Головна
ГоловнаНавчальний процесСоціальна педагогіка (лекції) → 
« Попередня Наступна »
В.А. Нікітін. Соціальна педагогіка: Учеб. посібник для студ. вищ. С69 навчань, закладів / За ред. В.А. Нікітіна. -: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС,. - 272 с., 2000 - перейти до змісту підручника

ГЛАВА5, СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

, Поняття «реабілітація» використовується як в медико-соціальному , так і психолого-педагогічному та соціально-педагогічному аспекті. Медико-соціальна реабілітація - комплекс медичних, педагогічних, професійних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я і працездатності осіб з обмеженнями в результаті перенесених захворювань і травм, а також іншими фізичними та психічними обмеженими можливостями.

Психолого-педагогічна та соціально-педагогічна реабілітація - комплекс заходів соціальної підтримки і діагно-стики-корекційних програм з подолання різних форм дитячо-підліткової дезадаптації по включенню, інтегруванню дитини в соціальну сферу, що виконує функції інститутів соціалізації (сім'я, школа, спілкування однолітків і т.д.).

Форми і методи психолого-педагогічної та соціально-педагогічної реабілітації в даний час досить різноманітні і залежать насамперед від характеру дитячо-під-росткової дезадаптації. Залежно від характеру і природи виділяються три основних типи дитячо-підліткової дезадаптації: патогенна, психосоціальна і соціальна, які, в свою чергу, мають різні ступені вираженості. [4] Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку та нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи. Це означає, що в одному випадку патогенна дезадаптація може виражатися в різних за своєю ступеня і глибині нервово-психічних захворюваннях, в іншому - в різного ступеня вираженості олігофренії, відставанні в розумовому розвитку.

Діти з важкими формами нервово-психічних захворювань повинні лікуватися стаціонарно в поєднанні з додатковими психолого-педагогічними реабілітаційними програмами. До дітей із захворюваннями, які носять менш виражений прикордонний характер, застосовні заходи медико-педагогічного оздоровчого характеру в умовах навчально-виховних установ (дитячі садки, школи, дитячі будинки і т.д.).

Все більш гостро постає питання про розвиток так званої лікувальної педагогіки, де поряд з корекційно-розвиваючі-ми дидактичними програмами виступають такі ефективні форми лікувальної педагогіки та психологічної корекції, як игротерапия, казкотерапія, корекційно-розвиваю- ющая фізкультура, пальчикова терапія і т.д.

Серед форм патогенної дезадаптації окремо виділяються проблеми олігофренії, тобто проблеми соціальної адаптації та реабілітації розумово-відсталих дітей. Спеціальні дослідження показують, що у олігофренів відсутня фатальна схильність до злочинів. При адекватних їх психічному розвитку методах навчання і виховання вони в змозі освоювати певні соціальні програми, отримувати нескладні професії, бути корисними членами суспільства. Однак розумова неповноцінність дітей безумовно ускладнює їх соціальну адаптацію і вимагає особливих корекційно-реабілітаційних програм і соціально-педагогічних умов.

До таких особливим соціально-педагогічним умовам, що дозволяє здійснювати програму соціальної адаптації розумово-відсталих дітей належать такі:

- Своєчасна діагностика і вибір адекватних можливостям дитини програм корекційно-розвиваючого навчання;

- Рання орієнтація на посильну трудову діяльність, вироблення трудових навичок і їх автоматизму, профорієнтація;

- Соціально-побутова адаптація як шляхом спеціальних занять і методів, так і за рахунок організації індивідуальної та колективної життя дітей-олігофренів у процесі навчальної, трудової та громадської діяльності.

З урахуванням нашої вітчизняної ситуації найбільш успішне навчання та соціальна адаптація дітей-олігофренів здійснюється в спеціальних допоміжних школах. На жаль, їх число в даний час невиправдано знижується, що не відповідає потребам реальної практики.

Крім того, гострою залишається проблема соціальної адаптації випускників допоміжних шкіл. Мабуть, в штат допоміжних шкіл необхідно включати соціальних педагогів та соціальних працівників, які займаються соціальною підтримкою випускників. Необхідно також квотування робочих місць для цих випускників та відповідні пільги, які повинні надаватися адміністрацією підприємств.

У нашій країні також належить освоїти досвід передових країн зі створення house-communication, будинків для спільного самостійного проживання людей з проблемами нервово-психічного характеру, включаючи олигофрению, нервово-психічні захворювання і патології. Такі будинки-інтернати відкритого типу, де під наглядом соціального працівника проживають люди з проблемами нервово-психічного характеру, створюють більш гуманні та більш адекватні їх можливостям умови життя, сприятливі для їх соціальної адаптації.

Психосоціальна дезадаптація викликана статевовіковими та індивідуально-психологічними особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, трудновоспитуемость, що вимагає індивідуального підходу і в окремих випадках спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм. По суті справи мова йде про деякі особистісних психологічних особливостях, що ускладнюють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть ставитися різні риси характеру, неадекватне прояв самооцінки, порушення емоційно-вольової та комунікативної сфери, неусвідомлювані регулятори поведінки, витіснення в підсвідомість комплекси, фіксовані установки, фобії, тривожність, агресивність. У таких підлітків, як правило, немає помітних змін в ціннісно-нормативній сфері, їх проблеми поведінки носять психологічний характер. У цих випадках поряд з індивідуальним педагогічним підходом застосовують в сім'ї та школі вельми ефективні психокорекційні техніки і психосоціальні технології.

