ГЛАВА12. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА.

Під педагогічною культурою людини розуміється засвоєний і повсякденно який виявляють рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у ставленні до себе, до інших людей, до дітей. Враховуючи, що педагогічні якості людини мають досить широку сферу прояву, слід виділяти соціально-педагогічну культуру. У цьому плані вона являє собою засвоєний і повсякденно проявляється людиною соціальний досвід педагогічної діяльності у відповідності з віком і сферою життєдіяльності.

Спеціаліст соціальної сфери повинен володіти професійною культурою, складовою частиною якої є педагогічна культура. Вона характеризується рівнем засвоєння фахівцем педагогічного досвіду та його реалізації у процесі професійної діяльності. Для фахівця соціальної сфери педагогічна культура має особливе значення, так як він працює з людьми, що мають особливі потреби, соціальні проблеми. Ця категорія людей особливо потребує людському участі і безпосередньої допомоги.

Виділяють внутрішню і зовнішню складові педагогічної культури фахівця.

Внутрішню складову педагогічної культури часто прирівнюють до рівня тих знань і умінь в галузі педагогіки, які має людина. З таким підходом не можна погодитися. Справа в тому, що людина може мати досить великий обсяг знань і умінь, але далеко не завжди може проявляти їх у повсякденному житті і практичної діяльності. Даний факт свідчить про те, що рівень знань і умінь характеризує всього лише компетентність людини у відповідній області. Внутрішня культура людини - це той стрижень, та основа, яка багато в чому визначає його поведінку в різних життєвих ситуаціях, професійної діяльності. Отже, мова йде не тільки про рівень знань і умінь людини в галузі педагогіки, а й про сформованих особистісних установках, ідеалах, потребах і мотивах, що визначають сферу та умови їх повсякденного прояви. Викладене дозволяє виділити основні компоненти внутрішньої культури фахівця соціальної сфери:

а) особистість фахівця (внутрішнє своєрідність) з його індивідуально-психологічними і соціально-педагогічними достоїнствами і недоліками - індивідуально-особистісний рівень;

б) обсяг і ступінь засвоєння фахівцем накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду, цю частину внутрішньої складової називають теоретичним (світоглядним) рівнем педагогічної культури. Він визначає раціональний рівень (компонент) і показує, які психолого-педагогічні знання і як засвоєні фахівцем, в якій мірі вони можуть бути ним використані у професійній діяльності;

в) сформоване чуттєве ставлення у фахівця до об'єкта , соціальної роботи, її результатами, і самовдосконалення в педагогічній області. Дана частина внутрішньої складової називається чуттєвим (емоційним) рівнем педагогічної культури, її емоційним компонентом. Даний компонент формується і зміцнюється в процесі оволодіння досвідом соціально-педагогічної діяльності. Він включає в себе: випробовувані фахівцем почуття (симпатії чи антипатії, поваги, байдужості або зневаги і пр.) до об'єкта соціальної роботи, самої діяльності; його переживання в процесі діяльності, а також в оцінці результатів, що досягаються; розвиток потреби у пізнанні та оволодінні новим досвідом соціальної роботи. Чуттєвий рівень часто визначає внутрішнє ставлення фахівця до педагогічної діяльності, потреба в педагогічному самовдосконаленні. Він багато в чому характеризує його внутрішню моральну культуру.

Раціональний і емоційний компоненти педагогічної культури фахівця реалізуються самою особистістю, через її вольовий компонент. Він характеризується сформованими морально-вольовими якостями фахівця, що визначають його здатність реалізувати свій особистий соціально-педагогічний досвід у професійній діяльності.

