Головна
Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини / Головна
ПравоТеорія держави і права« Попередня → 
Наступна » Омельченко О.А. . Загальна історія держави і права: Підручник у 2 т. Видання третє, виправлене. Т. 1-М.: ТОН - стожища. - 528 с, 2000 - перейти до змісту підручника
Компетенція парламенту.

Повноваження парламенту в державних справах склалися також не раз. Деякі закріпилися за парламентом за традицією, в силу політичної рівноваги часів станової монархії. Деякі були затверджені короною в цілях суспільної злагоди. Але за деякі повноваження парламенту довелося вести тривалу, з перемінним успіхом боротьбу.

Основним джерелом визначення повноважень парламенту стала історична компетенція зборів магнатів. За зборами знати (або Королівським радою) визнавалися права на вищий суд, особливо проти посадових осіб або представників знаті, на затвердження податків, на подачу королю рад по державних справах, на думку з приводу законів, запропонованих королем. Ці повноваження і були покладені на перший парламенти в XIII в.

Раніше інших за парламентом закріпилися фінансові повноваження. Перші парламенти XIII в., Як правило, збиралися саме з приводу дозволу короні на ті чи інші нові субсидії або збори: з нерухомого чи рухомого майна, мита з торгових операцій і т. д. Ці дозволи парламент зазвичай «давав» як би в обмін на підтвердження короною станових прав і привілеїв в цілому. Однак це згоду парламенту на фінансові збори лише незначно обмежувало аналогічні повноваження короля: в загальних доходах королівської скарбниці податки і парламентські субсидії займали не більше третини. У кризові часи проте ця роль парламенту ставала вагомим знаряддям у становій боротьбі. Офіційно право парламенту давати згоду на нові податки було закріплено на початку XIV в. при королеві Едуардові I: «Король у накладатиме податі без згоди духовенства, дворянства та громад». Після відокремлення верхньої палати фінансові справи дедалі більше почали переходити в руки палати громад.

В. XIV в. за парламентом були визнані законодавчим права.

Участь парламенту в законодавстві було одним з найгостріших політичних і правових питань, оскільки традиційно видання законів вважалося привілеєм корони. Але настільки ж традиційним було право (і обов'язок) корони просити «ради та згоди» на її пропозиції від ради знаті; законодавча ініціатива залишалася цілком у руках короля. Як правило, законодавчі пропозиції з загальних питань вислуховувалися тільки верхньою палатою або окремим зборами знаті. Тільки в 1382 р. участь громад в обговоренні законів було офіційно закріплено: «Королю завгодно користуватися радою Громад і питати згоди при постанові і реєструванні законів, при дозволі субсидій і при інших справах, що стосуються загальної користі держави». На початку XV в. було підтверджено, що без згоди парламенту закони видаватися не будуть. За короля Генріха VI (XV в.) Склалася практика внесення биллей на попередню згоду парламенту. У відносинах короля і парламенту був прийнятий принцип, що спільне згідне постанову двох палат по одному і тому ж питанню не може бути скасовано одноосібним розсудом короля. З цього часу виробилися основні форми англійського законодавства: 1) закони - статути, які представляли спільні постанови короля і трьох станів в парламенті, і 2) укази ордонанси, які король вправі був опубліковувати самостійно. У XV в. за парламентом закріпилося і право законодавчої ініціативи у вигляді петицій. При Генріху VI утвердилось правило, що петиції повинні представлятися у вигляді готових законопроектів-биллей.

Пізніше й далеко не повною мірою парламент закріпив за собою контрольні права. Об'єктом парламентського контролю була королівська адміністрація. Природно, корона найбільш ревно відстоювала її недоторканність.

У період кризи середини XIII в. парламенту вдалося ввести правило обов'язкового присяги королівських посадових осіб перед парламентом, але потім це правило зникло. У XIV - XV ст. парламенту кілька разів вдавалося домогтися королівського згоди на задоволення парламентських петицій про призначення посадових осіб або про зняття їх. Найбільш яскравим проявом цього боку прав парламенту стало визнання за ним прав звинувачення посадових осіб у зловживаннях і злочинах. Вперше ця процедура імпічменту була застосована в 1376 р. Надалі вона неодноразово використовувалася як з ініціативи парламенту, так і за ініціативою корони, в тому числі для боротьби з політичними супротивниками з числа знаті.

