| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 6. Зобов'язання з договору перевезення вантажів |
||
|
1. Поняття договору перевезення вантажу
Договір перевезення вантажу регламентує правовідносини з доставки в пункт призначення конкретного вантажу, фактично переданого (довіреного) перевізникові, тому його часто називають договором перевезення конкретного вантажу (конкретної партії вантажів). Він найбільш детально врегульовано транспортним законодавством, що аж ніяк не означає, ніби він займає центральне місце в системі транспортних договорів або є "ядром транспортних зобов'язань" (1). Навпаки, при наявності довгострокового договору про організацію перевезень вантажів перевезення їх окремої партії виглядає швидше як виконання (у вельми незначної частини) зобов'язання, що випливає з договору про організацію перевезень. --- (1) Цивільне право / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. 2. С. 433 (автори глави - Д.А. Медведєв, В.Т. Смирнов).
За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п. 1 ст. 785 ГК, порівн. ст. 25 УЖТ, ст. 103 ВК, ст. 67 КВВТ). За своєю юридичною природою він ставиться до двосторонніх і реальним договорами, що укладаються на користь третьої особи - вантажоодержувача (коли він не збігається з вантажовідправником). Договір перевезення вантажу є оплатним, причому в тих випадках, коли перевізник відноситься до транспорту загального користування (ст. 789 ЦК), плата за перевезення вантажів визначається на підставі тарифів, що затверджуються в порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Договір морського перевезення вантажів має два різновиди (п. 2 ст. 115 КТМ), одна з яких відноситься до реальних договорами, а інша - до консенсусним. Реальним є договір морського перевезення вантажу за коносаментом, коли вантаж здається перевізнику без умови про надання для перевезення вантажу всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (ст. 142 КТМ). За таким договором зазвичай перевозяться вантажі в лінійному повідомленні (1). --- (1) Думка про те, що і в лінійному судноплавстві можливе укладання договору перевезення вантажу за коносаментом за моделлю консенсуального договору, зокрема, коли відправником здійснюється бронювання на судні місця для вантажу, що оформляється букінг-нотою (букінгової договором) (Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 191), видається необгрунтованим. З букінгової договору випливає лише обов'язок перевізника укласти договір перевезення вантажу за коносаментом, щодо якої заброньовано місце на судні, тому його скоріше варто розглядати в якості попереднього договору морського перевезення.
Консесуальними є договір фрахтування (чартер), який використовується при морських і повітряних перевезеннях (ст. 115 КТМ та ст. 104 ВК). За цим договором одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості одного або декількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення вантажів, пасажирів і багажу (ч. 1 ст. 787 ЦК). Згідно ст. 115 КТМ під чартером розуміється договір морського перевезення вантажу, укладений з умовою надання для морського перевезення вантажу всього судна, його частини чи певних суднових приміщень. Як правило, за допомогою чартеру регулюються відносини з перевезення масових однорідних вантажів (нафта, зерно, ліс і т.п.), кількість яких є достатнім для завантаження всього або частини судна. У цих цілях зазвичай використовуються трампові суду (суду, що працюють без розкладу).
2. Форма договору перевезення вантажу
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом чи кодексом (п. 2 ст. 785 ЦК). Транспортна накладна за загальним правилом заповнюється вантажовідправником і представляється перевізнику одночасно з передачею йому відповідного вантажу. Вона містить всі істотні умови договору і, по суті, являє собою його письмову форму. Заповнення вантажовідправником залізничної накладної та пред'явлення її разом з вантажем перевізнику, заповнення перевізником відповідних реквізитів накладної, прийняття вантажу від відправника та видача останньому залізничної квитанції про приймання вантажу представляють собою дії сторін щодо укладення договору перевезення вантажу, який вважається укладеним з моменту передачі вантажу відправником перевізнику. При перевезеннях вантажів залізничним транспортом накладна не тільки представляє собою письмову форму договору, але і є товаросупровідними документом, тобто супроводжує вантаж протягом всього шляху його прямування, а також документом, що засвідчує хід виконання перевізником зобов'язань, що випливають з договору перевезення. Разом з дорожньою відомістю накладна випливає з вантажем до станції призначення, де видається вантажоодержувачу під розписку в дорожній відомості. Квитанція про прийом вантажу видається вантажовідправнику під розпис у відповідній графі корінця дорожньої відомості, який залишається на станції відправлення. Вантажовідправник несе майнову відповідальність за достовірність відомостей, внесених у транспортну залізничну накладну, а залізниці має право вибірково перевіряти їх відповідність даним, внесеним вантажовідправниками в накладні (ст. 27 УЖТ). Аналогічно значення транспортної накладної та при внутрішніх водних перевезеннях (ст. 67 КВВТ) і вантажної накладної, що оформляє договір повітряного перевезення вантажу (ст. 105 ВК). Оформлення договору морського перевезення вантажу залежить від його виду: перевезення по коносаменту або чартерного перевезення. Коносамент складається перевізником на підставі підписаного відправником вантажу документа (навантажувального ордера), в якому містяться дані про відправника та одержувача вантажу, порте вивантаження і всі необхідні відомості про вантаж: найменування, особливі властивості, маркування, число місць , зовнішній стан, упаковка. Коносамент на експортні вантажі виписується після навантаження вантажів на судно на підставі штурманської розписки. Відправник гарантує перевізнику достовірність даних, наданих для включення в коносамент, і несе відповідальність за збитки, завдані перевізникові внаслідок недостовірності таких даних (п. 2 ст. 142 КТМ). Коносамент є не тільки документом, що засвідчує факт укладення договору морського перевезення вантажу, але і свідчить про отримання вантажу перевізником, а також є товаророзпорядчих документом (цінним папером) (ст. 143 ЦК) (1). У цій якості він повинен мати ряд обов'язкових реквізитів, містять відомості про перевізника, відправника та одержувача вантажу; портах відвантаження і вивантаження; характеристиці і стан вантажу і його упаковки; розмірі фрахту; час та місце видачі коносамента і числі його оригіналів. За угодою сторін у коносамент можуть бути включені інші дані і застереження. Коносамент підписується перевізником або чинним від його імені особою (наприклад, капітаном судна). --- (1) використовувана на інших видах транспорту накладної також можна було б надати характеру товарораспорядительного документа, що є об'єктом майнового обороту. Основою для цього служить норма п. 3 ст. 224 ГК, згідно з якою до передачі речі прирівнюється передача не тільки коносамента, а й іншого товарораспорядительного документа на неї. Невипадково ще згідно ЄДРПОУ статуту залізниць 1885 накладна та її дублікат розглядалися в якості оборотних цінних паперів.
