| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Розділ тринадцятий [Спосіб побудови визначень] |
||
|
Отже, яким чином суть [речі] представлена в [трьох] термінах [силогізму] і яким чином можливо чи ні доказ або визначення її, про це було сказано раніше До Тепер же ми скажемо про те, як потрібно знаходити те, що позначається в суті [речі]. З того, що завжди притаманне кожній окремій [речі], щось простягається на більше, не виходячи, проте, за межі роду. Кажу «простягається на більше», коли щось хоча і притаманне будь-якої [речі] як загальне, проте воно притаманне і другий [речі]. Наприклад, є щось властиве кожній трійці, але й не трійці, як, скажімо, суще притаманне трійці, але й не числу. Однак і непарне притаманне всякої трійці і тягнеться на більше, бо воно притаманне і п'ятірці, але не виходить за межі роду, бо п'ятірка є число і ніщо за межами чисел не непарній. Такого роду [властивості] слід, таким чином, брати до тих пір, поки не отримують їх якраз стільки, щоб кожне простягалося на більше, але щоб усі разом не сягали на більше, бо ця [сукупність-пость властивостей] необхідно є сутність [ речі]. Наприклад, всякої трійці притаманне число, непарне і в двоякому сенсі перше - і в тому сенсі, що вона нр вимірюється числом, і в тому сенсі, що вона не складається з чісел2. Отже, це вже є трійка: число непарне перше і саме зазначеним чином перший, Бо з цих же [властивостей] кожне окремо притаманне - перший два всім непарних числах, третій же властиве також і двійці, але всі разом - нічому дру-9вЬ того . Але оскільки вище ми показалі3, що те, що позначається в суті, є загальне (а загальне є необхідне), і так як відноситься до трійці (і до всього іншого, що береться таким же чином) приймається як [позначається] в суті, то трійку необхідно становлять ці [властивості]. А що вони є сутність трійки, ясно 5 верб наступного. Адже якби ця [сукупність властивостей] була [суттю] буття трійки, то було б необхідно, щоб вона була якимось родом - або мають, або не мають назви; але [такий рід] мав би сягати на більшу, а же не бути притаманним тільки трійці, бо має бути припущено, що рід такий, що в можливості він простягається на більше. Отже, якщо ця [сукупність-м ність] не притаманна нічому іншому, окрім тільки неподільних трійок, то вона [суть] буття трійки. Бо має бути припущено і те, що сутність, або [суть] буття, кожної [речі] є таке граничне вчиненні про неподільних [видах]. Тому якщо будь-яка інша [річ] вказуватиметься таким же чином, то воно точно так само буде [висловлювати її суть] буття. Коли досліджують яке-небудь ціле, рід треба де-is лити на першому неподільні по виду (наприклад, число - на трійку і двійку). Потім, спираючись на цей поділ, спробувати дати їх визначення (наприклад, прямої лінії, кола, прямого кута). Після цього слід встановити, що це за рід (наприклад, чи є це кількість або якість); потім розглянути відмінні властивості [роду] виходячи з перших загальних 20 [видам відмінностей]. Справді, властивості [роду], складеного з неподільних [ВИДІВ], стають очевидними з визначень [цих видів], тому що визначення і просте є початок їх всіх і тільки простим [видам] ці властивості притаманні самі по собі, іншим же - на підставі простих. Поділу ж по видовим 25 відмінностям корисні для такого способу дослідження. А якою мірою вони доводять, про це було сказано раніше 4. Корисні ж вони лише для того, щоб виводити укладення про суть [речі]. Могло б, правда, здатися, що [від ділення] немає ніякої [користі] і що можна відразу прийняти всі [властивості], як якби при-80 нимали з самого початку без поділу. Далі, тільки так можна нічого не пропустити з відноситься до суті [речі]. Справді, якщо взяти перший рід і потім будь-яка з нижчестоящих підрозділів, то не всі [відноситься до роду] підійде під таке [поділ]; наприклад, не кожна жива істота має цілісні або раздельноперие крила, а тільки жива істота, що має крила, бо лише до 97а останнього відноситься це розходження. Тим часом перша відмінність [роду] живої істоти є те, під що підходить будь-яка жива істота. І точно так само і стосовно всіх інших [пологів], все одно, чи знаходяться вони поза або всередині роду [живих істот], як, наприклад, [перша відмінність] птиці є те, під яке підходить будь-який птах, а риби - то , під яке підходить будь-яка риба. Отже, якщо поступати таким обра-5 зом, то будуть знати, що нічого не пропущено, інакше ж неминуче щось буде пропущено і залишиться невідомим. З іншого боку, для того щоб давати визначення і робити поділ аж ніяк не треба знати все, що є, хоча деякі ® стверджують, що неможливо зпать відмінності