Головна
Аксіологія / Аналітична філософія / Антична філософія / Антологія / Антропологія / Історія філософії / Історія філософії / Логіка / Метафізика / Світова філософія / Першоджерела з філософії / Проблеми філософії / Сучасна філософія / Соціальна філософія / Середньовічна філософія / Телеологія / Теорія еволюції / Філософія (підручник) / Філософія мистецтва / Філософія історії / Філософія кіно / Філософія науки / Філософія політики / Філософія різних країн і часів / Філософія самоорганізації / Філософи / Фундаментальна філософія / Хрестоматії з філософії / Езотерика
ГоловнаФілософіяПершоджерела з філософії → 
« Попередня Наступна »
Аристотель. Твори в 4-х томах. Том 2. Вид-во Думка, Москва; 687 стр., 1976 - перейти до змісту підручника

ГЛАВА ДРУГА [Силогізм і наведення в діалектичних міркуваннях]

У дебатах слід користуватися силогізмом скоріше проти діалектиків, ніж проти натовпу, наведе-20 ням ж, навпаки, - радше проти натовпу. Про це, однак, було сказано вже раніше 1. В одних випадках користується наведенням може дійти спільного, задаючи питання, в інших же випадках це нелегко, бо не у всього східного одне загальне ім'я. А ко-гда потрібно знайти спільне, тоді говорять: так йде справа у всіх таких випадках. Найважче визна-25 лити, які з наведених випадків такі, а які ні. І крім цього в розмовах часто вводять в оману один одного - одні видають несхоже за подібне, інші ж, оскаржуючи, - подібне за несхоже. Тому слід у всіх таких випадках намагатися придумати ім'я, щоб хтось не міг заперечувати, so що про приводимом йдеться не як про подібному, а хто питається не доводилося б хибно стверджувати, що те, про що йдеться, схоже, так як відносно багато чого з того, про що йдеться не як про подібному, здається, що про нього йдеться як про подібному.

Коли ж після того, як наведенням вказано багато випадків, загальне [співрозмовником] не зізнається, тоді буде справедливо требрвать [від нього] запереченн-ня. Якщо ж ми самі не говоримо, в яких випадках це так, то несправедливо вимагати [від співрозмовника], щоб він вказав, в яких випадках це не так. Бо спочатку [питаючий] повинен довести шляхом наведення, тоді тільки можна вимагати возраженія2. Слід також вимагати, щоб заперечення наводили немає проти самого висунутого положення, хіба тільки мова йде про щось єдиному у своєму роді, як, наприклад, з усіх парних чисел двійка - єдине перше число. Бо той, хто висуває заперечення, дол-дружин приводити їх проти іншого або говорити, що єдино лише це таково3. Тим, хто висуває заперечення проти спільного, але призводить заперечення, не торкаючись самого предмета, а посилаючись на однойменне, [стверджуючи], наприклад, що хтось може мати не свій колір, не свою ногу і не свою руку (адже живописець ь може мати не свій колір і кухар-ні свою ногу), слід в подібних випадках ставити питання, проводячи розподіл, бо, поки залишається непоміченою одноименность, здається, що проти положення заперечують правильно. Якщо ж возражающий перешкоджає вирішенню питання тим, що у своєму запереченні не посилається на одноименность, а стосується самого предмета, слід, відкидаючи те, проти чого зроблено заперечення, Залишився-ве представити у вигляді загального [положення], поки не буде отримано те, що корисно, наприклад коли мова йде про забудькуватості і забутті.