У XV в. парламент набув значення самостійної установи, а не тільки зборів представників, скликуваного короною. На початку свого існування парламент скликався королем в довільні терміни. Свобода королівського розсуду в цьому питанні була підтверджена навіть тоді, коли в 1330 р. парламент наполіг на визнанні необхідності щорічного його скликання: у законі обмовлялося, що скликатися буде і частіше, «якщо таке потрібно буде». У 1408 Глостерської деклараціями було визнано законним для лордів радитися про державні справи за відсутності короля, а після петиції парламенту таке ж право було закріплено і за палатою громад. При Генріху IV в політичне життя увійшло правило свободи парламентських дебатів: за все сказане в стінах парламенту депутати не несли відповідальності. Хоч тиск з боку короля і навіть переслідування (при порушенні делікатних політичних і сімейно-спадкових справ корони) мали місце на протязі і XV і, особливо, XVI в., В період абсолютної монархії.

« Попередня

Наступна » = Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Компетенція парламенту. "
39. Класси-сифікацію парламентів
  1. компетенції. Класифікація парламентів за структурою. Традиційною системою побудови зарубіжних парламентів був бікамералізм (двопалатність). Друга, або верхня палата була введена, по-перше, для представництва аристократії і, по-друге, для стримування радикалізму нижньої палати.Вторая палата має сенс у федератами-ном державі, де вона представляє інтереси суб'єктів федераціі.Многіе
    48.Хар-ка і зміст нормоуст. діяльності прав-в.
  2. Компетенції парла-та. Урядові акти цієї групи носять підзаконний характер. 2. Уряд видає нормативні акти з прямим чи непрямим дорученням парламенту. Таке уповноваження на видання нормативних актів може бути прямо виражено в парламентському законі або воно мається на увазі, якщо закон сформульований невизначено. У Франції такі закони називаються «законами-рамками», в
    1. Законів та підзаконних владу.
  3. Компетенції парламенту, Конституція визначає в ст.34, 35, 39 точний перелік питань, по яких Парламент тільки й може приймати закони і будь-які інші рішення. Будь-які інші питання суть предмет регламентарной влади, що належить головним чином
    90. Організація законодавчої і виконавчої влади в суб'єктах Російської Федерації
  4. компетенцією у сфері законодавства, що означає, що жоден закон республік у складі Російської Федерації не може бути виданий, якщо він не розглянутий і не схвалений парламентом. Будучи головним чином законодавчими органами, парламенти республік у складі Російської Федерації здійснюють також певні контрольні функції щодо виконавчої влади цих республік
    5. Фінансова система
  5. компетенції парламентів. Наприклад, згідно зі ст. 138 Конституції Румунії 1991 податки, збори та інші платежі до державного бюджету та до бюджету державного соціального страхування встановлюються тільки законом, а місцеві податки і збори - місцевими або повітовими радами в межах і на умовах, передбачених законом. Соціалістичні конституції з приводу державних фінансів
    3. Загальна характеристика компетенції
  6. компетенцію. Залежно від того, який обсяг конституційної компетенції парламенту, ми можемо виділити три її види. У багатьох країнах з парламентською формою правління компетенція парламенту необмежена. Приклад - британський Парламент, про який говорили, що він може все, крім перетворення жінки на чоловіка і навпаки. Відомі британські конституціоналісти зазначали, що верховенство
    4. Законодавча компетенція
  7. компетенції парламентів і реалізація якої займає в їх діяльності найбільше місце. Звертаємо увагу на те, що мова в даному випадку йде саме про ухвалення законів, а не про їх видання, в якому нерідко беруть участь і позапарламентські органи, включаючи насамперед главу держави. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 26 Конституції Греції 1975 "законодавча влада здійснюється Палатою
    5. Фінансова компетенція
  8. компетенції, про що свідчить і те, що відповідні закони нерідко приймаються за спеціальною процедурою (див. нижче - п. 6 § 5 цієї глави), відмінної від процедури прийняття звичайних законів. Примітно, що історично фінансова компетенція з'явилася у парламентів раніше, ніж законодавча: в Англії Парламент набув право встановлювати податки в XIII столітті, а приймати закони - в
    7. Призначення референдумів