Зовнішня складова педагогічної культури фахівця - це те, що знаходить повсякденне прояв в його відношенні до об'єкта, соціальній роботі, соціально-педагогічної діяльності, їх результатами. Вона включає:

а) зовнішні достоїнства і недоліки фахівця як людини (зовнішній вигляд, звички, манери та інше) - особистісний рівень прояву педагогічної культури. Він характеризує педагогічну сторону особистості як фахівця;

б) власне притаманні педагогічні аспекти діяльності фахівця в процесі соціальної роботи (поведінка, дії, вчинки, які надають педагогічний вплив на об'єкт) фахівця - поведінковий рівень педагогічної культури. Даний рівень характеризує повсякденне педагогічне прояв фахівця в спілкуванні з людьми, клієнтами;

в) прояв рівня володіння педагогічними технологіями, методами та методиками, засобами і прийомами - практико-педагогічний рівень спеціаліста як педагога. Він показує ступінь володіння фахівцем реальним педагогічним досвідом, мистецтвом педагогічної діяльності, його педагогічні можливості в роботі з клієнтом, а також результативність його професійної діяльності;

г) ставлення спеціаліста до об'єкта соціальної роботи - рівень зовнішнього відносини. Фахівець може вміти ефективно виконувати ту чи іншу соціальну роботу, ефективно реалізовувати її педагогічні аспекти, але ставлення до неї та її результативність часто залежать від його особистісної позиції. Зовнішнє відношення показує увагу фахівця до людини - об'єкту його соціальної роботи, - особливості взаємодії з іншими людьми, зацікавленість чи байдужість до результатів своєї діяльності. Воно виступає важливою характеристикою прояви педагогічної культури фахівця. Як показує практика, зовнішнє відношення фахівця багато в чому є проявом його чуттєвого (емоційного) рівня - внутрішньої педагогічної культури.

В умовах зростання економічної зумовленості взаємовідносин людей в професійній сфері проблема ставлення до об'єкта, самої соціальної роботи та її результативності стає особливо актуальною. Соціальна робота є сферою переважно не комерційною, а державної та волонтерської діяльності. Даний факт свідчить про те, що в нових умовах моральна позиція особистості соціального працівника набуває особливого значення як показник його професійної та педагогічної культури.

За своєю суттю внутрішня педагогічна культура фахівця - це накопичений їм соціально-педагогічний досвід як складова частина соціальної роботи та емоційно-чуттєве ставлення до неї; зовнішня культура - індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж фахівця, що включає соціально -педагогічний компонент і ставлення до неї.

Розглянемо зміст основних структурних компонентів, що складають педагогічну культуру фахівця соціальної сфери.

Перш за все - це сам фахівець як особистість, як носій реальної педагогічної культури. При оцінці педагогічної культури фахівця бачать насамперед прояв у професійній діяльності конкретної людини - соціального працівника.

Особистий соціально-педагогічний досвід фахівця як основа, стрижень педагогічної культури включає такі складові, як особистість самого соціального працівника, його теоретичний і практичний досвід, особистісні соціально-педагогічні якості.

Особистість фахівця - це той внутрішній світ, в якому відбувається засвоєння і накопичення особистісного соціально-педагогічного досвіду фахівця. Саме через призму особистості з її індивідуально-психологічними і соціальними особливостями відбувається засвоєння теоретичного і практичного досвіду.

Теоретичний соціально-педагогічний досвід - це ті медичні, психолого-педагогічні, соціальні, професійні знання, які необхідні для фахівця для кваліфікованої діяльності, у тому числі і педагогічної, так як вона являє природну складову частину соціальної роботи . Психолого-педагогічні знання складають основу власне педагогічної діяльності; медичні та соціальні знання - необхідний компонент - схильності і застереження, які треба враховувати фахівцеві; професійні - особливості, сфери прояву та ін Сукупність знань показує те, на чому грунтується дієвість всієї професійної діяльності фахівця соціальної сфери.

Практичний досвід представляє собою засвоєні вміння і навички - це отримала закріплення на практиці реалізація педагогічного аспекту професійної діяльності фахівця соціальної сфери з різними категоріями клієнтів при вирішенні тих чи інших соціальних проблем. За своєю суттю він представляє той «капітал», який пройшов апробацію на практиці фахівця і може бути ним використаний в типових ситуаціях. Педагогічний досвід з утримання включає в себе:

- рівень володіння фахівцем мистецтвом педагогічної діяльності (педагогічна майстерність);

- розвиток професійно-важливих (з позиції педагогіки) особистісних якостей , що дозволяють фахівцеві найбільш повно реалізувати педагогічний аспект в процесі соціальної роботи в інтересах ефективності професійної діяльності.

