| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Поняття і зміст дієздатності громадян (фізичних осіб) |
||
|
1. Поняття дієздатності громадян та її значення
Цивільна дієздатність визначається в законі як здатність громадянина своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки і виконувати їх (п. 1 ст. 21 ЦК). Володіти дієздатністю - означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я і т . п.), за невиконання договірних та інших обов'язків. Таким чином, дієздатність включає насамперед здатність до здійснення угод (сделкоспособность) і здатність нести відповідальність за неправомірні дії (деліктоздатність). Але крім того, дієздатність включає здатність громадянина своїми діями здійснювати наявні у нього цивільні права і виконувати обов'язки. Така здатність вперше в нашому законодавстві передбачена в ЦК (п. 1 ст. 21). У даному випадку законодавець взяв до уваги пропозицію, яка була обгрунтовано в працях учених-цивілістів, які довели, що якщо за громадянином визнається здатність набувати права і створювати для себе обов'язки, то за ним не можна не визнати здатність своїми діями здійснювати права і виконувати обов'язки <1 >. --- (1) Див: Грибанов В.П. Основні проблеми здійснення та захисту цивільних прав: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. М., 1970. С. 11.
Цінність названої категорії визначається тим, що дієздатність юридично забезпечує активну участь особистості в економічному обороті, підприємницької та іншої діяльності, реалізації своїх майнових прав, насамперед права власності, а також особистих немайнових прав. При цьому всі інші учасники обороту завжди можуть розраховувати на застосування заходів відповідальності до дієздатній суб'єкту, який порушив зобов'язання або заподіяло майнову шкоду при відсутності договірних відносин. Отже, категорія дієздатності громадян становить велику цінність в силу того, що є юридичним засобом вираження свободи особистості у сфері майнових та особистих немайнових відносин.
2. Юридична природа і зміст дієздатності громадян
Дієздатність, як і правоздатність, за юридичною природою суб'єктивне право громадянина (1). Це право відрізняється від інших суб'єктивних прав своїм змістом: воно означає можливість певної поведінки для самого громадянина, що володіє дієздатністю, і разом з тим цьому праву відповідає обов'язок всіх оточуючих громадянина осіб не допускати його порушень. --- (1) Див: Грибанов В.П. Основні проблеми здійснення та захисту цивільних прав: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. С. 6; Радянське цивільне право. Суб'єкти цивільного права / Под ред. С.Н. Братуся. С. 20.
Зміст дієздатності громадян як суб'єктивного права включає наступні можливості, які можна розглядати як його складові частини: - здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки ; - здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов'язки; - здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення. Можна також вказати на можливість захисту даного суб'єктивного права від порушень (1). Однак така можливість характерна для будь-якого суб'єктивного права і не може індивідуалізувати зміст дієздатності як суб'єктивного права. --- (1) Див: Веберс Я.Р. Правосуб'єктність громадян у радянському цивільному і сімейному праві. С. 129.
Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їх правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які фізична особа може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи ці права і обов'язки набувати і здійснювати власними діями. Тому можна зробити висновок, що дієздатність є надана громадянину законом можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. Дієздатність, як і правоздатність, не можна розглядати як природна властивість людини, вони надані громадянам законом і є юридичними категоріями. Тому і щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина. Що стосується можливості примусового обмеження дієздатності, то згідно з п. 1 ст. 22 ГК ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, встановлених законом. Прикладом може служити норма ст. 30 ЦК, яка передбачає обмеження дієздатності громадян, що зловживають спиртними напоями або наркотичними речовинами.
3. Різновиди дієздатності громадян
На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність громадян не може бути однаковою. Враховуючи зазначені фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: - повна дієздатність; - дієздатність неповнолітніх у віці від 14 до 18 років; - дієздатність неповнолітніх у віці від 6 до 14 років. Передбачається також визнання громадянина недієздатним і обмеження дієздатності громадян за визначеними законом підстав. Повна дієздатність - здатність громадянина своїми діями набувати і здійснювати будь допускаються законом майнові та особисті немайнові права, брати на себе і виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізувати належну йому правоздатність у повному обсязі. Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього віку визначає закон. Згідно п. 1 ст. 21 ГК цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто по досягненні 18-річного віку. Закон знає такі вилучення із зазначеного правила. По-перше, особа, яка вступила в порядку виключення в шлюб до досягнення 18 років, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в шлюб (п. 2 ст. 21 ЦК). Ця норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років (1). --- (1) У разі розірвання шлюбу між подружжям, якщо один (або обидва) вступили в шлюб до досягнення повноліття, повна дієздатність за ними зберігається. Але якщо шлюб визнаний недійсним, то питання про збереження повної дієздатності вирішується судом (абз. 3 п. 2 ст. 21 ЦК).
По-друге, неповнолітній, який досяг 16 років, згідно зі ст. 27 ЦК може бути оголошений повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, або за згодою батьків, усиновителів або піклувальників займається підприємницькою діяльністю і зареєстрований як підприємець. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним, іменоване емансипацією, проводиться за рішенням органу опіки та піклування за згодою обох батьків, усиновителів або піклувальника, а за відсутності такої згоди - за рішенням суду. Емансипація істотно змінює правовий статус неповнолітнього: внаслідок емансипації він, як і всі повністю дієздатні громадяни, на свій розсуд набуває і здійснює належні йому права, розпоряджається доходами, отриманими в результаті трудової і підприємницької діяльності, здійснює всі необхідні юридичні дії і сам відповідає у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань і за заподіяння шкоди. В умовах ринкової економіки інститут емансипації сприяє набуттю неповнолітніми громадянами економічної самостійності, розвитку їх здібностей і навичок участі у трудовій та підприємницької діяльності.