Коносамент як цінний папір може бути виданий на ім'я певного одержувача (іменний коносамент), за наказом відправника або одержувача (ордерний коносамент) або на пред'явника (представницькою коносамент). Залежно від виду коносамента права по ньому передаються за правилами про уступку вимоги, за іменними або бланковими передавальними написами або за допомогою простого вручення (ст. 148 КТМ). Разом з передачею коносамента до його нового держателю переходять і права, пов'язані з розпорядженням вантажем. Вантажовідправник, який уклав договір з перевізником, має право розпоряджатися вантажем до видачі його одержувачу або передачі коносамента одержувачу або третій особі, про що відправник повинен повідомити перевізника (ст. 149 КТМ). Чартер найчастіше укладається з використанням віддрукованих друкарським способом проформ (стандартних форм) різних чартерів, розроблених з урахуванням особливостей перевезення певних видів вантажів і напрямів перевезення (1), тобто являє собою договір приєднання. Чартер повинен містити найменування сторін, назва судна, вказівка на рід і вид вантажу, розмір фрахту, найменування місця навантаження вантажу, а також найменування місця призначення або направлення судна, а за згодою сторін і інші умови та застереження (ст. 120 КТМ). --- (1) Виділяють проформи універсальні ("Дженкон", "Ньюве", "Сканкон"), зернові ("Осту", "Центрокон", "Советвуд", "Бейзай"), рудні ("Дженоркон", "Оркон", " Саворкон "), вугільні (" Балткон "," Джерманконнорг "," ПІВКОНЯ "," Совкоул "), на перевезення добрив (" Афріканфос "," Мурмапатіт "), на перевезення наливних вантажів (" Інтертанквой "," Газвой ") і т.д. (Див.: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 197).
При перевезенні вантажу по чартеру також складається коносамент, який визначає відносини між перевізником і одержувачем, яка не є стороною договору перевезення вантажу. Для одержувача умови чартеру обов'язкові тільки в тому випадку, якщо на них є посилання в коносаменті (ст. 119 КТМ). На підставі ст. 121 КТМ допускається поступка прав по чартеру: фрахтувальник за згодою перевізника вправі поступитися свої права за договором морського перевезення вантажу третій особі, причому обидва вони несуть солідарну відповідальність перед перевізником за невиконання зобов'язань, що випливають з договору морського перевезення вантажу.
3. Виконання перевізником зобов'язання з доставки вантажу
Однією з основних обов'язків перевізника є доставка вантажу в пункт призначення - на залізничну станцію, в морській або річковий порт, на аеродром, в місце знаходження одержувача вантажу, - зазначений в транспортній накладної або коносаменті. Транспортне законодавство допускає зміну пункту призначення або одержувача вантажу, що перевозиться. Так, згідно зі ст. 31 УЖТ перевізник за заявою вантажовідправника або вантажоодержувача проводить переадресування вантажу, що перевозиться із зміною вантажоодержувача або залізничної станції призначення і оформленням подальшого перевезення за новими перевізними документами, за що стягує відповідний збір. Заявник зобов'язаний при цьому провести розрахунки за перевезення вантажу за первинними перевізними документами і внести платежі за новими перевізними документами, а також зобов'язаний врегулювати розрахунки між вантажовідправником, початковим вантажоодержувачем і фактичним вантажоодержувачем (ст. 32 УЖТ). Згідно ст. 110 ВК вантажовідправник має право в порядку, передбаченому правилами повітряних перевезень, отримати назад зданий до повітряного перевезення вантаж до його відправлення або змінити у вантажній накладній вантажоодержувача до видачі вантажу уповноваженій особі. Відповідно до ст. 78 КВВТ при перевезенні на внутрішньому водному транспорті вантажовідправник до моменту вручення перевізником вантажоодержувачу транспортної накладної (а вантажоодержувач - з моменту отримання транспортної накладної від перевізника до моменту початку видачі вантажу) має право провести заміну вантажоодержувача без зміни пункту призначення або змінити пункт призначення. Вантажовідправник має право вимагати зворотного видачі вантажу в пункті відправлення до відправлення судна. За договором морського перевезення вантажу відправник має право вимагати зворотного видачі вантажу в місці відправлення до відходу судна, видачі вантажу в проміжному порту або видачі його не тому одержувачу, який вказаний в перевізному документі, за умови пред'явлення всіх виданих відправнику оригіналів коносамента (ст. 149 КТМ). Особливо регулюються дії сторін договору морського перевезення вантажу в ситуації, коли є перешкоди заходу судна в порт призначення внаслідок заборони відповідних властей, стихійних явищ та інших причин, що не залежать від перевізника (ст. 153 КТМ). Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення з дотриманням відведеного для цього строку. Такий термін визначається в порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами, а за його відсутності застосовується розумний строк (ст. 792 ЦК). Транспортні статути і кодекси при визначенні строків доставки вантажів відсилають до правил перевезень вантажів (ст. 109 ВК та ст. 76 КВВТ). Разом з тим ст. 33 УЖТ встановлено, що вантажовідправники і перевізники в договорах про організацію перевезень можуть передбачати терміни доставки вантажів інші, ніж ті, які вказані в правилах перевезень вантажів. За договором морського перевезення з урахуванням її специфіки перевізник зобов'язаний доставити вантаж в строк і маршрутом, які встановлені угодою сторін, а за його відсутності - у термін, який розумно вимагати від турботливого перевізника з урахуванням конкретних обставин і звичайним маршрутом (ст. 152 КТМ). Перевозяться залізницями вантажі вважаються доставленими в строк, якщо на станції призначення вони вивантажені залізничним перевізником або вагони, контейнери з вантажами подані для вивантаження вантажоодержувачам до закінчення встановленого терміну доставки. Встановлені терміни доставки також вважаються дотриманими, якщо вантажі прибули на станцію призначення в межах зазначених термінів, але мала місце затримка подачі вагонів, контейнерів з вантажами внаслідок того, що вантажоодержувачем не внесені платежі, належні перевізнику, або в силу інших залежних від вантажоодержувачів причин, що посвідчено актом загальної форми. У зобов'язання перевізника з доставки вантажу включається і його обов'язок щодо забезпечення збереження вантажу, що перевозиться з моменту його прийняття до перевезення і до видачі його одержувачу в пункті призначення (пор. ст. 67 КВВТ, ст. 150 КТМ). Разом з тим визначення періоду відповідальності перевізника за збереження вантажу, що перевозиться, а також розподіл тягаря негативних наслідків, викликаних несохранностью вантажу, багато в чому залежать від специфіки діяльності того чи іншого виду транспорту. Наприклад, при залізничних перевезеннях навантаження вантажів у вагони на місцях незагального користування, їх укладання, розміщення і кріплення всередині вагонів покладаються на вантажовідправника, який в цьому випадку і несе відповідальність за нестачу, пошкодження, псування вантажу, що мали місце в силу неправильної навантаження, неналежною укладання або кріплення вантажу всередині вагона (ст. 95 УЖТ). За договором морського перевезення розміщення вантажу на судні проводиться за розсудом капітана, тому відповідальність за правильне розміщення і кріплення вантажу на судні несе перевізник. Забезпеченню збереження вантажів в певній мірі сприяє виконання вантажовідправником і перевізником, завантажити вантаж в окремий вагон, контейнер, секцію автомобіля, суднове приміщення, обов'язків по їх пломбування, передбачених транспортним законодавством (ст. 28 УЖТ, ст. 74 КВВТ). Правда, прибуття вантажу в пункт призначення в транспортному засобі за ненарушенной пломбою вантажовідправника в разі його незбереження може свідчити лише про вини вантажовідправника в недостачі, але не може стати підставою звільнення перевізника від відповідальності у разі пошкодження або псування вантажу. Особливо регулюються обов'язки щодо збереження вантажів, що перевозяться у відкритому рухомому складі, а також навалом або насипом. Так, на залізничному транспорті затверджуються окремі переліки таких вантажів, а при необхідності їх упаковки в залежності від властивостей вантажу застосовується транспортна тара. На морському транспорті особливим чином регулюються відносини, пов'язані з перевезенням палубних вантажів (ст. 138 КТМ). Перевізник має право перевозити вантаж на палубі тільки за згодою з відправником або на підставі прямих вказівок нормативних актів або відповідно до звичаїв ділового обороту. При порушенні зазначених правил перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження вантажу або прострочення його доставки, викликані виключно перевезенням вантажу на палубі. При перевезенні вантажу на палубі за наявності угоди про його перевезення в трюмі перевізник втрачає право на обмеження відповідальності відповідно до ст. 172 КТМ. На деяких видах транспорту укладаються договори перевезення вантажів з умовою про їх супроводі воєнізованої охороною або представниками вантажовідправників або вантажоодержувачів. Наприклад, на залізничному транспорті затверджуються спеціальні переліки таких вантажів. Аналогічним чином можуть супроводжуватися і вантажі, що не входять до відповідних переліків, якщо це передбачено договорами, що укладаються залізничними перевізниками і вантажовідправниками або вантажоодержувачами (ст. 17 УЖТ). Разом з тим супровід вантажу, що перевозиться провідниками вантажовідправників або вантажоодержувачів не може служити обставиною, автоматично звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажів. Для цього він повинен довести, що втрата, недостача, пошкодження або псування вантажу, що перевозиться мали місце з причин, пов'язаних з діями (бездіяльністю) провідників, що супроводжували зазначений вантаж.
