Головна
Аксіологія / Аналітична філософія / Антична філософія / Антологія / Антропологія / Історія філософії / Історія філософії / Логіка / Метафізика / Світова філософія / Першоджерела з філософії / Проблеми філософії / Сучасна філософія / Соціальна філософія / Середньовічна філософія / Телеологія / Теорія еволюції / Філософія (підручник) / Філософія мистецтва / Філософія історії / Філософія кіно / Філософія науки / Філософія політики / Філософія різних країн і часів / Філософія самоорганізації / Філософи / Фундаментальна філософія / Хрестоматії з філософії / Езотерика
ГоловнаФілософіяФілософія самоорганізації → 
« Попередня Наступна »
Макаров Василь Іванович. Філософії самоорганізації. - М.: Книжковий дім «ЛІБРОКОМ», 432 с., 2009 - перейти до змісту підручника

3.1. Філософія взаємної допомоги. Історія вільних міст Європи в середні віки

Всі його твори служили одній меті - виробленню світогляду, що допомагає будувати життя на засадах анархічного комунізму, побудованого знизу вільними людьми. До речі, слово «анархія» грецького походження, що означає «безвладдя», «безвладдя», вперше в науковий обіг було введено П. Ж. Прудона. І про свою прихильність до анархізму, як соціально-філософському вченню, заявляли такі мислителі і революціонери, Як В. Годвін, М. Бакунін, В. Теккер, Л. Толстой та ін Анархісти однаково негативно ставилися до всіх типів державного устрою: монархії, парламентської демократії, революційної диктатури і пр., і головне, - до самої ідеї організації товариства «зверху вниз». Неприйняття державності в усіх її проявах зустрічається і в релігійних сектах, народних утопіях.

Теоретики анархізму внесли досить істотний внесок у розвиток суспільної думки. Їх критика державно-бюрократичного централізму, відчуження, адміністративного апарату від громадянського суспільства, негативні наслідки одержавлення павуки, культури і освіти вплинули на становлення багатьох філософських, соціологічних і культурологічних концепцій, що виходять далеко за рамки анархізму. Подання держави як джерело всіх нещасть людства призводило анархістів до переконання в необхідності його знищити. Народний бутгг, на їх думку, повинен змести дощенту всі держави, і звільнене від бюрократичного гніту людство саме побудує своє життя на засадах розуму н справедливості. Але анархізм гостро потребував позитивної, творчої програмі і філософському обгрунтуванні вчення. Кропоткін одним з перших серед анархістів відчув це. У своїх роботах він прагнув створити концепцію, що включає дослідження закономірностей розвитку природи і суспільства і обгрунтовує можливість створення бездержавного суспільного устрою.

Ключем до створення такої концепції стало еволюційне вчення Ч. Дарвіна в його книзі «Походження людини і статевий відбір», де в частині глав вперше повідомлялося, що у тварин кожного виду проявляються ще й почуття обществегаюсті, взаємної симпатії і підтримки один одного. Завдяки цьому види, у яких ці почуття найбільш розвинені, мають більше шансів зберегти своє існування і залишити після себе численне потомство. Тим більше, що соціальний інстинкт і інстинкт проявляти добро один до одного найбільш сильні і більш постійні і активні, ніж інстинкт самозбереження. Фактично це повідомлення означало, що мета прогресивного розвитку може бути досягнута тваринами будь-якого виду не тільки шляхом взаємної боротьби, а й шляхом спільної діяльності та підтримки. Але ці глави серед учених залишалися непоміченими.

Лише тільки в 1879 р. (через 8 років) у лекції російського іхтіолога К. Ф. Кесслера нові відкриття Дарвіна отримали визнання. Було дано і уточнення: «Для прогресивного розвитку виду, - сказав він, наводячи декілька прикладів, - закон взаімпой допомоги має набагато більше значення, ніж закон взаємної боротьби» [106, с. 274].