Соціальна дезадаптація проявляється у порушенні норм

моралі і права, в асоціальній поведінці і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтації, соціальних установок. Залежно від ступеня і глибини деформації процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації.

Стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена педагогічно запущеними учнями, для яких характерне хронічне відставання по ряду предметів шкільної програми, опір педагогічним впливам, зухвалість з вчителями, різні асоціальні прояви (лихослів'я, куріння, хуліганські проступки, пропуски уроків).

Разом з тим, незважаючи на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених прагне до отримання професії, економічної самостійності, готова трудитися. Деформація в їх ціннісно-нормативної сфері поки незначна. Реабілітаційна робота з ними може вестися в рамках навчально-виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ. По відношенню до них необхідна більш адресна психологічна та соціальна допомога, розширення сфери їх інтересів у позашкільної та позакласної діяльності, формування професійних планів і життєвих устремлінь. Тут можуть неоціненну допомогу надати соціальні установи для молоді та підлітків, молодіжні біржі праці, клуби за інтересами, а також центри екстремальної соціально-психологічної допомоги.

У системі народної освіти є досвід створення центрів соціально-педагогічної реабілітації для важковиховуваних підлітків, які створюються на базі вечірньо-змінних шкіл і навчально-виробничих комплексів.

Більш глибоку стадію соціальної дезадаптації представляють соціально-запущені підлітки. Соціальна занедбаність характеризується глибоким відчуженням підлітків від сім'ї і школи як основних інститутів соціалізації. Їх формування йде в основному під впливом асоціальних і криміногенних груп, для них характерна глибока деформація і спотворені цінності нормативної сфери, асоціальна поведінка і протиправні дії (бродяжництво, наркоманія, пияцтво, здирництво). Вони, як правило, професійно не орієнтовані, до праці ставляться негативно і мають установку на паразитичне існування.

В умовах навчально-виховних закладів важко домогтися успіху в роботі з соціально-запущеними підлітками. У таки випадках доречна постановка їх на облік в інспекції у справах неповнолітніх і приміщення в спеціальні закриті навчально-виховні заклади.

Очевидно, що залежно від характеру дезадаптації в реабілітації домінуватимуть або психолого-педагогічні діагностично-корекційні програми, що виявляють та виправляють дефекти психіки, включаючи як пізнавальну сферу, так і особистісні особливості, або соціально-педагогічні програми ресоціалізації, відновлення соціального статусу підлітка в системі міжособистісних відносин, переорієнтацію референтних орієнтації соціальних установок.

Так, стосовно дітей з прикордонним рівнем психічного та інтелектуального розвитку на перше місце виходять методи корекційно-розвивального навчання, що дозволяють відновити дефекти його пізнавальної сфери. При психосоціальної дезадаптації важливе місце буде відводитися адекватно обраним психосоціальним технологіям і психотерапевтичним технікам, що допомагає в рішенні індивідуально-психологічних особистісних проблем; при соціальної дезадаптації - програми по включенню в систему нових соціальних відносин, що виконують функції інститутів ре-соціалізації, з формування позитивних життєвих планів і устремлінь.

Зрозуміло, в тій чи іншій мірі різні реабілітаційні форми і методи будуть представлені в кожній з реабілітаційних програм, що застосовуються до різних видів дезадаптації, але проте для ефективної реабілітації повинні бути обрані адекватні пріоритети.

Здійснення процесу реабілітації може також утруднений тим, що нерідко в одній дитині-підлітку представлені як би змішані форми дезадаптації, включаючи і патогенну, і психосоціальну, і соціальну. І тоді діа-гностико-корекційні програми повинні послідовно бути орієнтовані на всі перераховані вище форми дезадаптації.

В даний час склалася досить широка різновідомчих мережу соціальних установ, що займаються психолого-педагогічної та соціально-педагогічної реабілітацією дезадаптованих дітей та підлітків.

Соціально-реабілітаційні установи в даний час створюються в системах Міносвіти, Міністерства праці та соціального розвитку, МОЗ, комітетів у справах молоді. При цьому різновідомчих установи, як правило, орієнтовані на певні види дезадаптації, що, в свою чергу, і визначає їх специфіку.

Найбільш складні і глибокі форми дитячо-підліткової дезадаптації представлені в соціально-реабілітаційних установах Міністерства праці та соціального захисту, які, як правило, створюються при соціальних притулках. Контингент дітей, що у соціальні притулки, характеризується крайнім ступенем соціальної занедбаності, відставанням у психосоматическом розвитку, посттравматичними синдромами. Це «діти вулиці», діти-бродяжки або діти - соціальні сироти, відібрані з сім'ї, де умови їх утримання через недбале і жорстокого ставлення батьків погрожували їх життю і здоров'ю.

Соціально-реабілітаційна робота з дітьми, як правило, починається з соціально-побутової та медико-соціальної реабілітації, коли дітей лікують, позбавляють від педикульозу, вчать користуватися ванною, є гарячу їжу, спати в ліжку з простирадлами і т.д. Велика увага приділяється також психоемоційної реабілітації, де на першому місці стоять комфортні умови проживання, доброзичливість персоналу і вихователів, а також спеціальні психотерапевтичні методи і насамперед игротерапия, казкотерапія, психотерапевтичний театр. Діти старшого віку, підлітки включаються в різні форми обслуговуючої праці, працюють в пошивних та столярних майстерень з виготовлення іграшок, сувенірів і т.п.

