| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Вина |
||
|
Стаття 24. Форми вини
1. Вина - це психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Вина - необхідний ознака складу злочину і в цій якості розглядається в числі підстав кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 8). Вина є і принципом кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 5). У ч. 1 коментованої статті встановлюється, що вина можлива лише у двох формах - умислу і необережності. Подібність між умислом і необережністю полягає в тому, що те й інше є формою винного психічного ставлення до скоєного діяння і його наслідків. Їх відмінності - в специфічному змісті інтелектуального і вольового моментів, що утворюють умисну і необережну вину. 2. Вина у вчиненні злочину (як умисел, так і необережність) - об'єктивно існуюче поза свідомістю правоприменителя (судді, слідчого) явище. Вона входить в предмет доказування по кримінальній справі при виробництві попереднього розслідування і судового розгляду. Робиться це на основі оцінки встановлених у справі доказів. Кримінальний закон не випадково пов'язує кримінальну відповідальність не зі всяким психічним ставленням особи до вчиненого ним діяння і його наслідків, а лише з певним - у формі умислу або необережності. Саме ці форми психічного відносини виражають антисоціальна (в умисних злочинах) або зневажливе (в необережних злочинах) ставлення винного до інтересів (цінностям), що охороняються законом, тобто інтересам особистості, суспільства і держави. Тому вина є психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного дії чи бездіяльності та настали в результаті цього шкідливих наслідків, у якому проявляється його негативне ставлення до інтересів (цінностям), охоронюваним кримінальним законом від злочинних посягань. 3. Встановлення форми вини має важливе кримінально-правове значення. По-перше, виходячи з принципу винної відповідальності, вина служить отграничением злочинних діянь від незлочинним (відповідно до ч. 2 ст. 5 КК об'єктивне зобов'язання, тобто кримінальна відповідальність за невинне заподіяння шкоди, не допускається). По-друге, форма вини визначає кваліфікацію злочину, якщо законодавець диференціює відповідальність залежно від неї (наприклад, форми вини служать розмежувальних ознакою для проведення відмінності між умисним і необережним знищенням або пошкодженням майна - ст. 167, 168 КК). По-третє, форми вини враховуються при законодавчій категоризації злочинів, так як до злочинів невеликої, середньої тяжкості і тяжким можуть ставитися як умисні, так і необережні злочини, а злочинами особливої тяжкості можуть бути тільки умисні злочини (ст. 15 КК). Відмінність умисної вини від необережної враховується в ряді інших випадків реалізації кримінальної відповідальності і покарання (для визначення підстав кримінальної відповідальності за незакінчений злочин і співучасть у злочині, визначення рецидиву, скасування умовного засудження та умовно-дострокового звільнення та ін.) 4. Відносно одних злочинів законодавець прямо вказує на те, що вони можуть бути вчинені лише умисно. Наприклад, ст. 112 КК передбачає відповідальність за умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю. При конструюванні деяких складів злочинів законодавець не дає вказівки на форму вини. Наприклад, ч. 1 ст. 117 КК визначає катування як заподіяння фізичних або психічних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв чи іншими насильницькими діями без вказівки на форму вини. У цих випадках для встановлення форми вини необхідно керуватися ч. 2 ст. 24 КК. Відповідно до неї діяння, вчинене з необережності, визнається злочином тільки в тому випадку, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК РФ, тобто коли в статті Кримінального кодексу відповідний злочин іменується необережним. Наприклад, ст. 168 встановлює відповідальність за знищення або пошкодження майна з необережності. Таким чином, в тих випадках, коли диспозиція статті Особливої частини КК РФ не конкретизує форму провини, відповідний злочин може бути тільки умисним.