4. Виконання перевізником зобов'язання з видачі вантажу
Виконання зобов'язання з перевезення вантажу закінчується в пункті призначення видачею вантажу його одержувачу або іншому уповноваженій на одержання вантажу особі, яка складає обов'язок перевізника перед вантажовідправником і перед одержувачем вантажу (як третьою особою, на користь якої був укладений договір). Останньому належить право вимоги до перевізника видати доставлений вантаж. Традиційно закріплюється транспортними статутами та кодексами (крім КТМ) обов'язок одержувача прийняти від перевізника доставлений вантаж, у тому числі незамовленого (ст. 36 УЖТ, п. 2 ст. 111 ВК, п. 3 ст. 79 КВВТ, ст. 72 УАТ РРФСР) , слід розглядати як релікт радянського транспортного законодавства, що забезпечував інтереси транспортних міністерств і відомств часто за рахунок ущемлення інтересів клієнтури (1). Невипадково ці правила не відома ні дореволюційному, ні сучасному зарубіжному законодавству. --- (1) СР: Холопов К. Основний закон залізниць Росії / / Закон. 2000. N 9. С. 55.
Правила про неї не підлягають застосуванню як такі, що суперечать п. 3 ст. 308 ГК, бо вантажоодержувач не пов'язаний договором вантажовідправника і перевізника, в якому він не бере, до моменту вираження боржнику (перевізнику) наміри скористатися своїм правом за цим договором. Лише з цього моменту для особи, позначеного в транспортній накладній як одержувач вантажу, стають обов'язковими приписи транспортного законодавства, що визначають обов'язки вантажоодержувача. Якщо ж зазначена особа, незважаючи на надіслане йому повідомлення про прибуття вантажу, не звертається до перевізника з вимогою видачі вантажу, то воно і не може визнаватися учасником правовідносин перевезення і не несе ніяких обов'язків, передбачених транспортним законодавством. У відношенні вантажу, доставленого на його адресу, повинен застосовуватися правовий режим, встановлений для незатребуваних вантажів. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибулих на його адресу вантажах (ст. 34 УЖТ), а вантажоодержувач повинен внести плату за перевезення цього вантажу та інші належні перевізнику платежі (ст. 35 УЖТ). Вони повинні також здійснити й інші дії з оформлення видачі вантажу, які іноді називають раскредітованіе документів. Остаточним підтвердженням оформлення видачі вантажу визнається підпис вантажоодержувача в дорожній відомості. При здійсненні вивантаження перевізником або видачі вантажу з його участю (наприклад, при встановленні його нестачі або пошкодження) підтвердженням видачі вантажу вважається відмітка в залізничній накладній, яка потім видається вантажоодержувачу під підпис у дорожній відомості. У випадках, коли вивантаження здійснюється вантажоодержувачем, у тому числі на під'їзних коліях, підтвердженням фактичної видачі вантажу є його відмітка в пам'ятці приймально-здавача. При невнесенні вантажоодержувачем перевізнику належних йому платежів у зв'язку з перевезенням вантажу, а також несовершении інших дій, необхідних для оформлення видачі вантажу, перевізник вправі утримати вантаж, про що він повинен повідомити вантажовідправника. Останній повинен розпорядитися вантажем протягом чотирьох діб, інакше перевізник отримує право реалізувати утримуваний вантаж (за винятком окремих видів вантажів, перерахованих у ст. 35 УЖТ). Виконання обов'язку з видачі вантажів одержувачу включає в себе і виконання перевізником обов'язки з перевірки маси вантажу, його кількості та стану. - Прибуття вантажу в несправному вагоні, контейнері, а також у вагоні, контейнері з пошкодженими запірно-пломбувальними пристроями або такими пристроями попутних станцій; - Прибуття вантажу з ознаками недостачі чи пошкодження або псування при перевезенні вантажу у відкритому рухомому складі; - Прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням строку його доставки або порушенням температурного режиму при перевезенні вантажу в рефрижераторному вагоні; - Прибуття вантажу, зануреного перевізником; - Видачі вантажу, вивантаженого перевізником в місцях загального користування. Конкретні способи перевірки стосовно окремих видів вантажів визначаються Правилами видачі вантажів на залізничному транспорті (1). --- (1) Див: Наказ Міністерства шляхів сполучення РФ від 18 червня 2003 р. N 29 / / РГ. 2003. 20 червня.