На лекції був і Кропоткін. І ось що він потім напише: «Мені легко було довести і розвинути в 1890 р. в моїй книзі« Взаємна допомога »идеею Кесслера і поширити її на людину, спираючись на точні спостереження природи і па останні дослідження з історії людських установ. Взаємна допомога дійсно є не тільки саме могутнє знаряддя для кожної тварини виду в його боротьбі за існування проти ворожих сил природи та інших ворожих видів, але вона є також головне знаряддя прогресивного розвитку.

Навіть найслабшим тваринам вона дає довголіття (і, отже, накопичення досвіду), забезпечує їх потомство і умствеппое розвиток. У результаті ті тварини види, які більше практикують взаємодопомога, не тільки виживають краще за інших, але вони займають перше місце кожен на чолі свого класу (комахи, птахи, ссавці), завдяки перевазі свого фізичного будови і умствеппого розвитку »[106, с. 274].

Явища взаємодопомоги в широкому розмаїтті були знайомі Кропоткіну ще за його спостереженнями в Сибіру за життям тварин і рослин, за побутом і відносинами між людьми різних там народів: ескімосів, орочей, монголів та ін Тим не менш , для обгрунтування припущення про знайдений законі послідували широкі пошуки необхідних фактів і закономірностей в біології, в історії розвитку суспільства, починаючи з первісності. Результати пошуків наводяться не тільки в двох спеціальних книгах про взаємодопомогу [97, 98], а й згадуються у всіх інших роботах при необхідності філософського обгрунтування процесів, що відбуваються в суспільстві. Зміст обох книг про взаємодопомогу можна розділити умовно на три частини. У першій з них наводиться опис фактів співпраці і взаємодопомоги серед різних видів комах, птахів і тварин, як-то: оленів, косуль, буйволів, коней, бабаків, ховрахів та багатьох інших. Представлені картини як пелікани рибалять групою і виставляють навіть нічну охорону, як чайки і трясогузки вступають в бій проти шуліки, як формуються зграї птахів для подальших перельотів або на період гніздування, як організуються стада оленів, коеудь, коней і ховрахів з метою переходу на нові і далекі кормові території, та ще з подоланням водних перешкод, як відбувається турбота і охорона, а також виховання свого потомства багатьох з цих тварин. Відзначається і такий цікавий факт, як тарбагани, ховрахи і бабаки влаштовують підземні комори для зберігання на зиму запасів горіхів, злаків та інших насіння, як останні ні-ні, та проростали. Люди спостерігали ці явища і вчилися вирощувати злаки.

Друга частина присвячувалася результатами спостережень за організацією співробітництва та взаємодопомоги в родовому житті сибірських, європейських та інших народностей. Тут зазначалося, як люди того часу серед орочей, чукчів, монголів, тунгусов, готтентотів, алеутів, ескімосів, папуасів і бушменів готові були проявити добро один одному, розділити видобуток, їжу. Далі йдуть факти організації самими людьми в Росії, Швейцарії, Франції сільських громад, артілей, товариств, кооперативів, профспілок, всевозможпих клубів і товариств, якось: рятувальників на водах, служби самоохорону і порятунку рудокопів в разі аварій в забоях і багато іншого. І все це на досвіді і щось з минулих століть.

У третій викладається історія3 створення вільного суспільства, починаючи з народження перших громад, заснованих на колективній власності. Сталося це в епоху, коли первісна людина змушена була перейти до виробничого господарства у вигляді землеробства і скотарства. А ця потреба пояснювалася безперервним зростанням чисельності первісного населення і скороченням через це умов полювання і збирання для забезпечення продуктами нормальної життєдіяльності членів ро-д про племінної організації. Перехід від родоплемінної до общинної організації був для всіх пародов далеко не одночасний і розтягнувся на багато тисячоліть. Все залежало від природних умов, особливо географічних і кліматичних від зростання готовності самого племені до такого переходу. Було ще величезне пересування племен, які змішувалися, перепліталися.

Процес переходу починався найчастіше з виникнення парних сімей, які об'єднувалися в громаду на нових умовах взаємодопомоги і самоврядування.