Педагогічна майстерність складається з:

- володіння фахівцем педагогічними технологіями, методами та методиками, засобами і прийомами;

- розвитку у нього педагогічної техніки: самоврядування, вербального і невербального, безпосереднього та опосередкованого впливу на людину, культури спілкування, культури мовлення.

Професійно важливі якості виділяють те індивідуальна своєрідність фахівця, яке накладає на нього специфіка професійної діяльності соціального працівника. До таких якостей відносяться:

Педагогічна спрямованість - це особливості розвитку та виховання особистості, що характеризують її схильність до педагогічної діяльності, в тому числі і стосовно людей - об'єктів соціальної роботи. Вона проявляється в інтересах, потребах людини, його мотиви, цілі, ідеали.

Моральні якості - це засвоєні норми моралі, що виражають загальнолюдські цінності у ставленні до людини, в спілкуванні, соціальній роботі, соціально-педагогічної діяльності; моральні почуття - задоволення від повсякденного прояви моральності (поваги до людини, її достоїнству), прагнення допомогти, підтримати клієнта у вирішенні соціальних проблем.

Комунікативні якості (від лат. Сотггшшсо - роблю загальним, пов'язую, спілкуюся) - здатність швидко і правильно будувати спілкування. Соціальний працівник постійно перебуває у взаємодії, спілкуванні з клієнтом - тією людиною, кому потрібна його допомога. Дієвість його діяльності залежить від мистецтва його спілкування з клієнтом. До комунікативних якостей відносяться:

- контактність у спілкуванні - здатність входити в спілкування з клієнтом і забезпечувати найбільш доцільне взаємодія. Дані здібності мають важливе професійно значення для соціального працівника;

- кожна людина здатна в тій чи іншій мірі впливати на іншого (клієнта). Існує навіть термін «суггестопедия», введений Г.К. Лозановим. Він означає використання навіювання в процесі навчання. По відношенню до соціального працівника суггестопедійность означає здатність фахівця до вербального або невербальному домінуванню в процесі соціальної роботи з клієнтом (навіювання словом, інтонацією або мімікою, жестами, діями). Іншими словами, це здатність (схильність) фахівця до вселяє впливу на клієнта в процесі соціальної роботи з ним. Така здатність проявляється у вигляді дієвості авторитету фахівця, його особистості, володіння ним мистецтвом спілкування з клієнтом, переконувати, захоплювати його, заражати ідеями самореалізації.

Перцептивні, соціально-перцептивні (від лат. Регсертло - сприйняття і $ ОС1А $ - суспільний) - сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп і т.п.). Термін «перцепція соціальна» введений американським психологом Дж. Брунер (1947) для позначення факту соціальної зумовленості сприйняття, його залежності не тільки від характеристик стимулу - об'єкта, а й минулого досвіду суб'єкта, його цілей і намірів. Соціально-перцептивні якості соціального працівника відображають його здатність бачити і розуміти внутрішній стан себе і клієнта, з яким він працює. До них відносяться:

 - Педагогічна спостережливість - бачення своїх особливостей і клієнта, динаміки їх прояву. Для соціального працівника винятково важливим фактором виступає, що і як він здатний спостерігати в собі і в іншій особистості; 

 - Педагогічна інтуїція - здатність бачити взаємозв'язок прояву особливостей особистості та її внутрішнього стану, його індивідуальних рис, перспектив їх зміни, а також можливості вирішення поставлених перед ним соціальних проблем. Вона формується на основі практичного досвіду соціальної роботи з різними типами клієнтів. Характерний приклад прояву перцептивних здібностей вихователя привів А.С. Макаренко в «Педагогічної поеми»: «Мій очей у той час був вже досить набитий, і я вмів з першого погляду, за зовнішніми ознаками, за невловимими гримас фізіономії, по голосу, по ході, ще з якихось найдрібніших завиткам особистості, може бути, навіть за запахом, порівняно точно передбачити, яка продукція може вийти в кожному окремому випадку з цієї сировини ». Для соціального працівника виключно важливо вміти бачити своєрідність клієнта, його соціальні проблеми та можливості їх вирішення за допомогою цілеспрямованої самореалізації; 