У числі реабілітаційних заходів, що проводяться по відношенню до дітей, поміщеним у соціальні притулки, важливе місце відводиться соціально-педагогічної роботи з сім'єю дитини, а якщо такий не є або ситуація в батьківській родині виявляється безнадійною, виявляється сприяння у підборі прийомної сім'ї або сім'ї усиновителя. Великий досвід з підбору прийомних сімей накопичений в соціально-реабілітаційному закладі «Виховний Дім» Санкт-Петербурга, який поєднує соціальний притулок і реабілітаційний центр.

Спеціальна соціальна служба при «виховній Будинку» веде картотеку потенційних прийомних сімей та сімей усиновителів, знайомиться з цими сім'ями, вивчає умови проживання в сім'ї, підбирає дітей, найбільш сумісних з майбутніми батьками. На перших порах діти

поміщаються в сім'ї в якості вихованців «Виховного Будинку», при цьому сім'ям виплачується сума, що належить на утримання дітей у соціальному закладі. У тому випадку, коли дитина приживається в прийомній сім'ї, за обопільною згодою батьків і дитини можуть бути оформлені опіка, піклування чи усиновлення.

 У дітей, що у соціальні притулки великі проблеми з навчальною діяльністю. Вони, як правило, відстають від своїх однолітків, а деякі з них, що знаходяться вже в підлітковому віці, не вміють ні читати, ні писати; спочатку для таких дітей організовується індивідуальне навчання вдома, а по досягненні певних результатів вихованці соціально-реабілітаційних установ визначаються в довколишні школи. 

 Перебування дітей і підлітків у соціально-реабілітаційному закладі обмежено тим часом, за який дитина буде влаштований для подальшого постійного проживання. Місцем такого постійного проживання може стати або батьківська сім'я, якщо вдалося стабілізувати ситуацію в сім'ї і батьки готові виконувати свої функції по утриманню та вихованню дітей, а також сім'ї-усиновителі та прийомні сім'ї, або державні виховні установи - дитячі будинки та школи-інтернати. 

 Різнотипні соціально-реабілітаційні установи складаються в системі Міністерства освіти, і вони насамперед розраховані на дезадаптованих учнів, які з різних причин не справляються зі шкільними програмами, входять в гострий конфлікт з вчителями і вважаються «важкими» учнями. Сімейна ситуація цих дітей також часто відрізняється неблагополуччям, це, як правило, малозабезпечені неповні або багатодітні сім'ї, сім'ї, де батьки або один з них зловживають алкоголем, де відбуваються сімейні конфлікти, бешкети, прояви жорстокості і насильства. 

 Центри соціально-педагогічної реабілітації системи Міносвіти, як правило, розрізняються своїм віковим контингентом. Це можуть бути установи, орієнтовані як на учнів початкової школи, так і на підлітків. 

 Для учнів початкової школи в числі реабілітаційних заходів на перший план виходять програми психолого-педагогічної діагностики та корекції, коли виявляються дефекти пізнавальної сфери. Вони долаються в процесі корекційно-розвивального навчання, супроводжуваного медико-соціальною реабілітацією і рухової корекцією. 

 Для дезадаптованих учнів підліткового віку на перший план виходять проблеми професійного самовизначення і підготовки до робітничих професій, психологічна корекція особистості та соціально-психологічна корекція міжособистісних відносин. 

 Велике значення в реабілітації дезадаптованих дітей та підлітків має соціально-педагогічна підтримка та психологічна допомога сім'ї. 

 Що характерно, сучасні дослідження багатодітних сімей показують, що в цих сім'ях на перший план з великим відривом, порівняно з потребою в матеріальній допомозі виходить потреба в психолого-педагогічної 

 нирования потреб ^ ющ ^ ся в особливій увазі. 

 Цілі деятелВь ннасіоЦейтр а следующіет ся позитивний досвід центрів - осуществленоиеи]аль1нктиЕчесакоо[гичсиколй)1ро-а]б;ид^ит]аиче1с койз адаптованих підлітків на базі вечірньо-змінних шкіл і НВК (навчально-виробничих комбінатів), зокрема, в таких містах, як Таганрог і Псков. Учні підліткового віку, які через свою неуспішності практично відсіялися із загальноосвітніх шкіл, вливаються в новий колектив з новою системою відносин, де педагогічний колектив відноситься до них доброзичливо і на «рівних». Навчальний процес максимально прив'язаний до життя і актуальному досвіду підлітка. На базі КПК відбувається освоєння робочої професії і по, міру можливості організується виробничий процес, що дозволяє підліткам заробляти невелику зарплату. Центри розташовують також психологічною службою і штатом соціальних педагогів, які працюють з сім'єю і найближчим оточенням підлітка. 

 Поряд з такого роду центрами соціально-педагогічної реабілітації, створеними на базі вечірньо-змінних шкіл, в системі Міносвіти розвивається мережа нових соціально-осуществлшімомадлекшда мечрікоденіхй) лоп (е-цпеа-аіотірующіхся сугубого ° 

 на роботі з дезадаптованими дітьми та підлітками. Як приклад можна привести принципи і зміст діяльності Ростовського обласного центру реабілітації, соціального захисту та адаптації дітей та підлітків, який був створений в 1991 році як експериментальне навчально-виховний заклад. У своїй діяльності Центр спирається на наступні принципи [10]: 

 1. Комплексний підхід до діагностики та реалізація потенційних можливостей дітей у навчанні та вихованні. 