Загальні збори членів громади і клятвені братства ставали загальним суддею. Між громадами по сусідству виникали союзи взаємодопомоги. У громадах почався процес поділу праці. Серед хліборобів і пастухів виділялися ремісники, знахарі, чаклуни, попи і дружинники. Виникало обмін продуктами праці. Громади об'єднувалися в села, деякі з сіл виростали в міста, де концентрувалася ремесло, охорона з дружини, верховна влада, судова і виконавча у формі самоврядування. Народжувалася писемність, релігія, наука. Але спокійне життя об'єднання громад переривалася від нападів ворогів, серед яких були і нові прийшлі племена. Сила останніх іноді переважала, об'єднання гинуло. Прийшлі, переймаючи досвід життя старих общинників, відроджували новий союз. Історія, не завжди писана, зберігає чимало подій подібних і неодноразових навал на народ однієї і тієї ж землі. Повторюваний процес кожен раз проходив, кажучи прийнятим тут мовою, у формі природного самоорганізації знизу, і народ залишався відносно вільним.

Були в історії й винятки, коли на окремих землях виникали імперії-держави, як-то: Єгипет, Китай, Рим та інші, де общинна форма організації руйнувалася, колективна власність насильно перетворювалася в державну, самоврядування і самоорганізація знизу змінювалася на самоврядування і самоорганізація зверху, а вільні люди перетворювалися на підданих або навіть кріпаків. Коротше, відбувалася антинародна революції у плаву виниклої знаті і колишніх захисників з дружиною, які й захоплювали владу, висунувши свого імператора.

Імперії народжувалися в оточенні кочових і вільних народів і, будучи також об'єктом їх нападу, рано чи пізно піддавалися саморуйнування. Так трапилося і з Римом. Отчого винуватців, які заповнювали в той час всю Європу, назвали дикими варварами. Насправді це були вільні люди, що створили справжню культурну цивілізацію, на основі якої після її руйнування будувалися всі європейські феодальні, а потім і капіталістичні держави.

Основна частина варварів - це нові прибульці з Азії, які прибули ще в перші століття нашого літочислення. Змішавшись з корінним населенням і склавши основу формування майбутніх європейських народів: скандинавів, слов'ян, германців та ін перейшли спільно з ними до общинного володіння землею. Вся європейська територія від Волги до Атлантики і від Сицилії до Норвегії до IX-X ст. покрилася спілками та федераціями вільних сіл, сіл і навіть міст. До цього часу люди встигли підкорити незаймані ліси, звести селища, оточені полями й городами, прокласти між ними дороги і стежки, побудувати перший укріплені фортеці. Кожне суспільство було пов'язано мережею колективних братств, спілок взаємодопомоги, як всередині громади, так і поза нею, в союзі громад. Завдяки великим добровільним спілкам громад розвивалося і свідомість їх національної єдності.

Проте, поруч з цими вільними союзами починали виникати і союзи правлячої меншості, які намагалися перетворити вільних людей на кріпаків або підданих, Рим загинув, але його перекази оживали. Бо не завжди був мир в той час в Європі. У перші тс століття самі римляни виступали походами з метою поневолення і обкладення даниною.

Треба було захищатися від них, давати відсіч. Тривали навали інших племен. А потім, не всі виниклі суперечності між селами і містами різних спілок дозволялися мирно. У перший час самі громади дружно брали постійну участь в обороні своїх земель і селищ, організовуючи добровільні дружини. Але як тільки великі пересування варварів почали слабшати, а натовпи нових прибульців осіли на зайнятих ними землях, захист спілок початку доручать одній людині, який сам собі набирав дружину частіше з шукачів пригод, які звикли до воєн, або прямо з разбойпіков. Решта ж маса народу, звільнившись від оборони, займалася своєю працею, виділяючи за договором відповідну плату захиснику. Останній починає нагромаджувати багатство, бідному дружинникові гавкає він коня і зброю, а сам починає набувати зачатки військової влади, передаючи свої здібності синові, онукові і т. д.

