| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальні закономірності формування особистості школяра |
||
|
Поняття про виховання. Комуністична партія Радянського Союзу приділяє величезну увагу справі виховання молодого покоління, формуванню у школярів високих ідейно-моральних якостей. Як вже зазначалося, розвиток особистості є наслідок визначального впливу соціального середовища. Особистість формується під впливом системи суспільних відносин, яку включається людина, і під впливом тієї діяльності, яку він виконує. Однак особистість не можна вважати результатом безпосередньої «проекції» суспільних відносин на свідомість, особистість не є пряме відображення соціального середовища. Суспільство керує процесом формування та розвитку особистості в потрібному напрямку. Виховання - це і є управління процесом формування та розвитку комуністично мислячої, комуністично відчуває і комуністично діючої особистості. Виховання як спеціальна діяльність відрізняється від випадкових і стихійних впливів наявністю певної програми, усвідомленої мети, застосуванням спеціально розроблених та обгрунтованих засобів, форм і методів впливу. І. П. Павлов вказував на «найбільшу пластичність» (мінливість, податливість зовнішніх впливів) нервової системи підкреслюючи, що все можна змінити на краще, аби тільки були здійснені відповідні дії. На цій пластичності засновані багатющі можливості цілеспрямованої зміни психіки дитини, школяра в умовах навчання і виховання. Відомо, що природні особливості дитини не визначають змісту його особистості. Вони тільки обумовлюють відомі варіації шляхів і способів виховання. Ви вже знаєте, що на базі будь-якого типу нервової системи можна виробити при правильному вихованні всі суспільно цінні риси особистості. Властивості нервової системи людини не зумовлюють жодних психічних властивостей особистості. Жодна нормальна дитина не є «природно-схильним» бути наполегливим або безвольним, працьовитим або ледачим, дисциплінованим чи недисциплінованим. Відповідно не існує дітей, яких не можна було б перевиховати, яким не можна було б прищепити певні позитивні якості і усунути навіть вкорінені негативні риси. Комплексний підхід до виховання. Особистість, як ви пам'ятаєте, являє собою єдине ціле, де кожна якість нерозривно пов'язане з іншими, і тому кожна риса особистості набуває свого значення, часто зовсім різне, в залежності від її співвідношення з іншими рисами. Наприклад, наполегливість як вміння тривало переслідувати мету, долаючи труднощі і перешкоди, має позитивне значення тільки в поєднанні з високими моральними почуттями, розвиненим почуттям колективізму. Зовсім інший зміст ця риса буде мати, якщо вона пов'язана з сильно розвиненими егоїстичними потребами, з прагненням домогтися особистого благополуччя, нехтуючи інтересами колективу, інших людей. Сміливість набуває зовсім різний зміст залежно від того, чи поєднується вона з обережністю і розважливістю або з імпульсивністю, з високою ідейністю чи почуттями дрібного марнославства і зарозумілості. Навіть почуття товариства і колективізму не може розглядатися і оцінюватися абстрактно. Цілком інший зміст набуває це якість в залежності від того, чи виникає воно в умовах спільної діяльності заради високих суспільно значущих цілей, або заради особистих, але не суперечать радянської моралі цілей, або, нарешті, заради антигромадських, аморальних цілей, коли воно перетворюється на почуття кругової поруки і взаємної виручки. Тому людину не можна виховувати «по частинах», формуючи окремі риси, - виховують завжди особистість в цілому. У світлі сказаного особливо важливого значення набуває ідея комплексного підходу до виховання, висловлена Л. І. Брежнєвим на XXV з'їзді КПРС. Комплексне виховання означає тісну єдність ідейно-політичного, трудового і морального виховання. Це й означає різносторонній підхід до особистості як єдиного цілого, підхід, що забезпечує нерозривний зв'язок між важливими сторонами особистості, що формується. Комплексний підхід передбачає єдність впливу на інтелектуальну, емоційну і вольову, дієво-практичну сторони особистості. Тільки такий комплексний підхід до виховання формує справді комуністичну особистість, а не «комуністичну декорацію особистості» (так говорив А. С. Макаренко), коли людина характеризується невідповідністю слова і справи, маскує високими фразами свою индивидуалистическую сутність. Наприклад, комуністичне ставлення до праці формується в результаті єдності ідейно-політичного виховання (дає розуміння того, що праця - основа життя суспільства, джерело його матеріального п духовного багатства, усвідомлення значення праці в комуністичному будівництві і