Герменевтика

гріти ХХ в. , в центрі уваги якого - проблеми розуміння та інтерпретації текстів, розкриття смислів, зробило певний вплив на розвиток методології не тільки гуманітарних, але і природничих наук.

Засновником герменевтики Нового часу вважають німецького філософа і теолога Фрідріха Шлейермахер (1768-1834), який заклав основи герменевтики як загальної теорії інтерпретації. Він розглядав герменевтику як метод всіх наук про дух (гуманітарних наук), доводячи, що за допомогою психологічного «вживання» можна проникнути у внутрішній світ авторів древніх текстів, будь-яких історичних діячів і на цій основі реконструювати історичні події, зрозуміти їх більш глибоко, ніж їх усвідомлювали самі учасники цих подій.

Пізніше, наприкінці ХІХ в., Філософська герменевтика розроблялася німецьким філософом Вільгельмом Дильтеем (1833-1911), який особливу увагу приділяв дослідженню сутності процесу розуміння. Останній він розглядав як «переживання» в сенсі схоплювання прихованих смислів людського існування на його історично переломних етапах. При цьому він теж вважав, що герменевтика - методологія гуманітарного пізнання: «Природу пояснюємо, а дух розуміємо». В особі Дільтея герменевтика з'єдналася з «філософією життя».

Однак тільки наприкінці ХХ в. все більш чітко усвідомлюється неправомірність протиставлення наук про дух і наук про природу, розуміння і пояснення. Тому до герменевтики як філософії розуміння звертаються філософи науки.

Найбільш відомі представники герменевтики - Ханс Георг Гадамер (1900-2002), Поль Рікер (р. 1913), Жак Лакан (1901-1981), Карл Отто Апель (р. 1922) і ін Чи не аналізуючи докладно всі аспекти герменевтики як філософського напрямку, відзначимо тільки ті з них, які мають значення для розвитку філософії науки.

Основу процесу пізнання завжди складає «попереднє розуміння», задане традицією, в рамках якої, на думку Гадамара, тільки й можна жити і мислити. Читає текст завжди має якийсь проект: навіть самий безпосередній сенс читається у світлі певних очікувань. Однак початковий проект не може не переглядатися в міру проникнення в текст. «Предпонимание» можна виправляти, коректувати, але звільнитися від нього повністю не можна (не існує реально «нульової точки відліку»). Тобто процес пізнання та історичного, і природничо не є абстрактно-байдужою констатацією все, що потрапляє в наше поле зору, як вважають позитивісти. Дослідник завжди підходить до досліджуваного предмета, тексту з точки зору заздалегідь заданою традицією, «забобонами» культурної традиції. І саме вони, а не раціонально-логічні моменти визначають сутність людського мислення, вважає Гадамер.

Він відхиляє традиційно негативне ставлення до забобону як до чогось, чого потрібно уникати, чого необхідно соромитися. Історичний аналіз цього поняття, пише він, показує, що тільки завдяки Просвітництва поняття забобону отримало звичне для нас негативне значення. Га-Дамер аналізує забобони як ідеї, вплетені в культурну традицію, здогадки, припущення. Він очищає їх від негативного елементу. Забобони необхідно не відкинути, а усвідомити, врахувати і позбутися тільки від негативних предрассудков124.

Зрозуміло, коли замість нашого власного судження з'являється авторитет, він стає джерелом забобонів у прямому сенсі слова. Але ж ніхто не може заперечувати, що авторитет у ряді випадків - надійне джерело істини. Цього не бажали бачити просвітителі, що спровокувало нігілізм у ставленні до авторитету як джерелу знань. Між традицією і розумом Х.Г. Гадамер не бачить абсолютного контрасту. Реставрація або створення все нових, начинених забобонами традицій, - це романтична (хоча в основі просвітницька) віра в коріння, перед силою яких розум повинен зберігати мовчання. Насправді ж традиція є не що інше, як момент свободи і самої історії. Сама міцна з традицій жевріє, і все ж вона потребує постійної культивації та адаптації.