Стаття 25. Злочин, скоєний навмисне
1. У ст. 25 дається опис двох видів умислу - прямого і непрямого. 2. Прямий умисел характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість чи неминучість настання небезпечних наслідків і бажала їх настання. Непрямий умисел характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, не бажала, але свідомо допускало ці наслідки або ставився до них байдуже. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій (бездіяльності) і передбачення настання їх суспільно небезпечних наслідків утворює інтелектуальний елемент прямого і непрямого умислу. Бажання настання суспільно небезпечних наслідків і свідоме їх допущення або байдуже до них ставлення утворює вольовий елемент умислу. Кримінальний закон проводить відмінність між прямим і непрямим умислом як з інтелектуального, так і за вольовому елементу. 3. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій (бездіяльності) означає усвідомлення цієї громадської небезпеки в загальних рисах, в загальному вигляді. Наприклад, при пострілі в людину з вогнепальної зброї особа усвідомлює, що воно тим самим може заподіяти смерть потерпілому. І в цьому випадку зовсім не потрібно, щоб винний усвідомлював, яким конкретно чином його постріл може спричинити настання смерті: від попадання кулі в голову чи серце або від того, що потерпілий помре від крововтрати, викликаної пораненням в грудну клітку або черевну порожнину, і т . д. Законодавець не включив у зміст інтелектуального елемента умислу (як прямого, так і непрямого) усвідомлення протиправності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Особа, яка вчинила злочин, може і не знати, що відповідне діяння протиправно і карається. У цьому випадку кримінальне право виходить із загального принципу: "Незнання закону не звільняє від відповідальності" (в даному випадку - від кримінальної). Проте у ряді статей законодавець конструює склад злочину як порушення відповідних законодавчих чи інших нормативних актів, у зв'язку з чим відповідальність за умисне вчинення таких злочинів пов'язується з тим, чи було обличчя знайоме з відповідними нормативними актами, які воно порушило. У цих випадках інтелектуальний елемент умислу охоплює не тільки свідомість суспільної небезпеки вчинення діяння, а й свідомість їх протиправності (див., наприклад, ст. 169 КК). 4. Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння означає уявлення особи про шкоду, яку в результаті його дії або бездіяльності буде завдано інтересам (об'єктам), охоронюваним кримінальним законом від злочинних посягань. Передбачення має носити конкретний характер, тобто винний передбачає НЕ наслідки взагалі, а наслідки певного характеру і тяжкості (наприклад, передбачення смерті або тяжкості тілесних ушкоджень), наступаючі саме від вчиненого ним дії або бездіяльності. При передбаченні суспільно небезпечних наслідків винний усвідомлює (у загальних рисах) і розвиток причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) і наслідком, тобто він повинен усвідомлювати, що, наприклад, при скиданні з залізничного моста потерпілого останньому може бути заподіяна смерть (для кримінальної відповідальності за умисне вбивство байдуже, наступила смерть в даному випадку від того, що потерпілий потонув або розбився об металеві або бетонні опори моста). Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків носить різний характер: винний може передбачити як неминучість, так і можливість (ймовірність) настання цих наслідків. Для інтелектуального елемента прямого умислу характерне поєднання обох варіантів передбачення (хоча більш типовим є передбачення неминучості настання наслідків). Непрямому ж умислу притаманне лише передбачення можливості (ймовірності) настання злочинних наслідків. 