однієї [речі] від іншої, не знаючи кожної [іншої речі], а без [знання] відмінностей не можна знати кожну окрему [річ], бо з тим, ю від чого [дана річ] не відрізняється, вона тотожна, і те, від чого вона відрізняється, - інше порівняно з нею. Але, по-перше, це [твердження] ложно. Бо не через всякого відмінності є інше; справді, мно-го відмінностей притаманне [речам] одного і того ж виду, хоча ці отлічпя не стосуються їх сутності і не притаманні їм самі по собі. По-друге, якщо взяти противолежащие один одному [частини ділення] і відмінність і [прийняти], що все підпадає під ту пли іншу is [частина] і що шукане знаходиться в одній з них і [таким чином] знають його, то байдуже, чи знають або не знають, про що одним ще позначаються ці відмінності. Адже очевидно, що якщо, йдучи таким чином все далі, прийти до того, для чого вже немає жодної відмінності, то матимуть визначення сутності. Але включення всього [роду] в поділ, коли проти-20 лежать один одному [частини ділення] не мають нічого проміжного, пе є постулирование [почала], бо необхідно, щоб усі, [підлегле роду], знаходилося в тій чи іншій [частині ], якщо є [родове] відмінність. Але для того щоб шляхом ділення будувати визначення, потрібно намагатися досягти троякого: знайти ті [властивості], які позначаються в суті [обумовленою речі]; розташувати їх у такому порядку, щоб одне було на першому, [інше] - на другому місці; мати їх все. Перше з цих [умов] грунтується 25 на тому, що, подобпо того як про привхідними можна вивести висновок за допомогою силогізму, що воно притаманне, точно так само можна за допомогою роду побудувати [визначення]. Розташування ж [властивостей] буде належним, якщо беруть [спочатку] перший [властивість]. А першим буде те, яке випливає з усіх [інших], але з якого все [інші] не випливають, ЗЕ бо необхідно має бути щось таке. Якщо це перше знайдено, то треба рухатися до нижчестоящим тим же самим способом; другий буде тоді те, що для іншого є першим, а третім - перші для наступних. Справді, якщо виключити стоїть вище, то подальше буде першим для решти. Шукати ж при цьому слід, звертаючи увагу на подібне, тобто на нерозрізнене [по виду], і насамперед на тотожне в кожному, потім у свою чергу на інше, що хоч і належить до того ж роду, що і ті [речі], і саме воно одного і того ж to виду, але відрізняється від тих [речей] [по виду]. Якщо ж для цих речей взято те, що є у всіх них тотожного і точно так само і для інших [видів], то щодо тих і інших слід знову розглядати, чи немає у них чого-ге тотожного, поки не дійдуть до одного поняття. Воно-то і буде визначенням речі. Якщо ж доходять не до одного [поняття], а до двох або більше, то ясно, що шукане мало 15 б не одну суть, а декілька. Я маю на увазі, наприклад, якщо ми хочемо з'ясувати, що таке благородство, то слід у деяких благородних людей, яких ми знаємо, подивитися, що ж тотожного є у них всіх як благородних людей; наприклад, якщо Алківіад шляхетний або Ахілл і Аякс, то що ж тотожного у них всіх? Те, що вони не терплять безчестя, бо [через це] один почав війну, інший був охоплений бурхливим гнівом, третій позбавив себе життя. 20 Потім слід звернути увагу на інших [благородних], наприклад на Лисандра або Сократа. Якщо ж вони залишаються незворушними і в щасті і в нещасті, то, вловивши обидва [ознаки], я звертаю увагу на те, що є тотожного в незворушності при мінливості долі і нетерпимості до безчестя. Якщо ж у них немає нічого [тотожного], то було 25 б два роду благородства. -Яке ж визначення завжди загальне, бо врачеватель, [наприклад], пропонує не те, що цілюще для якого-небудь очі, а те, що цілюще для всякого очі або для певного виду очей. Але легше визна-ділити окреме, ніж загальне. Тому слід від окремого переходити до загального. Бо однойменне СКО-30 реї залишається непомітним в загальному, ніж у невиразні. І як у доказах необхідно виведення висновків, так і у визначеннях - ясність. А вона буде, якщо на підставі сказаного про каЯчдом окремо дається окремо визначення того, що відноситься до кожного роду. Наприклад, визначаючи подібне, беруть не всяке подібне, а подібне за кольором і обрисами; визначаючи «гостре»-гостре (високе) в зву-ке. І таким саме чином слід пдті далі до загального їм, намагаючись уникати однойменного. І якщо при міркуваннях не слід вдаватися до алегорій, то ясно, що не можна ні давати визначення за допомогою ііосказапій, ні давати визначення того, що виражено іносказаннями. Інакше було б пеобходімо при міркуваннях користуватися іносказаннями.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Розділ тринадцятий [Спосіб побудови визначень] " |
||
|
||