Головна
Аксіологія / Аналітична філософія / Антична філософія / Антологія / Антропологія / Історія філософії / Історія філософії / Логіка / Метафізика / Світова філософія / Першоджерела з філософії / Проблеми філософії / Сучасна філософія / Соціальна філософія / Середньовічна філософія / Телеологія / Теорія еволюції / Філософія (підручник) / Філософія мистецтва / Філософія історії / Філософія кіно / Філософія науки / Філософія політики / Філософія різних країн і часів / Філософія самоорганізації / Філософи / Фундаментальна філософія / Хрестоматії з філософії / Езотерика
ГоловнаФілософіяПершоджерела з філософії → 
« Попередня Наступна »
Аристотель. Твори в 4-х томах. Том 2. Вид-во Думка, Москва; 687 стр., 1976 - перейти до змісту підручника

Розділ дванадцятий [Друга і третя мета софістів. Примус до помилкових і неправдоподібним твердженнями]

Про уявних спростуваннях вже сказано. Що стосується показу того, що [співрозмовник говорить] помилкове, і 10 приведення його мови до неправдоподібному (а саме це є друге намір софістики), то вони

вдаються найкраще, якщо, по-перше, якось [непомітно] вивідувати [у співрозмовника нуяшое] і [вміло] ставити запитання. А для досягнення цього придатні питання, не спрямовані на певний предмет. Адже ті, хто говорить навмання, швидше помиляються. A rots ворят навмання, коли не мають перед собою нічого певного. І коли ставлять багато питань, хоча б те, проти чого міркують, було чимось визначеним, і вимагають [від відповідального], щоб він висловив свою думку, цим створюють собі зручний випадок привести його до неправдоподібному або помилковому, і якщо спрошенний відповідає на небудь з цих питань ствердно чи негативно, - змусити його стверджувати те, проти чого є багато доводів. 20 Проте в даний час цим можна завдавати шкоди менше, ніж раніше. Бо [тепер відповідають] вимагають [вказати], яке відношення має питання до [положенному] спочатку. Основне [засіб], за допомогою якого можна домогтися того, щоб [співрозмовник стверджував] щось помилкове або неправдоподібне, - це але питати відразу щодо якого тези, а сказати, що запитують лише з бажання вчитися. Такий розгляд створює простір для нападок. 25 Для того щоб показати, що [співрозмовник стверджує] помилкове, мається [наступний] власне софістичний топ - змусити його стверджувати те, проти чого є безліч доводів. Це можна робити належним або неналежним чином, як було сказано раніше 1.

Далі, для того щоб [змусити співрозмовника] говорити не узгоджується із загальноприйнятим, слід 30 дивитися, якого роду [філософії] дотримується він, а потім питати про те, що дотримуються цього роду [філософії] говорять противно думку більшості. У кожній [філософії] є щось таке. Основне ж [засіб] тут - брати тези кожного роду [філософії] у вигляді посилок. Належне ж розкриття їх досягається доказом того, що неправдоподібне випливає не з доводу. 35 А саме цього якраз завжди бажає сперечається.

Далі, слід [приводити доводи] з [прихованих] бажань і відкрито висловлюваних думок. Адже не одне і те ж бажають і кажуть, а говорять самі прекрасні слова, бажають же лише те, що представля-ється вигідним; наприклад, говорять, що краще з честю померти, ніж жити в задоволеннях, або що жити У нужді І бідності, АЛЕ чесно краще, ніж ЖИТИ В бо-173а гатством, ноне благопристойно, а бажають саме зворотного.

Тому слід того, хто говорить згідно зі своїми бажаннями, змушувати висловлювати відкриті думки, а того, хто говорить у згоді з відкрито висловлюють думку, - сообразпо з його прихованими бажаннями. Бо і в тому і в іншому випадку оп змушений буде говорити не узгоджується із загальноприйнятим, адже йому доведеться затверджувати протилежне АБО 5 відкритим або прихованим мнепіям.