т. д.), морального виховання (формування потреби трудитися на суспільство, почуття глибокої поваги до трудящих, нетерпимості до дармоїдам, ледарям, ледарям і т. д.) і трудового виховання (формування трудових умінь і навичок, уміння організовувати, планувати, контролювати трудову діяльність). Закономірності морального розвитку школяра. Радянські психологи показали, що вирішальним у формуванні особистості дитини і школяра є не тільки правильна організація його діяльності, накопичення ним досвіду правильної поведінки. Справа в тому, що в одній і тій же діяльності, в одному і тому ж поведінці можуть формуватися різні (і навіть протилежні) якості особистості Б залежно від того, чим і як мотивується для дитини ця діяльність, якою особистий сенс вона має для нього. Наприклад, ми привчаємо школярів прямо, відкрито і сміливо критикувати один одного. Вважається, що тим самим формуються принциповість, чесність, критичність. Чи завжди ми досягнемо тієї мети, до якої прагнемо, якщо не будемо враховувати того, про що сказано вище? Як уже зазначалося, не завжди, так як па основі цієї правильної форми поведінки можуть формуватися різні якості залежно від мотивів, якими керується школяр, від того, який сенс для нього особисто має цю поведінку. Якщо учень критикує товариша по принципових мотивів, то це допоможе виробити такі риси характеру, як принциповість, твердість, чесність; якщо з бажання вигородити себе і перекласти свою провину на плечі товариша, то це сприяє формуванню егоїзму, індивідуалізму. Якщо критика ведеться заради зведення особистих рахунків, то на цій основі формуються мстивість, підступність, ганебність. Якщо це, нарешті, викликане бажанням догодити вчителеві або пихатим бажанням уславитися «принциповим», то можуть сформуватися такі риси, як догідництво, лицемірство, кар'єризм. Отже, досвід правильної поведінки лише тоді приведе до мети, коли поведінка буде здійснюватися за високими мотивами. Оцінка вчинку також визначається тим, які мотиви лежать в його основі. Залежно від цього один і той же вчинок отримує різну оцінку. Наприклад, дитина допомагає товаришам, ділиться з ними навчальними приладдям, солодощами. Але в одному випадку він збуджується щирою симпатією, повагою до товаришів, бажанням зробити їм приємне. В іншому випадку дитина робить те ж саме, але збуджується прагненням заслужити похвалу дорослих, авторитет у хлопців або отримати натомість небудь ще більш цінне. В обох випадках вчинок буде один і той же, але в першому випадку він викликає позитивну оцінку, а в другому - негативну. Тому велике значення набуває виховання і закріплення в досвіді школярів правильних мотивів поведінки. Позитивні мотиви, що виникають у школярів в певних обставинах під впливом виховних впливів, повинні закріплюватися в їх досвіді і поширюватися на всі подібні ситуації. Мотиви, однак, це ще не вчинки. Щоб мотиви реалізувалися у вчинках, потрібно опанувати і відповідними правильними способами і формами поведінки. Інакше й за найкращих мотивах поведінку школяра може бути неприйнятним. Бували випадки, коли хлопчики чинили розправу - били свого однокласника - за нешанобливе ставлення до улюбленій вчительці. В одній зі шкіл-інтернатів вихованці вирішили покарати дівчинку-підлітка за грубе порушення нею правил внутрішнього розпорядку - обстригти її наголо. Таким чином, школяр повинен вміти правильно з суспільної точки зору «перевести» ці мотиви в поведінку. Отже, до складу будь-якої якості особистості входять, по-перше, позитивний мотив і, по-друге, закріплений звичний спосіб поведінки, тобто якості особистості, як ви пам'ятаєте, є своєрідний сплав мотивів та відповідних форм поведінки. Отже, в досвіді хлопців треба закріплювати як правильну форму поведінки, так і правильний мотив цієї поведінки. Говорячи про вирішальний вплив на психічний розвиток зовнішніх виховують умов, середовища, навчання і виховання, необхідно пам'ятати наступне. Хоча формування особистості школяра визначається тими суспільними умовами, в яких він живе, і тим вихованням і навчанням, яке він отримує в даних суспільних умовах, але школяр - активне, діяльне істота, а не пасивний об'єкт виховних впливів і впливу середовища. Тому зовнішні умови життя, зовнішні впливи визначають формування особистості школяра не прямо, безпосередньо, автоматично, а в залежності від того, в яких взаєминах, в якому взаємодії з цими умовами знаходиться сама дитина. Ці умови і впливу завжди переломлюються через особистий, індивідуальний життєвий досвід школяра, його індивідуальні психічні особливості, його систему відносин до дійсності. Зокрема, важливе значення має особисте відношення школяра до надаваному на нього