5. Основна відмінність між прямим і непрямим умислом полягає в утриманні вольового елемента. Як вже зазначалося, при прямому умислі винний бажає настання передбачуваних нею суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. При цьому про бажання настання таких наслідків можна говорити тоді, коли суспільно небезпечні наслідки є кінцевою метою дій винного. У зв'язку з цим ті злочини, до складу яких в якості обов'язкової ознаки включається мета злочину, можуть бути вчинені лише з прямим умислом. При цьому бажання настання суспільно небезпечних наслідків буде зафіксовано і в тому випадку, коли суспільно небезпечний наслідок є не кінцевою, а проміжної метою, яка виступає в якості необхідного засобу досягнення кінцевої мети (як злочинної, так і неприступної), наприклад вбивство свідка скоєного ним злочину з метою приховати сліди цього злочину і уникнути тим самим кримінальної відповідальності. 6. 7. Законодавче визначення умислу, що дається в коментованій статті КК, розраховане лише на так звані злочини з матеріальним складом, тобто на ті, в об'єктивну сторону яких включається наступ злочинних наслідків, зазначених у диспозиції закону. Стосовно ж до злочинів з формальним складом, тобто до тих, об'єктивна сторона яких характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), умисел відрізняється усвідомленням суспільно небезпечного характеру своїх дій (бездіяльності) і бажанням їх вчинення. Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків у цьому випадку не потрібно, так як останні перебувають за межами складу злочину. Це означає, що злочини з матеріальним складом можуть бути вчинені як з прямим, так і з непрямим умислом, а злочини з формальним складом - лише з прямим умислом. 8. Стаття 25 КК дає визначення тільки прямого і непрямого умислу. Однак теорія кримінального права і судова практика розрізняють і інші види умислу. Так, у зв'язку з особливостями виникнення і формування умислу він ділиться на заздалегідь обдуманий і раптово виник. Заздалегідь обдуманий умисел виникає до вчинення злочину, коли особа попередньо обдумує засоби і способи вчинення злочину, може навіть скласти певний план його скоєння. Зазвичай заздалегідь обдуманий умисел свідчить про підвищену небезпеку злочину і особи, яка його вчинила. При раптово виникли умислом намір вчинити злочин виникає у особи несподівано, найчастіше у зв'язку з так само несподівано виникли приводом. За загальним правилом раптово виник умисел свідчить про меншу суспільної небезпеки скоєного і особи, яка вчинила злочин (хоча можливо і зворотне, наприклад, при вбивстві з хуліганських спонукань умисел на злочин може виникнути і раптово, по самому незначного приводу, що, звичайно, значно підвищує небезпеку вчиненого вбивства). 9. За ступенем своєї визначеності розрізняється також невизначений (неконкретізірованний) і визначений (конкретизований) умисел. Невизначений умисел характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає і бажає або свідомо допускає або байдуже ставиться до настання не якогось певного шкоди, а шкоди без точної конкретизації його обсягу. Наприклад, особа кидає в потерпілого камінь, передбачаючи і бажаючи або свідомо допускаючи або байдуже ставлячись до того, що може тим самим заподіяти йому смерть, тяжкі або, припустимо, менш тяжкі тілесні ушкодження (те ж саме може бути і у випадку нанесення потерпілому удару палицею по голові). У цих випадках вчинене кваліфікується, виходячи з фактично заподіяної шкоди. Це може бути обгрунтовано тим, що винний допускає можливість настання будь-якої шкоди. При певному намірі винний передбачає настання певного результату і бажає або свідомо допускає його настання (або ставиться до цього байдуже), тобто, наприклад, саме смерті, а не тілесного ушкодження.