 - Рефлексія - вміння бачити себе очима іншої людини. Спеціаліст соціальної сфери працює з людьми, і вміння бачити себе з боку дозволяє йому критично ставитися до своєї поведінки і до того, що і як він робить, більш відповідально ставитися до своєї професійної діяльності. Рефлексія дозволяє бачити свої недоліки і цілеспрямовано працювати над собою з самовдосконалення. Рефлексія дає можливість розуміти свій стан і вольовим зусиллям домагатися доцільного самоврядування у процесі професійної діяльності, спілкуванні, взаємодії; 

 - Педагогічне мислення - це здатність соціального працівника усвідомлено використовувати психолого-педагогічні знання в процесі професійної діяльності, осмислювати педагогічні ситуації і способи їх вирішення; 

 - Педагогічне уяву - це здатність фахівця в процесі соціальної роботи представляти поведінку своє, клієнта, динаміку їх зміни. Воно дозволяє йому визначати найбільш доцільне поведінку і вибирати спосіб вирішення соціальної проблеми клієнта. 

 Педагогічне мислення і уяву розвиваються в процесі накопичення знань, їх осмислення, вирішення педагогічних завдань, накопичення досвіду найбільш доцільного дозволу педагогічних ситуацій по відношенню до різних категорій клієнтів. 

 Емоційні якості особистості характеризують переживання фахівця, які він відчуває при зустрічі з соціальними проблемами людини в процесі соціальної роботи та роблять істотний вплив на його професійну діяльність. До них відносяться: 

 - Емоційна стійкість - самовладання, здатність до саморегуляції дозволяє соціальному працівнику володіти собою в різних ситуаціях професійної діяльності. Вона виступає важливою умовою дієвості зусиль соціального працівника, оскільки дозволяє йому управляти своїм станом в різних умовах професійної діяльності і цим допомагає приймати зважені, осмислені рішення, домагатися досягнення мети; 

 - Емпатія - здатність емоційно відгукуватися на переживання клієнта, співпереживати з ним у процесі взаємодії, спілкування. Соціальний працівник працює з людиною, живою істотою. У цих умовах здатність до співпереживання дозволяє йому з більшою душевною теплотою ставитися до внутрішнього стану клієнта, до тих реальних соціальних проблем, які він має, краще розуміти його внутрішній світ, переживання. Емпатія в цьому випадку дозволяє спеціалісту підбирати і використовувати необхідні саме в даній ситуації кошти і прийоми взаємодії, які більшою мірою допоможуть йому в роботі з цим клієнтом. 

 Проте слід мати на увазі, що соціальний працівник більшою мірою має справу з людьми, що мають особливі потреби, складні соціальні проблеми, інвалідами та ін Глибокі співпереживання залишають незгладимий слід у душі соціального працівника, в його емоційній сфері, що нерідко призводить до зниження професійного майстерності (професійної деформації) фахівця. 

 Це відбивається на самопочутті соціального працівника, можливості його подальшої професійної діяльності та самореалізації у середовищі життєдіяльності (у сім'ї, спілкуванні з іншими людьми та ін.) Деформації піддається саме чуттєва сфера фахівця, його емоційна стійкість, що, в свою чергу, позначається на функціонуванні нервової системи, стан здоров'я фахівця, реалізації ним своїх професійних можливостей. 

 Практика роботи фахівців соціальної сфери показує необхідність врахування особливостей емоційної стійкості та емпатії соціального працівника. З цією метою рекомендується: 

 - Проводити професійний відбір фахівців, рекомендованих для роботи в соціальній сфері: тут не можуть працювати люди, чужі емпатії, - і в той же час в залежності від глибини вираженості емпатії необхідно визначати сферу доцільного використання фахівця. Людям глибоко емпатічним не рекомендується працювати з тими, хто перебуває в особливо важкому стані і викликає відповідні співчуття. Для цієї категорії фахівців, особливо якщо результат їхньої роботи може бути трагічним, можливі деформаційні наслідки; 

 - Співпереживання фахівця в роботі з клієнтом повинні носити зовнішньо-емоційний прояв, що не переносяться всередину. Це професійна діяльність, і якщо кожен раз фахівець буде все до глибини душі переживати сам, він не зможе витримувати. Елемент професійного акторства в діяльності цілком може мати місце. Він може проявлятися в щирому співчутті клієнту, реальної діяльності з надання допомоги у вирішенні його соціальних проблем; 

 - Активно вчитися керувати своїми почуттями і при зростанні переживання вміти переключатися, знімати зростаюче емоційне напруження; 

 - Добиватися впровадження правила життя: стан в роботі з клієнтом перемикати на інше в спілкуванні з іншим клієнтом, співробітниками і особливо в поведінці в сім'ї. До цього треба постійно прагнути і контролювати себе. 