 2. Індивідуалізація і разом з тим диференціації підходів до навчання і виховання дітей з проблемами в навчанні. 

 3. Варіативність у виборі форм організації навчання і виховання дітей даної категорії. 

 4. Рання медико-психолого-педагогічна діагностика та корекція порушених психофізіологічних функцій дітей, а також прояв соціальної дезадаптації, що є основними причинами труднощів у навчанні. 

 5. Корекційна спрямованість навчання і виховання. 

 6. Спрямованість системи навчання і виховання на збереження і розвиток здоров'я дітей. 

 7. Дотримання прав дітей і підлітків, соціального патр- 

 реабілітації дітей «групи ризику»; 

 - подолання явищ шкільної і соціальної дезадаптації: розвиток пізнавального інтересу; 

 - розробка, апробування та впровадження нових підходів до навчально-виховному процесу; 

 - сприяння становленню індивідуальності і творчого ставлення до життя на всіх етапах дошкільного та шкільного дитинства: розвиток здібностей дітей, вивчення особливостей психічного розвитку, визначення психосоціальних причин та профілактика особистісних порушень; 

 - забезпечення соціально-правового захисту дітей та підлітків; 

 - узагальнення досвіду практичної психолого-педагогічної реабілітації дітей «групи ризику» в умовах спеціалізованого загальноосвітнього закладу. 

 Основні завдання Центру, які вирішуються в процесі психолого-педагогічної реабілітації: 

 чеський діагностики з метою визначення причин виникнення проблем у навчанні, спілкуванні та ін; 

 - вибір оптимального способу навчання для кожної дитини і вибір заходів психокоррекционного впливу на його особистість; 

 * | / 5) надання індивідуально-орієнтованої педагогічної, психологічної, соціальної, правової та медичної допомоги дітям і підліткам «групи ризику»; Г - консультативна допомога батькам або людям, їх заміщує; 

 чф $ / методична та практична допомога фахівцям, які займаються питаннями реабілітаційно-корекційної діяльності. 

 Основні напрями діяльності Центру складають: 

 1. Діагностичне. 

 2. Психокорекційної. 

 3. Оздоровче. 

 4. Навчально-виховне. 

 5. Соціально-правове. 

 6. Консультаційне. 

 7. Науково-методичне. 

 8. Соціально-аналітичне. 

 9. Соціально-аналітичне та просвітницьке. Діагностичне напрямок включає в себе комплексну 

 психолого-медико-педагогічну діагностику рівня психічного, фізичного розвитку дітей та підлітків; відхилень у розвитку особистості кожного з них та їх поведінці; окремих психічних процесів; труднощів адаптації учнів в освітньому закладі. Діагностика проводиться: 

 - індивідуальна - при первинному зверненні до психолога, в ході психокорекційної роботи і для відстеження результатів психокоррекционного впливу; 

 - групова - при соціально-психологічних опитуваннях. 4 Психологи-діагности працюють з дітьми, що мають проблеми різного характеру, батьками, стурбованими негативними проявами особливостей психофізіологічного розвитку своїх дітей. 

 Психокорекційної напрямок передбачає психопрофилактическую і корекційну роботу: 

 - при початкових стадіях прикордонних психічних станів дітей і підлітків; 

 - при травмуванні психіки неповнолітніх, які стали жертвами злочинів, правопорушень, соціальних, технологічних і природних катастроф та інших травмуючих подій; 

 - з метою компенсації девіацій особистісного розвитку і неадекватних форм поведінки; 

 - для корекції міжособистісних відносин; 

 - з метою подолання різних комплексів особистісного характеру; 

 - для адаптації дитини в соціумі. 

 Оздоровчий напрямок представляють наступні розділи роботи: 

 - поглиблена діагностика причин і характеру відхилень у розвитку дитини; 

 - розробка і проведення комплексу лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на профілактику нервово-психічних і соматичних захворювань; 

 - розробка індивідуальних програм відновлення здоров'я дітей; 

 - забезпечення відповідного режиму навчальної діяльності дітей та підлітків «групи ризику». 

 Навчально-виховне напрямок діяльності Центру - це здійснення освіти дітей, що мають труднощі в засвоєнні освітніх програм у зв'язку з особливостями психофізичного розвитку та неблагополучними соціальними умовами життя в межах державного загальноосвітнього стандарту; створення умов для особистісно-орієнтованого навчання, що забезпечує варіативний характер освіти з постановкою корекційно -розвиваю-щих завдань; відновлення здатності до навчання і підвищення рівня вихованості. 

 Соціально-правовий напрямок передбачає надання допомоги неповнолітнім у соціальної та трудової адаптації, профорієнтації, отриманні професії та працевлаштування, у захисті їх прав та охоронюваних законом інтересів; 'консультуванні неповнолітніх та їх батьків з правових питань; профілактики асоціальної поведінки, бродяжництва, безпритульності, спроб суїциду неповнолітніх. 

 У консультаційне напрямок входять консультації батьків та осіб, які їх замінюють, а також педагогів і психологів, що працюють з дітьми «групи ризику», з питань вибору методів психолого-педагогічного впливу на особистість дитини, вибору типу та виду освітньої установи, навчальних програм і форм індивідуального навчання і виховання, з проблем особистого життя неповнолітніх; за дозволом конфліктних ситуацій у педагогічній та сімейному середовищі. Консультації проводять всі фахівці 

 Центру - адміністрація, психологи, вчителі-предметники, юрист і т.д. - Залежно від специфіки виниклих проблем. 

