Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоЦивільне право Росії → 
« Попередня Наступна »
Е. А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 3: Зобов'язальне право: Підручник. 3-е видання, перероблене і доповнене. М. Волтерс Клувер,, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття договору купівлі-продажу

1. Значення і сфера застосування купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу відноситься до числа найважливіших традиційних договорів цивільного права, що мають багатовікову історію розвитку. Вже в класичному римському праві складається як консенсуального контракту emptio-venditio. Під ним розумівся договір, за допомогою якого одна сторона - продавець (venditor) зобов'язується надати іншій стороні - покупцеві (emptor) річ, товар (merx), а інша сторона - покупець зобов'язується сплатити продавцю за вказану річ певну грошову ціну (premium). Римському праву були відомі договори про продаж майбутнього врожаю; в таких випадках застосовувався договір про продаж майбутньої або очікуваної речі (mei futurae sivi speratae), а продаж вважалася укладеною під відкладальною умовою. Договір купівлі-продажу міг мати своїм предметом також безтілесну річ (res incorporales), тобто певне майнове право (право вимоги, узуфрукт тощо) (1).

---

КонсультантПлюс: примітка.

Підручник "Римське приватне право" (під ред. І.Б. Новицького, І.С. Перетерского) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - МАУП, 2004.

(1) Див: Римське приватне право / Под ред. І.Б. Новицького і І.С. Перетерского.

У російському дореволюційному цивільному законодавстві власне договором купівлі-продажу (або, як передбачалося діяли законодавством, продажу та купівлі) визнавалися лише операції з продажу рухомого майна. Що ж до нерухомого майна, то його купівля-продаж була віднесена законом не до договорів, а до способів придбання прав на майно; купча фортеця розглядалася як акта перенесення права власності на нерухомість. Російські цивілісти, критикуючи законодавство тієї пори, вважали, що є єдиний двосторонній договір купівлі-продажу як рухомого, так і нерухомого майна, оскільки підставою придбання покупцем права власності на продавану річ у всіх випадках є угода сторін. Разом з тим і законодавством, і цивільно-правовою доктриною визнавалося, що сфера дії договору купівлі-продажу обмежується лише речами фізичними і не включає майнові права, оскільки з юридичної точки зору в останньому випадку немає покупки або продажу, а є тільки передача, поступка прав (1).

---

(1) Див: Мейер Д.І. Російське громадянське право. У 2 ч. Ч. 2. С. 225 - 227; Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права. Т. 2. М., 2005. С. 90.

При підготовці проекту Цивільного уложення, який був внесений на розгляд Державної Думи в 1913 р., єдині норми про продаж були поміщені в розділ II "Зобов'язання за договорами" книги V "Зобов'язальне право", оскільки " продаж є договір двосторонній "і" входить безпосередньо в область договірних відносин "(1). Під ним розумівся договір, за яким продавець передає або зобов'язується передати нерухоме або рухоме майно у власність покупця ("покупщика") за домовлену грошову суму. При цьому правила про продаж підлягали застосуванню також до оплатній поступку прав (ст. 1724 проекту).

---

(1) Див: Цивільне укладення. Проект Височайше заснованої Редакційної Комісії зі складання Цивільного уложення / Под ред. І.М. Тютрюмова. СПб., 1910. С. 303 - 304. Термін "купівля-продаж" для позначення цього договору був визнаний невдалим як представляє собою буквальний переклад латинського emptio-venditio, що не відповідає духу російської мови.

Радянський період розвитку громадянського права істотно обмежив сферу застосування договору купівлі-продажу та звів її до відносин між громадянами, а також між громадянами і роздрібними торговельними підприємствами. Відносини, що складаються між соціалістичними організаціями у зв'язку з реалізацією вироблених ними продукції і товарів регулювалися договорами поставки, контрактації, енергопостачання, які мали планову основу і були самостійними договорами. У юридичній літературі того періоду дана обставина пояснювалося тим, що "при соціалізмі закон вартості втрачає загальне значення, а тому обмежується і сфера застосування договору купівлі-продажу, який використовується переважно для реалізації предметів споживання і лише в порівняно невеликих масштабах для реалізації засобів виробництва" <1 >.

---

(1) Іоффе О.С. Зобов'язальне право. С. 206.