 Своєрідність засвоєного практичного досвіду фахівця, розвиток його професійно важливих якостей знаходять прояв у його особистому соціально-педагогічному досвіді - у внутрішній складової педагогічної культури цього соціального працівника. 

 Зовнішня сторона соціально-педагогічної культури фахівця є не що інше, як прояв досвіду в індивідуальному стилі його діяльності. 

 Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це своєрідність індивідуального прояви педагогічної майстерності та техніки в процесі соціальної роботи. Він обумовлює особливості професійної діяльності соціального працівника і його результативність. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності соціального працівника включає: 

 а) прояв фахівцем себе як особистості фахівця-професіонала. Як уже підкреслювалося, у діяльності проявляється конкретна людина; 

 б) моральний ідеал фахівця у професійній діяльності, визначає сформувалося у нього відношення до соціальної роботи. Кожен фахівець у своїй професійній діяльності виражає певне ставлення і образ дій, які характеризують його як особистість і сформувалася установку в соціальній роботі. Зміна стилю дій може мати місце при професійній деформації його особистості; 

 в) ставлення спеціаліста до самого себе, клієнту, своїй роботі з ним; 

 г) своєрідність реалізації (прояви) педагогічної майстерності в процесі професійної діяльності соціального працівника через: 

 - Реалізацію педагогічних технологій, методів і методик, засобів і прийомів педагогічної діяльності. Педагогічна підготовка сприяє найбільш повному прояву педагогічних аспектів у процесі професійної діяльності фахівця соціальної роботи і має суттєвий вплив на її результативність; 

 - Прояв у соціальній роботі педагогічної техніки спеціаліста (самоврядування, вербального і невербального, безпосереднього та опосередкованого впливу на людину, культури спілкування, культури мовлення).

 д) педагогічний такт та етика в процесі соціальної роботи - виконання фахівцем етичних норм і правил у процесі професійної діяльності; 

 е) досягаються результати в роботі фахівця. 

 Реальне життя показує, що сферами прояву педагогічної культури людини є її ставлення до себе, свого вдосконалення, взаємодія з іншими людьми і особливо, де безпосередньо доводиться вирішувати педагогічні завдання. До таких сфер належать: 

 - Відношення до себе, самопізнання, самовияву (поведінці) в товаристві інших людей, самовдосконалення; 

 - Ставлення до інших людей - спілкування, взаємодії, взаємовпливу, взаємодопомоги (сфера безпосереднього взаємозбагачення культур людей); 

 - Відношення до навколишнього середовища - взаємодії з нею, її пізнання, раціональному і доцільному використанню у самовдосконаленні; 

 - Оцінка сім'ї - її соціальної ролі і своєї ролі в ній, діяльності по її збереженню і моральному зміцненню, розвитку культури сімейних взаємин, виховання дітей; 

 - Професійна діяльність, пов'язана з роботою з людьми, відносинами з ними, спілкуванням, взаємодією з колегами, з клієнтом в процесі соціальної роботи. 

 Аналіз діяльності людини в різних середовищах життєдіяльності, в тому числі і фахівця соціальної сфери, показує, що серед них можна виділити найбільш типові форми проявів зовнішньої педагогічної культури. До них відносяться: 

 - Природна, повсякденна форма притаманна людям, для яких природність поведінки і діяльності є нормою. Вони зберігають її в родині, у спілкуванні з співробітниками, в роботі з клієнтом; 

 - Показна, або демонстраційна характерна для людей, які в певних ситуаціях намагаються показати себе не тим, чим є насправді. Найчастіше «демонстраційна» діяльність у них має місце тоді, коли вони працюють з людьми, взаємодія з якими може позначитися на їхній кар'єрі, а також тоді, коли вони хочуть з будь-яких спонукань продемонструвати своє вміння, майстерність і т.д.; 