Якщо при перевірці стану вантажу виявлені його недостача або пошкодження (псування) або такі обставини встановлені складеним на шляху прямування комерційним актом, залізнична станція зобов'язана визначити розмір фактичної недостачі, пошкодження (псування) вантажу і видати вантажоодержувачу комерційний акт. При необхідності проведення експертизи перевізник за своєю ініціативою або на вимогу одержувача запрошує експертів або відповідних фахівців. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: - Невідповідності найменування, маси, кількості місць вантажу даним, зазначеним у перевізних документах; - Пошкодження (псування) вантажу; - Виявлення вантажу без перевізних документів, а також перевізних документів без вантажу; - Повернення перевізнику викраденого вантажу; - Непередачі перевізником вантажу на залізничну під'їзну колію протягом 24 годин після оформлення документів про видачу вантажу. Комерційний акт повинен бути складений у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу, а в шляху проходження вантажу - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом, але не пізніше наступної доби (ст. 119 УЖТ). Не допускається внесення до нього будь-яких припущень і висновків про причини незбереження вантажу або винності в цьому однією зі сторін договору перевезення. Комерційний акт повинен бути підписаний вантажоодержувачем, якщо він бере участь у перевірці вантажу, та працівниками перевізника, зазначеними в правилах перевезень вантажів. Про видачу комерційного акта або про видачу вантажу без його перевірки робиться відмітка в залізничній накладній. На жаль, перевізник і вантажоодержувач традиційно володіють різними можливостями по фіксації фактів нестачі, пошкодження (псування) вантажів, визначенню їх розміру і причин незбереження вантажів, оскільки транспортне законодавство допускає складання відповідних документів, що засвідчують зазначені факти, перевізником в односторонньому порядку (без участі одержувача) . Деякою компенсацією ущемлених інтересів вантажоодержувача служить загальне правило п. 4 ст. 796 ЦК про те, що документи про причини незбереження вантажу (комерційний акт, акт загальної форми і т.п.), складені перевізником в односторонньому порядку, у разі спору підлягають оцінці судом поряд з іншими документами, що засвідчують обставини, які можуть служити підставою для відповідальності перевізника, відправника чи одержувача вантажу. На внутрішньому водному транспорті зобов'язання перевізника з видачі вантажу одержувачу також включає в себе обов'язок повідомити одержувача про прибулих на його адресу вантажах, які видаються йому після внесення всіх належних перевізнику платежів за їх перевезення. Підтвердженням видачі вантажу є підпис вантажоодержувача в дорожній відомості. На відміну від залізничних перевезень порядок видачі та вивезення вантажів тут може бути визначений угодою вантажоодержувача і перевізника, що виключає застосування норм про порядок видачі вантажу, що визначені правилами перевезень вантажів (ст. 79 КВВТ). За договором автомобільного перевезення вантаж видається перевізником в пункті призначення вантажоодержувачу, зазначеному в накладній. Вантажі, що прибули в справних автомобілях, причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах з непошкодженими пломбами вантажовідправника, видаються вантажоодержувачу без перевірки ваги і стану вантажу і кількості вантажних місць (ст. 65 УАТ). Перевірка вантажу здійснюється при його видачі одержувачу лише у випадках прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або в справному кузові, але з пошкодженими пломбами; надходження швидкопсувного вантажу з порушенням встановленого терміну доставки або температурного режиму; прибуття вантажу, зануреного перевізником, з складу вантажної автостанції; видачі вантажу зі складу вантажної автостанції. Тарні і штучні вантажі у всіх випадках видаються перевізником з перевіркою ваги і стану тільки в пошкоджених місцях (ст. 66 УАТ). Факти незбереження вантажів засвідчуються записами в транспортних документах, а в разі розбіжностей між автотранспортної організацією і вантажоодержувачем (вантажовідправником) - актами встановленої форми (ст. 157 УАТ). Одержувачем вантажу за договором морського перевезення, здійснюваної за коносаментом, визнається будь-який законний утримувач оригіналу коносамента, тобто в залежності від виду коносамента як цінного паперу або особа, зазначена в коносаменті; або особа, якій коносамент переданий по іменний передавального напису або за правилами, встановленими для уступки вимоги; або особа, за наказом якого складено коносамент; або особа, зазначена в останній з безперервного ряду передавальних написів, або пред'явник коносамента з останньою бланкової написом; або особа, яка пред'явила коносамент. У випадках, коли перевезення вантажу здійснюється на підставі морської накладної чи іншого подібного документа, перевізник може видати вантаж одержувачу, зазначеному в такому документі, або одержувачу, зазначеному відправником (ст. 158 КТМ). На відміну від інших транспортних статутів і кодексів КТМ не закріплює обов'язки вантажоодержувача прийняти від перевізника доставлений йому вантаж, а тому змушений детально регулювати долю незатребуваного вантажу, а також вантажу, від якого відмовився вантажоодержувач (пор. ст. 159 КТМ). Разом з тим і тут при видачі вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати з перевезення, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а у випадках, передбачених коносаментом або іншим документом, на підставі якого здійснювалося перевезення, сплатити фрахт і плату за простій судна в порту вантаження. Виконання даного обов'язку забезпечується правом утримання вантажу до сплати зазначених сум, яким наділяється перевізник. Звернення стягнення на утримуваний вантаж проводиться морським перевізником не шляхом його вільного продажу, а продажем з публічних торгів на підставі рішення суду (п. 4 ст. 160 КТМ). У ході видачі вантажу при фактичній або передбачуваної його втраті або пошкодженні одержувач і перевізник зобов'язані надавати один одному можливість проводити огляд вантажу або перевірку його стану до видачі вантажу одержувачу. Якщо до видачі або під час видачі вантажу одержувач у письмовій формі не зробив заяви перевізнику про втрату або про пошкодження вантажу, вважається, що вантаж отриманий у відповідності з умовами коносамента за відсутності доказів про інше (ст. 162 КТМ). Це, однак, не означає звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу, оскільки одержувач не позбавляється можливості доводити, що, незважаючи на відсутність заяви, вантаж був доставлений в неналежному стані. Обставини, які можуть служити підставою для відповідальності перевізника, відправника або одержувача вантажу, також засвідчуються комерційними актами (складається у випадках, передбачених ст. 402 КТМ) або актами загальної форми.
5. Виконання вантажовідправником обов'язки за перевезення вантажу
Транспортні статути і кодекси (за винятком КТМ) передбачають в якості загального правила, що виконання вантажовідправником обов'язки за перевезення вантажу повинне носити попередній характер, тобто провізна плата повинна вноситися вантажовідправником до відправлення вантажу, якщо інше не передбачено угодою сторін (ст. 30 УЖТ та ст. 75 КВВТ, ср ст. 103 УАТ). Більш того, передбачається право перевізника до попереднього отримання провізної плати не тільки не виконувати свої зобов'язання з перевезення прийнятого вантажу, але й не здійснювати подачу транспортних засобів для перевезення наступної партії вантажу. Остаточні розрахунки за перевезення вантажів здійснюються між перевізником і вантажоодержувачем в пункті призначення. При цьому вантаж видається одержувачу лише за умови внесення ним відповідних платежів, а згідно ст. 30 УЖТ до внесення на станції призначення всіх належних перевізнику платежів вагони і контейнери знаходяться на "відповідальному просте" вантажоодержувача і з нього стягується плата за користування (збір за зберігання) вагонами і контейнерами. За договором морського перевезення вантажу залежно від його виду належні перевізнику платежі сплачуються відправником або фрахтувальником. Разом з тим ст. 163 КТМ передбачена можливість віднесення обов'язки за перевезення вантажу на одержувача у випадках, передбачених угодою між відправником або фрахтувальником і перевізником, та за умови включення даних про це в коносамент (переказ платежів). Договором морського перевезення може бути передбачено й інший порядок оплати (наприклад, власником коносамента), а чартери можуть містити умови про оплату фрахту по частинах (відповідно в порту відправлення і в порту призначення). За втрачений під час перевезення вантаж фрахт не стягується, а якщо він сплачений вперед, то підлягає поверненню. Якщо ж втрачений вантаж виявиться згодом врятованим, перевізник має право на фрахт у розмірі, пропорційному пройденого судном відстані (ст. 165 КТМ). За вантаж, загиблий або пошкоджений внаслідок його природних властивостей або залежних від відправника обставин, фрахт сплачується повністю. Договір перевезення вантажу припиняється його належним виконанням, тобто видачею перевізником в пункті призначення своєчасно доставленого в цілості й схоронності вантажу вантажоодержувачу або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі. Разом з тим на транспорті особливе значення має припинення зобов'язання неможливістю виконання внаслідок дії непереборної сили та інших обставин, що не залежать від перевізника (стихійних лих, епідемій, введених владою заборон, блокади, військових дій, спроб захоплення судна і т.п.), що зазвичай виключає для сторін договору обов'язок взаємного відшкодування збитків (ст. 46 УЖТ, ст. ст. 156 - 157 КТМ, ст. 84 КВВТ). При здійсненні морських перевезень збитки, понесені внаслідок навмисно і розумно вироблених надзвичайних витрат або пожертвувань з метою збереження загальної небезпеки судна, фрахту і вантажу (наприклад, при навмисній посадці судна на мілину під час шторму), розподіляються між судном, вантажем і фрахтом пропорційно їх вартості (п. 1 та п. 3 ст. 284 КТМ), якщо угодою сторін не встановлено інше. Такі збитки називаються загальною аварією. Розрахунок збитків, понесених при загальній аварії, називається диспаш. Він складається особами, що володіють знаннями та досвідом у галузі морського права - диспашерами (ст. 305 КТМ). Диспаша може бути оскаржена в суді. Якщо небезпека, що викликала надзвичайні витрати і пожертвування, виникла з вини однієї зі сторін або третьої особи, розподіл виникли збитків також відбувається за правилами про загальну аварію, що не позбавляє її учасників права на стягнення збитків з відповідального за них особи. Збитки, що не підпадають під ознаки загальної аварії, визнаються приватної аварією і не підлягають розподілу між судном, вантажем і фрахтом (п. 1 ст. 297 КТМ). Їх несе той, хто їх зазнав (або особа, відповідальна за їх виникнення).
