| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 3. Поняття злочину і види злочинів |
||
|
Стаття 14. Поняття злочину
1. Частина 1 даної статті містить загальне визначення поняття злочину по російському карному праву. Це визначення прийнято відносити до формально-матеріальним, так як воно передбачає формальний і нормативний ознака - забороненої діяння кримінальним законом і матеріальний ознака, що виражає сутність будь-якого злочину - його суспільну небезпеку (див. Коментар до Кримінального кодексу РРФСР. М., 1994. С. 15.). Разом з тим матеріальний ознака виражений в ньому вкрай лаконічно, номінально, без розкриття його змісту за допомогою прийому, характерного для колишніх російських КК, - шляхом вказівки на об'єкти кримінально-правової охорони. Уявлення про них проте можна легко отримати, ознайомившись зі ст. 2 Кодексу, що визначає його завдання (див. коментар до неї). 2. Будь-яке злочин - це виключно акт зовнішньої поведінки людини, тобто діяння (вчинок), що здійснюється у формі дії або бездіяльності і що протікає під контролем свідомості і волі. Дія - активна поведінка, під яким розуміється не тільки тілорух або сукупність таких, а й словесні висловлювання (включаючи загрози), а також досить складні форми людської активності (наприклад, незаконне підприємництво - ст. 171, незаконна банківська діяльність - ст. 172). Бездіяльність означає пасивну поведінку, яке полягає у невиконанні лежить на обличчі обов'язку діяти певним чином за наявності реальної до того можливості. Ряд злочинів може відбуватися тільки у формі бездіяльності (наприклад, залишення в небезпеці - ст. 125, ухилення від сплати податку - ст. 198), інші - як шляхом дії, так і бездіяльності (наприклад, розголошення державної таємниці - ст. 283, зловживання посадовими повноваженнями - ст. 285). Наміри, думки, переконання людини, що не втілилися в тому чи іншому акті зовнішнього забороненого кримінальним законом суспільно небезпечної поведінки, не можуть утворити злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності. 3. Суспільна небезпека - це об'єктивна здатність злочину заподіювати істотну шкоду охоронюваним кримінальним законом об'єктам (благ та інтересам особи, суспільства або держави). Прерогатива в оцінці ступеня шкідливості (суспільної небезпеки) того чи іншого діяння, що лежить в основі заборони його кримінальним законом під загрозою покарання, належить законодавцю. Тільки він, встановивши, що те чи інше діяння за своєю суттю антиконституційно і в соціальному плані здатне завдати істотної шкоди особистості, її правам і свободам, громадської безпеки і громадського порядку, інтересам держави, може визнати його злочином. Однак особа, уповноважена застосовувати кримінальний закон (суддя, слідчий, прокурор), також оцінює суспільну небезпеку конкретних скоєних злочинів і у відповідних випадках, керуючись законом (ч. 2 ст. 14 КК), має право робити висновок про малозначність діяння, що означає відсутність у скоєному складу злочину. Суспільна небезпека як обов'язковий (матеріальний) ознака всякого злочину містить у собі певний характер і ступінь (див. коментар до ст. 15). 4. Малозначність діяння (ч. 2 ст. 14) означає, що воно лише формально (тобто на перший погляд, по видимості) містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але насправді не становить суспільної небезпеки. Під шкодою при цьому розуміється саме істотну шкоду, так як ознака суспільної небезпеки злочину передбачає саме таку якісну визначеність. Питання про визнання діяння малозначним - завжди питання факту. Слідство і суд при його рішенні повинні насамперед враховувати реально настали шкідливі наслідки (наприклад, явну малозначність розкрадання чужого майна), спосіб вчинення діяння (насильницький спосіб виключає визнання діяння малозначним), форму вини (у ряді випадків для злочинів характерний тільки умисел), мотив і мета. Кримінальну справу за наявності малозначне діяння не повинно бути порушено, а порушена підлягає припиненню за відсутністю складу злочину (див. коментар до ст. 8). Військовий будівельник рядовий П. був засуджений за самовільне залишення частини. Військова колегія Верховного Суду РФ, враховуючи, що П. самовільно залишив частину з метою відвідати хворого батька, перебував поза частини нетривалий час, самостійно повернувся до місця служби, а також інші обставини, визнала, що скоєне їм формально містить ознаки злочину, проте в силу своєї малозначність не становить суспільної небезпеки, вирок у справі П. скасувала і справу припинила за відсутністю в його діянні складу злочину (БВС РФ. 1993. N 4. С. 