 - Ситуативна культура має місце у людей, поведінка яких носить ситуативний характер. Така людина змінюється в залежності від змін середовища і того соціального статусу, який він займає в ній: у сім'ї, в спілкуванні з товаришами по службі, на відпочинку, в роботі з різними типами клієнтів та ін 

 Кожна людина, як вже зазначалося вище, являє собою результат засвоєння і прояви певної соціально-педагогічної культури, у відповідності зі своїм віком і основною сферою життєдіяльності. У повсякденному житті нерідко оцінюють загальну зовнішню культуру прояви людини. При невідповідності цього прояву тим критеріям, які склалися в даному середовищі, про людину говорять, як про невихованих. Іншими словами, в оцінці людини відзначають рівень його попереднього виховання. 

 У спеціальній літературі виділяють рівні педагогічної культури, що характеризують людину. Стосовно до фахівця соціальної сфери їх можна визначити в такий спосіб. 

 Високий рівень розвитку соціально-педагогічної культури характерний для фахівця, схильного до соціально-педагогічної діяльності, глибоко усвоившего досвід її здійснення у процесі соціальної роботи, зацікавленого в педагогічному самовдосконаленні та активно, творчо реалізує цей досвід в повсякденній професійній діяльності. Такий фахівець, як правило, домагається високих результатів своєї праці. Педагогічний аспект надає його діяльності особливий колорит, привабливість, і клієнти в спілкуванні з таким фахівцем почуваються найчастіше задоволеними. 

 Середній (достатній) рівень характерний для фахівця, який схильний до соціально-педагогічної діяльності, має певний досвід в ній, працює над своїм педагогічним самовдосконаленням і активно реалізує цей досвід у професійній діяльності. Педагогічний аспект професійної роботи такого фахівця допомагає йому в роботі в налагодженні контакту з клієнтом і відображається на досягаються. 

 Низький рівень соціально-педагогічної культури фахівця характерний для людей, які не усвідомили важливість педагогіки у соціальній роботі і відноситься до професійної діяльності як до ремесла. Від спілкування з таким фахівцем нерідко залишається важкий осад, і навіть при вирішенні соціальної проблеми у клієнта виникає незадоволеність. У роботі з таким фахівцем далеко не завжди відчувається участь, бажання дійсно допомогти клієнтові. 

 Існують і різні види «деформованої» культури фахівця. Своєрідність кожного з них може бути самим непередбачуваним, воно визначається значною мірою результатами попереднього виховання та професійної підготовки людини. Форми прояву такої культури також можуть бути найрізноманітнішими, включаючи і різні форми грубості, неповаги до клієнта. Серед таких фахівців, в свою чергу, виділяються дві підгрупи: не отримали елементарного виховання для самовияву в суспільстві, в роботі з людьми (для деяких з них соціальна робота взагалі протипоказана); отримали неправильне професійної освіту. 

 Іноді при визначенні рівня культури фахівця виходять зі стану його соціального стану: випускник, минулий етап адаптації у професійній діяльності, який має досвід і пр. З таким підходом важко погодитися. Людина оцінюється за рівнем його культури з урахуванням її віку та соціального стану. Випускник навчального закладу засвоює культуру початківця фахівця і оцінюватися повинен відповідно. Однак зі зростанням професіоналізму зростають і критерії оцінки рівня культури фахівця. 

 Існує безліч шляхів формування соціально-педагогічної культури фахівця соціальної сфери. 

 Перший шлях пов'язаний з необхідністю сприяти підвищенню загальної культури фахівця. Саме вона визначає найбільш повний прояв його педагогічної культури. 

 В основі другого шляху лежить поглиблення і розширення особистого педагогічного досвіду фахівця стосовно реалізації його в умовах соціальної сфери. Він включає: 

 а) підвищення теоретичної підготовки фахівця в медичної, психологічної, педагогічної та соціальної області. Це ті знання, які характеризують власне педагогічну підготовку фахівця і визначають його компетенцію в роботі саме в соціальній сфері з людиною, що має соціальні проблеми; 

 б) засвоєння педагогічних технологій, методів і методик, засобів і прийомів, необхідних фахівцю для практичного застосування у соціальній сфері; 

 в) розвиток педагогічної техніки, що дозволяє фахівцеві найбільш повно реалізувати свої педагогічні можливості в процесі соціальної роботи: оволодіння навичками самоврядування, вербального і невербального, безпосереднього та опосередкованого впливу на людину, культури спілкування та культури мови; 

 г) накопичення досвіду реалізації своєї педагогічної підготовки в соціальній сфері. 