Перехід до ринкової організації економіки виявив нагальну потребу в оновленні законодавства про купівлю-продаж. В умовах ринку стали неприйнятними прийшли з планового минулого правила обігу товарів, що містилися в ЦК РРФСР 1964 р., Положеннях про поставки продукції і товарів 1988 р., а також у численних положеннях, інструкціях і типових договорах, прийнятих свого часу Держпостачем, Минторгом і іншими відомствами Союзу РСР. У нових умовах намітилася тенденція розширення сфери дії інституту купівлі-продажу, який став охоплювати відносини, пов'язані і з поставками товарів, і з контрактації сільськогосподарської продукції, і з постачанням енергетичними та іншими ресурсами. Найбільш послідовно такий підхід був відображений уже в Основах цивільного законодавства 1991 р. (гл. 9).

Сфера застосування договору купівлі-продажу значно розширилася також за рахунок того, що правила про нього повинні субсидиарно застосовуватися до купівлі-продажу майнових прав, договорами про відступлення патентів на винаходи, корисні моделі та промислові зразки і до договорами про повну поступку прав на товарні знаки і знаки обслуговування, якщо інше не випливає із змісту або характеру відповідних прав або істоти об'єкта цивільних прав. До продажу цінних паперів і валютних цінностей положення про купівлю-продаж застосовуються, якщо законом не встановлено спеціальні правила їх продажу.

Разом з тим закон тепер не може і не повинен регламентувати кожен крок продавців і покупців. Умови продажу за загальним правилом можуть бути ними визначені самостійно. І тут можливі багатосторінкові тексти договорів, що є результатом ретельного узгодження. Ясно, однак, що мільйони продажів відбуваються в розрахунку на звичайні для всіх правила. Саме такі передбачені в законі на випадок, якщо сторони не вважатимуть за потрібне встановити для себе інші умови продажу.

Договір купівлі-продажу є родовим поняттям по відношенню до деяких інших договорами (окремих видів договору купівлі-продажу), суть яких полягає в тому, що одна особа зобов'язується передати у власність іншої особи-яке майно , а останнє зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). До числа договорів, визнаних окремими видами договору купівлі-продажу, належать договори:

- роздрібної купівлі-продажу;

- поставки товарів;

- поставки товарів для державних потреб;

- контрактації;

- енергопостачання;

- продажу нерухомості;

- продажу підприємства.

Виділення названих видів договору купівлі-продажу служить передусім цілям найбільш простого і оптимального правового регулювання східних правовідносин. Звідси правило, згідно з яким до вказаними договорами підлягають субсидиарному застосуванню загальні положення ЦК, що регулюють договір купівлі-продажу (п. 5 ст. 454 ЦК). Регулюючи названі договори в якості окремих видів договору купівлі-продажу, закон міг обмежитися лише вказівкою на їх кваліфікуючі ознаки і встановленням стосовно до цих договорами деяких підлягають пріоритетному застосуванню спеціальних правил, що враховують специфіку регульованих правовідносин. Якої-небудь єдиний критерій для розмежування окремих видів договору купівлі-продажу відсутня (1).

---

(1) У юридичній літературі робилися спроби виділити такі критерії. Наприклад, на думку Н.І. Клейн, "в ГК використовуються або дві ознаки - сторони договору, мета покупки, або кілька - сторони, мета покупки, об'єкт покупки, спосіб виконання договору" (див.: Цивільне право Росії. Зобов'язальне право. Курс лекцій / Відп. Ред. Про . М. Садиков. М., 2004. С. 43).

У ряді випадків допускається можливість субсидіарного застосування до деяких окремих видів договору купівлі-продажу правил, які регулюють інші види договору купівлі-продажу. Наприклад, до відносин за договором контрактації, не врегульованих нормами, які у § 5 гл. 30 ГК "Контрактація", застосовуються правила про договір поставки (п. 2 ст. 535 ЦК); правила, що регулюють продаж нерухомості, застосовуються до продажу підприємства остільки, оскільки інше не передбачено нормами про договір продажу підприємства (п. 2 ст. 549 ГК).

З цього, однак, не випливає, що відповідні договори не є окремими видами договору купівлі-продажу, а являють собою різновиди інших видів договору купівлі-продажу (наприклад, контрактація - різновид договору поставки; продаж підприємства - різновид договору продажу нерухомості тощо). Мова йде лише про прийом законодавчої техніки, який не може служити критерієм для класифікації договору купівлі-продажу за видами і різновидам.

