Психологія пізнання судом обставин справи та прийняття судових рішень

Законне і обгрунтоване рішення суду залежить від встановлення істинності шуканих фактів. Основна особливість пізнавальної діяльності суду полягає в його опосередкованості: судове пізнання здійснюється за допомогою доказів ознак шуканих фактів. При конфліктному протиборстві сторін матеріальні ознаки фактів можуть спотворюватися, ховатися і навіть знищуватися. Завдання суду - реконструювати справжні події за наявним фактичному матеріалу.

Суд вишукує джерела доказової інформації, засоби встановлення достовірності і сили доказів. Шлях встановлення істини в суді лежить через отримання доказів (фактичних даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, отриманих та закріплених у матеріалах справи у встановленому законом порядку) та їх оцінку. При цьому враховуються законність джерел, засобів і прийомів отримання доказів, їх використання та їх належність - здатність докази обгрунтовувати, доводити або спростовувати яке-небудь обставину, підмет доведенню у справі.

Пізнати суттєві обставини справи - значить виокремити в цих обставинах юридично істотні його особливості. Об'єктивна істина, що досягається в цивільному процесі, є істиною конкретної - спірне взаємодію сторін оцінюється судом з позицій чинного закону.

Суд визначає предмет доказування по кожній справі, виявляє обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці обставини встановлюються шляхом процесуального доказування, тобто доведення допомогою застосування передбачених законом засобів і способів. Однак і при процесуальному доведенні виникає необхідність встановлення таких пізнавально-допоміжних фактів, які не входять до предмету доказування.

Отже, в цивільному (як і в кримінальному) судочинстві слід розрізняти факти-цілі і факти-засоби. Предметом же доказування є тільки факти-цілі. Таким чином, слід розрізняти обставини, що входять до предмету доказування, і обставини, істотні для встановлення істини у справі. Послідовність обставин, що підлягають доказуванню (структура предмета доказування), визначається законодавцем виходячи з правових наслідків делікту-

У психологічному плані дослідження істотних для справи обставин є особливим етапом у загальній структурі діяльності - етапом орієнтації в умовах діяльності.

Доведення в цивільному процесі - процес отримання адекватних уявлень про досліджуване явище, процес осягнення істини. Процес пізнання в судочинстві пов'язаний з встановленням достовірності відомостей про істотні для справи обставин. Достовірне знання - знання доведене, безперечне, емпірично підтверджене (достовірний - значить, гідний віри). Всі достовірні відомості перевірятися, це їх якість і використовується в судочинстві. Процес доказування і є не що інше, як надання істотним у правовому відношенні відомостями особливого їх якості - достовірності. Якщо пізнання може бути доведенням для себе, то встановлення достовірності - фактично підтверджене доказ для всіх. Основна псіхологогносеологіческая характеристика судової діяльності полягає в тому, що ця діяльність має пізнавально-Засвідчувальний характер.

У судочинстві мають місце дві форми доказування - безпосереднє, емпіричне (за допомогою безпосередньо сприймаються фактів) і опосередковане, розсудливе доведення (за допомогою правильних умовиводів). Доказом (в загальновживаним значенні) вважається обгрунтування небудь істини за допомогою інших безперечних істин.

Доказ в судочинстві не зводиться до суто інтелектуальної діяльності. Ця діяльність постійно взаємопов'язана з реальними практичними дей-ствиями людей, результатами їхньої поведінки. Пізнавальна діяльність у судочинстві вплетена в практичну діяльність. Робота думки тут постійно перевіряється емпіричними даними.

Внутрішнє переконання судді - його тверда впевненість у тому, що правильно визначено коло необхідних для вирішення справи фактів, що факти встановлені і незаперечно доведені.

Рішення суду повинно бути не тільки законним і обгрунтованим, але і справедливим.

Законність і справедливість - суміжні, але не ідентичні поняття. Законність передбачає общеобязательность права, неприпустимість свавілля. Справедливість - морально-психологічна характеристика судового рішення, його моральна бездоганність.

Почуття справедливості має завжди допомагати судам при вирішенні сумнівних випадків.

Суддя - слуга соціальної справедливості.

Ефективність правового регулювання значною мірою залежить не тільки від суми правових знань у суддів, але і від їх вольової спрямованості приймати відповідальні, справедливі і обгрунтовані рішення.

