| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття, сутність і значення способів забезпечення виконання зобов'язань |
||
|
1. Поняття забезпечення належного виконання зобов'язань
Кожне зобов'язання грунтується на вірі кредитора в майбутнє виконання боржником дії, необхідного для задоволення інтересу кредитора. Подібна впевненість передусім базується на його переконаності в тому, що належне виконання цивільно-правових обов'язків забезпечується заходами цивільно-правового примусу у вигляді або заходів відповідальності, або заходів захисту. Разом з тим у багатьох випадках застосування даних державно-примусових заходів впливу на боржника недостатньо для задоволення майнових інтересів кредитора, права якої були порушені невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання боржником. Так, рішення суду про примусове стягнення боргу може виявитися нездійсненним через відсутність у боржника будь-якого майна. Внаслідок цього в механізмі цивільно-правового регулювання використовуються особливі правові засоби, конструкції яких в різних правових системах створювалися спеціально для забезпечення виконання зобов'язань. Мета таких спеціальних правових засобів забезпечувального характеру полягає в попередньому забезпеченні майнових інтересів кредитора шляхом створення особливих гарантій належного виконання зобов'язання боржником. У сучасному російському цивільному законодавстві норми, що закріплюють конструкції подібних правових засобів забезпечення і складають у сукупності інститут забезпечення виконання зобов'язань, містяться у гл. 23 ГК (ст. ст. 329 - 381). Відповідно до п. 1 ст. 329 ГК виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законом або договором. Як видно, перелік способів забезпечення виконання зобов'язань носить незамкнутий характер. Причому неустойку, заставу, утримання, поручительство, банківську гарантію, задаток можна віднести до спеціальних, нормативно описаним в гол. 23 ГК способів забезпечення виконання зобов'язань. Інші способи забезпечення виконання зобов'язань, передбачені законом або договором, але нормативно не описані в гл. 23 ГК, можна віднести до інших способів забезпечення виконання зобов'язань. Сутність спеціальних способів забезпечення виконання зобов'язань можна пояснити наступним чином. Кредитор, вступаючи в зобов'язання і надаючи майно боржника, тим самим кредитує боржника. У свою чергу, кредитор може вимагати, щоб боржник або третя особа уклали з ним угоду, на підставі якого йому було б надано додаткове забезпечення у вигляді певного еквівалента зробленого ним надання, яке економічно виглядає як кредит - особистий або реальний. Як особистий, так і реальний кредит може бути наданий кредитору також в силу припису закону при настанні юридичних фактів, зазначених у ньому. Якщо поряд з боржником особисту відповідальність за його борг приймає на себе якесь третя особа, то має місце особистий кредит. Якщо ж з майна відомої особи виділяється окремий об'єкт, з вартості якого може бути надано задоволення кредитору у разі невиконання боржником зобов'язання, то має місце реальний кредит (1). --- (1) Про сутність і правових формах особистого і реального кредиту див.: Хвостов В.М. Система римського права. М., 1996. С. 326 - 327.
Такі способи забезпечення виконання зобов'язань, як поручительство і банківська гарантія, є формами особистого кредиту, бо при їх встановленні кредитор керується принципом: вірю не тільки особи боржника, а й особистості поручителя (гаранта). У свою чергу, завдаток, застава, утримання як способи забезпечення виконання зобов'язань являють собою форми реального кредиту, бо при їх встановленні кредитор керується принципом: вірю не особистості боржника, а майну. Особливу природу має неустойка, яку відносять до способів забезпечення виконання зобов'язання, оскільки вона є додатковою санкцією по відношенню до основної загальної санкції за порушення зобов'язання - відшкодування збитків (ст. 393 ЦК). При встановленні неустойки закон і кредитор виходять із припущення про те, що, будучи пов'язаним загрозою строго певної додаткової майнової невигоди, боржник буде прагнути виконати зобов'язання належним чином. Погоджуючись із встановленням неустойки, кредитор також отримує певний додатковий особистий кредит від боржника.