6. Відповідальність перевізника за порушення зобов'язань з договору перевезення вантажу
Відповідальність перевізника за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу, настає за порушення встановленого терміну доставки вантажу і за незабезпечення його збереженості. Така відповідальність завжди носить обмежений характер: вона встановлена або у формі відшкодування тільки прямої шкоди або його частини, але не упущеної вигоди (наприклад, за незбереження вантажу), або у формі виключної неустойки (наприклад, за прострочення його доставки), що відповідає загальному правилом п. 1 ст. 400 ГК (1). --- (1) Згідно п. 2 ст. 793 ГК угоди транспортних організацій з вантажовласниками про обмеження або усунення відповідальності перевізника, передбаченої законодавством, недійсні, а відповідно до ст. 123 ВК перевізник навіть вправі укладати угоди з вантажовідправниками або вантажоодержувачами про підвищення меж своєї відповідальності в порівнянні з встановленими ВК. Однак ст. 114 УЖТ та ст. 122 КВВТ оголошують недійсними угоди учасників перевезення, обмежують або усувають також і відповідальність вантажовідправників та вантажоодержувачів, що не відповідає загальним правилом ГК.
При цьому загальні положення цивільного законодавства про повне відшкодування збитків не підлягають застосуванню і в тих випадках, коли законодавством або договором прямо не передбачена відповідальність перевізника за будь-які порушення своїх зобов'язань (1). Справа в тому, що міститься в п. 1 ст. 400 ГК правило про можливість обмеження відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань "прив'язана" в цілому до окремих видів зобов'язань і до зобов'язаннями, пов'язаними з певним родом діяльності, а не до порушень окремих умов зазначених зобов'язань. Тому дія принципу обмеженої відповідальності відносно зобов'язань з перевезень вантажів не зводиться тільки до тих порушень, за які така відповідальність безпосередньо передбачена транспортним законодавством або угодою сторін, а поширюється на всі порушення будь-яких умов договору перевезення. --- (1) Незважаючи на протилежні твердження, висловлені в літературі (див., наприклад: Цивільне право Росії. Зобов'язальне право / Відп. Ред. О.Н. Садиков. С. 494 - 495).
При іншому підході можуть бути обійдені імперативні норми законодавства, що встановлюють обмежену відповідальність перевізника. Наприклад, при простроченні у доставці або втраті вантажу, що перевозиться (за які прямо передбачена його обмежена відповідальність), що послідували через невиконання вказівок вантажовідправника про переадресування вантажу, втрати ним перевізних документів або видачі вантажу не в пункті призначення, можна буде пред'явити до перевізника вимога про повне відшкодування завданих їм збитків, посилаючись на відсутність відповідальності за вказані порушення правил і умов перевезення вантажу. Отже, в тих випадках, коли законодавством передбачено будь обов'язок перевізника за відсутності відповідальності за її порушення, він може бути притягнутий до відповідальності лише в тому випадку, якщо невиконання ним такого обов'язку спричинило такі правопорушення, за які відповідальність передбачена. Тому у всіх випадках порушення договору перевезення підлягає застосуванню обмежена відповідальність перевізника.
7. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу
За прострочення доставки вантажу (а також вагонів, що належать вантажовідправнику, вантажоодержувачу або орендованих ними), залізничний перевізник, з вини якого допущено прострочення, сплачує пеню в розмірі 9% плати за перевезення вантажу за кожну добу прострочення, але не більше ніж у розмірі плати за перевезення даного вантажу (ст. 97 УЖТ). Звільнитися від цієї відповідальності перевізник може, довівши, що прострочення сталося у зв'язку з невнесенням вантажовідправником провізної плати та інших платежів за попередні перевезення, усуненням загрожує життю і здоров'ю людей несправності транспортних засобів або інших не залежних від перевізника обставин (1). --- (1) Примітно, що обставини, що звільняють перевізника від відповідальності, не мають відношення до категорії провини: затримка подачі вагона (контейнера) у зв'язку з тим, що відправником вантажу не проведені розрахунки за попередні перевезення, є умисним дією, яка, однак, не володіє якістю протиправності, внаслідок чого перевізник і підлягає звільненню від відповідальності; усунення несправності транспортних засобів звільняє перевізника від відповідальності за прострочення незалежно від причин несправності локомотива, вагонів або контейнерів, яка може мати місце і з причин, пов'язаних з діями самої залізниці.
За прострочення доставки вантажу за договором повітряного перевезення перевізник також сплачує штраф у розмірі 25% мінімального розміру оплати праці за кожну годину прострочення, але не більше ніж половину провізної плати. Він звільняється від відповідальності, довівши, що прострочення мала місце внаслідок непереборної сили, усунення несправності повітряного судна, що загрожує життю або здоров'ю пасажирів повітряного судна, або інших обставин, що не залежать від перевізника (ст. 120 ВК). На внутрішньому водному транспорті за прострочення доставки вантажу перевізник сплачує пеню в розмірі 9% плати за перевезення за кожну добу прострочення, але не більше половини провізної плати, якщо не доведе, що прострочення сталося внаслідок обставин, які він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (п. 1 ст. 116 КВВТ). При цьому ст. 118 КВВТ закріплений універсальний перелік конкретних обставин, визнаних підставами звільнення перевізника від відповідальності відразу за кілька видів порушень різних умов договору перевезення, включаючи і прострочення у доставці вантажу, що перевозиться (непереборна сила, а також інші явища стихійного характеру; рятування життів людей або майна на воді; військові дії; припинення або обмеження руху суден). На автомобільному транспорті відповідальність за порушення терміну доставки вантажу встановлена лише для міжміських перевезень. У цих випадках автотранспортні організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12% провізної плати за кожну добу прострочення, якщо не доведуть, що прострочення сталося не з їхньої вини. При цьому загальна сума цього штрафу не може перевищувати 60% провізної плати (ст. 137 УАТ). Відсутність відповідальності автоперевізника за прострочення доставки вантажів при міських і приміських перевезеннях вантажів, при яких прострочення в доставці вантажу тривалістю до десяти днів (пор. ст. 139 УАТ) фактично взагалі не вважається порушенням, слід вважати явним прогалиною закону. Поки він може компенсуватися лише шляхом включення умов про таку відповідальність у конкретні угоди, що укладаються перевізниками з вантажовідправниками або вантажоодержувачами. Конкретні заходи відповідальності за прострочення доставки вантажу за договором морського перевезення не передбачається в КТМ і можуть бути встановлені угодою сторін. Однак відповідальність перевізника не може перевищувати розмір фрахту, що підлягає сплаті (п. 2 і п. 5 ст. 170 КТМ), якщо інше не буде передбачено в угоді сторін.