  9. компетенції парламентів. Наприклад, згідно зі ст. 80 та частини першої ст. 87 Конституції Республіки Хорватії 1990 Палата представників (нижня палата) Собору * призначає референдум з предметів своєї компетенції (поряд з нею правом призначення референдуму користується відповідно до ст. 98 і Президент Республіки). * В нашій пресі хорватський парламент зазвичай іменують «Сабор», відтворюючи хорватське
    8. Формування державних органів і установ, призначення чи обрання посадових осіб або участь у цих процедурах
  10. компетенції парламентів або їх палат. Насамперед різний сам коло державних органів або посадових осіб, в наділенні повноваженнями яких беруть участь парламенти або їх палати. Далі, різні форми і способи цієї участі: а) обрання або призначення на власний розсуд (наприклад, чеська Парламент обирає Президента Республіки на спільному засіданні обох палат - ч. 2 ст. 54
    14. Заміщення парламентів
  11. компетенції парламентів іншими органами не в результаті делегування певних повноважень самими парламентами, а безпосередньо на основі конституційних приписів. Це найбільш характерно для соціалістичних конституцій, бо вони виходять з того, що депутатський мандат здійснюється без відриву від основної роботи депутата - «продуктивної праці», за висловом В.І. Леніна, як ніби
    3. Обговорення законопроекту
  12. компетенцію Парламенту або входить до сфери цієї компетенції, делеговану Уряду; розбіжності з цього питання між Урядом та головою відповідної палати вирішуються Конституційним радою в 8-денний термін. Після відкриття дебатів Уряд може заперечувати проти розгляду будь-якої поправки, що не була раніше представлена ??в комісію (частина друга ст. 44).
    Королівська юстиція. Парламенти.
  13. компетенцію Паризького, однак виняткові права останнього залишилися безсумнівними. В якості суду першої інстанції парламент судив королівських васалів, а потім знати, що володіла судовими привілеями. Він був апеляційною інстанцією на рішення судів бальї і сенешальства. Парламент мав і власним правом порушити справу. У період станової монархії це повноваження ніяк не 2. Революція 1905-1907 рр..
    компетенції Думи майже цілком було вилучено право стверджувати витрати військового і морського відомств. Існували й інші обмеження прав Думи. Уряд не несло ніякої відповідальності перед Думою і Государствен - ним Радою, а цар особисто призначав міністрів і голову. Ради міністрів. Дума не могла навіть ставити питання про недовіру уряду. Збереглося вето царя на закони, прийняті
  14. 1. Поняття конституційного пра-ва його сутність і на-зна-чення.
    компетенцію і порядок діяль-ності вищих і місцевих органів державної влади і управ-ління, права і зобов'язаний-ності громадян і підданих, виборче право і виборчу сістему.Назначеніе: конституційне (державне) право закріплює державно-територіальну організацію влади, максимально відпо-вующую конкретним історичним умовам розвитку даної країни, визначає
  15. 21. Основні особливості та характеристика президентської республі-ки.
      компетенції між вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Відпо-вующие вищі органи держави не тільки структурно відокремлені, а й мають значної самостійністю по відношенню-нію один до одного. Поряд із зазначеним об'єд-нением повноважень глави держави і глави уряду в руках президента президентська республіка відрізняється наступними характер-ними
  16.  22. Характеристика федеративної форми державного устрою.
      компетенції правом видання законодавчих актів. які діють тільки на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству. Принцип пріоритетів та загальнофедерального закону є загальним для всіх без винятку федерацій (ст. 31 Основного закону ФРН постановляє: «Феде-рального право має перевагу над правом земель»). Федеральні законодавчі органи можуть,
  17.  43. Класифіка-ція парламентських комітетів.
      компетенція-їй, тобто є спеціалізованим; б) всі законодавчі комітети є постійного але діючими органами, вони створюються палатами на весь срокполномочій; в) в ставлення-ванні биллей, що надійшли на їх розгляд, вони володіють необмеженими повноваження-ми. Значними повноваженнями мають постійні спеціалізовані комісії італійського парламенту, яким палати в
  18. 43. Классифика-ция парламентских комитетов.
    компетенци-ей, т.е. является специализированным; б) все законодательные комитеты являются постоян-но действующими органами, они создаются палатами на весь срокполномочий; в) в отноше-нии биллей, поступивших на их рассмотрение, они обладают неограниченными полномочия-ми. Значительными полномочиями обладают постоянные специализированные комиссии итальянского парламента, которым палаты в