| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА [НЕДОВІДНИХ СУТІ РЕЧІ ЗА ДОПОМОГОЮ СИЛОГІЗМУ] |
||
|
Чи стосується силогізм, т. е. доказ, суті [речі] або, як це припущено в сьогоденні рай-судженні \ не стосується? Адже силогізм доводить щось стосовно чогось через середній термін, а 15 суть [речі] є власне (idion) [для неї] і позначається [про неї] в суті. Але [річ і суть її] повинні бути оборотні. Справді, якщо А є власне для В, то ясно, що воно є власне і для Б, а Б - власне і для В, так що всі вони переставляеми один з одним 2. Але якщо А в суті притаманне всім Б і Б як загальне висловлюється в суті про всіх В, то А необхідно висловлюється в суті про В. Якщо ж брати [по-посиланням], що не подвоюючи їх таким чином, то якщо А позначається в суті про Б, але Б не міститься в су.ті того, про що воно позначається, чи не буде необхідно, щоб А позначалося в суті про В. Таким чином, обидва [терміна] повинні стосуватися суті [речі], отож, Б також стосуватиметься суті В. Отже, якщо обидва стосуються суті або суті буття [речі], то ще раніше, [до укладення], міститься в середньому терміні суть буття [речі]. І взагалі, якщо можна, [наприклад], довести, що таке людина, то нехай В позначає людини, а А - суть його - двонога жива істота або щось інше. У такому випадку якщо виводять тут висновок, то необхідно, щоб А позначалося обо зо всіх Б. Але для [Б] буде інше проміжне визначення, так що і воно означатиме суть людини. Таким чином, приймають те, що слід довести, бо Б також означає суть людини. Це випливає, з іншого боку, розглянути відносно обох посилок, тобто перший і неопосередковано, бо тоді те, що ми говоримо, стане особливо очевидним. Отже, ті, хто доводить допомогою пере-35 становки [термінів], що таке душа, або що таке людина, або що-небудь інше з існуючого, постулюють початок, наприклад якби хто-небудь став стверджувати, що душа - це те, що є причина свого власного життя, а це є число, саме себе рушійне 3, бо в цьому випадку необхідно постулюється, що душа є в суті своїй саме себе рушійне 9іь число як щось з нею тотожне. Бо якщо А випливає з Б, а Б - з В, то звідси не випливає, що А є суть буття В, правильно буде лише сказати, що [А йдеться про В]. Чи не буде [А суть буття В] і якщо 5 А позначається в істоті про всіх Б. Адже і буття живою істотою позначається про буття людиною, так як вірно, що всяке буття людиною є буття живою істотою, як вірно і те, що кожна людина є жива істота, однак не в тому сенсі, що вони одне [і те ж]. Отже, якщо [посилки] беруться не так, то не можна виводити висновок, що А є суть буття, або сутність, В. Але якщо взяти їх так, то виявиться прийнятим ще до [укладення], що ю Б є суть буття В. ГЛАВА П'ЯТА [Неможливість діленням отримати висновок і визначення] Однак і шлях через ділення також не дає силогізму, як це показано при розкритті фігурх. Справді, ніколи не буває необхідним, щоб річ була саме такий-то при наявності [членів поділу]; [при діленні] так само не доводять, як і при наведенні, бо [при доказі через силогізм] не слід приходити до висновку шляхом питання, і висновок є не тому, що його при-знають, а воно необхідне, коли є [посилки], навіть якби відповідає і заперечував його. [Наприклад], живе чи істота людина або неживе? І якби приймалося, що він жива істота, то закінчення ще не було б виведено. Далі: кожна жива істота живе або на суші, або у воді. Приймається, що людина живе на суші. Але і сукупна - що людина є жива істота, що живе на 20 суші, - не випливає з необхідністю з сказаного, це також приймається. Байдуже при цьому, чи будуть брати багато [членів поділу] або трохи, бо вийде те ж саме (тому ті, хто так чинить, не користуються силогізмом навіть тоді, коли МОЖД виводити висновок за допомогою силогізму). Бо що заважає, щоб все [приписуване] людині [через поділ] було істинно, однак без виявлення суті ** його і суті його буття? Далі, що заважає або щось [несуттєве] додати до того, що відноситься до сутності [речі], або від пее відняти, або [взагалі] промовчати про неї 2? 