| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
18. Постанова Пленуму Верховного Суду РФ від 31 жовтня 1995 р. № 8 «Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації при здійсненні правосуддя» |
||
|
Закріплене у Конституції Російської Федерації положення про найвищу юридичну силу і прямому дії Конституції означає , що всі конституційні норми мають верховенство над законами і підзаконними актами, в силу чого суди при розгляді конкретних судових справ повинні керуватися Конституцією Російської Федерації. З метою однакового застосування судами конституційних норм при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду Російської Федерації постановляє дати наступні роз'яснення: 1. Відповідно до ст. 18 Конституції України права і свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають зміст, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям. З огляду на це конституційне положення, а також положення ч. 1 cт. 46 Конституції Російської Федерації, яка гарантує кожному право на судовий захист його прав і свобод, суди зобов'язані забезпечити належний захист прав і свобод людини і громадянина шляхом своєчасного і правильного розгляду справ. 2. Згідно ч. I cт. 15 Конституції Російської Федерації, Конституція має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території Російської Федерації. Відповідно до цим конституційним положенням судам при розгляді справ слід оцінювати зміст закону чи іншого нормативного правового акту, що регулює розглядаються судом правовідносини, і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію Російської Федерації як акту прямої дії. Суд, вирішуючи справу, застосовує безпосередньо Конституцію, зокрема: а) коли закріплені нормою Конституції положення, виходячи з її змісту, не вимагають додаткової регламентації і не містять вказівки на можливість її застосування за умови прийняття федерального закону, що регулює права, свободи, обов'язки людини і громадянина та інші положення; б) коли суд прийде до висновку, що федеральний закон, що діяв на території Російської Федерації до набрання чинності Конституції Російської Федерації, суперечить їй; в) коли суд прийде до переконання, що федеральний закон, прийнятий після набуття чинності Конституції Російської Федерації, знаходиться в протиріччі з відповідними положеннями Конституції; г) коли закон або інший нормативний правовий акт, прийнятий суб'єктом Російської Федерації з предметів спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації, суперечить Конституції Російської Федерації, а федеральний закон, який повинен регулювати розглядаються судом правовідносини, відсутня . У випадках, коли стаття Конституції Російської Федерації є відсильний, суди при розгляді справ повинні застосовувати закон, що регулює виниклі правовідносини. Наявність рішення Конституційного Суду Російської Федерації про визнання неконституційною тієї чи іншої норми закону не перешкоджає застосуванню закону в іншої його частини. Нормативні укази Президента Російської Федерації як глави держави підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, якщо вони не суперечать Конституції Російської Федерації і федеральним законам (ч. 3 cт. 90 Конституції Російської Федерації). 3. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції Російської Федерації застосований або підлягає застосуванню в конкретній справі закон, суд, виходячи з положень ч. 4 cm. 125 Конституції Російської Федерації, звертається до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про конституційність цього закону. Такий запит відповідно до ст. 101 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» може бути зроблений судом першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи. Про необхідність звернення із запитом до Конституційного Суду Російської Федерації суд виносить мотивовану ухвалу (постанову). Сам запит оформляється у письмовій формі у вигляді окремого документа. У запиті про перевірку конституційності застосованого чи підлягає застосуванню при розгляді конкретної справи закону суд відповідно до вимог ст. 37 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» повинен вказати точну назву, номер, дату прийняття, джерело опублікування і інші дані в підметі перевірці законодавчому акті, а також мотиви, з яких він дійшов висновку про направлення зазначеного запиту. В силу ст. 38 названого Федерального конституційного закону до запиту необхідно докласти текст закону, що підлягає перевірці, та переклад на російську мову всіх документів та інших матеріалів, викладених на іншій мові. У зв'язку із зверненням до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку конституційності застосованого чи підлягає застосуванню закону провадження у справі або виконання прийнятого рішення, виходячи з вимог ст. 103 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації», зупиняється до вирішення запиту Конституційним Судом Російської Федерації, про що повинно бути зазначено в названому вище визначенні (постанові) суду. Якщо підсудний перебуває під вартою, рекомендувати суду в кожному такому випадку обговорювати питання про зміну йому запобіжного заходу. 