Пролонговані порушення вищих психічних функцій органічного генезу

Дослідження стійких порушень психічних функцій, які проявляються у віддаленому періоді дитячого розвитку (пролонговані порушення) і обумовлені органічними ураженнями мозку, що мали місце на ранніх стадіях онтогенезу, - одне із завдань клінічної нейропсихології дитячого віку.

Пошкодження мозку в період його дозрівання порушують не тільки психічні функції, а й саму динаміку розвитку мозку, змінюючи його потенційні можливості. Збиток від раннього пошкодження мозку можна виявити в подальшому у вигляді різних резидуальних станів (залишкових проявів порушення роботи нервової системи). Як зазначає Г. Є. Сухарєва, в клінічній картині резідуаль-

HbIx станів можна виділити синдром дефектного стану і сйндроми затриманого і порушеного розвитку. Перший з них відображає пряму шкоду, заподіяну хворобою, і проявляється або в вйде деградації всієї психічної діяльності (органічна деменція), або в переважному незворотному ураженні певної сфери психіки. Два інших відображають часткові або загальні порушення онтогенезу і проявляються у вигляді інфант * ілізма (затримок психічного розвитку) або олігофренії і психопатії (порушеного розвитку).

У класифікації В. В. Лебединського аномалій психічного розвитку ці порушення розглядаються як пошкоджене розвиток, затримане розвиток, недорозвинення і дісгармоніческое розвиток відповідно.

З усіх зазначених порушень тільки затримане розвиток розглядається як має тимчасовий, оборотний характер.

Мінімальна мозкова дисфункція. Для дефініції відхилень психічного розвитку дітей, які не мають розумової відсталості, глибоких порушень сенсорних систем, уражень нервової системи, але при цьому відстають у розвитку від однолітків, відчувають труднощі в навчанні, вітчизняні дефектологи і психологи найчастіше використовують термін «затримка психічного розвитку» (ЗПР). Передбачається, що у дітей з таким діагнозом була потенційна здатність до розвитку і навчання, але в силу певних причин вона не була реалізована, і це призвело до появи нових проблем у навчанні, поведінці, здоров'я.

Описуючи різні варіанти ЗПР, дослідники розглядають цілий набір різноманітних причин, що їх породжують: від пошкоджень і функціональної незрілості нервової системи до педагогічної занедбаності. В етіології порушень психічного розвитку відзначаються біологічні та середовищні фактори: спадкові, екологічні, патологія вагітності та пологів, черепно-мозкові травми і хвороби перших років життя, недоїдання, несприятливі соціальні та мікросоціальної впливу, педагогічна занедбаність, депривація, рухові і емоційні розлади і т. д.

Клінічні варіанти ЗПР розглядаються, як правило, з точки зору психоорганічного синдрому, так званого резідуальноорганіческого генезу, що має на увазі в якості причини ЗПР залишкові прояви органічного порушення роботи мозку.

Для пояснення причин відхилень у психічному розвитку при відсутності видимих органічних уражень використовується і інший термін - «мінімальна мозкова дисфункція» (ММД). Цей термін отримав широке поширення спочатку в зарубіжній психології, гДе ММД стала основою пояснення причин ряду розладів, пов'язаних з труднощами навчання і поведінки дітей. Пізніше він почав використовуватися і у вітчизняній психології для пояснення різних асстройств психічного розвитку.

В даний час ММД розглядаються як наслідки ранніх локальних ушкоджень головного мозку, які проявляються у віковій незрілості окремих вищих психічних функцій та їх дисгармонійний розвиток. Оскільки вищі психічні функції як складні функціональні системи не можуть бути локалізовані у вузьких зонах мозкової кори або в ізольованих клітинних групах, а повинні охоплювати складні системи спільно працюючих зон, вважається, що ММД можуть відображати ураження різних мозкових зон.