Ідея «предпоніманія» висловлює у своєрідній формі переконання в соціокультурної детермінації будь-якого пізнання. Дійсно, горизонт розуміння завжди історично обумовлений і обмежений. Беспредпосилочного розуміння - незалежно від того, чи йде мова про вивчення історії або про вивчення природи, - є, по суті, фікцією. Грунтуючись на культурної пам'яті, інтерпретатор робить припущення. Лише подальший аналіз тексту і контексту покаже, наскільки вірний перший проект. Якщо текст чинить опір, народжується другий проект, і так до нескінченності, оскільки нескінченні можливості герменевтики.

Безперечно, у Гадамера є всі підстави стверджувати: людина, щоб зрозуміти те чи інше явище дійсного світу історії або витлумачити історичний документ («текст», за термінологією прихильників герменевтики), повинен володіти певного роду «історичним розумінням »,« предпоніманіе »; він повинен зрозуміти історичну ситуацію, в якій живе і діє, повинен усвідомити наявні в ньому самому« забобони », повинен прагнути зрозуміти історичні обставини, в яких розгорталися події минулого, тобто« вжитися »в« текст » , «відчувати» його і лише на цій основі витлумачувати, інтерпретувати, оцінювати історичні факти, події та процеси. Тобто до істини дослідник повинен йти, ведучи постійний «діалог» з «текстом», з навколишнім сьогоднішнім світом і світом історії.

За Гадамеру, справжнє розуміння є не тільки репродуктивним, але завжди продуктивним ставленням. Воно вимагає постійного врахування всіх історичних обставин, зближення і злиття «горизонтів» інтерпретатора і автора тексту. Тільки усвідомлення інтерпретатором власної історичної обумовленості, проникнення в історичну ситуацію, яка підлягає розумінню, вказує він, сприяє подоланню як його власної парті-кулярную, так і партикулярності тексту, призводить тлумача до утворення нового, більш загального, більш широкого, більш глибокого «горизонту» .

Для Гадамера текст перетворюється як у остаточну об'єктивну реальність. Він виявляється об'єктивно самостійним у відношенні як автора, так і його середовища та епохи. Завдання герменевтического дослідження вбачається тепер не у виявленні мислить свого часу підтекстів, а у виявленні різних можливих (у тому числі і раніше передбачуваних) інтерпретацій. Звідси випливає теза про принципову відкритості інтерпретації, яка, за Гадамеру, ніколи не може бути завершеною, а також про невіддільності розуміння тексту від саморозуміння інтерпретатора.

Направляє пізнання людини, формує його досвід, на думку Гадамера, мову. Буття є мова, тільки в мові відкривається людині істина буття. Гадамер фетишизує, абсолютизує мову. З його точки зору, саме мова, те, що в ньому висловлено, утворює світ, в якому ми живемо. Саме мова апріорі обумовлює і кордони, і спосіб розуміння нами власного світу і світу історії. Онтологізіруя мову, Гадамер надає процесу соціально-історичного розуміння трактування, якою по суті притаманне переплетення елементів і об'єктивного, і суб'єктивного ідеалізму. Оголошуючи сутністю мови гру, він у грі бачить також і основу, і суть пізнання і розуміння історії. Саме в грі, швидше за все досягається естетично-незацікавлена насолоду, а отже, і пізнання. Тому, вважає Гадамер, чим ближче наше розуміння до гри, тим воно справжнє. Конкретизуючи суть гри, Гадамер звертається до поняття так званого "герменевтичного кола". Він вважає, що саме коло розкриває розуміння як гру між інтерпретатором і історичним текстом, традицією.

9 Так званий герменевтичний коло центральний методологи! чний принцип герменевтики: для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин вже необхідно мати уявлення про сенс цілого.