Виділяються серед народу і знавці - хранителі законів стародавнього права. Завоювавши авторитет своїм ремеслом, також за плату, негласно затверджується долею часто замість обраного в громаді. Роль суддів починає передаватися також у спадок, а серед спадкоємців, виділяються особистості, які прагнуть до влади, аж до княжої чи королівської. Так створюється умова для першого «поєднання влад», перше товариство для взаємного забезпечення спільного панування, тобто союз між суддею і воєначальником як сила, ворожа сільській громаді. Обидві ці посади з часом з'єднуються в одній особі, яке, оточили озброєні люди і нагромаджуючи багатство, стає початком народження варварської монархії. Сам народ починає в цих умовах забувати перекази, що служили йому законом, в тому числі законом взаємодопомоги. Внаслідок поділу праці в управлінні по вертикалі відбувалося руйнування самоврядування знизу в громадах і союзах.

Знахарі, волхви і попи надавали підтримку народженню монархії з керуванням зверху. Попи заволодівали і владою. Вже з DC в. будуються християнські церкви і з'являються єпископи. І в ХХТ ст. в Європі почалося утворення варварських монархій. Тільки російським князям такий вчинок був пе по плечу, так як впоратися з керуванням сільськими громадами, розкинутими по широких просторах, було дуже важко. Та й віче в містах зберігало високий авторитет. Так що російські громади залишалися вільними. Однак і на Заході варварські вільні союзи виявилися живучі. Тим більше, що поштовхом до їх пробудженню стали хрестові походи. І ось в XI-XII ст. по всій Європі спалахує повстання міських громад, яке виросло на грунті з'єднання ремісничих гільдій з сільськими громадами та клятвених братств ремісників. В італійських громадах повстання почалися ще в X в. З цієї революції відкрилася нова смуга в житті вільних міських громад.

 Насамперед всі громади міста разом з братствами і гільдіями укладали дружній союз, вибирали своїх суддів і клялися бути вірними яке з'явилося постійному союзу. Складалася і приймалася хартія, що закріплює свободи та організацію вільного міста. Єпископу або князю, які досі вершили суд серед общинників і часто робилися їх панами, тепер залишалося визнати доконаний факт. Так, протягом одного століття цей рух поширився, причому вельми одностайно по всій Європі. Навіть хартії і внутрішня організація вільних міст, в тому числі росіян (Новгород, Псков), вражали своєю схожістю. 

 Свобода відбилася і па розвиток виробництва та на зростанні міського населення. А тому стіни міста розсовувалися, ставали товщі, і до них додавалися нові і все більш високі вежі. Місто ділився на кілька кварталів або кінців, обмежених вулицями, що розходяться від центрального кремля або собору до стін міста. Кожен кінець був заселений і зайнятий був ремеслом і майстерністю. Виникали нові ремесла, що займали слободи, які з часом також входили в межі міста. Кожна вулиця і прихід, як і сільська громада, мали свого старосту, своє віче, свій народний суд, свого вибраного священика, свою міліцію, свій прапор і часто свою печатку.

 Професійної одиницею була гільдія - ремісничий союз. 

 Саме місто представляв собою союз цих кінців, вулиць, спілок і гільдій. Він мав своє віче, ратушу і свій прапор. Він вступав у переговори з іншими містами, укладав з ними союз. Так, російська Новгород з'єднався союзом зі Скандинавсько-германської Ганзой. Те ж представляли і ремісничі союзи різних міст, які вели свої торгові зносини і справи незалежно від міст. У разі нападу місто або захищався сам і вів запеклі війни з навколишніми феодальними баронами; або ж він брав до себе особливої «військового захисника» - якогось князя або герцога за відповідну шіагу, строком на рік. Укладалися договори з «захисниками» і на більш тривалий термін, як на Русі з Рюриковичами. Внутрішня торгівля міста здійснювалася гільдіями, а не окремими особами, а зовнішня велася спочатку самим містом. Пізніше вона стала монополією купецьких гільдій, а ще пізніше - окремих особистостей. На підставі безлічі історичних документів зазначається, що ніколи людство, ні раніше, ні після цього періоду, не знало такого порівняльного добробуту, забезпеченого для всіх людей середньовічного міста. Злиднів там не знали. 