Стаття 26. Злочин, вчинений з необережності
1. У ст. 26 дається юридичне визначення двох видів необережності як форми вини злочинного легковажності та злочинної недбалості. Законодавче визначення необережної форми вини (як і навмисного) пов'язується лише з вчиненням злочинів з матеріальним складом. 2. Так само, як і умисел, психічне ставлення винного до вчиненого характеризується при необережності інтелектуальним і вольовим елементами. Інтелектуальний елемент злочинного легковажності характеризується передбаченням можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), вольовий елемент - самовпевненим розрахунком на запобігання цих наслідків. 3. За законодавчої формулюванні зміст інтелектуального елемента злочинного легковажності майже збігається з таким при намірі (в обох випадках особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків). Насправді ж зміст цього передбачення інше. По-перше, при злочинній легковажність особа передбачає лише можливість настання суспільно небезпечних наслідків (при прямому намірі ще й неминучість). По-друге, і це головне, передбачення при злочинній легковажність носить абстрактний характер. Це означає, що особа передбачає, що від такого (подібного) діяння, яке вона вчиняє, взагалі (в принципі) можуть наступити такі-то наслідки. Однак у своєму конкретному випадку особа виключає настання таких наслідків і, отже, особисто для себе їх не передбачає. Таким чином, діючий із злочинним легковажністю не усвідомлює реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, в результаті злочинними наслідками. 4. Абстрактне передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння зв'язується при злочинній легковажність з самовпевненим розрахунком на їх запобігання. Цей розрахунок і ця надія повинні грунтуватися на реальних обставинах, які в принципі (взагалі) здатні запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків. До них відносяться дії і досвід самого винного, дії інших осіб, механізмів і т.д. Однак, незважаючи на все це, зазначений розрахунок виявляється самовпевненим (легковажним), так як дані обставини не змогли запобігти настанню злочинних наслідків, і вони все-таки настали. Типовим прикладом злочинної легковажності є психічне ставлення особи, керуючого механічним транспортним засобом, до порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспортних засобів і які настали в результаті цього наслідків (ст. 264 КК). Припустимо, що водій автомашини їде з перевищенням допустимої швидкості. При цьому він передбачає, що взагалі від перевищення швидкості можуть наступити злочинні наслідки, що в результаті такого перевищення він не зможе запобігти наїзду на потерпілого (пішохода) і, отже, заподіяння йому шкоди (як водій, він знає, що обмеження швидкості й існує для запобігання можливої шкоди). Проте особисто для себе водій зазвичай виключає настання такого результату, сподіваючись при цьому на власний досвід безаварійного водіння автомобіля ("їжджу 10 років, і нічого не траплялося"), справний технічний стан автомашини ("тільки тиждень, як з капітального ремонту") , хороше покриття дороги, суху погоду і т.д. і т.п. Однак у кінцевому ("роковому") випадку всі ці надії виявляються безпідставними: винний не зумів запобігти настання тяжких наслідків, скоїв наїзд на пішохода, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. Таким чином, різниця між умислом (непрямим) і злочинним легковажністю лежить як у сфері інтелектуального елемента (при злочинній легковажність передбачення носить абстрактний характер, а при намірі конкретний), так і в сфері вольового елемента (при легковажність особа самовпевнено розраховує на запобігання настання наслідків своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності), а при непрямому намірі свідомо допускає настання цих наслідків або байдуже ставиться до них). 5. Інтелектуальний елемент злочинної недбалості виражається в тому, що особа не передбачала можливість настання небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності). Вольовий елемент характеризується тим, що при необхідній уважності і передбачливості вона повинна була і могла їх передбачити. Останнє означає, що винний мав реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння, але не напряг психічні сили (можливості), волю, щоб перетворити зазначену реальну можливість у дійсність і запобігти наступ злочинного результату. 6. Обов'язок особи передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї дії або бездіяльності ("повинно бути") визначається на основі об'єктивного критерію злочинної недбалості. Застосовуючи цей критерій, судова практика виходить з свого усередненого розуміння ступеня передбачливості, притаманною особам певної професії, діяльності, належної заходи передбачливості, пропонованої до будь-якого ("середньому") людині в суспільстві. Об'єктивний критерій не враховує індивідуальні особливості психічних можливостей особи і в силу цього має допоміжне значення. 7. Вирішальним у справі визначення психічного ставлення у формі злочинної недбалості є суб'єктивний критерій ("могло передбачити"), що означає врахування індивідуальних психічних особливостей конкретного суб'єкта, що випливають з його життєвого досвіду, освіти, кваліфікації, стану психіки і здоров'я, а також з тієї конкретної обстановки, в якій діяло (не діяло) особа, яка допустила настання суспільно небезпечного наслідки.