З цих же причин норми, що допускають застосування правил про окремі види договору купівлі-продажу до іншими договорами, не можуть служити підставою для розширення переліку видів договору купівлі-продажу. Наприклад, не можна розглядати в якості окремих видів договору купівлі-продажу договори постачання газом, нафтою, нафтопродуктами, водою, незважаючи на те, що за певних умов вони можуть регулюватися правилами про договір енергопостачання (п. 2 ст. 548 ЦК). Критерієм для застосування норм про договір енергопостачання є спосіб виконання зобов'язання, а саме передача відповідних товарів через приєднану мережу, та й то тільки в тих випадках, коли інше не передбачено законом, іншими правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

2. Поняття договору купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ЦК).

Договір купівлі-продажу є консенсусним. Передача товару покупцю являє собою виконання укладеного і вступив у силу договору купівлі-продажу з боку продавця. Якщо момент вступу договору в силу збігається з фактичною передачею товару, то він виконується в момент укладання.

Договір купівлі-продажу - БЕЗОПЛАТНО і двосторонній. Він також є договором сіналлагматіческій, оскільки виконання покупцем зобов'язань з оплати товару обумовлене виконанням продавцем своїх зобов'язань по передачі товару покупцеві (п. 1 ст. 328 ЦК). Іншими словами, покупець не повинен виконувати свої обов'язки з оплати товару до виконання продавцем своїх обов'язків по передачі йому товару. Якщо ж договір купівлі-продажу укладено з умовою про попередню оплату товару покупцем, суб'єктом зустрічного виконання стає продавець, який може не виробляти виконання обов'язків по передачі товару до отримання від покупця обумовленої суми передоплати.

Товаром за договором купівлі-продажу визнаються будь-які речі: як рухомі, так і нерухомі, індивідуально-визначені або визначаються родовими ознаками. Загальні положення про купівлю-продаж товарів застосовуються і до продажу майнових прав, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. У цьому сенсі необхідно визнати, що всяка оплатне відступлення майнових прав (цесія) є продажем цих прав, а правила, що регулюють перехід прав кредитора, і зокрема поступку вимоги (ст. ст. 382 - 390 ЦК), підлягають пріоритетному (по відношенню до загальним положенням про купівлю-продаж товарів) застосування. Договір може бути укладений на купівлю-продаж майбутніх товарів, тобто таких, які ще будуть створені або придбані продавцем.

 Якщо до моменту укладення договору купівлі-продажу були його об'єктом індивідуально-визначені речі були втрачені продавцем в результаті їх загибелі, переходу права власності на них до третіх осіб тощо, питання про долю договору купівлі-продажу має вирішуватися залежно від того , чи були відомі дані обставини покупцеві. Якщо покупець, укладаючи договір купівлі-продажу, знав або повинен був знати, що річ, що є об'єктом продажу, втрачена продавцем, в наявності договір, який повинен бути визнаний неукладеним за ознакою відсутності угоди сторін щодо предмета договору. У випадках, коли покупцеві на момент укладення договору не було відомо, що індивідуально-визначена річ, що служить товаром, втрачена продавцем, він, виявивши згодом дану обставину, має право вимагати визнання даного договору недійсним як укладеного під впливом обману (ст. 179 ЦК). Така угода є оспорімой, тому покупець замість того, щоб домагатися визнання її недійсною, має право, виходячи з того, що договір дійсний, вимагати від продавця відшкодування збитків та застосування інших заходів відповідальності у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань, що випливають із договору купівлі-продажу . 

 Мета договору купівлі-продажу полягає у перенесенні права власності на річ, що служить товаром, на покупця. За загальним правилом право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі (а не з моменту укладення договору, що і характеризує прийняту вітчизняним законодавством систему традиції), якщо тільки інше не передбачено законом або договором. 

 У тих випадках, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ст. 223 ЦК). У відносинах з купівлі-продажу державної реєстрації підлягає перехід права власності на нерухоме майно (ст. 551 ЦК), на підприємство як майновий комплекс (ст. 564 ЦК), а також на житлові будинки, квартири і інші житлові приміщення (ст. 558 ЦК). У випадках продажу підприємств і житлових приміщень державної реєстрації підлягають також і укладаються договори купівлі-продажу. 

