки кредитора виключно від прострочення. Коли ж ЗОУ узгоджені на випадок іншого порушення, кумуляція не допускається . Інакше кажучи, мова йде про класичному французькому підході до вирішення цього питання. --- "*" Комаров А.С. Відповідальність у комерційному обороті. С. 146. Детальніше див: Jones G., Goodheart W. Specific performance / / Butterworths, L., 1986. Доповідь Генерального секретаря "Застереження про заздалегідь оцінених збитки та штрафних неустойки" (А / СN. 9/161) / / Щорічник Комісії ООН з права міжнародної торгівлі. 1979. Т. X. C. 50. Право США в цілому слід основним підходам, виробленим в англійській судовій практиці. Враховуючи те, що примус до виконання зобов'язань у США, так само як і в Англії, за загальним правилом не вважається допустимим, а також те, що в США прийнято правило про буквальне застосуванні умови про ЗОУ, цілком зрозуміло, що право США сприйняло і " правило проти неустойки "(див. справу Banta v. Stamford Motor Co. 89 Conn. (1914)) як вихідну позицію при вирішенні даного питання. Водночас, як зазначається в літературі, на перший план виходять не критерій, аналогічні тим, що встановлені в англійському справі Dunlop, а розумність і адекватність розрахунку договірної санкції (1). Так, згідно однаковому торговельного кодексу США (далі - ЄТК), який, хоча і не є законом прямої дії в цій країні, проте de facto зумовлює правове регулювання питань контрактного права в більшості штатів, ЗОУ, узгоджені в договорі, повинні в першу чергу відповідати критерію розумності. Як говориться в ст. 2-718 ЕТК, "збитки, що підлягають відшкодуванню у разі порушення договору ... можуть бути визначені в угоді, однак лише в розмірі, який можна вважати розумним у зв'язку з передбачуваним або дійсною шкодою ... Умова, що визначає нерозумно високий розмір заздалегідь обчислених збитків, визнається юридично нікчемним як штрафне умова "(2). Аналогічний підхід відображений і в ст. 356 другого видання Зводу договірного права (Restatement) (3). І хоча судова практика не завжди послідовно проводить принцип, закладений у ст. 2-718 ЕТК, в цілому дослідники відзначають велику схильність американських судів поважати свободу договору, яка виявляється в тому, що суди визнають договірне умова про неустойку / ЗОУ недійсним тільки у разі явної нерозумності і неадекватності розміру санкції (4). --- (1) Treitel G.H. Remedies for Breach of Соntract. A Сomparative Аccount / / Clarendon Press. Oxford, 1988. Р. 216 - 217. (2) Переклад дається по: Однаковий торговий кодекс США / Пер. з англ. (Серія "Сучасне зарубіжне та міжнародне приватне право". М., 1996. С. 102). (3) Комаров А.С. Відповідальність у комерційному обороті. С. 144. (4) Там же. С. 145. Крім того, слід зазначити, що виходячи з норми ЕТК, розумність і відповідно допустимість неустойки / ЗОУ визначається як на момент укладення договору, так і на момент його порушення. Це означає, що розмір неустойки порівнюється як з тим збитком, який сторонами міг передбачати в момент укладення договору, так і з фактично понесеними збитками. Як відомо, в Англії береться до уваги тільки момент укладання договору. Так, в Англії в разі погодження ЗОУ у розмірі, який не міг бути предвиден сторонами при укладенні договорів, суд відкине дана умова, навіть якщо фактично виникли втрати цілком співрозмірні виробленої сторонами попередньою оцінкою. У США ж суд при оцінці адекватності такої умови про ЗОУ візьме до уваги такі непередбачені, але фактично виникли втрати і з більшою ймовірністю визнає розрахунок ЗОУ допустимим. Всі вищевідзначене зближує американський підхід до даної проблеми з правом континентальної Європи, але не усуває всі істотні відмінності. Слід пам'ятати, що в США, так само як і в Англії, наслідком судового втручання при визначенні розміру неустойки є не зниження або збільшення неустойки, як то має місце у Франції або в Німеччині, а визнання даної умови недійсним. У разі заподіяння більшої шкоди питання хоча і вирішується по-різному, але призводить до одного й того ж результату - стягненню повного збитку: в континентальній Європі дозволяється стягнути додаткові збитки або санкціонується збільшення неустойки до відповідного розміру, а в англо-американському праві суд, визнавши умова про неустойку недійсним, дозволить кредитору вимагати збитки в повному розмірі за загальними правилами про стягнення оних. У разі ж заподіяння меншої шкоди істотність відмінностей між англо-американським і континентальним підходом, дійсно, очевидна. В Англії або США суд якщо і вважатиме умову про неустойку або ЗОУ непридатним, то визнає всі умова недійсним і зобов'яже кредитора повністю доводити фактичний збиток. У романо-германському ж праві суд зменшує розмір неустойки до розумної межі. Інакше кажучи, в останньому випадку суди континентальної Європи беруть на себе питання калькуляції розумної межі зниження, у той час як англійські і американські суди покладають цей тягар на кредитора.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Англійське й американське контрактне право" |
||
|
||