8). Нерідко висновок про малозначність діяння, що не є злочином через відсутність суспільної небезпеки, може бути зроблений шляхом аналізу складів правопорушень, які є суміжними по відношенню до відповідних злочинів (наприклад, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових) . У такому випадку до обличчя, його вчинила, застосовуються заходи адміністративного або дисциплінарного стягнення або воно несе майнову відповідальність. Наприклад, крадіжка, шахрайство, привласнення або розтрата чужого майна, якщо вартість викраденого не перевищує одного мінімального розміру оплати праці, встановленого законодавством Російської Федерації, утворює дрібне розкрадання, відповідальність за яке передбачена ст. 7.27 Кодексу РФ про адміністративні правопорушення. 5. Злочин - кримінально протиправне діяння, тобто заборонене саме кримінальним законом дія чи бездіяльність. Іноді зазначений ознака іменують формальним, розуміючи під цим законодавче оформлення кримінально-правової заборони і втілення принципу nulla crimen, nulla poena sine lege (немає злочину, немає покарання без вказівки про те в законі). Відповідно виключається застосування кримінального закону за аналогією (аналогія злочинів і покарань). Згідно ст. 14 КК ознака кримінальної протиправності означає, що діяння заборонено не будь-яким кримінальним законом, а саме Кримінальним кодексом. Отже, кримінально-правові заборони, з якихось причин не включені в діючий КК РФ, не можуть визнаватися злочинами та спричиняти кримінальну відповідальність (див. коментар до ст. 1). 6. Виключення з Особливої частини КК тієї чи іншої статті може означати, що раніше передбачається нею злочин перестало бути кримінально протиправним діянням і більше не тягне кримінальної відповідальності (сталася його декриміналізація). 7. Законодавче визначення злочину містить чітку вказівку на діяння, вчинене винне, тобто осудним особою при його особливому психічному відношенні до діяння (дії або бездіяльності) у формі умислу або необережності. 8. Злочин - це діяння кримінально каране, тобто заборонене кримінальним законом під загрозою покарання. Кожна стаття Особливої частини КК (або частину статті) передбачає конкретне покарання за вчинення того чи іншого злочину. Однак згідно з нормами Загальної частини (див. коментар до ст. 75-78) і приміток до ст. 126, 204-206, 208, 223, 225, 291, 307 Особливої частини Кодексу допускається звільнення від кримінальної відповідальності. Це проте не означає, що те чи інше вчинене особою протиправне діяння втратило характер злочину, бо ознакою злочину є забороненої діяння під загрозою покарання. Якщо ж виявиться, що будь-яке діяння в тому чи іншому законі (нормативному акті) оголошується злочином, однак при цьому за його вчинення не передбачено конкретне кримінальне покарання, то воно не може кваліфікуватися як злочин.
Стаття 15. Категорії злочинів
1. Дана стаття вводить чітку категоризацію передбачених у КК злочинів, тобто поділ їх на чотири види залежно від встановленого законом критерію - характеру і ступеня суспільної небезпеки діянь. 2. Характер суспільної небезпеки відображає якісну своєрідність злочину. Воно визначається насамперед цінністю об'єкта посягання, його конкретної визначеністю, а також сутністю спричинених ним суспільно небезпечних наслідків (матеріальний, фізичний, моральний, іншу шкоду). Так, однотипні за характером суспільної небезпеки всі злочинні діяння, що посягають на один і той же родовий об'єкт (наприклад, на свободу, честь і гідність особи; на основи конституційного ладу і безпеки держави). Ступінь суспільної небезпеки - кількісна сторона соціальної шкідливості злочинів одного і того ж характеру. Вона визначається величиною збитку (значний, істотний, великий і т.п.), специфікою способу вчинення злочину, формою вини, змістом мотиву і мети злочину та ін Поєднання цих двох аспектів суспільної небезпеки в єдиний кримінально-правової критерій дозволяє певним чином класифікувати (типізувати) всі передбачені в Особливій частині КК злочину. Характер і ступінь суспільної небезпеки діяння не тільки лежать в основі категоризації злочинів, здійсненої законодавцем, а й повинні враховуватися судом при призначенні покарання (див. коментар до ст. 60). 