Найпоширеніший топ змусити говорити пе узгоджується із загальноприйнятим, який прімепяет Калликл у творі «Горгій» 2 і який все стародавні вважали вдалим, - це зіставляти те, що відповідно до природи, з встановленим, бо, кажуть , природа І встановлення протилежні одна одній, І 10 справедливість, [наприклад], хороша по встановленню, а відповідно до природи нехороша. Тому слід тому, хто говорить виходячи з приголосного з природою, заперечувати виходячи зі встановленого, а того, хто говорить виходячи зі встановленого, підводити до [доводам], що походить із приголосного з природою. Бо і в тому і в іншому випадку опи змушені будуть говорити не узгоджується із загальноприйнятим. Стародавні ж вважали, що згідне з природою істіпно, а більшості лю-дей правильним здається встановлене. Таким чином, ясно, що вони, так само як ті, хто тепер веде суперечку, намагалися або спростувати відповідає, илп змусити його говорити пе узгоджується із загальноприйнятим.

Деякі питання такі, що відповідь па них неправдоподібний в обох випадках, наприклад питання, 20 кого слід слухатися - мудрих чи батька, илп що слід робити - корисне або справедливе, або що краще - терпіти несправедливість або заподіювати шкоду [іншому] 3. Так от, слід змусити співрозмовника стверджувати те, що противно думку більшості і мудрих. А саме, якщо хтось говорить так, як ті, хто займається міркуваннями, то слід змусити його стверджувати те, що противно думку більшості, а якщо він говорить як більшість - те, що противно Мпепо мудрих. Кажуть адже останні, 25

що щасливий обов'язково справедливий, а для більшості неправдоподібно, щоб володар не був счастлівим4. Втім, доводити до такого роду неправдоподібного - це те ж саме, що змушувати говорити суперечить согласному з природою і встановленому, адже встановлене - це думка 80 більшості, а мудрі кажуть, виходячи з приголосного з природою і згідно істині.

Розділ тринадцятий

[Четверта мета софістів - примус до марнослів'я]

Не погодившись із загальноприйнятим слід, мабуть, домагатися виходячи з цих топів. Що стосується того, щоб змусити [співрозмовника] даремні слова, то ми вже сказали, що ми розуміємо під балаканиною Так от, всі наступні аргументи [софістів] мають своєю метою добитися цього. Якщо немає різниці чи називати ім'я або говорити промову, то «двойпое» і 85 «подвійне половини» - одне і те ж; якщо, стало бути, «подвійне» є «подвійне половини», то воно буде «подвійне половини половини». А якщо замість «подвійного» взяти «подвійне половини», то буде тричі сказано: «подвійне половини половини половини». Або питання: чи є потяг до задоволення? Але потяг є прагнення до задоволення; значить, влечу-40 ня є прагнення до задоволення до удовольствію2. 173ь Всі такі доводи стосуються співвіднесеного, коли не тільки пологи [речей], а й самі [речі] вказуються як соотнесенное і відносяться до одного і того ж. Наприклад, прагнення є прагнення до чогось, потяг - потяг до чогось, а подвійне є двой-б ве чогось, а саме подвійне половини. Такого роду доводи стосуються і [речей], які зовсім не співвіднесені між собою, але у визначенні яких додатково вказується те, стану, властивості і т. п. чого вони є, - те, що позначається про них; наприклад, непарне є число, має середіну3. Але є число непарне, значить, воно є число число, що має середи-10 ну. І якщо кирпате є увігнутість носа, а мається кирпатий ніс, то, значить, він є ніс ніс увігнутий 4.