 Під захистом своїх вольностей, що виросли на грунті вільних угод і вільного почину в цих містах виникла і розвивалася нова цивілізація з такою швидкістю, що нічого подібного не зустрічалося в історії ні раніше, ні пізніше. Вся сучасна наука і промисловість веде свій початок від цих міст. На всьому, що б не робилося вільними людьми у той час можна помітити відбиток духу винахідливості і шукання нового, навіть у духовної свободи, надихала весь їх працю і почуття братерської взаємності. Протягом трьох століть ремесло і мистецтво досягли в них вельми високої досконалості. Всі великі відкриття, що створили початку сучасної павуки, як компас, годинник, друкарський верстат, порох, закон тяжіння, закон атмосферного тиску, підстави хімії та багато іншого стало спадщиною вільних міст і тієї цивілізації, яка розвинулася в них під охороною общинних вольпостей. 

 Людство ніколи ще не йшла так швидко вперед, як в цей період (якщо не вважати епоху вільних міст стародавньої Греції - додає автор). Ніколи ще йому не вдавалося розвинути до такої міри свою могутність над силами природи. 

 І ось, протягом XV в. з'явилися нові варвари і зруйнували цивілізацію середньовічних вільних міст. Це були федеральні держави на чолі з королями, силу і риє яким дало село, захоплена і закріпачена ними ще п'ять століть тому, і яку вільні міста так і не зуміли звільнити за цей час. Першою помічницею держави була церква. У місті йшло розшарування між ремісниками, особливо з пізніше прийшли. Окружавшее сільське населення від захисту міста відсторонилася. Торгова гільдія, ставши лихварем, виступила проти городян. Королі і особливо церква всіляко сприяли розшаруванню і роз'єднання міського населення, руйнування їх єдності і здатності до захисту своєї вольності і свободи. Яд «рятівної державної влади» охоплював частину городян. Міста при слабшає опорі захоплювалися державою. 

 Падінню цивілізації сприяли і навали ззовні. Першими були монголи, що підкорили і спустошили східну Європу і сприяли народженню Московського царства. Потім турки вторглися в Європу і заснували свою державу, дійшовши до самого Відня. Щоб дати їм відсіч, в Польщі, в Богемії, в Угорщині виникли сильні держави. Треті були маври, що увірвалися до Іспанії. Вигнання їх дало можливість влаштуватися іспанської монархії. Ці набіги і війни вели до вступу Європи в період військових держав, які прагнули «об'єднати», тобто підпорядкувати всі вільні міста під владу королів і князів. 

 І як би на підтримку вільних міст в самих державах спалахували повстання народних мас проти кріпацтва. Так було у Франції в 1358 р. під назвою Жакерия, в Англії - Уота Тайлера. І якщо перше пригальмувало розвиток кріпосного права, то друга поклало кінець крепостничеству в країні взагалі. Ще більш широким був рух «гуситів» в Богемії і анабаптистів у Німеччині, Швейцарії та Нідерландах в XVI ст. Це були повстання не тільки проти феодальних порядків, а й проти церкви і держави, в ім'я первісного християнства. Аналогічне рух трапилося і в Росії на початку XVII в. Всі ці повстання були потоплені в крові, в чому старалася і церква. 

