| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Перелік способів виникнення права власності |
||
|
, закріплений у ст. 224 ЦК, не є вичерпним. Можливі й інші способи. До них відносяться перш за все випадки так званої символічної передачі. Так, передача може бути здійснена за допомогою вручення ключів від приміщення, в якому знаходиться товар, особливих знаків розпорядження річчю і т.п. Можливий і такий спосіб, при кагором сторони, уклавши договір про відчуження індивідуально-визначеної речі, вирішили тимчасово залишити її у володінні отчуж-дателя (наприклад, найм). У цьому випадку з того моменту, коли між сторонами досягнуто згоди тимчасово залишити річ у відчужені-теля, набувач стає власником речі, хоча вона і не була йому передана. Власник несе тягар утримання належного йому майна і ризик його випадкової загибелі або випадкового пошкодження, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 210 і 211 ЦК). Тому відповідальність за загибель або псування речі внаслідок випадкових обставин, за загальним правилом, ні на кого покласти не можна. Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або в частині на страховика, застрахувавши належну йому річ. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з переходом до нього права власності. Оскільки право власності на стороні набувача виникає з моменту передачі йому речі, якщо інше не передбачено законом або договором, з цього ж моменту на набувача переходить і ризик випадкової загибелі або псування речі. Тим самим система традиції в найкращій мірі забезпечує збереження речі до передачі її набувачу, бо до цього моменту власником залишається отчуждатель і, таким чином, ризик випадкової загибелі або псування речі покладається на особу, в господарській сфері якого річ знаходиться. Правило про перехід на набувача ризику випадкової загибелі або псування відчужуваних речей одночасно з переходом до нього права власності є диспозитивним, оскільки воно застосовується, якщо інше не встановлено законом або договором. Так, сторони можуть встановити, що ризик випадкової загибелі проданої речі перейде на покупця вже з моменту укладення договору купівлі-продажу до передачі речі покупцеві, тобто до перенесення на останнього права власності. Можливість такої угоди в тих випадках, коли предметом купівлі-продажу є речі індивідуально-визначені, не викликає сумнівів. Аналогічна угода можливо в принципі і тоді, коли предметом договору є речі, визначені родовими ознаками із зазначенням їх кількості. Необхідно лише, щоб предметом договору була не рід взагалі, а обмежений рід. Якщо між продавцем і покупцем досягнуто угоду про покупку 100 кг картоплі з партії картоплі, що знаходиться в особливому сховищі, то за згодою сторін на покупця може бути покладено ризик випадкової загибелі 100 кг картоплі ще до виділення їх з маси інших речей того ж роду. При випадкової загибелі всієї партії картоплі ризик загибелі куплених 100 кг цілком ляже на покупця; при загибелі частини партії картоплі на покупця буде покладено ризик загибелі предмета договору у відповідній частині. З іншого боку, за угодою сторін ризик випадкової загибелі відчужуваних речей може бути приурочений до моменту, наступного за переходом до набувача права власності. Так, за угодою сторін на відчужувача може бути покладений ризик випадкової загибелі товару в шляху його проходження, хоча право власності на зазначений товар перейшло на покупця вже з моменту здачі товару транспортної організації. Згідно п. 2 ст. 563 ГК покупець несе ризик випадкової загибелі підприємства вже з моменту підписання продавцем і покупцем передавального акта, в той час як право власності на підприємство переходить до покупця лише з моменту державної реєстрації цього права (п. 1 ст. 564 ЦК). Таким чином, в силу прямої вказівки закону покупець несе ризик випадкової загибелі підприємства ще до того, як став його власником. За договором фінансової оренди (договору лізингу) лізингодавець (орендодавець) залишається власником майна, придбаного ним у продавця і переданого у тимчасове володіння і користування лізингоодержувачу (орендарю), однак ризик випадкової загибелі або випадкового псування цього майна несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором (ст. 665 і 669 ЦК). Загибель або псування відчужуваних речей можуть відбутися в тог період, коли відчужувач прострочив передачу речей або набувач прострочив їх