2. Акцесорні і неакцессорние способи забезпечення виконання зобов'язань
Способи забезпечення виконання зобов'язань поділяються на акцесорні (додаткові) і неакцессорние. Завдаток, порука, застава є акцесорними способами. Угода про встановлення якого-небудь з перерахованих способів забезпечення виконання зобов'язань породжує додаткове, акцессорное (obligationes accessoriae) зобов'язання, покликане забезпечити виконання головного, основного (obligationes principales) зобов'язання. Акцесорні зобов'язання, що забезпечують виконання основного зобов'язання, можуть виникати також безпосередньо з приписів закону при настанні певних юридичних фактів. Так, в силу закону за наявності умов, передбачених п. 3 ст. 334 ЦК, може виникнути право застави. Наслідком акцессорного характеру зобов'язання, що забезпечує виконання основного, є наступні правила. По-перше, недійсність основного зобов'язання тягне недійсність забезпечує його зобов'язання, якщо інше не встановлено законом (п. 3 ст. 329 ЦК). По-друге, недійсність додаткової угоди про забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність забезпечуваного (основного) зобов'язання (п. 2 ст. 329 ЦК). По-третє, при заміні кредитора в обеспечиваемом зобов'язанні, якщо інше не встановлено законом, угодою сторін або не суперечить суті засоби забезпечення виконання зобов'язання, до нового кредитора переходять права, що забезпечують виконання основного зобов'язання (переданого права вимоги) (ст. З цієї точки зору особливе місце серед способів забезпечення виконання зобов'язання займає утримання, що представляє собою одну із заходів оперативного впливу (1). Тому воно має правоохоронний характер. Право утримання може виникнути у кредитора при невиконанні боржником зобов'язання по оплаті речі, відшкодуванню збитків та інших витрат, пов'язаних з річчю (п. 1 ст. 359 ЦК), тобто в процесі реалізації зобов'язання (відносного правовідносини), а тому являє собою суб'єктивне право, що входить у зміст цього зобов'язання. Отже, воно не може існувати крім зобов'язання, виконання якого воно забезпечує. У цьому виявляється схожість права утримання з акцесорними способами забезпечення виконання зобов'язань. --- (1) Про поняття і ознаках заходів оперативного впливу див. § 3 гл. 15 т. I цього підручника.
За своєю природою акцесорних характером володіє і неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпечуваного зобов'язання. Тому недійсність цього (основного) зобов'язання завжди означає недійсність права на неустойку, забезпечує його виконання. Але недійсність умов угоди про неустойку не може спричинити недійсність забезпечуваного зобов'язання, бо недійсність частини угоди не тягне недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що операція була би вчинений і без включення недійсної частини (ст. 180 ЦК). До неакцессорним способів забезпечення виконання зобов'язань належить банківська гарантія, так як передбачене нею зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від того основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого вона видана, навіть якщо в гарантії міститься посилання на це зобов'язання (ст. 370 ЦК). Неакцессорним характером володіють деякі інші способи забезпечення виконання зобов'язання, віднесені законом до інших. Зобов'язання, що забезпечують виконання основних зобов'язань, але не носять характер акцесорних, є просто взаємопов'язаними з основними зобов'язаннями. У випадках, коли має місце проста, тобто без ознак акцессорности, взаємопов'язаність основного і забезпечувального зобов'язання, дійсність забезпечувального зобов'язання може зберегтися навіть у разі визнання недійсності основного зобов'язання. Наприклад, при недійсності основного зобов'язання зберігається зобов'язання гаранта перед бенефіціаром (п. 2 ст. 376 ЦК). Забезпечувальний характер всіх способів забезпечення належного виконання зобов'язань та їх взаємозв'язок з основним зобов'язанням означають, що угоди про їх встановлення повинні мати місце до факту невиконання (неналежного виконання) основного зобов'язання. Якщо такі угоди учиняться після порушення зобов'язання і виконуються з метою задоволення вимог кредитора, то найчастіше такі угоди є удаваними з усіма витікаючими наслідками. Наприклад, угода про неустойку, укладену після факту невиконання основного зобов'язання, фактично прикриває угоду про відступне, а договір поруки, укладений після факту невиконання основного зобов'язання і сповнений поручителем, насправді прикриває угоду покладання виконання порушеного зобов'язання на третю особу. Якщо угода про заставу вчиняється після факту невиконання або неналежного виконання грошового зобов'язання з метою надання кредитору переважного права перед іншими кредиторами, то воно має бути визнане недійсним як суперечить закону (ст. 168 ЦК) і порушує права третіх осіб.