Стаття 27. Відповідальність за злочин, вчинений з двома формами вини
1. Стаття, що констатує суб'єктивну сторону тих злочинів, по відношенню до складу яких необхідно встановлювати подвійну форму вини. Одну - по відношенню до досконалим особою суспільно небезпечних дій (бездіяльності). Другу - до настали в результаті цих дій (бездіяльності) суспільно небезпечних наслідків. Таке положення обмежується випадками, коли злочин, який утворює основний склад (без обтяжуючих обставин), може бути скоєно лише зумисне (з прямим або непрямим умислом), а психічне ставлення до настали наслідків, утворюючим кваліфікований (з обтяжуючими обставинами) склад того ж злочину, можливе тільки у формі необережності (легковажності або недбалості). Такими складами є злочини, передбачені, наприклад, ч. 4 ст. 111 або ч. 3 ст. 123 КК. У першому випадку мова йде про умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (прямий чи непрямий умисел) і до наступила в результаті цього смерті потерпілого (тільки необережність у вигляді легковажності або недбалості). У другому випадку вина встановлюється окремо по відношенню до незаконного виробництва аборту і до заподіяння в результаті цього смерті потерпілої або заподіяння тяжкої шкоди її здоров'ю. Психічне ставлення до дії (виробництва аборту) можливе лише у формі умислу (з урахуванням специфіки цього злочину - тільки прямого), а до смерті або заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потерпілої - у формі необережності (у вигляді як легковажності, так і недбалості). 2. Виділення злочинів з двома формами вини необхідно для кваліфікації злочинів, особливо для розмежування деяких суміжних складів. Так, встановлення подвійної форми вини в умисному спричиненні тяжкої шкоди здоров'ю, що призвело з необережності смерть потерпілого, дозволяє відмежувати цей склад злочину, з одного боку, від вбивства (ст. 105 КК), а з іншого - від складу заподіяння смерті з необережності (ст . 109 КК): особливість психічного ставлення до настання смерті потерпілого при вбивстві припускає тільки умисел, тоді як заподіяння смерті з необережності дозволяє зв'язати цю особливість з умислом стосовно до заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. 3. У деяких випадках злочин з подвійною формою вини необхідно оцінювати однозначно, тобто визначати, яким же злочином (за суб'єктивною стороні) воно є в цілому - умисним або необережним. Це потрібно, наприклад, для віднесення відповідного діяння до категорії особливо тяжких злочинів, якими відповідно до ч. 5 ст. 15 КК визнаються лише умисні злочини. У даному випадку для "перекладу" злочини з подвійною формою вини в розряд злочинів з однією формою вини за основу береться тільки психічне ставлення до скоєного особою суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), що утворює основний склад злочину (без обтяжуючих обставин). Відповідно до ст. 27 КК такі злочини (з подвійною формою вини) в цілому визнаються умисними, аналогічна "операція" для перекладу того чи іншого злочину з подвійною формою вини в "одновіновное" потрібно і в ряді інших випадків. Наприклад, для визначення рецидиву злочинів (ст. 18), для вирішення питання про визнання злочину незакінченим (ст. 29, 30), вчиненим у співучасті (ст. 32-35), для вирішення питання про скасування умовного засудження (ст. 74) , для скасування умовно-дострокового звільнення (ст. 70).
