Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Омельченко О.А.. Загальна історія держави і права: Підручник у 2 т. Видання третє, виправлене. Т. 1-М.: ТОН - стожища. - 528 с, 2000 - перейти до змісту підручника

Державна адміністрація.

Зміцнення королівської влади супроводжувалося формуванням нових принципів державного управління: всі влади, всі рішення залежать тільки від короля, але король не управляє один - існують державні справи і посади. До XIV в. більшість колишніх доменіальних і палацових чинів та посад втратили своє значення. На їх місце виникли нові. Багато з них були якісно іншими: призначення вироблялося королем або спеціальними асамблеями довічно. Ці посади стали складати як би новий рід феодального пожалування, пізніше - дійсно переданого у спадок. Так почала формуватися особлива прошарок - «дворянство мантії» (тобто одержували дворянство не по військовій, а по цивільній службі).

Єдиний з колишньої епохи, хто зберіг свій статус, був канцлер (посада відновлена ??в 1316 р.). Значення його навіть зросла. Канцлеру підпорядковувалася королівська канцелярія, він був хранителем друку, всі королівські акти удостоверялись ім. На канцлера було покладено обов'язок стежити за відповідністю наказів і розпоряджень ордонанси, тільки після контролю він міг поставити королівську печатку. Канцлер представляв корону в Генеральних штатах, в дипломатичні зносини. Як і раніше він залишався главою коронної юстиції, призначав суддів, керував порадами феодалів.

У центральній адміністрації з'явилися і зовсім нові посади за новими загальнодержавними функціями. Для управління фінансами створені були чини державних скарбників (для звичайних справ) і генералів фінансів (для екстраординарних зборів). У королівській канцелярії з кінця XIII в.

З'являються посади таємних секретарів, або секретарів-нотаріусів, які вели справи Королівської ради. Троє з них стали навіть особливо призначеними фахівцями - правителями справ Ради. Для забезпечення таємниці справ на початку XV в. четверо секретарів спеціально були приставлені до фінансових рішень. Наприкінці XV в. вони отримали право особисто представляти документи на підпис королю, а один (секретар руки) - навіть підписував за монарха, наслідуючи його почерку. Це був початок нової міністерської адміністрації.

Основним органом прийняття державно-політичних рішень стала Рада короля (збереглася Королівська курія після виділення з неї парламенту). Рада не був постійним за складом, в нього закликали королівських адміністраторів, прелатів, міську знать. Після кризи 1314 знати домоглася права бути присутнім в Раді. У 1316 р. Рада став Великим радою, в якому разом з легістами засідали 24 представника світської і духовної знаті. Решту призначали особливі комісії, і вони носили звання радників короля. Збирався Рада раз на місяць. Однак з початку XV в. король переключив Рада переважно на розбір справ королівської юрисдикції. З часом політичне значення його впало (для вираження вимог станів і знаті були Генеральні штати). У 1497 р. Рада остаточно був зроблений установою юстиції та складався з чиновників. Поряд з Великим радою при дворі оформився Таємна рада короля, куди запрошувалися виключно за королівським бажанням.

У місцевому управлінні колишні посадові особи (прево і бальї) втратили до XIV ст.

Своє значення, свої фінансові повноваження, а потім і адміністративні; вони стали тільки королівськими керуючими в доменіальних володіннях, а в силу цього залишилися і суддями. З кінця XIV в. бальї отримали право призначати собі заступників (лейтенантів). З 1498 лейтенанти стали призначатися безпосередньо королем і витіснили бальї з адміністрації.

З XIV в. виник і новий чин «генеральних заступників» (лейтенантів) - майже завжди зі знаті або принців крові. Вони робилися хіба представниками всіх прав короля в тій чи іншій місцевості з правами помилування, видання указів, призначення податей. У XV в. число генерал-лейтенантів зросла, майже у всіх прикордонних провінціях до них перейшло місцеве управління. Права дещо скоротилися. Але в цілому вони стали представниками нової централізованої адміністрації. До початку XVI в. стабільно існувало 11 таких нових «губернаторств».

