| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
СУЧАСНИЙ НАПОВНЕННЯ НАУКОВИХ ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ШКОЛИ І ПЕДАГОГІКИ |
||
|
Розширення і поглиблення процесів демократії та гласності, рішення проблем економічної і політичної реформ, подолання соціальних протиріч зажадали переоцінки багатьох цінностей, піддали гострокритичний погляду всі області нашого суспільного та особистого життя. Система народної освіти є органічною частиною нашого суспільно-політичного ладу, нерозривно пов'язаного ^ 'економікою, зі станом суспільних відносин і всіх форм суспільної свідомості. За допомогою освіти та культури особистість може отримати можливість організувати суспільне життя, соціальну сферу і виробництво в своїх інтересах, удосконалювати економіку, систему всіх суспільних відносин і саму себе. На основі державно-громадського підходу до проблеми освіти створюються умови для забезпечення інтересів кожної особистості, розвитку її здібностей і обдарувань, її духовно-морального вдосконалення і одночасно підготовки до вибору професії, активному творчому участі у громадському житті та виробництві. Школа має на увазі інтереси держави і суспільства, дає підростаючому поколінню такий рівень загальної середньої освіти, який необхідний для оволодіння будь-якою професією в умовах НТР, вдосконалення технологій та організації виробництва, а також вдосконалення суспільних відносин і самого людини. Зміст освіти одночасно має бути перетворено на засіб всебічного розвитку особистості, її здібностей і обдарувань, забезпечення можливостей творчої самореалізації. Особистість, освоюючи зміст освіти, розвиваючи свої здібності і творчі можливості, реалізує себе в суспільно значущої творчої діяльності, отримує задоволення всіх своїх матеріальних і духовних потреб. У цьому полягає суть науково обгрунтованого принципу органічної єдності та взаємозв'язку інтересів суспільства, колективу та особистості в освіті та вихованні підростаючого покоління. В ряду наукових принципів організації шкільної справи - принцип цивільно-громадської цілеспрямованості. Мова йде про конкретизацію загальної формули всебічного розвитку в різних видах культури сучасної людини нашого суспільства. Інтелектуальна культура включає в себе вимогу освіченості; духовного багатства; самостійності діалектичного мислення, розуміння пріоритету загальнолюдських цінностей, бачення явищ в суперечностях і вміння оцінювати їх; активного прагнення та вміння поповнювати знання, вчитися вченню і праці; творчого підходу до будь-якої справи. Політична культура людини складається з вміння жити і працювати в умовах демократії, гласності, самостійності та відповідальності; вмілого поєднання інтересів суспільства, колективу та особистості; соціально-політичної активності та ініціативи; духовної стійкості, подолання труднощів. Морально-правова, естетична і фізична культура органічно вбирають у себе такі прості норми моральності й складні цивільні почуття, як правдивість, порядність, совісність, справедливість, свобода, принциповість, чесність, сумлінність, працьовитість, дисциплінованість, довіру і терпимість до людей, до незвичного і пошуку, доброзичливість, компетентність, сприяння ініціативі, гуманізм, патріотизм і інтернаціоналізм, а також вимоги зміцнення здорового способу життя. Все це чітко визначає конкретно-історичну наповнюваність принципу Цілеспрямованості і всебічного розвитку особистості в період переходу до оновленого суспільству. Найважливішим принципом цивілізованої організації народної освіти є забезпечення загальної середньої освіти як засоби здійснення соціальної справедливості, розвитку здібностей і обдарувань кожної людської особистості, як базо-. вого для непреричного освіти. Загальна середня освіта - соціально-економічна необхідність. Воно є найважливішою умовою всебічного розвитку особистості відповідно з революційними вимогами соціального і науково-технічного прогресу; дає базисний рівень наукового, духовно-ціннісного та культурного розвитку. Ф. Енгельс стверджував, що школа гуманного суспільства - це загальне навчання на державний рахунок всіх дітей без винятку, навчання, однакове для всіх, аж до того віку, коли людина здатна виступати як самостійний член суспільства. Вводячи