Наприклад, слово може бути зрозуміле тільки в контексті фрази, фраза - тільки в контексті абзацу або сторінки, а остання - лише в контексті твору в цілому, розуміння якого, в свою чергу, неможливо без розуміння до цього його частин. З точки зору герменевтики, завдання полягає не в тому, щоб розімкнути це коло, а увійти до нього. Мовна традиція, в якій вкорінений пізнає суб'єкт, становить одночасно і предмет пізнання, і його основу: людина повинна зрозуміти те, всередині чого він сам перебуває. «Той, хто хоче зрозуміти текст, постійно здійснює накидання сенсу. Як тільки в тексті починає прояснюватися якийсь сенс, він робить попередній начерк сенсу всього тексту в цілому. Але цей перший сенс прояснюється в свою чергу лише тому, що ми з самого початку читаємо текст, очікуючи знайти в ньому той чи інший певний сенс »125.

У філософії науки герменевтичний коло розробляється як взаємозумовленість теорії і факту: факти, на яких будується теорія, завжди концептуально навантажені, їх відбір та інтерпретації зумовлені тією самою теорією, яку вони повинні обгрунтувати.

Проблеми, які аналізує герменевтика, реальні, дійсно існують. Нею багато зроблено для прояснення феномену розуміння.

Філософської герменевтикою в строгому сенсі слова може бути названа концепція Поля Рікера (р. 1913), який розробляє її гносеологічний аспект, відсунутий на другий план Гадамером. Рікер прагне вивести «епістемологічні слідства» з хайдеггеровской онтології розуміння і тим самим показати значимість герменевтики для теорії пізнання. Будь-яке розуміння, за Рікер, опосередковано знаками і символами (пізніше в цей ряд включаються «тексти»). Розуміння і пояснення не протилежні один одному, а взаємозалежні.

Інша важлива риса герменевтической філософії Рікера - увага до методологічної функції герменевтики. Умови можливості розуміння можуть бути, за Рікер, експліковані на трьох рівнях - семантичному, рефлексивному, екзистенційному.

Семантичний рівень - дослідження значень знаково-символічних утворень за допомогою таких навчань, як психоаналіз (званий Рікером «семантикою бажання»), «філософія значення» Вітгенштейна і його послідовників, екзегетика Бультмана і його школи. Оскільки розуміння багатозначних висловлювань є одночасно і момент саморозуміння, остільки воно потребує розробки на рефлексивному рівні. Але рефлектирующий суб'єкт не є чистим Еgо - задовго до свого самополаганія в акті рефлексії він вже покладений як екзистує; «онтологія» розуміння з самого початку вбудована в його «методологію». За конфліктом інтерпретацій криється відмінність способів екзистенції. Тому єдиною і єдиною теорії інтерпретації бути не може.

Разом з тим Рікер критикує Гадамера за відрив «істини» від «методу» і відмова обговорювати питання про коректність інтерпретації. Те, що Рікер називає філософської герменевтикою, - це критичний аналіз усіх можливих методів інтерпретації - від психоаналізу і структуралізму - до релігійної феноменології.

Рекомендована література: 1.

Башляр Г. Новий раціоналізм. - М., 1987. 2.

Герменевтика: історія та сучасність. - М., 1985. 3.

Гуссерль Е. Криза європейського людства і філософія / / Питання філософії. - 1986. - № 3. 4.

Гуссерль Е. Криза європейської науки і трансцендентальна феноменологія / / Питання філософії. - 1992 - № 7. 5.

Історія науки в контексті культури. (Ред. П.П. Гайденко). - М., 1990. 6.

Койре А. Нариси історії філософської думки. Про вплив філософських концепцій на розвиток наукових теорій. - М., 1985. 7.

 Матеріалістична діалектика і шляхи розвитку природознавства. - Л., 1987. 8.