3. Законодавче втілення критерій категоризації злочинів отримав за допомогою двох ознак - форми провини і покарання, передбаченого за їх вчинення в статтях Особливої частини Кодексу. До злочинів перших двох категорій (невеликої та середньої тяжкості) закон відносить як умисні, так і необережні діяння. Максимальна санкція за злочини невеликої тяжкості - позбавлення волі на строк не більше двох років (наприклад, залишення в небезпеці - ст. 125; вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, - ч. 1 ст. 108). Злочини середньої тяжкості - це також умисні або необережні діяння, максимальна санкція за які не перевищує п'яти років позбавлення волі. До них відносяться більшість розкрадань без обтяжуючих обставин (ст. 158-161), спричинення смерті з необережності (ст. 109), зловживання посадовими повноваженнями і перевищення посадових повноважень без обтяжуючих обставин (ст. 285, 286). Тяжкі злочини включають в себе лише умисні злочини, за вчинення яких максимальне покарання, передбачене КК, не перевищує десяти років позбавлення волі. Особливо тяжкі злочини - це умисні діяння, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або більш суворе покарання. Більш суворим покаранням за КК є довічне позбавлення волі або смертна кара. У цю категорію, зокрема, входять вбивство при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 105), посягання на життя особи, яка здійснює правосуддя або попереднє слідство (ст. 295), посягання на життя співробітника правоохоронних органів (ст. 317), тероризм і захоплення заручника при обтяжуючих обставинах (ст. 205, 206), більшість злочинів проти основ конституційного ладу і безпеки держави (ст. 276-279, 281). 4. Віднесення того чи іншого злочину до відповідної категорії має чітко встановлені в КК правові наслідки. Так, рецидив злочинів визнається небезпечним або особливо небезпечним залежно від того, скільки разів раніше особа була засуджена за умисний злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ст. 18); кримінальна відповідальність настає за приготування тільки до тяжкого або особливо тяжкому злочину (ст. 30); тільки згуртована організована група (організація), створена для здійснення тяжких або особливо тяжких злочинів, може бути визнана злочинним співтовариством (злочинною організацією) (ст. 35, 210); не інакше як при засудженні за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину суд може застосувати покарання у вигляді позбавлення винного спеціального, військового або почесного звання, а також класного чину і державних нагород (ст. 48); вид виправної установи при відбуванні позбавлення волі встановлюється засудженим саме з урахуванням категорії злочину (ст. 58); вчинення вперше злочину невеликої тяжкості внаслідок випадкового збігу обставин визнається пом'якшувальною обставиною (ст. 61). Крім того, із категорією злочину безпосередньо пов'язано призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 69), звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 75-77), в тому числі у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 78, 83), звільнення від покарання (ст. 79-82), погашення строків судимості (ст. 86), а також застосування примусових заходів виховного впливу до неповнолітніх (ст. 90), звільнення неповнолітніх від покарання (ст. 92-93) і строки погашення їх судимості (ст. 95), притягнення до відповідальності за організацію злочинного співтовариства (злочинної організації) (ст. 210) і приховування злочинів (ст. 316).
Стаття 16. Неодноразовість злочинів
Втратила чинність. - Федеральний закон від 08.
Стаття 17. Сукупність злочинів
1. Частина 1 коментованої статті має на увазі так звану реальну сукупність злочинів, яка передбачає вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами статті КК, за жоден з яких особа не була засуджена. При реальній сукупності кожне із злочинів, що входять у сукупність, вчиняється самостійною дією або бездіяльністю. Припустимо, особа вчиняє спочатку крадіжку чужого майна (ст. 158), а потім хуліганство (ст. 213). Реальна сукупність є різновидом повторності, так як між діянням, що утворює склад одного злочину, і діянням, утворюючим складу іншого злочину, завжди існує якийсь (нехай самий короткий) проміжок часу. У реальної сукупності один злочин завжди є першим за часом здійснення, а другий, третій і наступні - повторними. 2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті сукупність відсутня, якщо вчинення двох або більше злочинів передбачено статтями Особливої частини КК РФ як обставини, що тягне більш суворе покарання (наприклад, не утворює сукупності умисне заподіяння смерті іншій людині, пов'язана з викраденням людини або захопленням заручника , так як вчинення будь-якого з останніх двох злочинів входить до кваліфікований склад вбивства, передбаченого п. "в" ч. 2 ст. 105 КК РФ; з цієї ж причини не утворює сукупності умисне заподіяння смерті іншій людині, пов'язана з розбоєм, здирством або бандитизмом , - п. "з" ч. 2 ст. 105 КК РФ). 