4. При розгляді справ судам належить враховувати, що якщо підлягає застосуванню закон або інший нормативний правовий акт суб'єкта Російської Федерації суперечить федеральному закону, прийнятому з питань, які у віданні Російської Федерації або в спільному веденні Російської Федерації та суб'єкта Російської Федерації, то, виходячи з положень ч . 5 cт. 76 Конституції Російської Федерації, суд повинен прийняти рішення у відповідності з федеральним законом. Якщо є суперечності між нормативним правовим актом суб'єкта Російської Федерації, прийнятим з питань, що належать до відання суб'єкта Російської Федерації, і федеральним законом, то в силу ч. 6 cm. 76 Конституції Російської Федерації підлягає застосуванню нормативний правовий акт суб'єкта Російської Федерації. 5. Судам при здійсненні правосуддя слід виходити з того, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, закріплені в міжнародних пактах, конвенціях та інших документах (зокрема, у Загальній декларації прав людини. Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права), і міжнародні договори Російської Федерації є відповідно до ч. 4 cт. 15 Конституції I Російської Федерації складовою частиною її правової системи. Цією ж конституційною нормою визначено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. З огляду на це, суд при розгляді справи не має права застосовувати норми закону, що регулює виниклі правовідносини, якщо набрав чинності для Російської Федерації міжнародним договором, рішення про згоду на обов'язковість якого для Російської Федерації було прийнято у формі федерального закону, встановлено інші правила, ніж передбачені законом. При цьому судам необхідно мати на увазі, що в силу п 3 cт. 5 Федерального закону Російської Федерації «Про міжнародні договори Російської Федерації» положення офіційно опублікованих міжнародних договорів Російської Федерації, не потребують видання внутрішньодержавних актів для застосування, діють в Російській Федерації безпосередньо. В інших випадках поряд з міжнародним договором Російської Федерації слід застосовувати і відповідний внутрішньодержавний правовий акт, прийнятий для здійснення положень зазначеного міжнародного договору. 6. Звернути увагу судів на те, що в силу ч. 3 cт. 15 Конституції Російської Федерації не можуть застосовуватися закони, а також будь-які інші нормативні правові акти, що зачіпають права, свободи, обов'язки людини і громадянина, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома. Відповідно до зазначеного конституційним положенням суд не вправі засновувати своє рішення на неопублікованих нормативних актах, які зачіпають права, свободи, обов'язки людини і громадянина. Порядок офіційного опублікування федеральних нормативних правових актів визначений Федеральними законом Російської Федерації «Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних законів, федеральних законів, актів палат Федеральних Зборів» і Указом Президента Російської Федерації від 21 січня 1993 р. «Про нормативні акти центральних органів державного управління Російської Федерації». 7. Якщо при розгляді конкретної справи суд встановить, що підлягає застосуванню акт державного чи іншого органу не відповідає закону, він в силу ч. 2 cт. 120 Конституції Російської Федерації зобов'язаний прийняти рішення відповідно до закону, що регулює дані правовідносини. Оцінці з точки зору відповідності закону підлягають нормативні акти будь-якого державного чи іншого органу (нормативні укази Президента Російської Федерації, постанови палат Федеральних Зборів Російської Федерації, постанови і розпорядження Уряду Російської Федерації, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, керівників установ, підприємств, організацій і т. д.). При застосуванні закону замість невідповідного йому акта державного йди іншого органу суд вправі винести окрему ухвалу (постанову) і звернути увагу органу або посадової особи, який видав такий акт, на необхідність привести його у відповідність з законом або скасувати . 8. Конституцією Російської Федерації кожному гарантовано право на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом (ч. 1 cт. 47). Відповідно до зазначеного конституційним положенням вищестоящий суд не вправі без клопотання або згоди сторін прийняти до свого провадження як суду першої інстанції справа, підсудна нижчестоящому суду. Якщо розгляд справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом, неможливо (наприклад, у зв'язку з неприпустимістю повторної участі судді у розгляді справи, наявністю обставин, що усувають суддю від участі у розгляді справи або створюють неможливість розгляду справи в даному суді), голова вищестоящого суду вправі передати справу для розгляду в інший найближчий суд того ж рівня (ланки) з обов'язковим повідомленням сторін про причини передачі справи. 