8. Відповідальність перевізника за незбереження вантажу
Згідно п. 1 ст. 796 ГК перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, яка відбулася після прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу (уповноваженій ним особі), якщо не доведе, що втрата, недостача або пошкодження (псування) вантажу сталися внаслідок обставин, які перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Це правило не містить будь-яких посилань до транспортних статутів і кодексів і тим самим не допускає з їхнього боку іншого регулювання зазначених правовідносин. На жаль, в дійсності такі відступи мають місце: у зазначених актах передбачаються переліки конкретних обставин, при доведеності яких (з боку перевізника) презюміруется, що він не міг їх запобігти та їх усунення від нього не залежить; визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності за незбереження перевезених вантажів з покладанням тягаря їх спростування на вантажоодержувача (вантажовідправника); використовується інша конструкція відповідальності, ніж та, що міститься в ст. 796 ГК. Крім того, в літературі переважає погляд на зазначену відповідальність перевізника як засновану на принципі провини (1). Але ж з цього в кінцевому рахунку випливає обов'язок вантажоодержувача (вантажовідправника) довести, що в ході транспортування вантажу перевізник здійснив якісь неправомірні дії, які до того ж спричинили втрати, недостачі, пошкодження (псування) вантажу. Враховуючи, що вантажоодержувач (вантажовідправник), як правило, позбавлений можливості фіксувати такого роду обставини і взагалі контролювати процес перевезення, віднесення збитків від несохранности вантажу на перевізника при такому підході стає практично неможливим. --- (1) Цивільне право Росії. Зобов'язальне право / Відп. ред. О.Н. Садиков. С. 491 (автор глави - О.Н. Садиков); Цивільне право / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. 2. С. 459 (автори глави - Д.А. Медведєв, В.Т. Смирнов).
Тому судово-арбітражна практика не пред'являє такого роду вимог до вантажоодержувачам і вантажовідправникам, які звертаються з відповідними позовами до перевізників. Видається, що і законодавець навмисно встановив як в гол. 40 ГК, так і в транспортних статутах і кодексах особливі правила про відповідальність перевізника за незбереження ним вантажу, що виключають застосування загальних правил про винною відповідальності за порушення зобов'язань. Так, згідно імперативному правилу п. 2 ст. 401 ГК відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Проте всі транспортні статути і кодекси включають в себе переліки обставин, автоматично звільняють перевізника не тільки від відповідальності за незбереження вантажу, а й від необхідності подання будь-яких доказів відсутності своєї вини у незабезпеченні його збереження. Більш того, при наявності зазначених обставин тягар доведення провини перевізника покладається на вантажовідправника або вантажоодержувача, тобто на кредиторів у зобов'язанні з перевезення вантажу, які звернулися з відповідною вимогою до перевізника. Якби законодавець у даному випадку виходив з принципу вини перевізника (боржника), включення таких правил в транспортні статути і кодекси було б неможливим. Насправді основним принципом відповідальності перевізника за незабезпечення збереження перевезеного вантажу є принцип його відповідальності незалежно від вини, діючий при здійсненні підприємницької діяльності. Тому що містяться в ЦК норми про відповідальність перевізника і не використовують поняття провини. Спеціальна норма п. 1 ст. 796 ЦК лише передбачила додаткову підставу звільнення перевізника від відповідальності у вигляді неможливості забезпечення збереження вантажу внаслідок обставин, які він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Так, згідно зі ст. 95 УЖТ перевізник несе майнову відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що його втрата, недостача або пошкодження сталися внаслідок обставин, які він не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало (СР п. 1 ст. 796 ЦК). Приблизний перелік таких обставин зазначений у ст. 95 УЖТ: - Причини, що залежать від вантажовідправника або вантажоодержувача; - Особливі природні властивості вантажу, що перевозиться; - Недоліки тари або упаковки, які не могли бути помічені при зовнішньому огляді вантажу при його прийомі для перевезення, або застосування тари, упаковки, які не відповідають властивостям вантажу (при відсутності слідів їх пошкодження в дорозі); - Здача для перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму. Однак для звільнення від відповідальності залізничного перевізника недостатньо просто послатися на одне з названих обставин: він повинен довести, що саме внаслідок одного з них (або інших обставин, які не могли бути запобігти перевізником та усунення яких від нього не залежало) виникла неможливість забезпечення збереження вантажу при його перевезенні. Згідно п. 1 ст. 118 ВК перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження (псування) вантажу після прийняття його до повітряного перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів щодо запобігання заподіяння шкоди або таких заходів неможливо було прийняти. Таке правило, безумовно, посилює умови відповідальності перевізника в порівнянні з передбаченими п. 1 ст. 796 ЦК, оскільки практично завжди можна зробити висновок про те, що їм прийняті не всі необхідні заходи для запобігання шкоди (1). --- (1) Тому передбачене п. 3 ст. 118 ВК правило про те, що повітряний перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження (псування) вантажу, якщо не доведе, що вони не стали результатом вчинених ним умисно дій (бездіяльності), насправді не є підставою звільнення його від відповідальності за незбереження вантажу, бо не перешкоджає застосуванню п. 1 ст. 118 ВК.
Лише морський перевізник відповідає за незбереження вантажу, що перевозиться за принципом вини. Підставами звільнення його від такої відповідальності можуть служити будь-які обставини, що виникли не з його вини (не з вини його працівників чи агентів), зокрема: непереборна сила; небезпеки чи випадковості на морі і в інших судноплавних водах; будь-які заходи з рятування людей або розумні заходи з рятування майна на морі; пожежу, що виникла не з вини перевізника; дії чи розпорядження відповідних властей (затримання, арешт, карантин та інші); військові дії та народні хвилювання; дії або бездіяльність відправника або одержувача; приховані недоліки вантажу, його особливі властивості або природний спад; непомітні по зовнішньому вигляду недоліки тари і упаковки вантажу; недостатність або неясність марок; страйки чи інші обставини, що викликали призупинення чи обмеження роботи повністю або частково (п. 1 ст. 166 КТМ). При цьому перевізник повинен довести не тільки наявність одного з названих обставин, а й те, що саме внаслідок їх настання виникла неможливість забезпечення збереження вантажу, що перевозиться. Особливим підставою звільнення морського перевізника від відповідальності за незбереження вантажу (крім вантажу, що перевозиться в каботажі, тобто при внутрішньому судноплавстві) є навігаційна помилка (ст. 167 КТМ): перевізник не несе відповідальності за втрату або пошкодження прийнятого для перевезення вантажу або за прострочення його доставки, якщо доведе, що його втрата, пошкодження або прострочення в доставці сталися внаслідок дії або бездіяльності в судноводінні або управлінні судном капітана судна, інших членів екіпажу судна або лоцмана. Ця помилка протиставляється комерційної помилку (упущень при прийманні, навантаженні, укладанні, перевезенні та зберіганні вантажу), за яку перевізник несе майнову відповідальність (1). --- (1) В основі розмежування навігаційної та комерційної помилки лежить традиційне для морського судноплавства розмежування відповідальності двох різних комерсантів - перевізника (зафрахтувати судно для перевезення конкретного вантажу) і судновласника, який набирав його команду.