А саме, з твердженням, що втратив знання забув його, чи не злагоди-шаются на тій підставі, що, коли річ абсолютно змінилася, знання про неї втрачено, але сама вона не забута. Тому слід говорити про залишився, від-15 брасивая те, проти чого зроблено заперечення, наприклад слід сказати, що якщо хтось, хоча річ і залишилася, втратив знання про неї, то він її забил4. Точно так само слід поступати по відношенню до заперечують проти затвердження, що більшого блага протіволежіт більше зло. А саме, вони призводять заперечення, що здоров'ю, яке є менша благо, ніж хороше самопочуття, протіволежіт більше зло, бо 20 хвороба більше зло, ніж погане самопочуття. Тому і в цьому випадку слід відкинути те, проти чого робиться заперечення, бо після того, як це відкинули, швидше погодяться, наприклад, що більшого блага протіволежіт більше зло, якщо тільки ОДПО не тягне за собою інше, як, скажімо, хороше самопочуття - здоров'я. І робити це слід не тільки коли віз-25 ражают, але і коли без заперечення заперечують [положення], тому що передбачають таке [заперечення]. Бо після того як відкинули те, проти чого робиться заперечення, [співрозмовнику] доведеться погодитися, тому що він не бачить, де ж у тому, що залишається, справа йде не так. Якщо ж він не погодиться, то після того, як від нього вимагатимуть заперечення, він не зможе привести його. Мова тут йде про такі положення, які в чомусь помилкові, а в чомусь істинні. Якщо від них від-зо кинути [помилкове], то що залишилося буде істинно. Якщо положення підкріплюється багатьма окремими випадками, а заперечення не наводиться, то треба вимагати згоди. Положення ж, яке іменпо так підкріплюється багатьма окремими випадками і проти якого немає заперечення, є діалектичне положення.

Коли ж можна будувати умовивід про одне й те ж без [приведення] до неможливого і через 35 неможливе, для доводить, а не для сперечається байдуже, умозаключать чи тим чи іншим способом. Сперечається ж проти іншого не повинен будувати умовивід через неможливе, бо з тим, хто умозаключает без [приведення] до неможливого, сперечатися не можна; коли ж роблять висновок через неможлива ве, а хибність [твердження] не надто ясна, можна заперечувати [його] неможливість, так що запитують не досягають того, чого хочуть. Следует5 висувати у вигляді положень те, з чим у багатьох випадках справа йде так і проти чого немає заперечення - або взагалі або такого, яке нелегко угледіти.

Бо ті, хто не в змозі вбачати, в яких випадках справа йде не так, прини-5 мают [стверджуване] як істинне.

Не слід представляти висновок у вигляді питання. Інакше при запереченні [питання відповідає] здасться, що умовивід не було зроблено. Адже часто заперечують положення, навіть якщо його не представляють у вигляді питання, а приводять його як [необхідне] слідство. І те6, хто не вбачає наслідків, що випливають з положень, не вважають спростованим 10 того, хто так заперечує. Тому, коли [укладення] представляють у вигляді питання, не затверджуючи при цьому, що воно випливає як [необхідне] наслідок, а його заперечують, тоді вже безумовно здається, що умовивід не вийшло.

Не всяке загальне положення є, мабуть, діалектичне положення, наприклад [положення], що таке людина або в скількох значеннях йдеться про благо. Адже діалектичне положення - це таке, на яке можна відповідати так чи ні. На щойно зазначені положення так відповісти не можна. Тому такі питання пе діалектичні, якщо тільки сам питаючий не здійснить відмінності або ділення і не запитає, наприклад, не говорять чи про благо в такому-то і такому-то значенні. Адже на такі питання не важко дати ствердну або негативну відповідь. Тому тако-20 го роду положення слід висувати імепно в такому вигляді. Коли сам [питаючий] проводить відмінність, а [співрозмовник] ніяк не погоджується з висунутим положенням, ось тоді, копечіо, справедливо вимагати від нього відповіді на питання, у скількох значеннях йдеться про благо.