3. У ч. 2 коментованої статті йдеться про так званої ідеальної сукупності злочинів, яка утворюється в результаті вчинення особою однієї дії (бездіяльності), що містить ознаки злочинів, передбачених двома або більше статтями КК. Наприклад, злочинець скоїв підпал будинку з метою заподіяти смерть його власнику, яким він повинен був значну суму грошей (і той справді загинув при пожежі). У наявності сукупність двох злочинів - вбивства (п. "з" ч. 2 ст. 105) і умисного знищення майна (ч. 2 ст. 167). 4. При сукупності злочинів (як реальної, так і ідеальної) кожний злочин, що входить у сукупність, кваліфікується самостійно за відповідною статтею або частиною статті КК. 5. Сукупність злочинів утворюють лише злочини, щодо яких зберігаються кримінально-правові наслідки. Тому немає сукупності, якщо, наприклад, щодо одного з вхідних в неї злочинів минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності. 6. Сукупність злочинів передбачає і специфічний порядок призначення покарання (див. коментар до ст. 69). 7. У ч. 3 коментованої статті проводиться розмежування сукупності злочинів і конкуренції загальної та спеціальної норми. При сукупності особа вчиняє два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює самостійний злочин. При конкуренції же одне і те ж діяння потрапляє під дію двох або більше кримінально-правових норм. Наприклад, отримання хабара посадовою особою охоплюється як ст. 290 (одержання хабара), так і ст. 285 (зловживання посадовими повноваженнями). Друга норма по відношенню до першої є загальною, тому що охоплює всі випадки зловживання посадовими повноваженнями, крім тих, які передбачені спеціальними нормами. Спеціальна норма передбачає відповідальність за якусь різновид зловживання посадовими повноваженнями, отже, норма, передбачена ст. 290, є спеціальною по відношенню до норми, передбаченої ст. 285. Відповідно до ч. 3 ст. 17, якщо злочин передбачено загальною і спеціальною нормами, сукупність злочинів відсутня і кримінальна відповідальність настає за спеціальною нормою.
Стаття 18. Рецидив злочинів
1. Рецидив злочинів утворює вчинення не будь-яких злочинних і карних діянь, а тільки злочинів умисних і досконалих тільки особою, яка має судимість за раніше скоєний умисний злочин. При цьому не враховуються судимості за умисні злочини невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 15 КК РФ); судимість за злочини, вчинені особою у віці до 18 років; судимості за злочини, засудження за які визнавалося умовним або за якими надавалася відстрочка виконання вироку, якщо умовне засудження або відстрочка виконання вироку не скасовувалися і особа не направлялося для відбування покарання в місця позбавлення волі; судимість, знята або погашена в порядку, встановленому ст. 86 КК РФ. 2. Підставою визнання рецидиву небезпечним є вчинення особою тяжкого злочину (ч. 4 ст. 15), за який вона засуджена до реального позбавлення волі, якщо раніше воно два або більше разів було засуджено за умисний злочин середньої тяжкості (ч. 3 ст. 15) до позбавлення волі (ч. 2 ст. 18). Хоча в ч. 2 коментованої статті не йдеться про те, що колишня судимість повинна означати засудження особи до реального позбавлення волі, проте із зіставлення цієї частини статті КК з ч. 4 тієї ж статті випливає, що і попередня судимість повинна бути засудженням саме до реального позбавлення волі. 3. Підставою визнання рецидиву особливо небезпечним є вчинення особою тяжкого злочину, за який вона засуджується до реального позбавлення волі, якщо раніше це обличчя двічі було засуджено за тяжкий злочин до реального позбавлення волі, або вчинення особою особливо тяжкого злочину (ч. 5 ст. 15 КК), якщо раніше воно два рази була засуджена за тяжкий злочин або засуджувалося за особливо тяжкий злочин (ч. 3 ст. 18). У другому випадку в законі не обмовляється, що попереднє засудження за тяжкий або особливо тяжкий злочин має бути пов'язане з реальним позбавленням волі, однак зіставлення цієї частини коментованої статті з ч. 4 дозволяє прийти саме до такого висновку. 4. Відбування позбавлення волі за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, не враховується при вирішенні питання про рецидив злочинів (див. БВС РФ. 2001. N 2. С. 14). 5. Наявність особливо небезпечного рецидиву злочинів у діях винного закон пов'язує з непогашеною судимістю на момент вчинення злочину (БВС РФ. 2003. N 2. С. 16-17). 6. Про особливі правила призначення покарання при рецидиві злочину див. коментар до ст. 68 КК РФ.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Глава 3. Поняття злочину і види злочинів" |
||
|
||