За традицією, що склалася з радянських часів, у транспортних статутах і кодексах закріплюються також переліки обставин, за наявності яких перевізник звільняється від відповідальності в силу презумпції його невинності в несохранности вантажу, якщо вантажоодержувач (вантажовідправник) не доведе, що незбереження вантажу мала місце з вини перевізника . Так, відповідно до ст. 118 УЖТ перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження (псування) прийнятого для перевезення вантажу у випадках, якщо: - Вантаж прибув у справному вагоні, контейнері з справними запірно-пломбувальними пристроями, встановленими вантажовідправником, або в справному рухомому складі без перевантаження на шляху прямування, а також за наявності інших ознак, що свідчать про збереження вантажу; - Недостача або пошкодження (псування) вантажу сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу у відкритому залізничному рухомому складі; - Перевезення вантажу здійснювалася в супроводі представника вантажовідправника або вантажоодержувача; - Недостача вантажу не перевищує норму природного убутку і похибка вимірювань маси нетто; - Втрата, недостача або пошкодження (псування) вантажу сталися в результаті наслідків, викликаних недостовірними, неточними або неповними відомостями, зазначеними вантажовідправником у транспортній залізничної накладної. У цих випадках перевізник несе майнову відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача або пошкодження (псування) вантажу сталися з вини перевізника. Аналогічні по суті правила містяться і в ст. 168 КТМ, і в п. 2 ст. 118 КВВТ. Всі вони прямо суперечать загальним правилом ст. 796 ГК. Очевидно, що транспортні міністерства і відомства не змогли утриматися від спокуси зберегти існуючий раніше порядок, при якому транспортні організації автоматично звільнялися б від відповідальності з посиланням на справність пломби, супровід вантажу провідником або на інші формальні обставини. По суті ж покладання тягаря доведення вини боржника, що не виконав своє зобов'язання, на його кредитора (вантажовідправника) або третя особа, на користь якої укладено договір (вантажоодержувача), суперечить загальним принципам цивільно-правової відповідальності. І це при тому, що ні вантажовідправник, ні вантажоодержувач фізично не в змозі контролювати дії перевізника з доставки вантажу і фіксувати допускаються ним порушення. З урахуванням загального правила п. 2 ст. 3 ГК у судів в даний час є всі підстави при вирішенні спорів, пов'язаних з несохранностью перевезених вантажів, керуватися ст. 796 ГК, а не застосовувати положення транспортних статутів і кодексів, що передбачають автоматичне бездоказове звільнення перевізників від відповідальності (ст. 118 УЖТ РФ, ст. 168 КТМ, ст. 118 КВВТ) (1). --- (1) Див п. 37 Постанови Пленуму ВАС РФ від 6 жовтня 2005 р. N 30.
Законодавство передбачає граничний розмір відповідальності перевізника за незбереження вантажу, що перевозиться (п. 2 ст. 796 ЦК): - У разі втрати або нестачі вантажу заподіяний збиток відшкодовується перевізником у розмірі вартості втраченого чи відсутнього вантажу; - При пошкодженні (псуванні) вантажу - в розмірі суми, на яку знизилася його вартість, а при неможливості його відновлення - у розмірі його вартості; - Якщо втрачений вантаж здавався до перевезення з оголошенням його цінності, збитки підлягає відшкодуванню перевізником у розмірі оголошеної вартості вантажу. Аналогічні правила закріплені в ст. 96 УЖТ, ст. 119 КВВТ, ст. 169 КТМ, ст. 119 ВК. Поряд з відшкодуванням зазначеної шкоди перевізник повинен повернути відправнику (одержувачу) провізну плату, стягнуте за перевезення втраченого, відсутнього або пошкодженого (зіпсованого) вантажу, якщо ця плата не входить у вартість вантажу (п. 3 ст. 796 ЦК).
9. Претензії і позови до перевізника з договору перевезення вантажу
Відповідно до ст. 797 ГК до пред'явлення до перевізника позову, що випливає з порушення ним перевезення вантажу, обов'язкове пред'явлення йому претензії у порядку, передбаченому відповідним транспортним статутом чи кодексом. Лише у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від нього відповіді у 30-денний термін до нього може бути пред'явлений позов вантажовідправником або вантажоодержувачем. ЦК не встановлює будь-яких термінів на пред'явлення претензій і не надає такої можливості транспортних статутів і кодексів, що означає застосування тут річного строку позовної давності (а не пресекательних термінів, як було раніше), частина якого поглинається періодом, необхідним для пред'явлення і розгляду перевізником відповідних вимог в претензійному порядку (1). Хоча деякі норми транспортних статутів і кодексів про терміни на пред'явлення претензій перевізникові традиційно претендують на пресекательний характер, однак судово-арбітражна практика послідовно займає іншу позицію, що відповідає загальним правилам ЦК. --- (1) Див: Витрянский В.В. Перевезення (гл. 40) / / Цивільний кодекс Росії. Частина друга. Текст, коментарі, алфавітно-предметний покажчик / За ред. О.М. Козир, А.Л. Маковського, С.А. Хохлова. М., 1996. С. 412 - 413; Комерційне право: Підручник / За ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. СПб., 1997. С. 315 (автор глави - Н.С. Ковалевська).