 Якщо покупець (юридична особа) не належить до числа суб'єктів, що володіють правом власності на закріплене за ним майно (унітарні підприємства або установи), передача продавцем майна (а у відповідних випадках - її державна реєстрація) служить підставою для виникнення у покупця обмеженого речового права (і права власності - у його засновника). 

 Якщо продавець, не будучи власником товару, відчужує його на підставі наданих йому повноважень щодо розпорядження товаром, передача товару покупцеві (у відповідних випадках - її державна реєстрація) служить підставою припинення права власності у особи, яка є власником товару, а також повноважень продавця з розпорядження товаром . Виняток становлять випадки, коли сторони укладають договір з умовою про збереження права власності на переданий покупцеві товар за продавцем до оплати товару або настання інших певних обставин. У подібній ситуації продавець, залишаючись власником товару, при несплаті покупцем товару у встановлений строк або ненастання інших передбачених договором обставин, за яких право власності переходить до покупця, має право вимагати від покупця повернути переданий йому товар (ст. 491 ЦК). 

 Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження товару переходить на покупця також з моменту, коли відповідно до закону або договору продавець вважається який виконав свій обов'язок щодо передачі товару покупцеві. Однак у тих випадках, коли товар продається під час перебування його в дорозі (зокрема, шляхом передачі коносамента або інших товаророзпорядчих документів на товар), ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження товару переходить на покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не передбачено самим договором або звичаями ділового обороту (п. 2 ст. 459 ЦК). 

 3. Сторони договору купівлі-продажу 

 Сторонами договору купівлі-продажу (його суб'єктами) є продавець і покупець. 

 За загальним правилом продавець товару повинен бути її власником або володіти іншим речовим правом, з якого випливає правомочність продавця за розпорядженням майном, що є товаром (наприклад, правом господарського відання). В якості продавця можуть виступати публічно-правові утворення при продажу державного або муніципального майна, що не закріпленого за утвореними ними юридичними особами. 

 У випадках, передбачених законом або договором, правомочності щодо розпорядження майном можуть бути надані особі, яка не є суб'єктом права власності або обмеженого речового права на це майно. Зокрема, при укладенні договору купівлі-продажу шляхом проведення публічних торгів продавцем, підписує договір, зізнається організатор торгів (п. 5 ст. 448 ЦК); при продажу майна на виконання договору комісії продавцем за договором купівлі-продажу з покупцем цього майна є комісіонер , який діє від свого імені (ст. 990 ЦК); в такому ж порядку укладає договір купівлі-продажу агент, який діє від свого імені за дорученням і за рахунок принципала на підставі агентського договору (п. 1 ст. 1005 ЦК); право на укладення правочинів від свого імені (в тому числі в якості продавця) надано також довірчого керуючого щодо майна, переданого йому за договором довірчого управління (п. 3 ст. 1012 ЦК). 

 Покупцем за договором купівлі-продажу може бути всяке особа, визнане суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Купуючи товар за договором купівлі-продажу, покупець за загальним правилом стає його власником. Винятки становлять, по-перше, державні та муніципальні унітарні підприємства, що володіють правом господарського відання або оперативного управління (казенні підприємства) на закріплене за ними майно, а також установи (суб'єкти права оперативного управління). В якості покупців вони набувають на майно відповідне обмежене речове право, власником ж товару стає особа, яка є власником майна, закріпленого за цими юридичними особами. По-друге, не стають власниками придбаних за договором купівлі-продажу товарів також громадяни чи юридичні особи, наділені повноваженнями на вчинення зазначених дій від свого імені в силу договорів комісії, агентського договору або договору довірчого управління. 

 Серед договорів купівлі-продажу виділяються договори, продавці і покупці за якими, продаючи або купуючи товари, діють в рамках здійснюваної ними підприємницької діяльності. До правовідносин, що випливають з таких договорів, застосовуються деякі спеціальні правила, які стосуються зобов'язаннями, пов'язаними із здійсненням підприємницької діяльності. 