 Науково-методична робота Центру включає: 

 - забезпечення профілактичної роботи освітніх установ з подолання та корекції відхиляється розвитку особистості дитини; 

 - планування та ведення дослідницької роботи з розробки навчальних планів, програм і методичних матеріалів фахівцями Центру для роботи з дітьми «групи ризику»; 

 - опублікування матеріалів досліджень та їх практичне використання в системі корекційно-розвивального освіти; 

 - апробація і впровадження вітчизняних і зарубіжних психолого-медико-педагогічних методів діагностики та корекції в практику роботи освітніх установ з дітьми «групи ризику»; 

 - підвищення кваліфікації працівників освітніх установ - організація постійно діючого науково-практичного семінару для фахівців, що працюють з дітьми «групи ризику»; 

 - організація та проведення постійно діючого семінару для підвищення кваліфікації працівників Центру. 

 Соціолого-аналітичне та просвітницький напрям роботи Центру включає: 

 - соціально-педагогічний моніторинг учнів Центру; 

 - збір інформації, аналіз і узагальнення досвіду роботи з дітьми «групи ризику» в області; 

 - створення інформаційного банку даних з проблем дітей та сімей «групи ризику»; 

 - публікація популярних матеріалів для дітей «групи ризику» і батьків. 

 Робота з проблемною дитиною в Центрі починається з діяльності медико-психолого-педагогічної комісії. На основі досліджень, проведених фахівцями (психологом, психоневрологом, психотерапевтом, педіатром, психіатром, логопедом і вчителями), визначаються інтелектуальний рівень розвитку дитини і подальші перспективи його навчання: навчання в Центрі або вироблення рекомендацій для батьків та вчителів цієї дитини з подальшими періодичними консультаціями.

 Центр надає психолого-педагогічну, медико-соціальну і правову допомогу дітям і підліткам «групи ризику», що мають проблеми різного характеру: 

 1. Проблеми, що виникають в ході освітньої діяльності: 

 - Недостатня ступінь готовності до навчання; 

 - Труднощі в освоєнні загальноосвітніх програм; 

 - Категорична відмова від відвідування школи (школофо-бія); 

 - Високий ступінь педагогічної занедбаності. 

 2. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям: 

 - Загальна соматичне ослаблення; 

 - Хронічні захворювання різної етіології, що створюють проблеми під час навчання дитини в масовій школі, інвалідність; 

 - Посттравматичний синдром; 

 - Логоневроз; 

 - Психічні наслідки оперативних втручань, перенесених хвороб. , 

 3. Психофізіологічні проблеми: 

 - Відхилення інтелектуального та особистісного розвитку; 

 - Низька працездатність і часткове відставання у розвитку вищих психічних функцій; 

 - Патохарактерологическое розвиток особистості; 

 - Порушення емоційно-вольової сфери особистості; 

 - Комунікативні проблеми (синдром відчуження, підвищена конфліктність та ін.); 

 - Наслідки перенесеного психічного або фізичного насильства. 

 4. Соціально-правові проблеми: 

 - Сімейні проблеми, складні життєві умови; 

 - Порушення прав дітей, фізичне чи психічне насильство над дитиною; 

 - Проживання в неблагополучній або в малозабезпеченій сім'ї, соціальна незахищеність, сирітство; 

 - Соціальна дезорієнтація і дезадаптація, схильність до протиправних вчинків. 

 У даному Центрі реалізується система багатофункціонального медико-психолого-педагогічного впливу на особистість дитини «групи ризику» з урахуванням її індивідуальних психофізіологічних особливостей та умовами проживання в соціумі. 

 Цікавий і різноманітний досвід соціально-реабілітаційної роботи складається в системі соціальних установ Комітету у справах молоді. Такого роду установи є або безпосередньо центрами соціально-педагогічної реабілітації, або поєднують ресоціалізірую-щие функції безпосередньо з роботою за місцем проживання в підліткових клубах і молодіжних установах. 

 Як правило, ці установи розраховані на педагогічно запущених підлітків, у яких через погану навчання ускладнені відносини в школі з вчителями та однокласниками, намітилася деформація ціннісних та референтних орієнтації, має місце сімейне неблагополуччя. 

 Найважливішою умовою успішної реабілітації соціально дезадаптованих підлітків в умовах підліткових клубів та молодіжних об'єднань є включення їх у систему нових міжособистісних відносин, що будуються на основі колективної суспільно корисної діяльності. Це створення тієї виховує середовища, яка могла б виконувати функції інституту соціалізації, а вірніше РЕСО-ціалізації, тобто відновлювати втрачені навички соціально схвалюється поведінки «важкого» підлітка, його соціальний статус, долати відчуження від основних інститутів соціалізації (сім'ї, школи), переорієнтувати систему внутрішніх цінностей і референтних орієнтацій. Такі ресоціалізірующіе функції можуть виконувати різні тимчасові колективи, підліткові клуби, дозвільні центри, літні табори праці та відпочинку. Багаторічний досвід роботи таких підліткових клубів та об'єднань, як клуб імені Дзержинського в Тюмені (керівник Г.А. Нечаєв), багатопрофільний підлітковий клуб «Калейдоскоп» у В'ятці (керівник Н.А. Катаєва), соціально-педагогічний комплекс «Лужники» в Москві (керівник Ю.К. Берез-кін) та інших показує, що організація колективів, що виконують ресоціалізірующіе функції на базі дозвіллєвих центрів і підліткових клубів, в основі своїй базується на принципах і умовах, розроблених у свій час А.С. Макаренко [7]: 

 1. Спільна діяльність, спільні цілі, фундаментірую-щий колектив. 

