Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Розділ дев'ятий |
||
А щодо [вищого] розуму виникають некото-15 рие питання. Він представляється найбільш божественним з усього що є нам, але яким чином він такий, на це питання відповісти важко. Справді, якщо він нічого але мислить, а подібний сплячому, то в чому його гідність? Якщо ж він мислить, але це залежить від чогось іншого 1 (бо тоді те, що складає його сутність, було б не ДУМКОЮ, а здатністю [мислити]), то він не найкраща сущпость: адже цінність надає йому мислення. Далі, чи буде складати його сутність розум або саме мислення, що ж саме мислить він? Або сам себе, або щось інше, і якщо щось інше, то чи завжди одне і те ж, або різне. Так от, чи є тут різниця чи це все одно, МИСЛИТИ ЧИ прекрасне АБО все ЩО угодпо? Чи не безглуздо 25 чи мислити деякі речі? Таким чином, ясно, що розум мислить саме божественне і саме гідне і не схильний до змін, бо ізмепеніе його було б зміною до гіршого, і це вже деякий рух. - Отже, по-перше, якщо розум є не діяльність мислення, а здатність до неї, то, природно, безперервність мислення була б для нього важким. По-друге, ясно, що існувало б щось зо інше, більш гідне, ніж розум, а саме осягається думкою. Бо і мислення і думка притаманні і тому, хто мислить найгірше. Так що якщо цього треба уникати (адже інші речі краще не бачити, ніж бачити), то думка не була б найкращим. Отже, розум мислить сам себе, якщо тільки він поскільки і мислення його є мислення про мис-35 леніі. Проте абсолютно очевидно, що знання, чуттєве сприйняття, думку і роздум завжди спрямовані на інше, а па себе лише мимохідь. І якщо, нарешті, мислити і бути мислимим не одне і те ж, то па оспованіі чого з них уму притаманне благо? Адже бути думкою і бути осягаються думкою Ю75а не одне і те ж. Але чи не є в деяких випадках саме знання предмет [знання]: у знанні про творчестве2 предмет - сутність, взята без матерії, і суть буття, в знанні умоглядному - визначення і мислення. Оскільки, отже, осягається думкою і розум пе відмінні один від одного у того, що не має матерії, то вони будуть ОДПО і те ж, і думка буде складати одне з осягаються думкою. 5 Крім того, залишається питання: чи є постигаемое думкою щось складене? Якщо так, то думка змінювалася б, переходячи від однієї частини цілого до іншої. Але хіба те, що не має матерії, що не неподільне? Так само як йде справа з людським розумом, який спрямований па составное3, протягом певного часу (у нього благо пе в цій або іншій частині [його предмета], а найкраще, будучи чимось відмінним від пего, у нього-в деякому цілому), точно так само йде справа з [божественним] мисленням, яке направ-10 лено на саме себе, протягом всієї вічності. Розділ десятий Треба також розглянути, яким з двох способів містить природа світового цілого благо та найкраще - як щось існуюче окремо й саме але собі або як порядок. А які песообразпио або ПЕЛЕПЕЙ висновки напів-25 чаются у тих, хто висловлює інші погляди, і які погляди тих, хто висловлюється більш топки, і з якими пов'язано найменше трудпостой, - все це не должпо вислизнути від нашої уваги. Всі [філософи] виводять все з протилежностей. Однак неправильно ні «все», ні «з протилежностей» 2; а як речі будуть виходити з протилежностей там, де протилежності є, цього пе кажуть: зо адже протилежності пе можуть відчувати впливу один від одного. Для пас ця трудність усувається природно; справа в тому, що є печто третє. Тим часом деякі вважають матерію однією з двох протилежностей, наприклад ті, хто протиставляє іеравпое равпому і МПНВ едіному3. Але й це вирішується таким же чином, а саме: матерія, яка [щоразу] 4 одна, пічему пе протилежна. Далі, [в цьому випадку] 5 всі, крім єдиного, було б as причетне дурному, бо саме зло є однп з двох елементов6. А некоторие7 пе прізпают благо і зло навіть за пача; між тим початок всіх речей швидше за все благо8. Що ж до тих, про кого ми говорили више9, то вони звичаї, стверджуючи, що благо є початок, по в якому сенсі воно почало, вони пе говорять, - як мету чи, або як рушійне, або як форма. Ю75ь неспроможний і погляд Емпедокла. Місце блага займає у нього дружба, по вона початок і як рушійне (бо вона єднає), і як матерія (бо опа частина суміші). Але якщо навіть одпому і того ж трапляється бути початком і як матерія, і як рушійне, то всі 5 же бути матерією і бути рушійним не одне і те ж. Так от, по відношенню до чого з Піх дружба є початок? Безглуздо також п твердження, ніби ворожнеча непреходяща, а адже саме вона становить, [по Емпе-докл], природу зла. З іншого боку, Анаксагор вважає благо рушійним початком, бо рухає, на його думку, розум. Але рухає розум заради якоїсь мети, так що ця мета - [вже] інше [початок] (хіба тільки це розуміють так, як 1о ми говоримо, а саме: лікарське мистецтво, [наприклад], є в деякому сенсі здоров'я) 10 . Далі, чому виникнення вічно і в чому прічіпа виникнення, про це не говорить ніхто. І для тих, хто припускає два начала, має бути ще один початок, більш важливе 12; рівним чином має бути інша, більш важливий початок для тих, хто приймає ейдоси, бо на якому оспованіі [едіпічпие речі] були причаститися або тепер причетні ейдо- 20 сам? 13 І всім іншим 14 необхідно приходити до висновку, що мудрості, т. з. найбільш гідного знанню, щось протилежно, а для нас такої необхідності немає, тому що перше пічого ие протилежно. Справді, всі протилежності мають матерію, яка є в можливості ці протилежності, а оскільки [мудрості] протилежно певеденіо, воно должпо було б мати своїм предметом протилежне, але перший пічего пе протилежно. Далі, якщо крім чувственпо-сприйманого 25 Не буде пічего іншого, то не буде ні [першого] початку, ні порядку, ні возпікповспія, ні небеспих явищ, а у кожного пача завжди буде інше па- чало, як стверджують тс, хто пише про божествонпом, і все що міркують про природу. А якщо [крім чуттєво сприйманого] існують ейдоси або числа, то вони ні на чого не будуть причинами, у всякому разі не для руху. І крім того, яким чином величина пли безперервне може виникнути з того, що не має величини? Адже число не проведе пепреривного ні як рушійне, ні як зо форма 15. З іншого боку, з двох протилежностей жодна не буде по СУТП справи (lioper) ні діючої, ип рушійною причиною: адже така причина могла б і не існувати. І в усякому разі її діяльність була б не перше її здібності. Тоді, зіачпт, не було б вічних речей. Але такі речі є. Значить, яке-небудь з цих тверджень Падо отвергнуть16. І як це зробити, у нас сказано 17. - Далі, завдяки чому числа пли душа н тіло, і взагалі форма і річ складають ОДПО, про 35 цьому ніхто нічого не говорпт; і сказати це не можна, якщо ие погодитися з нами, що одним робить їх рушійне 18. А ті, хто говоріт19, що математичне число - перше і за ним весь час ідуть інші сущпості, а почала у них Разп, роблять з-ущпость ю цілого бессвязной20 (бо одного виду сутність, наявна вона чи ні, Пічем не сприяє іншого виду сутності) і вважають безліч почав. Тим часом суще не бажає бути погано керованим. «Ні в мпоговластпп блага, нехай буде єдиний володар» 21. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Розділ дев'ятий " |
||
|