 Всі подробиці історії вільних міст були «забуті», а частіше були закриті брехнею офіційної науки. Держава і церква намагалися приховати правду від народу Навіть підручники історії радянського часу «не знали» істину про події всіх середніх століть, хоча книга «Взаємна допомога» в радянських бібліотеках зберігалася. Офіційна наука навіть стверджувала, що держава співслужило людству величезну службу, створивши національні спілки, і що тільки воно зуміло об'єднати народи. Фактично заслуга в цій справі належала вільним містах які протягом чотирьохсот років працювали над згуртуванням цих союзів шляхом федерації, заснованих на добровільному угоді. Приклад тому Ломбардець союз, який охоплював всі міста північної Італії і мав свою федеральну казну в Мілані. Були також федерації, як Тосканський союз, Рейнський союз, що включав 60 міст, федерації вестфальських, богемських, сербських, польських і російських міст - всі вони покривали собою всю Європу 

 Ще в XV в. вся ця величезна країна була покрита багатими містами; їх ремісники, муляри, ткачі і різьбярі виробляли чудеса мистецтва; їх університети клали підстави сучасної дослідної науки; їх каравани перетинали материки, а кораблі борознили моря і річки. І ось через 200 років міста навіть з населенням в 50-100 тис. жителів перетворилися на зубожілі містечка. Їх жителі були або перебиті, або заслані, або розбіглися. Їх багатства присвоєні державою або церквою. Промисловість в'яла, торгівля вмирала, дороги між містами ставали непрохідними. Сільські громади державою знищувалися, селяни закріпачувала. У Росії це справа була розпочата Романівської династією. Держава у своєму об'єднання і зміцнення вдавався лише до насильства і примусу. 

 Шлях, подібний розглянутому в середньовічній цивілізації, пройшли раніше цивілізації Єгипту, Ассирії, Персії, Палестини, Греції та Риму. Кожен раз в їх розвитку спостерігалися періоди: первісного племені, сільської громади, вільних міст і держави, насильницької зміни останніх, що прийшло пізніше до саморазвалу [106, с. 452,453]. 

 Кропоткін, представивши, таким чином, загальну картину взаємної допомоги у тваринному світі і суспільстві, розкрив реальну історію середніх віків у Європі та організаційні принципи побудови, зрозуміло, шляхом природної еволюції (самоорганізації знизу - В. М. \ спілок вільних міст. Згідно цих же принципів обгрунтовується і організація майбутнього вільного суспільства у вигляді анархічного комунізму. 