 2. Наявність перспектив розвитку - близької, середньої й далекої, стимулюючих активність колективу і його членів. 

 3. Естетика, дисципліна і дитяче самоврядування. 

 4. Почуття захищеності і радісний мажорний тон. 

 5. Наступність і такі форми її прояву, як ритуали, традиції, ігрові елементи. 

 6. Зв'язок з іншими дитячими і дорослими колективами. 

 7. І, нарешті, вихователь як центр і основний організатор усієї системи колективних відносин. 

 Однак разом з тим, враховуючи, що дозвільний центр будує свою роботу перш за все за принципом добровільності, йому властивий ряд специфічних особливостей, що обумовлюють привабливість клубів в очах підлітків. Специфіку соціально-педагогічної роботи та її величезні виховні можливості добре розумів один з перших у Росії організаторів соціально-педагогічних центрів СТ. Шацький, який створював перші клубні дитячі об'єднання «Сетлемент» і «Бадьора життя» ще 1908 році. СТ. Шацький писав: «Могутнє вплив вулиці тому таке велике, що це середовище, в якій живуть діти. Таку середу, створювану зусиллями дітей, повинен створювати клуб. У силу цього клуб повинен бути живим, гнучким, безпрограмних, і особи, які працюють в клубі, повинні відрізнятися рухливістю орієнтування. 

 ... Дитяче життя є гра інстинктів, і тому необхідно для осіб, які ведуть роботу дитячого клубу, розуміння тих інстинктів, з яких складається життя дітей ». [13] Таким чином, організація клубного колективу, з одного боку, обгрунтовується дитячими інстинктами, а вірніше, потребами цього віку, а з іншого - необхідністю створення живої, природної і здорової середовища, в якій повинна відбуватися реалізація цих потреб. Якщо говорити про підлітковому віці, то його провідними потребами, зумовленими процесом активного формування самооцінки і самосвідомості, є потреби спілкування і самоствердження. І важливо, щоб вони реалі-вивалісь на основі позитивно орієнтованої діяльності в умовах здорового колективу, що і являє собою клуб. 

 Враховуючи сучасну соціально-економічну ситуацію і те, що дезадаптовані підлітки, як правило, виховуються в малозабезпечених сім'ях і вже в ранньому віці змушені отримувати робочу професію і заробляти на життя, важливою ланкою реабілітаційної програми клубів є навчання робочої професії і включення в продуктивну працю. Це, незважаючи на об'єктивні труднощі, вже існує у багатьох соціально-реабілітаційних установах. 

 В даний час соціально-реабілітаційні установи, що діють на базі підліткових клубів та дозвіллєвих об'єднань, також мають свої соціальні та психологічні служби. Психологічні служби займаються як індивідуальними діагностично-корекційним програмами, так і груповими соціально-психологічними тренінгами, психотерапевтичними іграми з корекції емоційно-вольової та комунікативної сфери підлітків. 

 Соціальні педагоги та працівники соціальних служб вирішують різноманітний коло питань соціальної підтримки та захисту, пов'язаних з різними сферами життєдіяльності підлітка в сім'ї, школі, на вулиці в оточенні однолітків. Нерідко агресія, жорстокість та інші прояви гострого соціального неблагополуччя в сім'ї набувають такі розміри, що виникає необхідність у тимчасовому соціальному притулку, який також доцільно обладнати як центр соціально-педагогічної реабілітації. 

 Чимало проблем у роботі з підлітками виникає і зі школою. Щоб виправити важку конфліктну ситуацію, що склалася у «важкого» учня в школі, аж ніяк недостатньо корекційних заходів відносно самого підлітка, не менш важливо змінити до нього ставлення з боку вчителів, викликати у вчителя прагнення самокритично розібратися в причинах конфлікту, відмовитися від власних помилкових оціночних і поведінкових стереотипів. Зміна соціальної ситуації в сім'ї і в школі, зміна позиції батьків і вчителів відносно дезадаптированного підлітка входить в коло непростих обов'язків соціального педагога. 

 Болипой проблему також представляє вуличне оточення дезадаптированного підлітка, яке, як правило, протидіє процесу його реабілітації та відвідуванню клубу, дозвіллєвого центру. У цьому може застосовуватися широкий арсенал протидіючих засобів: від пропозиції разом «кайфануть», «відтягнутися», до погроз і фізичних розправ. Свого часу в Тюменському клубі ім. Ф.Е. Дзержинського було запропоновано оригінальне рішення проблеми протидії вуличної угруповання. Вулична компанія цілком запрошувалася в клуб і в своєму колишньому складі, чи не розбився, ставала підрозділом клубу. Поступово повинна відбуватися переорієнтація групи, відмова від її колишніх норм і традицій. Такий процес реорганізації складався з трьох етапів: 

 1 - й етап груповий автономії, коли відбувається залучення групи в колектив клубу насамперед за рахунок зацікавленості лідера групи. 