 Разом з тим ця обставина не дає підстав для виділення в якості самостійного виду договору купівлі-продажу так званого підприємницького договору купівлі-продажу (1). Особливості правового регулювання зобов'язань, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в рівній мірі відносяться до всякого зобов'язанням, що випливає з будь-якого цивільно-правового договору, і не можуть служити критерієм для виділення особливого "підприємницького" договору купівлі-продажу. Навпаки, загальні положення про купівлю-продаж (§ 1 гл. 30 ЦК) поширюються на всі договори купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснюється їх сторонами підприємницька діяльність. 

 --- 

 (1) Цивільне право Росії. Зобов'язальне право. С. 46 - 47. 

 4. Предмет договору купівлі-продажу 

 Предметом договору купівлі-продажу є дії продавця про передачу товару у власність покупця і відповідно дії покупця прийняття цього товару і сплаті за нього встановленої ціни (1). 

 --- 

 КонсультантПлюс: примітка. 

 Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Загальні положення" (Книга 1) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - Статут, 2001 (видання 3-е, стереотипне). 

 (1) Іноді предмет договору купівлі-продажу зводиться до характеристики товару (його найменуванню та кількості), що підлягає передачі покупцю (див., наприклад: Цивільне право: Підручник. Вид. 4-е / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю . К. Толстого. Т. 2. М., 2003. С. 9 - 10 (автор глави - І.В. Єлісєєв); Цивільне право Росії. Зобов'язальне право. С. 47 - 48 (автор відповідної голови - Н.І . Клейн)). Такий підхід видається спрощеним і необгрунтованим. О.С. Іоффе говорив про матеріальні об'єкти договору купівлі-продажу, під якими розуміються продається майно та сплачується за нього грошова сума; його юридичних об'єктах - діях сторін з передачі майна та сплату грошей, а також про вольових об'єктах - індивідуальної волі продавця і покупця в межах, в яких вона підпорядкована регулюючому їх відносини законодавству (див.: Іоффе О.С. Указ. соч. С. 211). На думку М.І. Брагінського, правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу, мають два роду об'єктів: дії зобов'язаної особи і річ, яка в результаті такої дії повинна бути передана (див.: Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга перша . Загальні положення. Изд. 2-е. М., 1999. С. 278). 

 Предмет договору є істотною умовою договору купівлі-продажу. При цьому умова договору купівлі-продажу про товар вважається узгодженим, якщо договір дозволяє визначити найменування і кількість товару (п. 3 ст. 455 ЦК). Дане положення відноситься лише до товару; їм не вичерпуються істотні умови договору купівлі-продажу, що визначають його предмет. Просто відсутність у тексті договору інших пунктів, що регламентують дії продавця щодо передачі товару покупцеві, а також прийняттю останнім і оплаті прийнятого товару, компенсується диспозитивними нормами, що визначають порядок і строки вчинення зазначених дій. 

 Так, у випадках, коли з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця з доставки товару або передачі його покупцеві, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві, якщо договором не передбачено інше (п. 2 ст. 458 ЦК). Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до звичайно ставляться необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання відповідного товару (п. 2 ст. 484 ЦК), а також оплатити товар безпосередньо до або після його передачі (п. 1 ст. 486 ЦК). 

 Таким чином, для визнання договору купівлі-продажу укладеним від сторін дійсно потрібно узгодити і передбачити безпосередньо в тексті договору лише умову про кількість та найменування товарів. Всі інші умови, які стосуються предмета договору, можуть бути визначені відповідно до диспозитивними нормами, що містяться у ЦК. 