 Про союзи вільних міст писали історики Котельникова JI. А. [87], Кочакова Н. Б. [88, 89] та багато інших, про що буде зазначено у другій частині книги. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "3.1. Філософія взаємної допомоги. Історія вільних міст Європи в середні віки"
  1. II. Постмодерн і його "ізм".
      Відомо нам від давніх днів Що людина сильніше смерті А в наші дні вже, повірте - І життя теж він сильней Д.А. Прігов24. Результати тріумфальної ходи модерн-проекту по просторах землі загальновідомі: * безпрецедентна універсалізація продуктивних сил; * інтенсивних глобалізовані інформаційні та
  2. 3.6. Про книги «Щоденники різних років» і «Записки революціонера»
      На закінчення представимо коротенько дві книги Кропоткіна: «Щоденники різних років» [101] і «Записки революціонера» [103]. Друга - характеру мемуарів, але обидві доповнюють один одного, розкриваючи автобіографію з подробицями зовнішніх подій в Росії і в Європі, свідком і навіть учасником яких він був, піддаючись не раз тяжким випробуванням. Тут можна побачити, як народжувався і розвивався талант великого
  3. 3.4. Принципи організації анархічного комунізму
      Перейдемо до короткого огляду інших робіт Кропоткіна. У роботі «Хліб і Воля» на прикладі Парижа представлений процес того, як могла б здійснитися соціальна революція на основі анархічного комунізму. При цьому спростовуються доводи прихильників державного соціалізму та інших противників анархізму про неможливість успіху такої революції. Чому автор і заявляє; «для мене немає ні найменшого
  4. Глава восьма. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
      Виникнення Російської держави. Різні типи і форми держави в історії Росії. Поняття російської державності, основні характеристики. Соціально-політичні та ідеологічні передумови виникнення Радянської держави. Етапи розвитку радянського суспільства і Радянського дер-жави. Радянська форма правління та її еволюція на сучасному етапі. Основні зовнішні та внутрішні
  5. Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
      Теорія права і теорія держави. Предмет і методологія теорії права. Теорія права в системі суспільних наук. Загальна теорія права. Спеціальні теорії права. Теорія права і галузеві юридичні науки. Функції теорії права. У другій частині, присвяченій теорії права, розглядаються з урахуванням сучасного рівня юридичного знання функціонування та розвиток такого яскравого і складного соціального
  6. Глава дев'ятнадцята. Правомірної поведінки, ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
      Право і поведінку. Поняття правомірної поведінки. Види правомірної поведінки. Поняття правопорушення. Ві-ди правопорушень. Соціальна природа і причини злочинності. Соціальна відповідальність-ність та її види. Юридична відповідальність та її види. Звільнення від юридичної відповідальності. Презумпція невинності. У попередніх темах неодноразово згадувалося «пра-вило поведінки» як синонім
  7. Н.Я. ДАНИЛЕВСЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК І ВЗАЄМОДІЇ ЗАХІДНОЇ І РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
      Сьогодні популярність Н.Я. Данилевського не настільки вже й велика, головна праця всього його життя «Росія і Європа» не виходив у світ близько вісімдесяти років, на нього не часто посилаються і нині живуть «слов'янофіли». А між тим у філософії, соціології, культурології, політиці ім'я Н.Я. Данилевського не тільки непереборно, але і багато в чому вплинуло на сучасні ідеї і погляди. Наприклад, Освальд Шпенглер в
  8. 1. Росія в першій половині XIX в. Криза кріпосництва
      Великий філософ Н.А. Бердяєв образно, але досить точно помітив, що «... до XIX століття Росія оформилася у величезне, неосяжне мужицьке царство, закріпачене, безграмотне, але володіє своєю народною культурою, засноване на вірі, з панівним дворянським класом, ледачим і малокультурним, нерідко загублена релігійну віру і національний образ, з царем нагорі, щодо до якого
  9. 2.2. «ГОСПОДА Мислитель» І ТОТАЛІТАРИЗМ В КОНЦЕПЦІЇ А. Глюксман
      У соціальному плані кордоном виникнення постмодернізму можна вважати події 1968 р. у Франції, коли країну захлеснула хвиля ліворадикального руху. У 1945-1968 рр.. ще діяли потужні стимули, що виходили з тільки що відгримілих битв з фашизмом. У цей період національна самосвідомість політизувала і повоєнна нестабільність, і колоніальні війни у В'єтнамі та Алжирі, і
  10. РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА ОЧИМА І. А. ІЛЬЇНА
      Початок систематичного вивчення літературно-критичної спадщини И.А.Ильина поклав професор Піттсбурзького університету (США) Н.П.Полторацкій (1921-1990). Він, зокрема, зазначає, що звернення И.А.Ильина до російської літератури відбулося порівняно пізно - в середині двадцятих років, коли Ільїну було вже за сорок. З кінця двадцятих років він посилено займається і сучасниками -
  11. 1.Економіка і соціальна структура
      Розвиток капіталізму в Росії та інших країнах породило проблему його типології. Сучасна методологія розгорнула цю проблему в концепцію трьох ешелонів. Відповідно до цієї концепції можна говорити про три моделі (ешелонах) розвитку світового капіталізму: - ешелон розвиненого, класичного капіталізму - Англія, Франція, США, Канада, Австралія; - ешелон становлення буржуазних відносин в переплетенні з
  12. 5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
      До середини 80-х років у радянській історіографії історія громадянської війни незмінно розглядалася з позицій звитяжних переможців - «червоних» над «білими» та іноземними інтервентами. А в сталінський час вона була наповнена чималим числом міфів і легенд і одночасно умовчаннями про дійсні події, полководців і воєначальників. У військово-історичних дослідженнях, як правило, не
© 2014-2020  ibib.ltd.ua