Іноді [тільки] здається, що ці софізми змушують [співрозмовника даремні слова], хоча в дійсності вони цього не роблять, бо ще не запитують: подвійне, взяте саме по собі, чи означає воно теж саме, [що присовокупляют питаючий], або інше? Висновок же висловлюють відразу. Але зважаючи на те що ім'я - те ж, здається, що воно і означає одне й * 5 те ж.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Розділ дванадцятий [Друга і третя мета софістів. Примус до помилкових і неправдоподібним твердженнями] "
  1. Глава тридцятих * В
    другого * Див гл. 2-26. - 185. а Див гл. 27-30. - 185. 8 Див гл. 45. - 185. 4 Посилка становить більшу частину силогізму, ніж термін. - 185. ? У 25 b 32-35; 26 Ь 34-38; 28 а 10-14. - 186. Розділ тридцять третій * У 47 а 31-35. - 186, Глава тридцять четверта * У 39 а 14-19. - 188. Розділ тридцять п'ятий * ср «Метафізика», 1051 а 24-26. - 189. Глава тридцять
  2. Глава перша
    дванадцята 1 Середнє парного і середнє непарного не визначаються однаковим чином. Середнє непарного є одиниця, бо непарне завжди розкладається так: до + 1 + к, де к-натуральне число. - 488. 2 ср «Риторика», 1355 Ь 10; 1356 Ь 36. - 489. Глава тринадцята 1 ср «Метафізика» VII, 10, 11. - 490. 2 ср «Метафізика», 1043 а 4 - 9. - 492. 3 Див всі попередні топи в
  3. Глава перша
    дванадцята 1 Див 93 а 30-34, Ь 7. - 331. 2 В якому середній термін позначає не причину, а то, причиною чого вона є. - 331. 3 Не можна укладати від причини до того, причиною чого вона є. - 332. 4 СР «Фізика», 236 а 5-7. - 332. ? СР «Категорії», 5 а 23-32. - 332. 6 Див «Фізика» IV, 10-14 і VI. - 832. 1 Коли середній термін позначає не причину, а то,
  4. Глава перша
    другого 1 Див 102 а 11 - 13. - 498. 2 Т. е. недостатньо об'ємне збіг визначається і визначає. Необхідно, щоб визначальне виражало суть буття визначається. СР 139 а 32 - 34. - 498. 3 Ср 139 а 24 - 35. - 498. Глава третя 1 Див «Друга аналітика» II, 3 - 13. - 498. 2 ср «Друга аналітика», 93 b 29. - 498. 3 Діалектичне, але не аподиктичні
  5. Розділ двадцять третій
    другий 1 Див прим. 2 до гол. 21. - 810. 2 Див гл. 7. - 812. Розділ тридцять третій 1 До них Аристотель зараховує Протагора («Метафізика», 1009 а 6), Анаксагора (там же, 1009 а 27, Ь 25), Демокрита (там же, 1009 а 27, b 11, 15), Емпедокла (1009 b 15), Геракліта (1012 а 24, 34), Кратила (1010 а 12). - 813. 2 Див «Про душу» III, 4-7; «Нікомахова етика» VI, 3-5, 7. -
  6. Розділ сорок перша
    третя фігури. - 197. Глава сорок шоста 1 А іменпо Celarent, Cesare і Caniestres. - 201 * «Див 52 Ь 4-8. -
  7. Глава перша
    другий 1 Т. е. з [Б (х) я А = Б] не слід А (х). - 412. 2 Т. е. поділу на найближчі види. - 412. 8 З положення «те, що причетне роду, необхідно причетні-'але якого-небудь виду» (див. прим. 8 до гол. 4 кн. II) доказово стан: «якщо Б = A VJ BjW ... w Вк і - | BIf для всіх І, то з Б (х) випливає А (х) ». - 412. 4 «Непарне» є якість, а пе сущіость. Число ж - сутність.
  8. Глава перша
    голова Академії після Спевсиппа. СР 141 а 6; 152 а 7, 27. - 383. 4 СР «Перша апалітіка», 32 b 5-13; «Про тлумачення», 9. - 383. 5 Лродік Кеосскні (V ст. До н. Е..) - Старший софіст, творець синонимики. - 384. Глава сьома 1 А саме (1) (А р Б і А р = | Б), (2) (А р = 1 Б п Н Ар Б), (3) (А р Б і А р = 1 Б), (4) (= 1 А р Б і = 1 А р Б), (5) (А р Б і = 1 А р Б), (6) (А р = 1 Б і Н
  9. Глава дванадцята 1