 Третій шлях включає створення умов для найбільш активного використання соціально-педагогічної підготовки для соціальної роботи. 

 Четвертий - прояв фахівцем самостійності в реалізації педагогічних аспектів у процесі соціальної роботи. 

 П'ятий - вивчення і використання досвіду провідних фахівців соціальної роботи, активно реалізують на практиці свою педагогічну підготовку. 

 Шостий - забезпечення цілеспрямованості та наполегливості самого соціального працівника в педагогічному та професійному самовдосконаленні. 

 Провідна роль в оволодінні соціально-педагогічної культурою фахівця соціальної сфери належить «культурі професійної самоосвіти педагога» (Г.М. Коджас-Тихого). Вона є вищою формою задоволення пізнавальної потреби особистості фахівця, пов'язаної з про * явищем значних вольових зусиль, з високим ступенем свідомості і організованості людини, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення. [4] Культура самоосвіти формується у майбутнього фахівця в процесі його навчання, професійного становлення в умовах навчального закладу. Вона отримує подальший розвиток у молодого фахівця після випуску в період його адаптації в подальшій його професійної діяльності. 

 Жоден з описаних шляхів окремо не вирішує проблеми підвищення педагогічної культури фахівця соціальної сфери. Тільки в комплексі при провідній зацікавленої ролі самого фахівця вони можуть дійсно сприяти вирішенню проблеми підвищення його соціально-педагогічної культури. 

 Контрольні питання і завдання 

 1. Що розуміється під культурою особистості, професійної культурою і педагогічною культурою соціального працівника? 

 2. Яка взаємозв'язок соціально-педагогічної культури з професійною майстерністю? 

 3. Дайте характеристику місця і ролі самої соціально-педагогічної культури фахівця. Назвіть і дайте характеристику основних компонентів її структури. 

 4. Яке значення особистості фахівця в оволодінні їм соціально-педагогічної культурою? 

 5. Назвіть і дайте характеристику основних сфер прояву соціально-педагогічної культури людини. 

 6. Які особливості найбільш типових форм прояву зовнішньої педагогічної культури фахівця соціальної сфери. 

 7. Дайте характеристику основним рівням педагогічної культури людини стосовно до фахівця соціальної сфери. 

 8. Які найбільш важливі шляхи формування соціально-педагогічної культури фахівця соціальної сфери? 

 Література 

 1. Бобнева ММ. Соціальні норми і регуляція поведінки. - М., 1978. 

 2. Бочарова В.Г. Педагогіка соціальної роботи. - М., 1994. - С. 27 - 29. 

 3. Грехнев B.C. Культура педагогічного спілкування. - М., 1990. 

 4. Коджаспірова Г.М. Культура професійного самоосвіти педагога: Посібник / За ред. Ю.М. Забродина - М., 1994. 

 5. Левітан К.М. Основи педагогічної деонтології. - М., 1994. 

 6. Основи педагогічної майстерності: Учеб. посібник / За ред. І.А. Зязюн. - М., 1989. 

 7. Вчителю про педагогічну техніку / Под ред. Л.І. Рувінська- 

 го. - М., 1987. 

 8. Хозяїнов Г.І. Педагогічна майстерність викладача: Метод, посібник. - М., 1988. 

 Інформація, релевантна "ГЛАВА12. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА."

1. Яка тривалість відпустки у педагогічних і науково-педагогічних працівників?
     педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів
   
2. Беспалько В.П.. Природосообразно педагогіка. М.: Народна освіта, 512 с., 2008
   
   
3. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
     педагогічної роботи та хто фактично є ним? 2. Які вимоги пред'являються до суб'єкта педагогічної роботи? 3. Обгрунтуйте, чому керівник виступає як суб'єкт педагогічної роботи. 4. Дайте характеристику педагогічного професіоналізму. 5. Що розуміється під педагогічною культурою? 6. Які види педагогічної підготовленості вам відомі?
   