3. Інші способи забезпечення виконання зобов'язань
До іншим способам забезпечення виконання зобов'язань, які передбачені законом, але не вказані в переліку п. 1 ст. 329 ГК, необхідно віднести заходи оперативного впливу. Категорія заходів оперативного впливу є результатом наукової класифікації встановлених законом правоохоронних заходів. Заходи оперативного впливу закріплені в чинному законодавстві і мають особливі, тільки їм притаманними ознаками, що дозволяє віднести їх до інших способів забезпечення виконання зобов'язань, передбачених законом (1). --- (1) Пропозиції про закріплення в законодавстві заходів оперативного впливу в якості спеціальних способів забезпечення виконання зобов'язань висловлювалися задовго до прийняття нового ЦК учнями професора В.П. Грибанова - основоположника вчення про заходи оперативного впливу (див.: Ем В.С. Категорія обов'язки в радянському цивільному праві (питання теорії): Автореф. Дис ... канд. Юрид. Наук. М., 1981. С. 21) .
Можливість застосування кредитором заходів оперативного впливу як способів забезпечення виконання зобов'язань випливає із закону, але може бути встановлена сторонами в угоді, визначальному зміст забезпечуваного зобов'язання. Подібно неустойку, будь-яка міра оперативного впливу є елементом змісту самого забезпечуваного зобов'язання. Один із таких заходів - утримання речі - тепер прямо визнана законом як спеціальної заходи забезпечення виконання зобов'язань. Законодавство ряду країн допускає такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань, як гарантійна передача права власності. В силу цього способу право власності на певні речі тимчасово передається кредитору в забезпечення погашення боргу, а при належному виконанні зобов'язання право власності на речі повертається боржникові (1). У країнах загального права (common law) використовується такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань, як резервування титулу власності. Згідно ст. 2-401 Єдиного торгового кодексу США всяке резервування або утримання продавцем титулу (власності) на товари, відвантажені або поставлені покупцеві, розглядається по своїй дії як збереження забезпечувального інтересу (2). --- (1) Детальніше див: Цивільне та торгове право капіталістичних країн. М., 1980. С. 196. (2) См: Однаковий торговий кодекс США. М., 1996. С. 78 - 79.
Гарантійна передача права власності і резервування титулу власності невідомі російському цивільному законодавству. Їх найближчими аналогами в нашому законодавстві є угоди, скоєні під відкладальною умовою, і попередні договори. Угоду, зроблену під відкладальною умовою (1), цілком можна кваліфікувати як встановлений угодою сторін спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Так, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник може продати кредитору під відкладальною умовою певне рухоме або нерухоме майно. При цьому сторони можуть поставити виникнення права власності покупця-кредитора в залежність від настання такого відкладальної умови, як факт невиконання позичальником-продавцем своїх зобов'язань за кредитним договором (2), а в якості оплати покупної ціни при настанні зазначеної відкладального умови розглядати суму неповерненого боргу по кредитним зобов'язанням. В якості способу забезпечення виконання зобов'язань можуть також використовуватися укладаються під відкладальною умовою договори цесії, оренди, довірчого управління майном, в яких відкладальними умовами можуть бути різні факти порушення боржником забезпечуваного зобов'язання. --- (1) Про поняття і видах умовних угод див. п. 4 § 3 гл. 12 т. I цього підручника. (2) Головне питання при оцінці правомірності подібних угод полягає в тому, чи можна розглядати в якості умови дія (бездіяльність) самих учасників угоди. Як було показано в п. 4 § 3 гл. 12 т. I цього підручника, в російському законодавстві перешкод для цього немає. Більш докладно про угоди, скоєних під відкладальною умовою, як про засіб забезпечення виконання зобов'язань див.: Ем В.С., Синельников А.М. Іпотечне кредитування в Росії. Вип. 1. М., 1995. С. 57 - 63.