Той, хто довго виставляє одне положення У вигляді 25 питань, погано розпитує. Бо якщо той, кого запитують, відповідає на питання, то ясно, що задають багато питань або часто одні й ті ж; так що або будуть даремні слова, або не вийде умовиводи. Адже всяке умовивід складається з небагатьох посилок. Якщо ж [спрошенний] не дає відповіді на питання, то слід або засуджувати це, або відмовитися [від бесіди]. 80

17 Аристотель, т. 2888513

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "ГЛАВА ДРУГА [Силогізм і наведення в діалектичних міркуваннях]"
  1. Глава тридцятих * В
    другий * Див гл. 2-26. - 185. а Див гл. 27-30. - 185. 8 Див гл. 45. - 185. 4 Посилка становить більшу частину силогізму, ніж термін. - 185. ? У 25 b 32-35; 26 Ь 34-38; 28 а 10-14. - 186. Розділ тридцять третій * У 47 а 31-35. - 186, Глава тридцять четверта * У 39 а 14-19. - 188. Розділ тридцять п'ятий * ср «Метафізика», 1051 а 24-26. - 189. Глава тридцять
  2. Розділ вісімнадцятий [Неможливість знання без чуттєвого сприйняття]
    силогізмів в змозі довести, що А притаманне В в силу того, що воно притаманне Б, а Б притаманне В. Інший же [вид] - негативні силогізми - має одну посилку про те, що щось одне притаманне іншому, а іншу - про те, що щось чогось не властиво. Таким чином, очевидно, що такими є початку і так звані припущення ня, бо якщо їх приймають, то з необхідністю доводять саме так;
  3. 3.4. Скорочені, складні і складноскорочені силогізми
    силогізмом існують різні види складних силогізмів. Серед них: полісіллогізм - складні силогізми, що представляють собою такі послідовності певним чином пов'язаних між собою простих категоричних силогізмів, що укладення попереднього служить посилкою наступного. Існують також і складно-скорочені силогізми - смітить і Епіхейрема - результати певних скорочень
  4. 4.1. Чисто-умовний і умовно-категоричний силогізми
    силогізм - це умовивід, посилками і укладанням якого є уявні судження. Слід зазначити, що укладення в даному виді силогізму може робитися з будь-якої кількості посилок, оскільки висновки чисто-умовного силогізму можна охарактеризувати як висновки на підставі свій-ства транзитивності імплікації. Інакше кажучи, висновок в чисто-умовному силогізм грунтується на правилі:
  5. Доказ деяких законів логіки методом «від супротивного»
    силогізму: ((Pd0AP) D6 Р з Р (СА: 6,7) Доказ: p ^ e Р Q (дод.) Р (МТ: 1,3) Q (СА: 2,3,4) Закон спростовує модуси умовно-категоричного силогізму: Р (дод.) Є (МТ: 1,3) Закон контрапозиции: Р (СА: 2,3,4) Доказ: 1,? d0 2. (0зР) (дод.) Закон спростовує модуси роздягли-тельно-категоричного силогізму: 3. (0vP) (ІчД: 2) 4.0лР (ОД: 3) Q (КК: 4) Р (МТ: 1,5) Р (КК: 4) 0зР (СА:
  6. полісіллогізм
    силогізми можуть утворювати ланцюг силогізмів, в якої укладення попереднього силогізму стає посилкою наступного. Передує силогізм називається просіллогізма, наступний - епісіллогіз-мом. Такого роду умовиводи називаються полісіллогізм. Розрізняють прогресивний і регресивний полісіллогізм. У прогресивному полісіллогізм висновок просіллогізма стає більшою
  7. Глава перша
    другий 1 Див 102 а 11 - 13. - 498. 2 Т. е. недостатньо об'ємне збіг визначається і визначає. Необхідно, щоб визначальне виражало суть буття визначається. СР 139 а 32 - 34. - 498. 3 Ср 139 а 24 - 35. - 498. Глава третя 1 Див «Друга аналітика» II, 3 - 13. - 498. 2 СР «Друга аналітика », 93 b 29. - 498. 3 Діалектичне, але не аподиктичні
  8. Розділ п'ятнадцятий [Силогізми по першій фігурі, в яких один посилка - про властиві, а інша - про можливе притаманному]
    силогізми будуть досконалими і про можливе притаманному, згідно з наведеним определенію1; якщо ж про можливе притаманному буде посилка, що містить менший термін, то все силогізми будуть недосконалими, а негативні силогізми будуть не про віз-можна притаманному, згідно з визначенням , а про те, що щось необхідно не властиве жодній або притаманне не всім. Справді, якщо щось необхідно не притаманне