    Оскільки вона є носій початку руху і зміни. -162. 2 Т. е. Ослі лішеппость не розглядати як якесь володіння, то здатність означатиме противолежащие один одному поняття володіння і лишенности . - 163. 3 Відбутися і не нроізойті. - 163. Глава тринадцята 1 У пероносном сенсі. - 165. Глава чотирнадцята 1 У даному контексті те й інше позначає не властивості
  10. Глава перша
    глава майже дословпо збігається з 3-й гол. кн. II «Фізики» (194 b 23 - 195 b 21). - 140. 2 Хороше самопочуття - мета, а заняття працею - початок руху. -146. 3 У більш широкому значенні, ніж матеріальний субстрат. -147. Глава третя 1 Наприклад, піфагорійці, платоппкп п Спевсіпп. -149. Глава четверта 1 Слід мати на увазі, що у давньогрецькому з цим терміном пов'язувалося
  11. Глава п'ята 1
    дванадцята * «Топіка» І, 5. - 558. * Див Платон, Горгій, 482 е. - 559. * Див Платон - Теєтет, 172 а; Держава, 339 е. - 559. 4 Див Платою. Горгій, 470 е. - 560. 1 Див 165 Ь 16. - 560. 2 Йдеться про іеноррентной заміні у фразі онределяемого визначальним. - 560. 9 Див прим. 1 до гл. 12 кн. VI «Топіки». - 560. 4 СР 181 Ь 38 - 182 а 6. - 560. Глава чотирнадцята
  12. Книга дванадцята (А)
    дванадцята
  13. Глава перша
    другий * Див 129 Ь5
  14. Глава друга
    дванадцята 1 У першому випадку маються на увазі, очевидно, «ті частини тіла живої істоти, які складаються просто з землі», на зразок кісток, жив і волосся, песпособних до відчуття (див. вище 410 а 30 - b 2, а також нижче 435 а 25-435 b 2), у другому - рослини, які позбавлені почуває «осереддя» і тому нездатні сприймати форми предметів без їх матерії (див. вище 424 а 32 - b 3). -
  15. 68 . Правове примус. Заходи правового примусу.
    примусу. Державний примус - державно-владний вплив державних органів та службових осіб на поведінку людей. Елементи ДП: 1) суб'єкти примусу - державний орган або посадова особа; 2 ) здійснення примусу - процес впливу державної влади; 3) об'єкт примусу - фізична особа або юридична особа, яка допустила протиправну дію.
  16. Глава перша
    дванадцята 1 ср «Друга аналітика», 76 b 16 - 21. - 526. 2 ср «Перша аналітика», 65 а 38 - b 3. - 526. 3 Див 162 а 10 - 12. - 526. 4 Т. е. роблять висновок чи корректпо. - 527. 5 Як діалектичного доводу. - 527. Глава тринадцята 1 Йдеться про petitio principii і petitio contrariorum. - 527. 3 Див «Перша аналітика», 41 b 11; 64 b 28; «Друга аналітика», 76 b 31. СР «Про
  17.  Глава десята 1
      дванадцята 1 ср 77 а 29-31 і «Мегафізпка», 1005 а 9-31. - 278. 2 І, стало бути, витягують силлогистическое висновок з двох стверджувальних посилок але відкидати модусу аа другої фігури. - 279. 3 Літературний персонаж. Аристотель, по всій ймовірності, має на увазі свого сучасника - комічного поета апа - 279. А саме коли бблипая посилка оборотна. - 279. 6
  18.  Глава двадцята 1
      другий 1 Див 36 а 40 - b 2. - 164. 2 Див 36 а 39 - Ь 2. - 165. 3 Див 36 а 34-39. - 165. 4 Див 32 а 29 - b 1. - 165. I Див 40 а 35-38. - 166. Розділ двадцять третій Див 29 Ь 1-25. - 166. 2 Див гл. 4-6. - 167. 3 Див «Початки Евкліда» X, 5 (а також коммент. 10, стр. 367), лема 27, і VII, 22 і 27. - 168. 4 Якщо н Р (Х) => р і ь Р (А), то f-р, де «р» - спочатку
  19.  Введення
      Глава I. Загальні положення про акціонерне товариство Глава II. Створення та ліквідація товариства Глава III. Акції. Права акціонерів Глава IV. Статутний капітал і активи товариства Глава V. Дивіденди товариства Глава VI. Реєстр акціонерів товариства Глава VII. Загальні збори акціонерів Глава VIII. Рада директорів (наглядова рада) та виконавчий орган товариства Глава IХ. Великі угоди Глава Х.