 Однак їх виконання найчастіше вимагає вчинення певних дій як від продавця, так і від покупця. Наприклад, виконання продавцем обов'язку з передачі товару иногороднему покупцеві неможливо без повідомлення останнім своїх відвантажувальних реквізитів або реквізитів конкретного одержувача; виконання покупцем обов'язку по оплаті товару при акредитивній формі розрахунків передбачає вчинення продавцем необхідних дій з виставлення акредитива і т.д. У подібних випадках говорять про так званих кредиторських обов'язки контрагента за договором, виконання яких служить необхідною умовою для виконання боржником (продавцем або покупцем) основного обов'язку, передбаченої відповідним умовою договору. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Поняття договору купівлі-продажу"
  1.  § 1. Поняття договору купівлі-продажу
      § 1. Поняття договору
  2. 2. Поняття договору купівлі-продажу
      За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну) (п. 1 ст. 454 ЦК). Договір купівлі-продажу є консенсусним. Передача товару покупцю являє собою виконання укладеного і вступив у силу договору
  3. КОРОТКА БІБЛІОГРАФІЯ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ПРОФЕСОРА В. П. Грибанова
      1953 1. Основні риси планових цивільно-правових договорів та історія їх розвитку: Автореф. дісс. ... канд. юрид. наук. М., 1953. 1955 2. Правові наслідки переходу майна за договором купівлі-продажу у радянському цивільному праві / / Рад. гос-во і право. 1955. N 8. 1956 3. Договір купівлі-продажу по радянському цивільному праву. М.: Изд-во МГУ, 1956.
  4. Види позовів
      Позови класифікуються за різними підставами: 1) процесуально-правова класифікація позовів побудована за змістом позову, тобто по виду необхідної позивачем судового захисту. За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на позови про визнання, про присудження, перетворюючі позови. Позов про визнання має на меті захистити інтереси позивача, який вважає, що у нього є певне суб'єктивне
  5. 1. Поняття позову у арбітражному процесі, його елементи і види
      Поняття позову. Відповідно до ст. 4 АПК зацікавлена особа має право звернутися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів у порядку, встановленому АПК. Арбітражне судочинство НЕ підрозділяється на види, але проте в ньому в якості основного регламенту можна виділити правила позовного провадження, що є основою для розгляду
  6. § 1. Поняття злочину
      Одна з давніх традицій російського правотворчест-ва-визначення в кримінальному законі поняття злочину. Не виняток і новий КК РФ, де в ст. 14 встановлено: "Злочином визнається винне досконале суспільно небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою застосування покарання". Вважаючи, що дане визначення містить чотири найбільш актуальних типу взаємозв'язку (родовий і
  7. 3. Поняття і система цивільного законодавства.
      Система цивільного права розуміється як структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені у певній послідовності. Відповідно до цього підходу під системою цивільного права слід розуміти його структуру, розглянуту в її внутрішньому розчленуванні на окремі інститути і в єдності цих інститутів, що об'єднуються у відповідні
  8. 11. Здійснення цивільних прав і виконання обов'язків. Наслідки неналежного здійснення права.
      Під здійсненням суб'єктивного права розуміється реалізація тих можливостей, які закріплені законом або договором за володарем цього права. Розглядаючи питання про здійснення цивільних прав, необхідно мати на увазі кілька принципово важливих положень. По-перше, власник права, за загальним правилом, саме вирішує здійснювати або здійснювати належне йому право, визначаючи
  9. 28. Поняття і види господарських товариств за Законом України «Про господарські товариства».
      Стаття 1. Господарські товариства Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах договору юридичними особами та громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
  10. 37. Поняття і види угод у цивільному праві.
      Легальне визначення угоди дано в ст.41 ЦК, яка передбачає, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Однак, це формулювання неточна. Тому з метою розмежування угоди і адміністративних актів, у наведене вище її визначення необхідно ввести вказівку на те, що мова йде
  11. 40. Умови дійсності угод. Поняття недійсною угоди.
      Недійсними угодами є дії громадян і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Недійсність угоди означає, що дія, вчинена у формі угоди, не має якості юридичного
  12. 41. Поняття і види недійсних угод.
      Недійсними угодами є дії громадян і юридичних осіб, хоча і спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Недійсність угоди означає, що дія, вчинена у формі угоди, не має якості юридичного
  13. 84. Поняття і порядок приватизації майна невеликих державних підприємств.
      «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» Стаття 2. Об'єкти малої приватизації 1. Об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані
  14. 101. Поняття і види зобов'язань.
      Термін «зобов'язання» має кілька значень. Він використовується для позначення: 1) документа, що видається боржником кредитору; 2) окремої обов'язки; 3) обов'язки з відповідним їй правомочием; 4) сукупності обов'язків з відповідними правомочностями. Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин (стан присвоєне ™ речей) у сфері цивільного обороту, то
  15. 29. Учасники ринку цінних паперів
      Відповідно до визначення, даного в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р., фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Правовий статус фондового ринку визначений законодавством України як акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,
© 2014-2020  ibib.ltd.ua