 Мигдал А.Б. Фізика і філософія / / Питання філософії. - 1990. - № 1. 9.

 Михайлов А.А. Сучасна філософська герменевтика. - Мінськ, 1984. 10.

 Порус В.Н. Тенденції розвитку загальної методології та філософії науки. / / Питання філософії. - 1988. - № 6. 11.

 Рорті Р. Філософія і дзеркало природи. - Новосибірськ. 1991. 12.

 Сучасна західна філософія. - М., 1991. (Словник довідник). 13.

 Уайтхед А.Н. Вибрані роботи з філософії. - М., 1990. 14.

 Феноменологія в сучасному світі. - Рига, 1991. 15.

 Філософські проблеми природознавства. - М., 1985. (Уч. посібник). 16.

 Філософський енциклопедичний словник. - М., 1986. 

 Контрольні питання: 1.

 Охарактеризуйте особливості неопозитивистской філософії. 2.

 Що зумовило криза неопозитивізму і виникнення постпозитив- 

 візма? 3.

 У чому полягають особливості «нового раціоналізму» Г. Башляр? 4.

 Дайте характеристику структуралізму і постструктуралізму. 5.

 Охарактеризуйте особливості філософії процесу А.Н. Уайтхеда. 6.

 У чому полягають особливості феноменології Е. Гуссерля? 7.

 Які проблеми наукового пізнання і як вирішує герменевтика? 

 Інформація, релевантна "Герменевтика"

1. Гадамер Х.-Г.. Істина і метод: Основи філос. герменевтики: Пер. з нім. / Заг. ред. і вступ. ст. Б. Н. Безсонова. - М.: Прогресс.-704 с,, 1988
   
   
2.  2. Слідства для естетики і герменевтики
     герменевтики
   
3. \. Історична преамбула 1. Сумнівність романтичної герменевтики та її застосування до історичної науки а) сутнісні МЕТАМОРФОЗА герменевтики ПРИ ПЕРЕХОДІ ВІД ПРОСВІТИ до романтизму
     герменевтики. Вінцем її розвитку має вважатися в такому випадку не звільнення історичного розуміння від усіх догматичних предвзятостей. Та й виникнення герменевтики вже неможливо буде розглядати в тому аспекті, в якому його слідом за Шлейер-Махером зобразив Дільтей. Мова йде скоріше про те, щоб знову пройти прокладений Дильтеем шлях, маючи на увазі інші цілі але порівняно з тими, що
   
4.  Частина третя Онтологічний поворот герменевтики на дороговказною нитки мови
     герменевтики на дороговказною нитки
   
5. Герменевтика
     герменевтики було передати неосвіченим сенс пророцтва. Поступово герменевтика проникла в область людських наук і філософії. ЦЬОМУ ПОТРІБНО НАВЧИТИСЯ а-Герменевтика як техніка прочитання Спочатку герменевтика була філологічною дисципліною, тобто технікою прочитання, спрямованої на розуміння класичних античних творів (Гомер) і релігійних текстів (Біблія).
   
6. ВІД ТЛУМАЧЕННЯ (Екзегези) До існуючих
     герменевтики Завданням християнської герменевтики є відновлення сенсу, прихованого в Біблії. Ще в Середні століття розрізняли чотири рівня значення, тлумачення яких має дозволити досягти істинного розуміння божественного послання: - сенс буквальний, або сенс історичний, який записує перше значення слів і встановлює фактичні дані; - сенс алегоричний,
   
7. Програма конференції
     герменевтики Дільтея В.І.Молчанов (Москва) Дільтей і Гуссерль. Суперечка про проблему общезначимости пізнанні Четверте засідання: Дільтей і філософія в Росії І. А. Чу барів (Москва) Дільтей і Шпет. Парадокси інтерпретації. Н.С. Плотніков (Бохум) «Живе знання». Ідея конкретного пізнання у С. Франка та В. Дільтея В. В. Бібіхін (Москва) Російська філософія життя. Дільтей і Толстой. Заключна
   