і здійснюючи середній всеобуч, демократична держава захищає права дітей, проявляє справжній гуманізм, підводить їх до можливості на основі необхідної освіченості та досвіду свідомо визначити для себе шляху вибору професії. Паралельно держава вирішує проблеми підготовки високорозвинених продуктивних сил суспільства, високосвідомого, духовно багатого громадянина. Скасування добровільного загальної середньої освіти, як про це говорилося на III Всесоюзному з'їзді працівників народної освіти, призвела б до звуження реальної матеріальної бази та кадрового забезпечення загальної середньої освіти, зробила б для значної частини населення декларацію про право на середню освіту ілюзорною, різко знизила б рівень освіченості в суспільстві і поставила під загрозу ідею безперервності освіти. Вона знизила б також і загальний рівень культури народу, його політичного, економічного, трудового, правового, морального, естетичного свідомості, призвела до втрат талантів. Разом з тим зросла б елітарність середньої освіти, посилилася б соціальна селекція, яка культивує ж на рівні середньої школи психологію соціальної винятковості. Нарешті, вона різко знизила б рівень духовної морально-психологічної захищеності дітей від впливу масової культури та негативних, застійних явищ у суспільному житті. Загальна єдина, трудова, політехнічна загальноосвітня середня школа повинна стати школою життя, мужания громадянина, органічним комплексом навчання, з'єднаної з продуктивною працею, творчістю в мистецтві та техніці, фізкультурно-спортивним розвитком. На Ш Всесоюзному з'їзді працівників народної освіти зазначалося, що труднощі здійснення загальної середньої освіти пов'язані з відсутністю механізмів демократії в оновленні шкільного справи, що педагогіка не визначила доступний всім рівень базового змісту середньої освіти, не розробила його концепцію , ефективних методів навчання і виховання. Активному обговоренню на з'їзді працівників народної освіти був підданий принцип зростаючої ролі педагогічного керівництва, з'єднаного з розвитком дитячої самодіяльності і спонтанним самопроявом дітей. Однією з вічних педагогічних істин є ідея педагогічного керівництва дітьми, сполученого з самодіяльністю, з урахуванням їх здібностей, інтересів, потреб. Старші покоління беруть на себе біологічно і соціально детерміновану відповідальність за формування людської особистості на основі усвідомлення вимог до людей у суспільстві і глибокого розуміння дитячої природи, її можливостей і запитів. Діалектика і закономірність виховання полягають у тому, чго дитина поступово стає справжнім суб'єктом педагогічного процесу завдяки тому, що є його об'єктом, зосередженням усіх зусиль педагога, батьків, інших вихователів на розвиток у ньому самодіяльної, оригінальною, ініціативної особистості та індивідуальності. Основними аксіомами наукової педагогіки є: необхідність глибокого наукового пізнання і вправи сутнісних сил кожної дитини, створення умов для їх прояву і розвитку в різній діяльності, відносинах і спілкуванні; забезпечення обгрунтованого педагогічного керівництва життям відповідно до вимог суспільства, на основі педагогічної майстерності, залучення дітей у різноманітні види педагогічно обгрунтованого взаємодії; завоювання громадянського, морального, людського авторитету у дітей, їх любові з метою ефективного забезпечення цілеспрямованого педагогічного керівництва та досягнення цілей гуманістичного виховання. Словом, дитина одночасно є об'єктом і суб'єктом виховання. Але справжнім об'єктом він стає тоді, коли всі педагогічні впливи і взаємодії здійснюються через його «суб'єктність» шляхом розвитку її сутнісних сил, Погрібний, обдарувань відповідно до вимог суспільства. Цілеспрямоване педагогічне керівництво життям дітей у поєднанні з глибоким знанням їх природи, розвитком в соціально цінне напрямку їх сутнісних сил, здібностей і обдарувань є головна умова успішного вирішення проблем цивільного, демократичного виховання. Надання дитини самому собі на основі його власного знання про самого себе є не що інше, як капітуляція перед стихією його спонтанного самовиявлення на хаосі, відмова від планомірного й організованого розвитку всіх його сущ-ностних сил і здібностей. Найбільш актуальне принцип сучасної, школи