Термін «мінімальна мозкова дисфункція» був запропонований Е. Де-ноффом в 1959 р. для позначення порушень в роботі мозку, які призводять до появи симптомів, пов'язаних з труднощами навчання в школі, труднощами у дитини з контролем власної активності і поведінки в цілому. У різних країнах існує більше трьох десятків термінів, що позначають цей стан, але жоден з них не описує повністю всі порушення, наявні у таких дітей.

У 1969 р. в Національному інституті неврологічних захворювань і сліпоти в США були опубліковані роботи «Мінімальна мозкова дисфункція у дітей» та «Дисфункція процесів обробки інформації в ЦНС», в яких були висвітлені наукові аспекти проблеми. Г. Б. Леві вважає, що суть справи найкраще відображає термін «дисфункція процесу переробки інформації в центральній нервовій системі», проте термін «ММД» занадто широко зміцнився в практиці, щоб його змінювати.

Проблема вираженості неврологічних ознак привела до широкої дискусії щодо правомірності використання терміна «ММД». Якщо будь-які зміни в роботі мозку розглядати як результат його пошкодження, то немає необхідності використовувати термін «ММД». З іншого боку, можливість спонтанної компенсації та зникнення м'яких неврологічних ознак передбачає необхідність використання терміну «ММД» щодо тих мікронарушенності, які не роблять фатального впливу на розвиток в силу високої пластичності мозку і можливості перебудови його роботи.

Важливість розрізнення понять «ураження мозку» і «церебральна дисфункція» відзначає Л. М. Хортон. Поразка мозку - це патологічна зміна мозкової тканини. Нейродіагностичні методи, такі як позитронна емісійна томографія (ПЕТ), магнітний резонанс (МР), комп'ютерна томографія (КТ), ЕЕГ, можуть вказати на наявність ураження. Проте визначити патологію у фізіології мозку, яка не пов'язана зі структурними змінами, за допомогою цих методів важко. Таким чином, використання поняття дисфункції корисно, коли функціональні наслідки ураження мозку очевидні, а доказів явного ураження мозку немає.

Біологічні та середовищні фактори в психічному розвитку. На хід психічного розвитку, його темп, характер можуть впливати біологічні фактори, такі як морфофункціональні осо бенности нервової системи, характер дозрівання окремих структур ^ 0зга або можливі відхилення та порушення в їх дозріванні.

Наявність морфологічної, або функціональної, недостатності, що виникає внаслідок негативних впливів на мозок дитини в ранньому онтогенезі, може стати фактором ризику у виникненні різних порушень і відхилень у подальшому психічному розвитку дитини.

При неявно вираженою органічної патології важливу роль у нормальному психічному розвитку починають грати середовищні, зокрема соціальні, фактори, дія яких дозволяє нівелювати ризик неблагополучного психічного розвитку. До таких факторів відносять рівень освіти і соціальний стан батьків, сімейні відносини, емоційний комфорт дитини, стиль виховання і т.д.

Різне співвідношення біологічних і соціальних факторів формує різні варіанти відхилень у психічному розвитку при несприятливому вихідному фоні.

П. К. Анохін зазначав, що найменший дефект в одній з ланок функціональної системи при дозріванні призводить до зниження ефективності її роботи, адаптації. Органічне неблагополуччя стає перешкодою на шляху соціально-психологічної адаптації дитини і реалізується, по Л. С. Виготському, у зниженні соціальної позиції дитини в тих сферах його діяльності, які характерні для різних етапів його вікового розвитку.

Відсутність комфортних умов життя, спеціальної корекційної роботи приводить до вторинних порушень психічного розвитку, що виявляється в розвитку негативних особистісних установок.