В окремих областях Франції існували також (чітко - з середини XIV в.) Місцеві станові представництва, подібні Генеральним штатам. Називалися вони скрізь по-різному: Рада, Парламент, Люди станів. До середини XV в. закріпилося загальне позначення: Штати провінцій. Склад був різний, проте обов'язково були присутні духовенство, дворянство і міста (селяни ніде не допускалися). Штати скликалися зазвичай для вислуховування думок з фінансових питань. Вибори в них не практикувалися, і вони залишалися інститутом місцевого феодалізму. З середини XV в. корона повела боротьбу за їх ліквідацію.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Державна адміністрація. "
  1. 49. Особен. і роль місцевого самоуправл.і його органів у мех-ме гос-ва.
    Державного управління. Головними ознаками органів цього управління є їх виборність і порівняльна самостійність у керівництві справами місцевого значення Органи місцевого управління складають елемент дер-ної організації. Однак серед органів держави на місцях вони не займають верховного положення, оскільки багато функцій управління територіями вилучені з їх ведення,
  2. 7. Джерела адміністративного права.
    Державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов'язків. Таким чином, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється певний правовий режим управлінської діяльності. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції,
  3. 13. Місцеві органи виконавчої влади: поняття, компетенція, види. Нормативні акти регламентують їх діяльність.
    Державні адміністрації. Вони виконують свої функції відповідно до законів про них. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з неї Президентом
  4. 17. Комплектування посад державних службовців. Порядок проходження державної служби. Припинення державної служби.
    Державну службу врегульовано Законом (ст. 15), а також Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Прийняття на посаду здійснюється на конкурсній основі, дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше, ніж за місяць до проведення конкурсу. Деякі процедури прийняття на службу можуть
  5. 30. класифікація актів управління.
    Державні адміністрації в особі їх голів видають рішення, які повинні відповідати Конституції і законам України, іншим актам законодавства України. Рішення можуть носити як нормативний, так і ненормативний характер. Керівники відділів, управлінь та інших підрозділів органів виконавчої влади видають пріка'-зи, розпорядження, які є актами ненормативними, а також інструкції,
  6. 59. Офіційне тлумачення права. Інтерпретаційні акти.
    Державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам як останні повинні вирішити ту чи іншу справу. Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретационно - правовий акт) - акт - документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто
  7. 77. Виконавча влада та її механізм.
    Державні адміністрації) органів виконавчої
  8. 78. Державне управління та місцеве самоврядування.
    Державного підпорядкування) рад - Верховна Рада України. У випадках, передбачених законодавством України, повноваження міської ради можуть бути достроково припинені Верховною Радою. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, що забезпечується державним фінансуванням і передачею їм відповідних об'єктів
  9. 4. Контроль за законністю діяльності приватних нотаріусів та припинення приватної нотаріальної діяльності
    державних адміністрацій. Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у випадках: надання приватним нотаріусом письмового клопотання про припинення своєї діяльності; анулювання свідоцтва про право
  10. Принципи діяльності нотаріату в Україні
    державних адміністрацій. У межах його компетенції нотаріус вирішує питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод (ст. 7 Закону України "Про нотаріат"). Правовою гарантією дотримання нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, принципу законності є передбачена ст. 50 Закону України "Про
  11. Організація діяльності нотаріату в Україні
    державні нотаріуси, які за організаційною формою їх діяльності об'єднані в державні нотаріальні контори та архіви, які є юридичними особами; - нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси); - уповноважені на здійснення нотаріальних дій, передбачених закрном, посадові особи виконавчих комітетів сільських,
  12. Нотаріальні архіви
    державних нотаріальних архівів регулюється Положенням про державний нотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 року державний нотаріальні архіви створюються і ліквідуються Міністерством юстиції України. Архів є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Архіви очолюють
  13. Складання номенклатури та оформлення справ (нарядів)
    державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса складається на підставі примірних номенклатур, що затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України. В номенклатуру повинні бути включені всі справи (наряди), які ведуться нотаріусами, а також реєстри, книги, журнали.
  14. 85. Порядок отримання громадянами у власність квартир з Державного житлового фонду .
    державного житлового фонду Стаття 1. Поняття приватизації державного житлового фонду Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. п.) державного житлового фонду
  15. 12. Державна реєстрація суб'єктів підприємництва
    державна реєстрація підприємництва . Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні" підприємство вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Отже, реєстрація має конструктивне значення як юридичний факт, з яким пов'язується створення підприємства. Детально процедура реєстрації регламентується
  16. 59. Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку
    державної адміністрації. Статус і територія СЕЗ, а також термін, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної СЕЗ. На території СЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" або законом про
  17.  26. Центральні органи гоеударственіого регулювання ЗЕД
      державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України. До її компетенції, крім прийнята, зміни та скасування законів, що відносяться до ЗЕД, віднесені затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики України, встановлення спеціальних режимів економічної діяльності на території України та інші повноваження (ст.9 Закону про ЗЕД). Президент України як глава держави в
  18.  27. Управління ЗЕД на регіональному та місцевому рівнях
      державні адміністрації здійснюють (в т.ч. через управління зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі) визначені законом повноваження у сфері ЗЕД. До них відносяться: забезпечення виконання зобов'язань за міжнародними договорами України на території області, району, міст Києва та Севастополя; сприяння розвитку міжнародного співробітництва за різними напрямками, зовнішньоекономічним
  19.  У якому порядку здійснюється прийом на роботу?
      державну службу встановлюють, що при 83 ем на державну службу на посади третьої З сьомої категорій здійснюється на конкурс 'ної основі. Тому Кабінет Міністрів України постановою від 4 жовтня 1995 р. № 782 затвердив Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців. Як правило, керівник підприємства, установи,