та педагогіки - принцип діалектичної єдності загального та особливого в навчанні і вихованні дітей, загальноосвітньої підготовки з різноманіттям змісту і форм розвитку дитячих інтересів, нахилів, здібностей, талантів і обдарувань. В основу організації школи була покладена ідея діалектичного поєднання здобуття дітьми загальної середньої освіти з розвитком їх-індивідуальних особливостей. Протиріччя між необхідністю загального і неминучістю індивідуального розвитку кожної дитини є важливою рушійною силою вдосконалення демократизованої школи. Загальна освіта, необхідне для становлення особистості та зміцнення базової основи розвитку індивідуальності, включає в себе комплекс природничо-наукових, гуманітарних, політехнічних знань, засобів естетичного, фізичного і трудового розвитку. Формування індивідуальних здібностей учнів відбувається за рахунок залучення учнів в спеціальну, відповідальну їх інтересам, що вимагає поглибленого проникнення в суть справи, різноманітну діяльність. Загальне та спеціальне розвиток - не протилежні і не взаємовиключні, а, навпаки, є взаємодоповнюючими і збагачують один одного. У ході загальної освіти зароджується і визначається особливий, індивідуальний інтерес, який, розвиваючись, розширює і поглиблює загальну освіченість. Інтеграція навчальних дисциплін не повинна приводити до ліквідації загальноосвітніх предметів, до верхоглядства, дилетантизму і поверховості загальної освіти. Диференціація, поглиблене вивчення окремих предметів школярами не повинні вести в старших класах до тотального витіснення загальноосвітніх предметів. Їх утиск, як переконує досвід школи розвинених капіталістичних країн, перетворює школу із середньої загальноосвітньої та загальнорозвиваючу, що забезпечує широкі можливості для прояву різноманітних здібностей молоді, в профільну школу, неминуче заганяються школярів в прокрустове ложе обраної спеціалізації. Науковий принцип органічного взаємодії загального й особливого відкидає заміну загального розвитку спеціалізованим, тим більш професійним, підміну загальної освіти формуванням професійно-індивідуальних якостей і властивостей. Він передбачає поєднання, пошуки оптимальної заходи взаємодії загального та індивідуального розвитку, що дає найбільший ефект у формуванні всебічно розвиненої особистості та індивідуальності. В історії радянської школи ситуація складалася так, що час обов'язкового навчання відводилося для загальноосвітньої підготовки, а проблеми індивідуального розвитку виносилися за рамки основного навчального часу. Воно здійснювалося у гуртках за рахунок так і не отримали широкого розповсюдження факультатив-вов, в палацах і будинках школярів, на технічних станціях, в будинках для обдарованих дітей, в студіях, музичних, хореографічних та художніх школах, в центрах естетичного виховання, клубах і школах -комплексах, в неформальних об'єднаннях, спортивних та фізкультурних школах, у трудових об'єднаннях, в спеціальних класах з поглибленим вивченням окремих предметів і в спеціалізованих школах. Вся мережа організацій та установ індивідуального розвитку страждає цілим рядом недоліків. Серед них - безсистемність в єдиній системі, стихійність і некерованість всіх цих форм індивідуального розвитку, кожної дитини, що одержує загальну середню освіту. Недемократичність цієї мережі, що не є загальною і всеохоплюючою, залишає значну частину школярів не охопленої засобами індивідуального розвитку. Сучасна школа, успішно здійснює загальне середню освіту, стоїть перед гострою проблемою здійснення всеобучу індивідуального розвитку кожної дитини. Воно вимагає як глибокого вивчення особливостей дітей, прояви в ранньому віці їх здібностей та обдарувань, так і створення всеохоплюючої, керованої системи форм і методів індивідуального розвитку. Гуманістичною педагогікою заявлена наукова позиція, яка виходить з визнання. здібності кожної дитини в результаті наполегливої праці опанувати загальною середньою освітою як суспільно необхідною базою отримання спеціального та здійснення безперервної освіти, оволодіння сучасною професією та індивідуального розвитку. Ключовим напрямком розвитку сучасної школи є зосередження головної уваги на розвитку індивідуальних здібностей школярів. Школа, будучи єдиною, покликана давати всім