Претензія повинна бути пред'явлена тієї транспортної організації, яка відповідно до законодавства уповноважена її розглядати; вона повинна містити всі необхідні відомості і розрахунок суми вимог, що дозволяють розглянути її по суті; до претензії повинні бути додані документи, які відповідно до транспортним законодавством можуть служити доказом пред'явлених вимог. Правом на пред'явлення претензії до залізничного перевізнику наділені: - У разі втрати вантажу - вантажоодержувач або вантажовідправник за умови подання вантажної квитанції в прийомі вантажу до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу (або документа про оплату його вартості і довідки залізниці про його відправлення з відміткою станції призначення про неприбуття даного вантажу); - У разі недостачі, пошкодження (псування) вантажу - вантажоодержувач або вантажовідправник за умови подання транспортної накладної та комерційного акта (чи документів про оскарження відмови залізниці в складанні комерційного акта); - У випадку прострочення доставки вантажу - вантажоодержувач або вантажовідправник за умови подання транспортної накладної; - У разі затримки видачі вантажу - вантажоодержувач або вантажовідправник за умови подання накладної та акта загальної форми (ст. 120 УЖТ). При перевезеннях вантажів внутрішнім водним транспортом таким правом наділені: - У разі повної втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач за умови подання квитанції в прийомі вантажу до перевезення, з відміткою перевізника про неприбуття вантажу; - У разі нестачі або пошкодження (псування) вантажу - вантажоодержувач за умови подання транспортної накладної та комерційного акта (за відсутності останнього - документа про оскарження відмови у його складанні); - У разі стягнення зайво сплачених провізної плати та інших платежів - вантажовідправник або вантажоодержувач за умови подання транспортної накладної; - У випадку прострочення доставки вантажу - вантажоодержувач за умови подання транспортної накладної (ст. 162 КВВТ). На повітряному транспорті право на пред'явлення випливають з перевезень вантажів претензій та позовів мають: - У разі втрати вантажу - вантажоодержувач при пред'явленні вантажний накладної з відміткою аеропорту пункту призначення про прибуття (неприбуття) вантажу (або документа про оплату вартості вантажу і довідки перевізника про відправлення вантажу з відміткою аеропорту пункту призначення про прибуття (неприбуття вантажу); - У разі недостачі (псування) вантажу - вантажоодержувач при пред'явленні вантажний накладної чи комерційного акта; - У випадку прострочення доставки вантажу - вантажоодержувач при пред'явленні вантажний накладної (ст. 125 ВК). Названі транспортні статути і кодекси не передбачають можливості передачі вантажовідправником або вантажоодержувачем-кому свого права на пред'явлення претензії і позову перевізнику. У морського перевезення вантажів попереднє пред'явлення перевізникові претензії обов'язково лише при перевезенні вантажів в каботажі. Для інших видів морського перевезення обов'язковий претензійний порядок врегулювання спорів може бути передбачений договором (п. 1 ст. 403 КТМ). Особи, що користуються правом на пред'явлення претензій та позовів до перевізника (відправник або одержувач вантажу), повинні визначатися за змістом конкретних норм КТМ (1). Передача права на пред'явлення претензій та позовів допускається тільки у разі його передачі відправником одержувачу або навпаки, а також відправником або одержувачем експедитору або страховика (ст. 404 КТМ) (2). Вона засвідчується переуступним написом на коносаменті чи іншому перевізному документі. --- (1) Див: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 690. (2) В останньому випадку таку передачу прав не слід змішувати з суброгацію за договором майнового страхування (п. 1 та п. 2 ст. 965 ЦК).
На підставі ст. 797 ГК претензії до перевізника можуть пред'являтися в будь-який момент в межах терміну позовної давності, але з таким розрахунком, щоб у перевізника було не менше 30 днів (до закінчення терміну позовної давності) для розгляду пред'явленої претензії (ст. 406 КТМ, п. 4 ст . 161 КВВТ). Для повітряних і залізничних перевезень встановлено спеціальні претензійні строки (ст. 126 ВК і ст. 123 УЖТ), причому сформульовані як пресекательние (оскільки перевізник має право, але не зобов'язаний прийняти для розгляду претензію після закінчення встановлених строків, якщо визнає причину пропуску поважною). Однак у силу протиріччя цих норм ГК пред'явлення вантажовідправником (вантажоодержувачем) претензії до перевізника за межами встановлених претензійних термінів при дотриманні загального порядку пред'явлення претензії ні за яких умов не може бути визнано перешкодою для судового захисту порушених прав (1). --- (1) Див п. 42 Постанови Пленуму ВАС РФ від 6 жовтня 2005 р. N 30.
Разом з тим недотримання порядку пред'явлення претензії може призвести до того, що претензія вважатиметься непред'явлення, що, в свою чергу, може бути розцінено судом як підстава до повернення позовної заяви без розгляду. Згідно ст. 125 УЖТ позови до перевізника пред'являються протягом одного року з дня настання подій, що послужили підставами для пред'явлення претензій (а не з дня отримання відповіді на претензію або закінчення строку для такої відповіді). Аналогічним чином початковий момент строку позовної давності обчислюється в ст. 408 КТМ і в п. 2 ст. 164 КВВТ.
10. Відповідальність вантажовідправника і вантажоодержувача за порушення зобов'язань з договору перевезення вантажу
Відповідальність вантажовідправника перед перевізником може наступити за: - Неправильне зазначення в транспортній накладній найменування вантажу або його особливих властивостей; - Відправлення вантажу, забороненого для перевезення; - Прострочення внесення провізної плати та інших платежів, належних перевізнику за перевезення вантажу. На відміну від відповідальності перевізника така відповідальність є повною, а не обмеженою. Так, відповідно до ст. 98 УЖТ за перші два з названих правопорушень з вантажовідправника стягується штраф у розмірі п'ятикратної плати за перевезення такого вантажу на всю відстань перевезення, причому незалежно від відшкодування спричинених даними обставиною збитків залізниці, тобто штрафна неустойка. Аналогічна норма міститься у п. 1 ст. 120 КВВТ. У повітряній та морській перевезення відсутні законні неустойки, що застосовуються у разі відповідальності вантажовідправників. Згідно ст. 121 ВК вантажовідправник несе відповідальність за шкоду, заподіяну перевізнику або особі, перед якою перевізник несе відповідальність, унаслідок неправильності чи неповноти відомостей, наданих вантажовідправником. Відповідно до ст. 176 КТМ відправник і фрахтувальник несуть відповідальність за заподіяні перевізнику збитки, якщо не доведуть, що збитки завдані не з їх вини або не з вини осіб, за дії або бездіяльність яких вони відповідають. Виконання обов'язку вантажовідправника зі сплати провізної плати та інших платежів, належних перевізнику за перевезення вантажу, насамперед у достатній мірі забезпечено заходами оперативного впливу, які можуть застосовуватися перевізником в односторонньому порядку. Йдеться про право перевізника затримати відправлення вантажу до внесення провізної плати та відповідних платежів. Більш того, на залізничному та внутрішньому водному транспорті до внесення плати за перевезення вантажу та інших платежів, належних перевізнику за попередню перевезення вантажу, він має право припинити подачу вагонів і контейнерів для наступної перевезення вантажу (ст. 30 УЖТ, п. 3 ст. 120 КВВТ). Крім того, на підставі ст. 30 УЖТ при несвоєчасних розрахунках за перевезення вантажу з вини вантажовідправника або вантажоодержувача з них на користь перевізника стягуються відсотки на суму простроченого платежу (ст. 395 ЦК), в даному випадку представляють собою міру цивільно-правової відповідальності. В силу реального характеру договору перевезення обов'язок вантажовідправника по внесенню провізної плати перевізнику не може вважатися простроченої до моменту прийняття ним вантажу до перевезення. Відповідальність вантажоодержувача можлива лише за умови висловлення їм в будь-якій формі свого наміру скористатися правом на прийняття від перевізника доставленого на його адресу вантажу. Лише після цього він може нести відповідальність за порушення обов'язків, передбачених транспортним законодавством. За несвоєчасні розрахунки з перевізником за перевезення вантажу вантажоодержувач зобов'язаний сплатити відсотки (ст. 395 ЦК). За певних умов до нього може бути також застосована відповідальність у вигляді штрафу за затримку транспортних засобів під вивантаженням або їх самовільне використання (ст. 99 УЖТ).
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 6. Зобов'язання з договору перевезення вантажів" |
||
|
||