4. Загальна характеристика
     педагогічної діяльності спілкування відіграє величезну роль. З ним та його засобами пов'язані і основні «робочі інструменти» педагога, володіти якими він зобов'язаний досконало. Це не проста розмова педагога з учнями, а особливий вид спілкування - педагогічне спілкування, специфіка якого визначається педагогічними цілями, змістом і застосуванням його коштів. Спілкування робиться педагогічним,
   
5. Василькова Ю.В.. Методика й досвід роботи соціального педагога: Учеб. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. - М., Видавничий центр «Академія». - 160 с., 2001
   
   
6.  6.4. Педагогічна підготовленість різних професіоналів, співробітників, працівників, посадових осіб
     працівників, посадових
   
7.  15.4. Педагогічні особливості підготовки працівників приватних детективних і охоронних служб
     працівників приватних детективних і охоронних
   
8. 2.2. Група, колектив у педагогіці
     педагогічних закладів, а також вплив на людей внеучрежденческіх умов і факторів, вплив яких є досить сильним. Вивченням впливу навколишнього середовища займається спеціальна галузь педагогічної науки, що отримала назву соціальна педагогіка. У педагогічній літературі вона розглядається як особлива педагогічна реальність, що впливає на людей, область
   
9. Висновки по I чолі 1.
     педагогічна компетентність являє собою інтегративну властивість особистості, що виражається в сукупності компетенцій у психолого-педагогічної галузі знань; здатності чинити активний вплив на процес розвитку і саморозвитку соціально-ціннісних характеристик особистості, що дозволяє виконувати соціально-ціннісні функції в колективі, попереджати і усувати негативні прояви
   
10. Основні завдання юридичної педагогіки
      педагогічних досліджень проблем законності та правопорядку дозволяє віднести до основних завдань юридичної педагогіки наступні: - вивчення історії розвитку юридико-педагогічного знання і його використання в суспільстві та органах правопорядку; - розробка методології та методики юридико-педагогічного пізнання; - створення наукової картини юридико-педагогічної
    
11. Соціально-педагогічна реальність
      педагогічне середовище за своєю природою являє собою сукупність факторів, що впливають на психологію людини: власне педагогічні (системи освіти), педагогічно значущі (економічні, житлові, управлінські, інформаційні та ін.) З точки зору джерела походження і масштабу впливу соціально-педагогічні чинники поділяються на федеральні, регіональні,
    
12. § 1. Поняття про педагогічної професії, педагогічної діяльності
      педагогічної професії має об'єктивно осно-ванно необхідністю передачі суспільного досвіду новим поколінням. Суспільство не могло б розвиватися, якби молоде покоління не мало можливості творчого освоєння накопиченого досвіду. Сенс педагогічної професії виявляється в діяльності, яку здійснюють її представники і яка називається педагогічною.
    
13. Спеціаліст
      педагогічний вплив на своїх підопічних, підлеглих, колег і т.д. Педагогічні аспекти є в діяльності всіх категорій працівників і фахівців, бо вона зіштовхує їх з педагогічними реаліями життя суспільства і громадян (наприклад, з їх освіченістю, правової вихованістю і т.д.), інших працівників, спонукає їх так чи інакше враховувати цей факт і оголює власні
    
14. Вищий рівень професіоналізму - педагогічна культура
      педагогічна діяльність є основним видом діяльності. Це вчителі, викладачі, вихователі, педагоги-інженери, соціальні педагоги за прямим найменуванню своєї посади або звані інакше, але вирішальні виключно або переважно педагогічні завдання: фахівці (експерти) за педагогічним консультаціям, працівники дитячих кімнат і притулків, інтернатів, навчальних відділів,
    
15. Оцінка персоналу
      культури, стан здоров'я і працездатності і ряд інших характеристик. Оцінка потенціалу дозволяє судити про перспективу застосування здібностей конкретної людини на певній посаді. Аналіз відповідності працівника займаній посаді (атестація) необхідний після закінчення певного часу і можливий шляхом спільної оцінки творчого потенціалу та індивідуального внеску з урахуванням