9. У ч. 2 cт. 26 Конституції Російської Федерації закріплено право кожного на користування рідною мовою. В силу зазначеної конституційної норми суд за клопотанням що у справі осіб зобов'язаний забезпечити їм право робити заяви, давати пояснення і показання, заявляти клопотання і виступати в суді рідною мовою. 10. В силу конституційного положення про здійснення судочинства на основі змагальності та рівноправності сторін (ч. 3 cт. 123 Конституції Російської Федерації) суд по кожній справі забезпечує рівність прав учасників судового розгляду за поданням і дослідженню доказів і заявлення клопотань. При розгляді цивільних справ слід виходити з представлених позивачем і відповідачем доказів. Разом з тим суд може запропонувати сторонам подати додаткові докази. У разі необхідності, з урахуванням стану здоров'я, віку та інших обставин, що ускладнюють сторонам можливість подання доказів, без яких не можна правильно розглянути справу, суд за клопотанням сторін вживає заходів до витребуванню таких доказів. 11. При розгляді скарг на відмову в реєстрації громадських об'єднань громадян чи заяв зацікавлених осіб про ліквідацію громадських об'єднань судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 5 cт. 13 Конституції Російської Федерації забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі. Враховуючи це конституційне положення, суду необхідно ретельно дослідити і оцінити в сукупності всі представлені письмові і речові докази, показання свідків та інші докази, що свідчать про цілі, завдання, фактичної діяльності громадських об'єднань. 12. В силу Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, що беруть участь в цьому пакті, взяли на себе обов'язок забезпечити право на страйк за умови його здійснення відповідно до національного законодавства. Конституція Російської Федерації гарантувала працівникам, а також їх трудовим колективам право на індивідуальні та колективні трудові спори, включаючи право на страйк (ч. 4 cт. 37). Проте здійснення права на страйк не повинно порушувати права і свободи інших осіб і може бути обмежене законом, але лише в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави (ч. 3 cт. 17, ч. 3 cт. 55 Конституції Російської Федерації). Виходячи з цього, при вирішенні питання про незаконність проведення страйку судам слід мати на увазі, що обмеження права на страйк у зазначених вище випадках припустиме лише для тих категорій працівників, щодо яких з урахуванням характеру їх діяльності та можливих наслідків припинення ними роботи необхідність заборони на проведення страйку прямо випливає з названих вище положень Конституції. Обмеження права на страйк більшого кола працівників, ніж це необхідно для досягнення цілей, названих у ч. 3 cт. 17 і ч. 3 cт. 55 Конституції Російської Федерації, є неправомірним. 13. При розгляді справ, що випливають з житлових правовідносин, судам необхідно враховувати, що Конституція Російської Федерації надала кожному, хто законно перебуває на території Російської Федерації, право вільно пересуватися, вибирати місце перебування і проживання, а також гарантувала право на житло (ч. Виходячи з цих положень Конституції, слід мати на увазі, що відсутність прописки чи реєстрації, що замінила інститут прописки, саме по собі не може служити підставою для обмеження прав і свобод людини, включаючи і право на житло. При розгляді справ, пов'язаних з визнанням права користування житловим приміщенням, необхідно враховувати, що дані, які свідчать про наявність чи відсутність прописки (реєстрації), є лише одним із доказів того, чи відбулося між наймачем (власником) житлового приміщення, членами його сім'ї угоду про вселенні особи в займане ними житлове приміщення і на яких умовах. 14. Оскільки обмеження права громадянина на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень допускається тільки на підставі судового рішення (ч. 2 cm. 23 Конституції Російської Федерації), судам належить мати на увазі, що відповідно до Федеральним законам Російської Федерації « Про оперативно-розшукову діяльність »проведення оперативно-розшукових заходів, що обмежують зазначені конституційні права громадян, може мати місце лише за наявності у органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, інформації про ознаки підготовлюваного, що здійснюється або досконалого протиправного діяння, за яким ведення попереднього слідства обов'язково ; про осіб, що підготовляють, які роблять чи вчинили протиправне діяння, за яким ведення попереднього слідства обов'язково; про події або дії, що створюють загрозу державній, військовій, економічній або екологічної безпеки Російської Федерації. Перелік органів, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, міститься в названому законі. Ці ж обставини суди повинні мати на увазі при розгляді матеріалів, що підтверджують необхідність проникнення в житло проти волі що у ньому осіб (ст. 25 Конституції Російської Федерації), якщо такі матеріали подаються до суду органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність. Звернути увагу судів на те, що результати оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з обмеженням конституційного права громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, а також з проникненням в житло проти волі що у ньому осіб (крім випадків, встановлених федеральним законом), можуть бути використані як докази у справах, лише коли вони отримані з дозволу суду на проведення таких заходів і перевірені слідчими органами відповідно до кримінально-процесуальним законодавствам. 