зовнішнього впливу. Наприклад, по-різному сприймуть вимоги вчителя дисциплінований дитина і примхливий улюбленець, звиклий до атмосфері обожнювання і захоплення будинку; по-різному подіє похвала на школяра з великим зарозумілістю і на школяра, який не вірить з свої сили і можливості, звиклого до ролі невдахи. Бувають випадки, коли пред'являється школяреві вимога має різний сенс для нього і для дорослого. Така розбіжність і створює перешкоду (як кажуть, смисловий бар'єр) для впливу висунутого вимоги на школяра. Отже, один і той же виховний вплив може надати різний вплив на різних школярів залежно від того, який вже сформований психічний вигляд учня. Психічний ж зовнішність школяра залежить в основному від власного досвіду його життя: від його діяльності, характер:; його взаємин з дорослими і однолітками, від того місця, яке він займає в сім'ї, шкільному колективі, серед дорослих. Досвід школяра визначається також і його спостереженнями за життям і діяльністю оточуючих людей, за їх поведінкою, вчинками, взаємовідносинами один з одним. Залежно від того, якою мірою цей особистий досвід дитини відповідає моральним вимогам суспільства, формуватиметься особистість школяра. Якщо, наприклад, його особистий досвід суперечить моральним нормам і вимогам, які пред'являють до нього навколишні, школяр може засвоїти ці вимоги формально, виконувати їх тільки в присутності дорослих. Процес засвоєння школярами вимог вихователів, процес перетворення цих вимог у вимоги «самого до себе» проходить ряд етапів. Спочатку це послух, прийняття вимог, пропонованих дитині з боку, але залишаються «зовнішніми» для нього. Потім школяр приймає вимоги добровільно, усвідомлюючи свої обов'язки. На завершальній стадії формування особистості моральні вимоги, що йдуть ззовні, стають власними, особистими, внутрішніми вимогами, з'являється справжня вимогливість самого до себе. Таким чином, при формуванні особистості школяра необхідно так організувати його особистий досвід, щоб цей досвід міг служити сприятливим, плідним грунтом для засвоєння норм і правил суспільно цінного поведінки. У процесі формування особистості школяра, коли взаємодіють особистий досвід і суспільні вимоги, у дитини складається система переконань та ідеалів, які стають постійно діючими мотивами його поведінки. На цій основі виникає моральна стійкість особистості, тобто здатність людини в будь-яких умовах зберігати вірність засвоєним принципам і відповідне їм поведінку. Одна з істотних сторін виховного впливу школи - формування і розвиток у школяра моральних емоцій і почуттів. Цей процес відбувається одночасно з формуванням правильних моральних уявлень і понять. Адже одного знання недостатньо. Переконання - це і думку, і почуття, і воля, це такі знання, положення, судження, думки, які пов'язані з глибоким переживанням їх істинності, безперечною переконливості. Переконання не тільки те, що зрозуміле, осмислено, але й глибоко відчуте, пережито, що є керівництвом до дії. Для виховання позитивних почуттів важливо створювати таку ситуацію, в якій школяр мав би вражаючий позитивний приклад (безпосередній, або «художній» - кіно, театр, література, або, нарешті, словесно-наочний - живе, яскраве, образне й емоційне слово вихователя). Тому переконання - це своєрідний сплав моральних знань, оцінок, переживань і спонукань до дій і вчинків. Переконання визначають вимоги розвивається особистості до себе і всю систему її поведінки та взаємовідносин з оточуючими. Таким чином, на цій стадії розвитку особистість вже стає більш незалежною від безпосереднього впливу навколишнього середовища і може протистояти її негативним впливам, набуваючи свого роду моральний імунітет (несприйнятливість) до негативних впливів середовища. На цій стадії розвитку особистості школяр прагне не тільки відстояти свої переконання та ідеали і підпорядкувати їм власну поведінку і життя, а й активно впливати на оточуючих, товаришів. Інакше кажучи, особистість школяра, сформувавшись під певним впливом середовища, на цьому етапі розвитку починає в свою чергу свідомо, цілеспрямовано впливати на середовище, також чинити на неї вплив. Школяр вже може активно боротися з чужими нам явищами (егоїзмом, недисциплінованістю, впертістю, грубістю, нечесністю і т. п.). Тому центральне завдання виховання на цьому етапі - розвиток громадської активності школяра, щоб правильно використовувати зазначену можливість. Тільки при сукупності всіх умов у школярів формується комуністичний світогляд як основне вираження особистості і основний стимул її поведінки.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Загальні закономірності формування особистості школяра" |
||
|
||