прийняття. При простроченні ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі несе сторона, що прострочила, незалежно від того, хто зі сторін у момент загибелі або псування речі був її власником. Якби стану прострочення не було, річ була б переміщена з однієї господарської сфери в іншу, а тим самим не відбулося б загибелі або псування речі. Вище зазначено, що є такі способи набуття права власності, які в одних випадках виступають як первинні, а в інших як похідні. До їх числа відноситься придбання права власності на плоди, продукцію та доходи (ст. 136 та абз. 2 п.1 ст.218 ЦК). Необхідно розрізняти природні (натуральні) плоди і цивільні плоди (доходи). До природних плодам відносять органічні твори самої речі. Такі плоди фруктових дерев, приплід худоби, шерсть, молоко і т.д. До гравданскім плодам відносять всі ті доходи, які приносить річ, виступаючи в обороті як предмет договору найму, позики та інших цивільно-правових відносин. Такі наймана плата за користування річчю, відсотки, що нараховуються за банківськими вкладами, дивіденди по акціях і т.д. Набуття права власності на плоди відноситься до первинних способів правопріобретенія, оскільки право власності на плоди виникає вперше; на доходи-до похідних, оскільки тут має місце залежність права набувача від права попередника. Коли плоди ще не відокремлені від плодопріносящей речі, вони утворюють складову частину останньої. Тому право власності на такі плоди належить власнику плодопріносящей речі. З моменту відділення плодів вони виступають у цивільному обороті як самостійна річ. У зв'язку з цим і виникає питання: кому належить право власності на плоди з моменту відділення їх від плодопріносящей речі? Коли річ знаходиться у господарській сфері власника і останній сам використовує річ, придбання власником права власності на плоди з моменту відділення їх від плодопріносящей речі сумнівів не викликає. Право власності на плоди з цього моменту належить її власнику, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналогічне правило діє і відносно такого різновиду плодів, як приплід худоби, який належить власнику самки, якщо інше не встановлено законом або договором. Складніше питання, кому належить право власності на відокремлені від речі плоди, коли річ знаходиться у господарській сфері іншої особи. Згідно ст. 136 ГК надходження, отримані в результаті використання майна (плоди, продукція, доходи), належать особі, яка використовує це майно на законній підставі, якщо інше не передбачено законодавством або договором. За договором майнового найму право власності на плоди, відокремлені від плодопріносящей речі відповідно до договору та призначенням речі, належить наймачеві. Якщо ж наймана плата за користування річчю визначена у вигляді частини одержуваних наймачем плодів, то наймодавець набуває право власності на плоди при відсутності іншої вказівки в договорі лише з моменту їх передачі. При цьому для наймодавця плоди, отримані в ввде плати за користування річчю, виступають вже не як природні, а як цивільні плоди (доходи). Згідно ч. 2 ст. 606 ГК плоди, продукція, доходи, отримані орендарем (наймачем) в результаті використання орендованого майна відповідно до договору, є його власністю. Якщо річ знаходиться у добросовісного власника, то він стає власником плодів з моменту відділення їх від плодопріносящей речі. Власникові належать не тільки плоди, але і доходи, що приносять речі. Якщо доходи ще не отримані власником, вказівка закону на те, що доходи належать власникові речі, означає, що саме власнику належить право вимагати від зобов'язаної особи плату за користування майном, сплату відсотків за договором позики і т.д. Право на доходи належить власнику речі, якщо інше не встановлено законом або договором. Так, якщо сумлінний власник здав що не належить йому річ найм, то саме він може стягнути з наймача найману плату відповідно до часу добросовісного володіння. Якщо наймач з дозволу власника здав річ в піднайм, то саме йому належить право отримати з поднанимателя плату за користування майном. Власник може витягати з належного йому майна природні плоди і доходи способами, що не суперечать закону. В іншому випадку його поведінку кваліфікується як неправомірне і може служити підставою для застосування встановлених законом санкцій. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Перелік способів виникнення права власності " |
||
|
||