4. Підприємницька діяльність громадян
Громадянин має право займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи з моменту державної реєстрації як індивідуального підприємця. Підприємницької визнається самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановленому законом порядку (абз. 3 п. 1 ст. 2 ЦК). Підприємницька діяльність без утворення юридичної особи припускає участь громадянина в різних договірних відносинах, вчинення ним юридичних дій, пов'язаних з виконанням договірних та інших зобов'язань, з пред'явленням претензій та позовів і т.д. Всі юридичні дії громадянин-підприємець здійснює від свого імені і на свій ризик. У випадках, коли у підприємницькій діяльності беруть участь особи, які володіють частковою дієздатністю, такі особи скоюють юридичні дії за згодою законних представників - батьків, усиновителів, піклувальника (див. абз. 1 п. 1 ст. 27 ЦК). У сільському господарстві підприємницька діяльність без утворення юридичної особи може здійснюватися у формі ведення селянського (фермерського) господарства (1). Таке господарство може складатися з однієї особи, яка є главою господарства і визнається індивідуальним підприємцем. Якщо в діяльності господарства беруть участь працездатні члени його сім'ї, інші родичі та інші особи, то вони підприємцями не є. В якості підприємця виступає тільки голова селянського (фермерського) господарства (п. 2 ст. 23 ЦК). --- (1) Діяльність з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції може також здійснюватися у формі особистого підсобного господарства.
Згідно ст. 1 Федерального закону від 11 червня 2003 р. N 74-ФЗ "Про селянське (фермерське) господарство" (1) селянське (фермерське) господарство являє собою об'єднання громадян, пов'язаних родинними відносинами, що мають у спільній власності майно і спільно здійснюють виробничу та іншу господарську діяльність, засновану на їх особистій участі. Селянське (фермерське) господарство здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, будучи неправосуб'ектние з точки зору цивільного права об'єднанням громадян. --- (1) СЗ РФ. 2003. N 24. Ст. 2249. Далі - Закон про СФГ.
Відповідно до ст. 3 Закону про СФГ членами селянського (фермерського) господарства можуть бути як подружжя, їх батьки, діти, брати, сестри, онуки, а також дідусі та бабусі кожного з подружжя, але не більше ніж з трьох сімей, так і громадяни, які не перебувають у спорідненості з главою фермерського господарства. Однак максимальна кількість таких громадян не може перевищувати п'яти чоловік. Отже, селянське (фермерське) господарство грунтується на членських відносинах. Цей висновок підтверджується аналізом ст. ст. 14 - 18 Закону про СФГ, в яких визначаються правила прийому нових членів та припинення членства в господарстві, права та обов'язки його членів, правовий стан голови господарства як особи, "діє в інтересах представленого ним фермерського господарства" (п. 2 ст. 16 Закону про СФГ). Згідно ст. 17 Закону про СФГ глава господарства без довіреності діє від імені селянського (фермерського) господарства, в тому числі представляє його інтереси і робить угоди, тобто виступає як її виконавчий орган. Разом з тим згідно зі ст. 4 Закону про СФГ, крім випадку, коли селянське (фермерське) господарство створене одним громадянином, для його утворення потрібно висновок угоди, яка свідчить про договірну природі господарства. Виходячи з аналізу п. 3 ст. 4 Закону про СФГ, угоду про створення селянського (фермерського) господарства являє собою різновид договору простого товариства, оскільки повинно містити, зокрема, відомості про визнання главою селянського (фермерського) господарства одного з членів цього господарства, його повноваження та порядок управління господарством, про порядок формування майна господарства, володіння, користування, розпорядження цим майном, про порядок прийняття в члени господарства та виходу з його членів, про порядок розподілу отриманих від діяльності господарства плодів, продукції та доходів і т.д. Угода підписується усіма членами селянського (фермерського) господарства, а зміни, що стосуються складу фермерського господарства, підлягають обов'язковому внесенню до нього. Важливо підкреслити, що ст. 4 Закону про СФГ прямо суперечить ст. 257 ЦК, яка встановлює режим спільної сумісної власності селянського (фермерського) господарства, якщо законом або договором між членами господарства не визначено інше. Загальновідомо, однак, що відносини спільної сумісної власності не можуть встановлюватися договором. Таким чином, ряд положень Закону про СФГ суперечить ЦК і згідно ст. 3 ЦК не підлягає застосуванню. Необхідною умовою участі громадянина у підприємницькій діяльності є державна реєстрація його в якості індивідуального підприємця або в якості глави селянського (фермерського) господарства, порядок здійснення якої визначається законом (1). Однак і тут Закон про СФГ вступає в протиріччя з нормами ЦК та Закону про державну реєстрацію, оскільки в ст. 5 прямо вказує, що селянське (фермерське) господарство вважається створеним з дня його державної реєстрації. --- (1) Див: главу VII.1 Федерального закону від 8 серпня 2001 р. N 129-ФЗ "Про державну реєстрацію юридичних осіб і індивідуальних підприємців" / / Відомості Верховної. 2001. N 33. Ст. 3431; 2003. N 26. Ст. 2565 (далі - Закон про державну реєстрацію).
Якщо громадянин здійснює підприємницьку діяльність без державної реєстрації, то до угод, які він здійснює, суд може застосувати положення, встановлені для підприємців. Зокрема, до нього застосовуються правила про відповідальність підприємця без провини за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань (п. 3 ст. 401 ЦК), про недопущення обмеження відповідальності перед споживачем (п. 2 ст. 400 ЦК) та інші норми, що регламентують підприємницьку діяльність.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Поняття і зміст дієздатності громадян (Фізичних осіб) " |
||
|
||