821 11 Аристотель, т. 2 Отже, це не беруть до уваги. Однак, [кажуть], можна позбутися цього [недоліку], якщо брати все, що відноситься до суті [речі], і діленням все розташувати по порядку, постулюючи 1 березня І нічого +30 не упускаючи. І це [приписуване] необхідно, мовляв, [містить суть буття], якщо в поділ включається все [що відноситься до сутності] і нічого пе упускається. І це необхідно, бо потрібно отримати далі вже неподільне. Однак, [відповімо], силогізму [при цьому] все ж не буде; якщо це і дає деяке знання, то іншим шляхом. І нічого, правда, безглуздого в ЦЬОМУ пет, бо І ТОЙ, ХТО користується наведенням, ПО-35 жалуй, що не доводить, але все ж щось виявляє. Однак і той не пропонує силогізму, хто дає визначення на основі поділу. Справді, аналогічно як при висновках, одержуваних без середніх термінів, можна запитати, чому так, якщо говорять: раз є то, необхідно є і це, точно так само можна вчинити і при визначеннях, одержуваних через поділ. Що таке людина? Смертне, істота жива істота, що має НОГИ, двонога, безкрила, Чому 02а ж? - Можна запитати при кожному новому додаванні. Скажуть і, як вважають, доведуть поділом: тому що кожна жива істота або смертельно, або біс-смертно. ГЛАВА ШОСТА [Продовження міркування про те, що визначення не є доказ] Але чи не можна довести, що є [дана річ] по своїй суті, виходячи з деякого припущення, а саме якщо прийняти, що суть буття [речі] складають відмітні властивості, що відносяться до суті її, і що тільки вони відносяться до суті [речі], і що їх сукупність і є її власне , а воно і є її битіе1? Однак не прийнята чи [заздалегідь] суть буття, в [речі] і в цьому [припущенні]? Адже доводити необхідно через середній термін. Далі, аналогічно як в силогізм НЕ береться [визначення того], що таке силогізм (бо посилки, з яких складається сцллогізм, суть завжди ціле або часть2), точпо так же [визначення] суті буття не повинно міститися в силогізм, а має бути окремо від даних [посилок]. Тому, хто сумнівається в тому, чи вийшло it висновок допомогою силогізму чи ні, слід відповісти, що так, вийшло, бо це був силогізм. Тому ж, [хто сумнівається в тому], чи вийшло висновок про суть буття [речі], слід відповісти, що так, вийшло, бо це, згідно з нашим припущенням, є суть буття [речі]. Так що необхідно виводити висновок про щось і без [визначення] того, що таке силогізм або що таке суть буття [речі]. Точно так само якщо б доводили виходячи з деякого припущення, що, наприклад, якщо бути злом - значить бути делімим3, бути же протилежним - Еначе бути протилежним тому, чому є щось протпвоположпое, а благо протилежно злу і неподільне - делимому, то бути благом - зпачіт бути неподільним. І [цей спосіб докази непридатний], бо тут доводять, прийнявши суть буття [речі], а приймають її, щоб її довести. Але [докази-ваемое через суть буття речі] має бути відмінним [від неї]. Адже і в доказах один [термін ска-зьгвается] про інше, але вони не тотожні, визначення їх не одне і те ж, і вони не переставляеми. В обох випадках, тобто коли доводять за допомогою розподілу і коли силогізм будується так, [як тільки що було вказано], виникає одне і те ж утруднення: чому людина є двонога жива істота, що живе на суші, а не [окремо] - жива істота зо і живе на суші? Бо з прийнятого не випливає ніякої необхідності того, щоб позначається було чимось єдиним, а не так, як, наприклад, у випадку, коли один п та ж людина і утворений в мистецтві, і обізнаний у мові.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ГЛАВА ЧЕТВЕРТА [недовідних суті речі за допомогою силогізму] " |
||
|
||