Стаття 28. Невинне заподіяння шкоди
1. Від будь-яких різновидів навмисного і необережної вини слід відрізняти так званий казус (випадок), тобто невинне заподіяння шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК діяння визнається вчиненим невинно, якщо особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності) або не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була або не могла їх передбачити. Від умислу казус відрізняється по інтелектуальному і вольовому моментам. При умислі (прямому і непрямому) особа усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності). При казус - не усвідомлює і за обставинами справи не може її усвідомлювати. При цьому відсутня (необхідне для умислу) передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Вольовий момент казусу відрізняється від умислу відсутністю як бажання, так і свідомого допущення настання суспільно небезпечних наслідків або байдужого до них відношення. Від необережності (законодавець проводить відмінність між нею і злочинною недбалістю) казус відрізняється за вольовому моменту. При казус особа не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була або не могла їх передбачити. Таким чином, казус (випадок) характеризується відсутністю або обох критеріїв злочинної недбалості (об'єктивного і суб'єктивного), або одного з них. Випадок (казус) на відміну від вини слід вважати не психічним ставленням (його не існує), а особливим психічним станом особи, що діє (або недіючого) в тій чи іншій обстановці, що виключає суспільну небезпеку, а значить, злочинність і караність вчиненого ним. Кримінальна відповідальність у цьому випадку не настає, тому що в діях (бездіяльності) особи, яка заподіяла суспільно небезпечні наслідки, відсутня вина. К. був засуджений за необережне вбивство Т., нібито вчинене ним при наступних обставинах. К. пізно ввечері, керуючи конем, запряженій в сани, в яких знаходилися крім нього його дружина і Т. рухався в напрямку моста через річку. Слідуючи по середині дороги, він допустив зіткнення з вантажною автомашиною. Сани потрапили під передню частину автомобіля, і Т. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РРФСР припинила провадження у справі за відсутністю складу злочину з тих мотивів, що К. не може нести відповідальність за необережне вбивство, оскільки мав місце нещасний випадок. Кінь була засліплена світлом фар зустрічної машини. Від переляку вона помчала галопом. К. намагався її притримувати, натягував віжки, але безрезультатно. При русі по мосту сани розкотилися, пішли по центру дороги, ближче до смуги зустрічного руху і боком вдарилися об зустрічну машину, потрапивши під її передню частину. К. і його дружину викинуло з саней, а Т. була смертельно травмована. Судова колегія Верховного Суду вказала, що з матеріалів справи видно, що К. не передбачав можливості переляку коні від засліплення фарами зустрічного автомобіля, появи на мосту другий автомашини, з якою відбулося зіткнення, і за обставинами справи не міг і не повинен був передбачати це. У зв'язку з цим К. не може нести відповідальність за необережне вбивство, оскільки мав місце нещасний випадок (постанови і визначення у кримінальних справах Верховного Суду РРФСР (1981-1988 рр..). М. 1989. С. 9-10). 2. У ч. 2 коментованої статті передбачається особливий різновид невинного заподіяння шкоди, коли особа, яка його допустила, хоча і передбачала можливість настання шкідливих наслідків, але не могло їх запобігти в результаті невідповідності його психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень. Це правило є розвиток принципу суб'єктивного зобов'язання, відповідно до якого особа, яка здійснює діяльність, пов'язану з екстремальними умовами і нервово-психічними перевантаженнями, може бути визнана винною тільки у випадку, якщо його суб'єктивні якості відповідали об'єктивним вимогам ситуації і воно передбачала суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), передбачала їх суспільно небезпечні наслідки або не передбачала, але могло за своїми суб'єктивно особистісним якостям їх передбачити і запобігти. Зазначена в ч. 2 ст. 28 різновид випадку як невинного заподіяння шкоди найчастіше пов'язана з екстремальними умовами і непомірними нервово-психічними навантаженнями, що випадають на те чи інше обличчя у сфері управління технікою. Це відноситься, наприклад, і до пілотів, що вилітають в рейс і не відпочив від попереднього, і до водіїв великовантажних автомашин, вимушеним з тих чи інших причин не одну добу проводити за кермом, і до авіа-та залізничним диспетчерам, також іноді працюють з величезною перевантаженням. У багатьох випадках ці особи, які допустили настання тих чи інших суспільно небезпечних наслідків, передбачали можливість їх настання, проте в силу зазначених вище причин не могли їх запобігти. 3. Сформульоване в ч. 2 ст. 28 правило не поширюється на ті випадки, коли суспільно небезпечні наслідки виникли з вини самого особи, пов'язані, наприклад, з приховуванням ним своїх психофізіологічних недоліків, що перешкоджають виконанню певного роду діяльності або професії, заняттям обманним шляхом відповідної посади, що вимагає спеціальних знань, навичок та підготовки , а також на випадки добровільного приведення себе в певний стан внаслідок прийняття алкоголю, наркотичних, психотропних чи інших сильнодіючих речовин.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Вина" |
||
|
||