До встановлених договором способам забезпечення виконання зобов'язання необхідно віднести і різноманітні конструкції попереднього договору (у відносинах майбутньої купівлі-продажу, цесії, застави, оренди, довірчого управління та ін, скоєних як під умовою, так і без такого). Наприклад, завдяки попереднім договором застави інтереси кредитора, що видав позичальникові гроші, захищаються правом вимоги кредитора на укладення в майбутньому договору застави певного майна після придбання боржником права власності на нього. У російській договірній практиці як засіб забезпечення виконання зобов'язань використовується договір репо (1). Договір репо - це угода купівлі-продажу цінних паперів, що закріплює зобов'язання продавця викупити їх назад в певний термін за заздалегідь зафіксованою ціною (2). --- (1) Визначення угоди репо для цілей податкового законодавства міститься у п. 1 ст. 282 НК, де під операціями репо розуміються операції з продажу (купівлі) емісійних цінних паперів (перша частина репо) з обов'язковою наступною зворотного купівлею (продажем) цінних паперів того ж випуску в тій же кількості (друга частина репо) через визначений договором строк за ціною , встановленої цим договором при укладанні першої частини такої угоди. (2) Про економічну сутність і види договорів репо див.: Аваліаді В. Операції репо: міжнародні стандарти та російські особливості / / Ринок цінних паперів. 1997. N 2. С. 14 - 18.
Ціна продажу і ціна викупу в договорі репо узгоджуються таким чином, що продажна ціна фактично є сумою кредиту, наданого покупцем у вигляді оплати паперів, а викупна ціна складається з суми кредиту і відсотків за користування ним. Сторони також обумовлюють свої права і обов'язки на випадок падіння ринкової вартості проданих паперів, при відмові продавця від зворотного викупу і пр. У результаті здійснення операцій репо кредитор отримує забезпечення у вигляді прав власності на цінні папери. Зазначені угоди можна віднести до непойменовані операціях, які не передбачені законом, але не суперечать йому. При здійсненні угоди репо одночасно видається кредит і надається забезпечення в його покриття. Інакше кажучи, засіб забезпечення повернення боргу при угоді репо є елементом її змісту. Тому угоди репо не можна використовувати як засіб забезпечення виконання грошових зобов'язань, що випливають з інших договорів, наприклад кредитних (1). --- (1) У судовій практиці угоди репо, вчинені з метою забезпечення виконання самостійних кредитних зобов'язань, найчастіше визнаються удаваними, прикривають операцію застави. Див, наприклад: Постанова Президії ВАС РФ від 6 жовтня 1998 р. N 6202/97 / / Вісник ВАС РФ. 1999. N 1.
Потреби сучасного економічного обороту, безсумнівно, вироблять і інші способи забезпечення належного виконання зобов'язань, невідомі сьогодні. Вони можуть з'явитися як внаслідок адаптації до російських умов легальних моделей забезпечувальних засобів, апробованих в практиці зарубіжних країн, так і в результаті пошуку вітчизняним законодавцем невідомих раніше способів забезпечення виконання зобов'язань.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття, сутність і значення способів забезпечення виконання зобов'язань " |
||
|
||