На характер психічного розвитку впливає не тільки те, що відбувається зміна нормального функціонування нервової системи дитини, але і те, що в силу високої пластичності мозку формуються компенсаторні механізми. Виникають нові функціональні зв'язки, новоутворення, не характерні для нормального розвитку мозку. Робота змінених функціональних систем може також оповіді-тися на психічному розвитку у вигляді тих чи інших відхилень і змін. Особливо виразно такі відхилення виявляються в критичні періоди, коли відбувається зміна одних видів провідної Діяльності на інші. Це дозволяє виділити в психічному розвитку деякі специфічні зміни, характерні для певного віку.

Порушення в дитячому та підлітковому віці описуються в таких класифікаціях, як МКБ-10 (система Міжнародної класифікації всіх хвороб, 10-а версія, видавана Всесвітньою організацією охорони здоров'я) та DSM-IV (керівництво за статистикою і диагно-Стік психічних розладів, розроблене в 1996 р. Американської психіатричної асоціацією та орієнтоване на опис психічних розладів).

Зарубіжна клінічна психологія більшою мірою спирається на DSM-IV, де розлади дитячого і підліткового віку під. поділяються на дві підгрупи: порушення поведінки та порушення раз-розвитку. Порушення поведінки і розвитку в дійсності сильно перетинаються один з одним, тому такий розподіл до певної міри умовно. Так, до порушень розвитку належать поряд з іншими розлади навчення, дитячий аутизм, а до розладів поведінки - порушення уваги, активності, які будуть розглянуті нижче.

Інформація, релевантна " пролонговані порушення вищих психічних функцій органічного генезу "

1. Оцінка неврологічного стану
   випробовуваних має важливе допоміжне значення для експертної практики, оскільки дозволяє за допомогою методів неврологічного дослідження виявити ознаки органічного ураження центральної нервової системи, наслідком яких можуть бути органічні психічні розлади. Оскільки органічні психічні розлади є найпоширенішим видом психічної патології в дитячому і
   
2. I. Над-Органічна Еволюція
   § 1. Ми переходимо тепер до останньої з тих трьох видів Еволюції, які були вказані в «Основних Початках»: Неорганічна, Органічна і Над-Органічна. § 2. Над-Органічна Еволюція може відповідним чином бути відокремлена від органічної включенням до неї всіх тих процесів і продуктів, які припускають координовану діяльність багатьох індивідів § 3. Хоча агрегати,
   
3. Резюме за даними психологічного обстеження.
   Випробуваний виявляє ознаки відставання в психічному розвитку за типом психічного інфантилізму, який проявляється переважно в слабкості інтелектуальних (незрілість сприйняття, порушення уваги і операционального компонента мислення, а також критичності мислення; слабкість розвитку аналітико-синтетичних функцій, абстрагування ; бідність загальноінтелектуального багажу; незавершеність
   
4. Використання експертами неточних формулювань
   свідчить не тільки про їх недбалому відношенні до експертизи, але, що більш важливо, про нерозуміння експертами основних вимог закону , обов'язкових для встановлення вікової неосудності. Таких умов, крім неповнолітнього віку, два - наявність відставання в психічному розвитку і відсутність зв'язку цього відставання з психічним розладом. Як приклад наведемо висновок
   
5. Суб'єктивізм експертних висновків
   є природним наслідком того, що експерти не вважають за потрібне обгрунтовувати свої судження. Так, у висновку стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи при ПБ № 3 м. Новосибірська по кримінальній справі № 55935 сказано, що «випробуваний хронічним психічним захворюванням не страждає, виявляє ознаки органічного захворювання головного мозку з інтелектуальної
   
6. Теоретичне і практичне значення спеціальної психології
   Спеціальна психологія, базуючись на положеннях загальної психології, вносить свій внесок у розвиток цієї науки. Ще Л. С. Виготський писав, що «відхилення від нормального типу, патологічна зміна процесів розвитку представляє як би спеціально обладнаний природний експеримент, який виявляє і розкриває перед нами часто з приголомшливою силою справжню природу і будову даного нас
   