своїм випускникам повноцінну середню освіту і відкривати перед ними рівні можливості. Єдність цілей і завдань освіти має органічно поєднуватися з різноманітністю шкіл, гнучкістю навчальних планів і програм, спиратися на передову педагогічну практику, новаторські методи навчання і виховання. При цьому необхідно посилити боротьбу за якість наполегливої навчальної праці, відновлення її престижу як суспільно значущого розвитку педагогічного методичного творчості і новаторського досвіду, створення різних моделей шкіл, розвитку дитячих та юнацьких обдарувань і талантів. Ідея розвитку індивідуальних здібностей учнів не тільки буде реалізовуватися за межами основного обов'язкового навчального часу, як це було в основному до цих пір, але і займе своє законне місце в процесі навчальних занять, посуне вперед справу створення єдиної системи загальної середньої загальноосвітньої підготовки в єдності зі всеобучем індивідуального розвитку. Найважливішим сучасним науковим принципом середньої загальноосвітньої школи залишається політехнізм і поєднання навчання школярів з продуктивною працею на сучасній технічній і технологічній основі. Мова йде не просто про суспільно корисній праці дітей. Політехнізм необхідно здійснювати з урахуванням вимог НТР, комп'ютеризації як нового способу мислення, новітніх технологій, тісному зв'язку шкіл з передовими підприємствами, науковими установами, агропромисловими державними, колгоспними, орендними, підрядними об'єднаннями. Це забезпечує сучасний рівень не тільки середньої освіти, а й виховання інтелектуально розвиненого типу особистості. Суть политехнизма - в органічній єдності загальноосвітніх та політехнічних знань, у застосуванні цих знань на сучасному виробництві. Науково-теоретична сутність сучасного виробництва стає органічною частиною загальноосвітнього знання. Політехнічні відомості пронизують природничо-наукові предмети і поряд з цим можуть бути сконцентровані в спеціальної навчальної дисципліни. Крім того, необхідно застосування учнями політехнічних знань в умовах сучасного виробництва, більш глибоке осягнення через виробництво цих знань, формування кожним учнем в собі характеру сучасного індустріального робітника. У реформі 1984 р. взята на озброєння ідея первісного професійного всеобучу в середній загальноосвітній школі з метою підготовки за операційним або найпростішим професіям. Професійний всеобуч в середній школі в умовах сучасних технологій і ускладнюється техніки є спосіб забезпечення доступу всім школярам до сучасного виробництва, з'єднання їх навчання з політехнізм і продуктивною працею. Елементи професії для школяра мають значення найважливішого засобу політехнічного навчання, органічного зв'язку загального середньої освіти зі загальним трудовим розвитком індивідуальності кожного школяра. Особливу активність придбав сьогодні принцип школи та педагогіки - гуманітаризації та гуманізації. Найважливішим напрямком його здійснення є гуманізація освіти і виховання. Співвідношення природничо-наукового і гуманітарної освіти в середній школі залежить від вимог до людини, що пред'являються соціально-економічними умовами життя суспільства, а також від тієї ролі, яку відіграють навчальні предмети у становленні та розвитку індивідуальності. Розумна гуманітаризація не спрямована на витіснення природничо-математичної освіти або на зниження рівня освіченості. Суть гуманітаризації освіти - в олюднення всіх знань, отриманих дитиною, у важливості та потрібності їх не тільки для виробництва, але і для розвитку, для життя кожної людини. Важливе значення набуває принцип державно-громадського управління народною освітою. Школа - установа ідеологічне, спрямоване на вирішення завдань з цивільного, духовно-ціннісному вихованню підростаючого покоління. Державні органи за допомогою громадськості і науки визначають основний зміст навчально-виховного процесу, принципи побудови організаційних структур, врахування інтересів всіх класів, соціальних груп, всього народу. . Такі самі основні і головні, науково обгрунтовані принципи організації сучасної школи та педагогіки.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "СУЧАСНЕ НАПОВНЕННЯ НАУКОВИХ ПРИНЦИПІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ШКОЛИ І ПЕДАГОГІКИ " |
||
|
||