| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ПЕРЕДМОВА: ДИСКУРС ІДЕНТИЧНОСТІ СМУТНОГО ЧАСУ |
||
|
Як у приватному житті інстинкт і звичка послідовніше коливного розуму, так і в житті народної дію за переказами твердіше дії за розрахунком, політика пам'яті послідовніше політики міркувань. Самобутність сама піклується про себе. На кафедрі етнографії МГУ в 60-ті роки читав лекції Михайло Федорович Ні-стурх. Його книгу "Походження людини", подаровану мені зі зворушливою дарчим написом в день іспиту з фізичної антропології, як і фотографію нашого випуску того ж дня, я зберігаю як реліквії. Це пам'ять про світле часу, про Alma Mater, про талановитого, неординарному викладача. Незважаючи на свій тоді вже солідний вік, професор Нестурх залишався на рідкість чарівним і тонким, чуйним і уважним людиною. Блискучі, іскрометні лекції він чергував з фортепіанними концертами в Будинку культури МДУ, а в перервах між лекціями згадував свої головоломні досліди в мавпячому розпліднику і трюки у футбольних матчах, в яких йому довелося в молоді роки виступати проти збірної Англії. Зачаровані його особистістю, ми тоді ще не мали усталених понять про соціалізації та ідентифікації, про самоцінність і самототожності кожної людини. Ми просто впивалися багаторазової вірністю талановитої людини самому собі. І навряд чи тоді, в середині 60-х років, могла прийти в голову думка, що неординарна особистість найбільшого антрополога може стати хіба що моделлю для створення теорії полімерної ідентичності, одночасно поєднує в собі, як у випадку з Нестурх, приватні субідентічності: викладача, вченого, піаніста, спортсмена, галантного чоловіка, кумира прекрасної статі. Я згадав М.Ф. Нестурх не в той момент, коли моя доповідь про кризу і симбіозі ідентичності обговорювалося в 1996 р. в Нью-Йорку на семінарі в Колумбійському універсітете1. Семінар наочно показав, що взаємини російсько-українських ідентичностей зав'язалися в такій же тугий вузол, як змішання соціальних ролей, вервечки ідентичностей і множинність статусів, квапливо змінюють один одного відповідно з логікою перехідного часу, в якому опинилася Росія. В останньому десятилітті XX в. Герасимчука ще однієї яскравої особистості - професора Михайла Петровича Губогло. До його листів турецькою мовою, написаним арабікою в роки, коли я факультативно освоював турецьку мову в Інституті витті- Михайло Петрович Губогло - учасник XXV Міжнародного конгресу сходознавців (серпень 1960 р., Москва) і Михайло Миколайович Губогло - студент МДУ точних мов при МДУ, я також дбайливо ставлюся, зберігаючи пам'ять про талановитого тюрколог, внісши великий внесок у румунську і турецьку палеографію, який став кумиром сходознавчі молоді та Румунії, та Туреччини. Полімерна його ідентичності полягала в тому, що свій талант класичного сходознавця він віддав служінню науці двох країн - Румунії і Туреччини, а в симпатіях залишився вірним своїй Батьківщині - Бессарабії та Росії. Свою неординарну ідентичність він цілком міг би висловити невигадливій автоепіграммой сучасного гагаузької поета Петра Чеботаря: Я автор книг, статей, брошурок, Цінитель жінок, поліглот, Чуть-чуть румунів, трохи турків, А в цілому російська патріот2. Я згадав двох талановитих людей, які вражали сучасників своїми багатопрофільними ідентичностями, коли директор Інституту етнології та антропології РАН В.А. Тишков запропонував мені підготувати аналітичну доповідь про ідентичність молоді Росії, в тому числі про стан міжнаціональних відносин в молодіжному середовищі, і про формування соціального самопочуття учнівської молоді. Думка про серйозне вивчення ідентичності та ідентичностей остаточно дозріла в Белладжіо, в райському куточку Північної Італії на березі озера Комо, де я провів цілий місяць завдяки фінансовій підтримці Фонду Рокфеллера. Тим часом на зорі нового тисячоліття російська фундаментальна наука продовжує залишатися у винятково скрутному становищі. Проте в російській соціології можна вважати більш- менш усталеними межі предметної області ряду наук, які вивчають трансформаційні процеси та диспозиції ідентичностей в їх контексті. Для прояснення принципових завдань і напрямів реформ треба відповісти на питання, що саме трансформується? Відповідаючи на нього, Т.І. Заславська виділяє три головні сфери суспільного устрою, в тому числі (влада, власність, підвалини громадянського суспільства, права і свободи людини);, зрушення в якій слу жат надійним і суспільно значущим критерієм результативності реформ, і нарешті, суспільства, представлені структурно-функціональним складом домінуючих цінностей, потреб, мотивацій, цільових орієнтацій, норм і способів суспільного і повсякденного деятельності3. Багато галузей суспільствознавства, в тому числі що ставлять своєю метою вивчення соціально-політичного розвитку країни та національнокультурного розвитку її народів, випробували на собі повною мірою деструктивний вплив невдалого реформування, пов'язаного зі спробами форсованого переходу до ринкової економіки . Так, наприклад, асигнування на науку з федерального бюджету протягом п'яти пострадянських років з 1991 по 1996 р. реально скоротилися в шість разів, а середньомісячна заробітна плата - майже в три рази. У результаті відтоку вчених зі сфери науки і різкого падіння її престижу у молоді, чисельність зайнятих у науковій сфері за вказаний період скоротилася в два раза4. Незважаючи на її величезну затребуваність в пору горять етнічних конфліктів, не уникла цієї фатальної долі і етнологічна наука. На відміну від радянського періоду, коли наукова діяльність вважалася заняттям привілейованим і відносно добре фінансувалася, нинішній час характеризується значним скороченням обсягів фінансування, що створює немислиму ситуацію, коли проблеми реформування науки сполучені ні з підвищенням її ефективності, а з проблемою виживання кадрів і самозбереження активної частини наукового потенціалу Росії в порядку особистого ентузіазму. Не секрет, що колишній СРСР мав добре розвиненою системою підготовки наукових кадрів. І це було основою відтворення його науково-технічного потенціалу та збереження статусу великої держави XX в. Тривалий відтік молоді з наукової сфери привів до значного старіння кадрового складу російської науки. Ці процеси властиві і російської етнології, хоча пройшов у липні 1997 р. Конгрес етнологів і антропологів в м. Уфі, виявив перші незначні позитивні зрушення, що виразилися в деякому збільшенні активності молоді в роботі цілого ряду структурних підрозділів цього конгресса5. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ПЕРЕДМОВА: ДИСКУРС ІДЕНТИЧНОСТІ смутного часу " |
||
|
||