Інформація, релевантна " Психологія пізнання судом обставин справи та прийняття судових рішень "

1. Глава пя-тая. ПРИСТРІЙ ДЕРЖАВИ
   психологія, релігійна свідомість, культурне середовище, рівень ідеологізації та політизації суспільства, екологічні (географічні) фактори і багато іншого. Більш глибоко, ніж цього робилося на попередньому етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права, слід було б вивчати та юридичні характеристики форми правління: структуру, способи утворення і правове становище вищих органів
   
2. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
   психології тощо У попередніх розділах про походження дер-жави, права - вже зазначалося, що чим більше часовий діапазон теоретичного осмислення по-політико-правової дійсності, тим глибше проникає юридична думка в суть цієї дійсності. Одне теоретичне знання дає діапазон в 80 років, інше в 300 років, і вже зовсім марними і поверхневими виявляються спроби осмислити
   
3. Глава дев'ятнадцята. Правомірної поведінки, ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
   психологією. Теорія права в цій області багато в чому використовує сучасні напрацювання саме психології, особливо соціальної психології. Сучасний науковий рівень знання послідовно пов'язує мотиви поведінки з інтересами, визначаючи останні як об'єктивні чи суб'єктивні потреби і життєдіяльності суб'єктів права. Розрізняють особисті, громадські, державні, національні й інші
   
4. Глава двадцята. Правосвідомості та правової культури
   психологія. Правосвідомість і право: взаємодія. Правова культура. Правовий нігілізм. Правове виховання. Обговорення всіх попередніх тим свідчить: тільки тоді правотворча і право-стосовно діяльність стає ефективною, коли в цих процесах, поряд з потужними са-моорганізуюшіміся началами, пріоритетне місце займає і свідоме, організуюче творчест-во, розумна
   
5. 1.3. Особи, які здійснюють примирення (примиритель, посередник, медіатор)
   психологічного компонента примирення, коли "третя сторона намагається створити атмосферу довіри і співпраці, сприяючи переговорам". Тобто "conciliator", як і "mediator", полегшує перебіг переговорів між сторонами, сприяє їх умиротворення і 183 допомагає шукати точки дотику в позиціях сторін, але на відміну від другого перший не може пропонувати власного варіанту
   
6. Професор Московського університету Веніамін Петрович Грибанов (1921 - 1990) (короткий нарис життя і діяльності)
   психології, на встановлення контролю за мірою праці і споживання в соціалістичному суспільстві, на виховання учасників цивільного обороту в дусі вимог моральних принципів суспільства, що будує комунізм. Друга особливість ст. 5 Основ полягає в тому, що на відміну від ст. 1 ГК 1922 р., яка вживала термін призначення, в ній мова йде просто про цивільних прав. Як зазначив В. А.
   
7. Глава 16. Злочини проти життя і здоров'я
   психології називають сильні, швидко виникають і бурхливо протікають короткочасні емоційні стани - афекти відчаю, люті, жаху і т.д. У стані афекту відбувається деяке зниження здатності особи усвідомлювати скоєне їм і керувати своїми вчинками. Однак при цьому здатність особи контролювати свої дії не втрачається повністю (воно є осудним), а лише
   
8. Глава 24. Злочини проти громадської безпеки
   психологами та юристами. У чисто юридичному плані одним з найбільш дискусійних виявилося питання про кримінально-правовому понятті тероризму. Поняття загального складу тероризму неможливо сформулювати в силу найрізноманітніших його проявів. Саме тому російське кримінальне законодавство, передбачаючи в ст. 205 кримінальну відповідальність за тероризм (у його вузькому сенсі), виділяє
   
9. Психологія дебатів і судової промови
   психологічний аналіз особистості підсудного і потерпілого, характеристика їх стійких поведінкових особливостей, надзвичайність обставин, в умовах яких відбулося правопорушення. Судова мова не є відокремленим актом - вона повинна бути тісно пов'язана з результатами судового слідства. Тільки докази, отримані в судовому слідстві, можуть бути покладені в основу
   
10. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності у зв'язку з його вікової неосудністю і припинення кримінальної справи.
    Психологічну експертизу. Дійсно, цинічність, бездумність поведінки Д., явне порушення співвідношення цілей і засобів їх досягнення давали підстави припускати, що Д. відстає в психічному розвитку і тому не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і повною мірою керувати ними. Від кримінальної відповідальності Д. був звільнений. Рішення
    
11. § 1. Передумови кримінальної караності і елементи складу злочину
    пізнання злочину, як даного до пізнання конкретного злочинного діяння. У процесі встановлення передумов кримінальної караності, таким чином, здійснюється трансформація (перехід) ознак злочину (суспільна небезпека і протиправність) в елементи складу злочину, здійснюється перехід від абстрактного пізнання явищ, що входять в сферу права, до конкретного пізнання
    
12. § 7. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину
    психологічне ставлення суб'єкта до злочину. Л. 1970. С. 51-53. щих на мотоциклах з великою швидкістю по вулицях з інтенсивним рухом, враховуються службами ДАІ та міліції, що організують дозвілля підлітків і безпечні для оточуючих гонки на спеціальному полігоні під керівництвом фахівців-автогонщиків). Для правильної кваліфікації злочину велике значення має класифікація мотивів.
    
13. Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
    психологічний та соціологічний аналіз права, проведений Л. Петражицким, і навіть положення типового договору на оренду земельної ділянки, що укладається з переселенцем, розроблені за участі П. Столипіна, втратили своє значення? Звичайно, ні. Вважаю, що взагалі прийшов час саме в рамках вітчизняної теорії права розглянути правовий розвиток російського суспільства як історично