 2 - й етап лідерської реорганізації, коли проходить або переорієнтація лідера за рахунок включення його в колективну життя, або дискредитація лідера, який виявляє неспроможність колишніх форм і методів управління групою в колективного життя. 

 3 - й етап злиття групи з колективом клубу. На цьому етапі група перестає бути замкнутим об'єднанням і включається в загальну систему колективної діяльності і широких зв'язків з усіма членами колективу. 

 Специфічними особливостями відрізняються реабілітаційні центри в системі охорони здоров'я. У психолого-педагогічної реабілітації, як правило, потребують діти і підлітки з нервово-психічними захворюваннями, що знаходяться на стаціонарному лікуванні. Соціально-психологічну реабілітацію для закріплення ефекту лікування повинні проходити підлітки та юнаки після наркологічного лікування. 

 Соціально-психологічна реабілітація хворих з наркотичною та алкогольною залежністю найбільш ефективно здійснюється, коли реабілітаційні програми проходить не тільки хворий, але і його найближче сімейне оточення. Досвід реабілітаційних центрів як дітей і підлітків з нервово-психічними захворюваннями, так і наркологічних хворих тільки складається в Росії і вимагає свого розвитку. 

 Контрольні питання і завдання 

 1. У чому полягають відмітні особливості медико-соціальної та соціально-педагогічної реабілітації? 

 2. Які основні типи дитячо-підліткової дезадаптації і в чому особливості їх реабілітації? 

 3. Характеристика і зміст реабілітаційної роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками в соціально-реабілітаційних установах Міністерства праці та соціального захисту. 

 4. Форми і методи соціально-педагогічної реабілітації дезадаптованих учнів. 

 5. Специфіка соціально-педагогічної реабілітації в підліткових клубах і молодіжних об'єднаннях. 

 Література 

 1. Алмазов Б.М. Психічна средовая дезадаптація неповнолітніх. - Свердловськ, 1986. 

 2. Ананьєв Б.Г. Про людину як об'єкт і суб'єкт виховання / / Избр. психол. труди. - М., 1980. - Т.2. 

 3. Беличева СЛ. Спеціалізовані підліткові клуби як інститут ресоціалізації «важких» підлітків / / Психол. журн. - 1984. - Т.5. - № 6. - С.48 - 54. 

 4. Беличева СЛ. Основи превентивної психології. - М., 1993. 

 5. Беличева СЛ., Фокін В.М. Соціальна профілактика відхиляється як комплекс охоронно-захисних заходів. - М., 1993. 

 6. Кочетов А.І., Вердінская ІМ. Робота з важкими дітьми. - М., 

 1986. 

 7. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу / / Собр. соч. в 8 т. - М., 1987. - Т.7. - С. 203-208. 

 8. Макова-Тошова BC, Пір'ев ГД., Лепушніева РД. Психологічна реабілітація при порушенні поведінки в дитячому віці. - Софія: Медицина та фізкультура, 1981. 

 9. Новосьолова АС. Специфіка виховної роботи з педагогічно запущеними підлітками. - Перм, 1988. 

 10. Осипова АЛ., Астахова К.М., СолтовецЛВ. З досвіду роботи Ростовського обласного центру реабілітації, соціального захисту та адаптації дітей та підлітків / / Вісник психосоціальної та корекційно-ре-абілітації роботи. - 1998. - № 2. 

 11. Раттер М. Допомога важким дітям. - М., 1987. 

 12. Сологуб Г.П. Пробудження особистості. - М., 1987. 