8. 2. Позитивізм
     герменевтика. Вона виникла в останній чверті XX століття. Її представниками є Г. Гадамер, Е. Бетті, П. Рікер, Д. Ват-Тімо і ін Основи теорії розуміння, що отримала згодом назву герменевтики, заклав ще Ф. Шлейермахер (1768-1834), а потім на рубежі XIX-XX століть В. Дільтей (1833-1911). Герменевтика виступила своєрідним протестом проти шкіл і концепцій у зарубіжній філософії з
   
9. VII. У пошуках нової ідентичності
     герменевтики (П. Бергер, Т. Лакман), соціалістичного і культурологічного фемінізму (ЕДжаггер, Дж. Ловендускі). Відзначається, що нинішній комунітаризм більш консервативний і менш схильний до соціалістичних намірам. Розрізняють два види комунітаризму. Ціннісний комунітаризм обгрунтовує політику через моральну теорію, в центрі якої лежить ідея блага. Це напрям представляють
   
10. Додаткова література: 1.
      герменевтика. - М.: Лабіринт, 1991. 5. Василькова В.В. Порядок і хаос у розвитку соціальних систем. Синергетика і теорія соціальної амоорганизацией. - СПб., 1999. 6. Вернадський В.І. Наукова думка як планетарне явище. - М.: Наука, 1990. 7. Душков Б. А. Основи етнопсихології та ноопсіхосоціологіі. М., 2001. 8. Душков Б.А. Психологія і соціологія мікрокосмос (людина, група,
    
11. а) герменевтически ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ
      герменевтиці, цілком і повністю забутою історичним самосвідомістю послеромантіческого наукоучения, проблема застосування ще займала своє систематичне місце. Визнаним вважалося членування на subtilitas intelligendi, розуміння, і subtilitas explicandi, тлумачення; в пієтизмі (наприклад, у І. І. Рамбаха) до цих двох моментів додається третій: subtilitas applicandi, застосування. З цих трьох
    
12. Мова науки
      герменевтика.
    
13. Післямова
      герменевтику. Особливо його роботи: «Trait? de l'Argumentation », написану спільно з Л. Ольбрехт-тітек, і нещодавно опубліковану роботу« Le Champ de Г Argumentation »(обидві вийшли у видавництві Брюссельського університету). 22 Див мою роботу: «? Ber die M? Glichkeit einer philosophischen Ethik». - In: Kleine Schriften, Bd. I, S. 179 ff. ~ 3 Див: «Hermeneutik und Ideologiekritik»,
    
14. Контрольні питання для СРС 1.
      У чому висловився евдемонізм етики Л.Фейербаха? 2. Чому Л.Фейербах називав свою філософію антропологією? 3. Який основний недолік попередньої форми матеріалізму за К.Марксом? 4. Сформулюйте відмінності у трактуванні діалектики і її законів у філософії Гегеля і в діалектичний матеріалізм. 5. Що означає принцип первинності суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості?
    
15. СУЧАСНА ЗАХІДНА ФІЛОСОФІЯ
      герменевтика, філософія життя, філософія мови, критичний раціоналізм, спіритуалізм, персоналізм, інтуїтивізм, неосхоластика нової теології, філософія марксизму в XX столітті, Франкфуртська школа, психоаналіз, структуралізм, філософія науки, а також неоконфуцианство, синтоїзм, філософія світових релігій, філософія йоги, етнофілософія, філософія негритюда, логіка небуття і ін Частина з цих шкіл і
    
16. Рекомендована література 1.
      герменевтики. -М.: 1990. 34. Психоаналіз і науки про людину. - М., 1996. 35. Сидоров І.М. Філософія дії в США: від Емерсона до Дьюї. - Л.: 1989. 36. Сучасна аналітична філософія. - М.: 1988 - 1991. Вип. 1