  9. Запитання для повторення
    силогізму. Які модуси має розділової-категоричний силогізм? Що таке метод натурального виводу? Які основні прямі і непрямі правила логіки судження
  10. Умовиводи логіки судження. ВИСНОВКИ ІЗ складне судження
    силогізми. Особливість цих умовиводів полягає в тому, що виведення висновку з посилок визначається не відносинами між термінами, як в простому категоричному силогізмі, а характером логічного зв'язку між судженнями, тому при аналізі силогізмів даних видів суб'єктно-предикатна структура складових їх суджень не Глава перша
  11. другий 1 Див і05 а 16 - 19. - 510. 2 СР 160 Ь 10 - 11; «Перша аналітика», 69 а 37; «Друга аналітика», 71 а 21; 91 b 34; «Риторика», 1402 а 34. - 511. 3 Заперечення робиться у вигляді приватного висловлювання, спростовує загальне положення, або одиничного висловлювання, спростовує сдіпічное ж положення. - 511. 4 СР «Друга аналітика» , 74 b 32 - 39. - 512. 5 Нижче до кінця
    Загальні правила простого категоричного силогізму
  12. силогізму. У даному випадку необхідність кожного правила означає, що якщо воно не виконується в деякому умовиводі, то умовивід неправильно. Достатність же всіх загальних правил виражається в тому, що виконання кожного з них свідчить про правильність умозак-люченія. Іншими словами, силогізм правильний, якщо виконані всі правила простого категоричного силогізму, і не правильний,
    Розділ перший [Предмет і мета всього твору. Визначення найважливіших термінів]
  13. силогізм, а також який силогізм досконалий і який - недосконалий; потім, що значить: одне цілком міститься або пе міститься в іншому - і що значить: щось позначається про все або не позначається ні про одне. а Посилка Тобто мова, яка стверджує або заперечує щось стосовно чогось. Вона буває або загальної, або приватної, або неопределенной2. Загальною я називаю [посилку] про властиві всем3
     2. Умовно-категоричний силогізм
  14.   силогізм має два правильних модусу: що затверджує (modus ponens) і заперечує (modus tollens). У стверджуючому модусі (modus ponens) в категоричній посилці затверджується істинність антецедента умовної посилки, а у висновку - істинність консеквента. В даному випадку міркування направлено від затвердження істинності підстави до утвердження істинності слідства. Схема який стверджує модусу (modus
     РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ [Наведення Ч
  15.   силогізми виходять через раніше зазначені фігури, по також силогізми риторичні і взагалі всякий спосіб переконання, яким би він не був. Бо ми завжди переконуємо або через силогізм, або шляхом наведення. Так от, наведення і умовивід шляхом наві-депія є висновок від одного крайнього терміна через інший до середнього. Наприклад, якщо для АВ середній термін є Б, то через В доводиться, що
     Розділ тридцять ДРУГА [Підбір посилок і середнього терміна]
  16.   силогізми звести до раніше зазначеним фігурам, адже ця частина залишається ще не розглянуті. Справді, якщо ми досліджуємо спосіб утворення силогізмів 1 і будемо в змозі знаходити їх 2 і, крім того, отримані силогізми зводити до раніше вказаних фігурам3, то цим початкове намір буде виконано. Тим, що зараз має бути сказано, буде водночас підтверджено сказане
     Глава перша
  17.   другий * Див 129 Ь5
     За даним вивідній судженню побудуйте простий категоричний силогізм.
  18.   силогізмом. Р. повинен бути покараний. Ця людина не може працювати юристом. Чесність допомагає в житті. Курумканского гори важкі для сходження. Н. - вихована людина. «Умовиводи зі складних
    силлогизмом. Р. должен быть наказан. Этот человек не может работать юристом. Честность помогает в жизни. Курумканские горы трудны для восхождения. Н. - воспитанный человек. «Умозаключения из сложных