 13. Шацький СТ. Вибрані пед. соч. в 2 т. - М., 1980. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "ГЛАВА5, СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ"
  1.  ГЛАВА5.Псіхіческая депривація і її вплив на розвиток дітей в перші роки життя
      дітей у перші роки
  2. Міжвідомча взаємодія в превенції поведінки неповнолітніх
      соціально-психологічно-педагогічної підготовленості всіх, покликаних займатися нею, - вчителів, вихователів, медиків, працівників правоохоронних органів і державних чиновників. Важливо недопущення агресивного і бездушного ставлення до важких дітям, вміння бачити не стільки їх провину, скільки біду. Охоронно-захисна превенція перш за все передбачає виявлення несприятливих умов,
  3. Центр соціальної допомоги сім'ї та дітям «Сім'я» (Уривок, в скороченні)
      соціальної допомоги населенню. У центр звертаються жителі Клинского району зі своїми проблемами, в центрі є інформаційні дані про всіх соціально вразливих сім'ях, де є інваліди, пенсіонери, діти до 2 років, діти, які не відвідують дитячий сад, діти-інваліди. Співробітники центру беруть участь у вирішенні складних життєвих проблем сім'ї та її членів, здійснюють соціальний патронаж сімей
  4. Реабілітаційний центр «Веселка» для дітей та підлітків з обмеженими можливостями (В скороченні)
      соціально-економічних причин. Це погіршення матеріального рівня життя населення, зростання числа малозабезпечених сімей, збільшення числа матерів-одиначок. Екологічна обстановка в Клину призвела до того, що катастрофічно зросла кількість ослаблених дітей, що мають фізичні, психічні, мовні і особистісні відхилення. Перед соціальними працівниками Центру було поставлено завдання надати
  5. Тема 15. Сучасна сім'я, її проблеми, криза сім'ї
      соціальний осередок суспільства. Типи сучасних сімей. Соціальна функція сім'ї, стосунки в сім'ї, батьківство і материнство. У сім'ї конфлікт, сімейна жорстокість. Криза сім'ї. П.А.Сорокин про кризу сім'ї. Відродження держави через відродження родини. Що загрожує сучасній сім'ї. Сучасна допомогу сім'ї. Досвід центру соціальної допомоги «Родина» м. Клин.
  6. Тема 4. Соціальний педагог, його професіоналізм
      соціального педагога, його призначення в соціальній роботі. Професійні знання соціальним педагогом педагогіки, психології, фізіології дитини і методики виховної роботи. 412 Педагогічна технологія соціального педагога: майстерність, знання виховного процесу, важливість оволодіння вміннями роботи з дитячим колективом і з кожною дитиною окремо.
  7. 1.1. Об'єкт, предмет і завдання курсу корекційної педагогіки
      соціальних норм і моральних цінностей. У зв'язку з цим поряд з поняттями «спеціальна психологія», «лікувальна та реабілітаційна педагогіка» все частіше стало з'являтися уніфіковане поняття «корекційна педагогіка». Цією педагогічної дефініцією в одних випадках замінюють існувало раніше поняття «дефектологія» або використовують як адекватний їй термін. В інших випадках корекційна
  8. ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ 1.
      соціальної роботи. 2. Проблеми клієнтів як об'єкт діяльності соціальних служб. 3. Самотність як проблема практики соціальної роботи. 4. Сім'я з дитиною-інвалідом як об'єкт соціальної роботи. 5. Соціальний захист інтересів жінки-матері як проблема практики соціальної роботи. 6. Соціальний захист дітей-сиріт як проблема практики соціальної роботи. 7. Соціально-активний
  9. РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ХВОРИМИ ДІТЬМИ ХВОРІ ДІТИ
      соціальних педагогів доводиться працювати з хворими дітьми у школі та сім'ї, в притулку і дитбудинку, в різних реабілітаційних центрах. У сучасних умовах в Росії зафіксовано збільшення аномальних дітей. Так, в 1994 р. органами соціального захисту зафіксовано 398,6 тис., а в 1995 - 453,6 тис. дітей-інвалідів до 16 років. Це в 4 рази більше, ніж у 1985 р. Передбачається, що це не точна
  10. Призначення жилих приміщень у будинках системи соціального обслуговування
      соціального обслуговування населення призначаються для проживання громадян, які відповідно до законодавства віднесені до числа громадян, що потребують спеціальної соціальний захист з наданням їм медичних та соціально-побутових послуг (див. ст. 96 Кодексу). Відповідно до п. 8 Правил віднесення житлового приміщення до спеціалізованого житлового фонду, затверджених Постановою
  11. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
      соціальну педагогіку. - М., 1997. Новосьолова А. С. Специфіка виховної роботи з педагогічно запущеними підлітками. - Перм, 1988. Основи боротьби з організованою злочинністю / Под ред. B.C. Ов-чинського, В.Є. Емінова, Н.П. Яблокова. - М., 1996. Особливості психології особистості педагогічно запущених учнів / Под ред. І.Ф. Мягкова. - Воронеж, 1982. Соціальна
  12. СІМЕЙНИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК
      соціальному педагогу, з ним відвідують стару сім'ю. Соціальний педагог допомагає новій сім'ї увійти в контакт з іншими подібними сім'ями. У таких дитячих будинках створюються умови, наближені до нормальних сімейним. У них виховуються діти від 3 до 18 років, випускники користуються пільгами вихованців дитячих будинків. 88 89 Існує кілька видів сімейних дитячих будинків. Так, в сімейних
  13. ВІД АВТОРІВ
      соціальних проблем знадобилася соціальна допомога сім'ї, де є діти-інваліди, де батьки хворі або не мають роботи, сім'ям-біженцям, дітям, які страждають від жорстокості батьків-алкоголіків чи наркоманів. Встали гостро питання незахищеності сім'ї та дітей, зросли підліткова злочинність і дитячі захворювання, стала гостро затребувана робота соціального педагога. Це не тільки
  14. 2.2. Група, колектив у педагогіці
      соціальна педагогіка. У педагогічній літературі вона розглядається як особлива педагогічна реальність, що впливає на людей, область педагогічної діяльності її суб'єкта і об'єкт-суб'єкта і наукова дисципліна. Соціальна педагогіка відображає характер і зміст науково-перетворювальної діяльності людей, інститутів соціуму, її об'єкт - людина в його соціальному середовищі. Предметом же
  15. Тема 10. Педагогіка ненасильства. Теорія і експеримент вільного виховання
      соціального виховання на початку XX в. Педагогіка середовища С.Т.Шацкого Рішення соціальної проблеми суспільства - проблеми зайнятості дітей та підлітків робочих міських околиць. Досвід організації дитячих літніх колоній, московський гурток організаторів дитячих літніх колоній, зміст виховної роботи в організованих колоніях. Класи для відстаючих дітей,
  16. Характеристика дітей та сімей групи ризику і робота з ними
      соціально-правовий, медико-психолого-педагогічної допомоги і підтримки дітям та сім'ям групи ризику, здійснюваних державою на міжвідомчому рівні. До групи ризику належать діти і підлітки, у яких в силу несприятливих психофізіологічних особливостей або в силу несприятливих умов виховання утруднений процес нормальної соціалізації і соціальної адаптації та які у зв'язку з
© 2014-2020  ibib.ltd.ua