7. Опитувальники для скринінгу неврозів
   У цю групу методик включаються опитувальники, призначені для виявлення та орієнтовного синдромологического визначення неврозів. Ці досить численні опитувальники служать для попередньої, долікарської, діагностики неврозів. При їх складанні та апробації враховуються такі критерії, як ефективність, простота, надійність при диференціюванні здорових і хворих, відповідні
   
8. Теоретичні витоки спеціальної психології
     ... Систематична розробка проблем спеціальної психології пов'язана з ім'ям видатного радянського психолога Л. С. Виготського, який наприкінці 20-х років починав дослідження в цій області знань в Експериментально-дефектологічному інституті. Ідеї Л. С. Виготського, розвинені згодом його учнями, зробили великий вплив на формування спеціальної психології як науки. Виділення
   
9. § 1. Походження і розвиток вищих психічних функцій
     Фундамент сучасної вітчизняної вікової психології складають сформульовані Л.С. Виготським (1896-1934) принципові ідеї і система основних понять. У 1920 - 1930-х рр.. їм були розроблені основи культурно - історичної теорії розвитку психіки. Хоча Виготський не встиг створити завершеної теорії, але загальне розуміння психічного розвитку в дитинстві, що міститься в працях ученого, пізніше
   
10. Завдання психологічного вивчення
      Психологічне вивчення проводиться в загальному комплексі обстеження аномальних дітей фахівцями-дефектологами і психологами методами спеціальної психології. Результати психологічного вивчення найчастіше можуть з'явитися одним з основних критеріїв при діагностиці порушення в загальному комплексі медико-психолого-педагогічного дослідження. Завдання психологічного вивчення: - виявити і
    
11. Глава 14 ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ Гностичних І МОВНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
      Цільова психокорекційна робота, спрямована на формування гностичних і мовних функцій у дітей з аутизмом, має особливе значення в їх адаптації. Традиційно в основу програм з формування гностичних і мовних процесів у дітей з аутизмом закладається уявлення про провідних симптомокомплекс, що визначають структуру гностичних і мовних дефектів. Відповідно, складання
    
12. Р. І. Лалаева Дислексія і афективні порушення
      При дислексії часто відзначаються і різні афективні порушення (М. Рудінеско, М. Трела, Ж. Обрі, В. Хальгрен та ін.) При цьому стосовно дислексії розрізняють первинні та вторинні афективні порушення. В одних випадках афективні порушення, будучи первинними, розглядаються в якості фактора, що викликає дислексію. В інших випадках афективні порушення виникають у дитини у зв'язку з його
    
13. Загальні закономірності дефіцітарние розвитку психіки
      Психічні процеси, стани, властивості осіб з порушенням зору, слуху, мови, опорно-рухової системи володіють загальними типовими особливостями, які отримали дефіцитарності розвиток особистості (В.В. Ковальов, В.В. Лебединський та ін.) Аналіз літератури з цієї проблеми, результати власних досліджень (Государев Н.А., 2003) дозволяють виділити ряд послідовних
    
14. 2. Взаємодія біологічних і соціальних факторів Возз'єднання біологічних і соціальних факторів.
      Біологічне і соціальне в людині настільки міцно пов'язані, що розділяти ці дві лінії можна лише теоретично. Л.С.Виготський у своїй роботі, присвяченій історії розвитку вищих психічних функцій, писав: «Досить загальновідомо корінне і принципова відмінність історичного розвитку людства від біологічної еволюції тваринних видів ... ми можемо ... зробити абсолютно ясний і безперечний
    
15. Взаємозв'язок спеціальної психології з іншими науками
      Коло взаємодії спеціальної психології з іншими науками досить широкий. Так, психологічне вивчення нормальних і аномальних дітей в аспекті їх розвитку, розпочате ще Л. С. Виготським, зближує дитячу, педагогічну і спеціальну психологію, а вивчення загальних закономірностей розвитку нормальних і аномальних дітей обумовлює зв'язок спеціальної та загальної психології. Спеціальна психологія