15. При розгляді кримінальних справ повинен дотримуватися закріплений у ст. 49 Конституції Російської Федерації принцип презумпції невинності, згідно з яким кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому федеральним законом порядку і встановлено що набрало законної сили вироком суду. При цьому з урахуванням положень даної конституційної норми неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 3 cт. 49 Конституції Російської Федерації непереборні сумніви у винуватості обвинуваченого (підсудного) повинні тлумачитися на його користь. 16. Звернути увагу судів на необхідність виконання конституційного положення про те, що при здійсненні правосуддя не допускається використання доказів, отриманих з порушенням федерального закону (ч. 2 cm. 50 Конституції Російської Федерації), а також виконання вимог ч. 3 cт. 69 КПК РРФСР, в силу якої докази, отримані з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу обвинувачення. Роз'яснити, що докази повинні визнаватися отриманими з порушенням закону, якщо при їх збиранні та закріпленні були порушені гарантовані Конституцією України права людини і громадянина або встановлений кримінально-процесуальним законодавством порядок їх збирання й закріплення, а також якщо збирання і закріплення доказів здійснено неналежною особою або органом або в результаті дій, не передбачених процесуальними нормами. 17. При судовому розгляді має суворо дотримуватися гарантоване Конституцією (ч. 1 cт. 48) право кожного на отримання кваліфікованої юридичної допомоги. З урахуванням цього конституційного положення суд зобов'язаний забезпечити участь захисника у справі як у випадках, коли обвинувачений висловив таке бажання, так і у випадках, коли участь захисника є обов'язковою за законом. На підставі ст. 50 КПК РРФСР обвинувачений має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника, проте така відмова не повинен бути вимушеним і може бути прийнятий лише за наявності реальної можливості участі захисника у справі. Відповідно до ч. 2 cm. 48 Конституції Російської Федерації і на підставі ст. 47 КПК РРФСР кожен затриманий, ув'язнений під варту має право користуватися допомогою адвоката (захисника) з моменту оголошення йому протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а кожен обвинувачений в силу зазначеної конституційної норми і на підставі ст. 46 КПК РРФСР має право користуватися допомогою адвоката (захисника) з моменту пред'явлення обвинувачення. При порушенні цього конституційного права всі свідчення затриманого, укладеного під варту, обвинуваченого і результати слідчих дій, проведених з його участю, повинні розглядатися судом як докази, отримані з порушенням закону. 18. При розгляді цивільних і кримінальних справ судам необхідно враховувати, що в силу ст. 51 Конституції Російської Федерації ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе самого, свого чоловіка і близьких родичів, коло яких визначається федеральним законом. З урахуванням цього конституційного положення суд, пропонуючи підсудному дати свідчення з приводу обвинувачення та відомих йому обставин справи (ст. 280 КПК РРФСР), повинен одночасно роз'яснити йому ст. 51 Конституції Російської Федерації. Положення зазначеної статті Конституції мають бути роз'яснені також дружину або близькому родичу підсудного перед допитом цієї особи як свідка або потерпілого та особі, викликаному до суду як свідка у цивільній справі, якщо воно є чоловіком або близьким родичем позивача, відповідача, інших беруть участь у справі осіб. Якщо підозрюваному, обвинуваченому, його дружину і близьким родичам при дізнанні або на попередньому слідстві не було роз'яснено зазначене конституційне положення, показання цих осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону і не можуть бути доказами винності обвинуваченого (підозрюваного). 19. Судам необхідно мати на увазі, що роз'яснення щодо застосування чинного законодавства, дані Пленумом Верховного Суду Російської Федерації до набуття чинності Конституцією Російської Федерації, можуть застосовуватися при розгляді справ у частині, що не суперечить Конституції Російської Федерації.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "18. Постанова Пленуму Верховного Суду РФ від 31 жовтня 1995 р. № 8« Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації при здійсненні правосуддя »" |
||
|
||