| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Зобов'язання з договору перевезення пасажира |
||
|
1. Поняття і види договорів перевезення пасажира
За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу (п. 1 ст. 786 ЦК). За своєю юридичною природою даний договір є консенсуальним, двостороннім і оплатним, а також публічним. В якості пасажира тут виступає фізична особа, яка користується також правами, наданими споживачу законодавством про захист прав споживачів. Перевізником є транспортна організація, що відноситься, як правило, до транспорту загального користування і зобов'язана здійснювати перевезення за зверненням будь-якого громадянина (ст. 789 ЦК). Як і в сфері дії інших публічних договорів, Уряд РФ має право видавати правила, обов'язкові для сторін даного договору. Наприклад, в даний час перевезення пасажирів на залізничному транспорті регламентована Правилами надання послуг з перевезень на залізничному транспорті пасажирів, а також вантажів, багажу і вантажобагажу для особистих, сімейних, домашніх і інших потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, затвердженими Постановою Уряду РФ від 2 березня 2005 N 111 (1). --- (1) СЗ РФ. 2005. N 10. Ст. 851.
На різних видах транспорту виділяються різні види договору перевезення пасажира. Так, на морському транспорті регулярні пасажирські лінії за видами сполучення диференціюються на внутрішні (каботажні), що зв'язують російські порти; закордонні (міжнародні), що зв'язують російські та іноземні порти; місцеві та приміські, здійснювані між пунктами, які входять в межі території, адміністративно підпорядкованої одному місту (району) (1). --- (1) У свою чергу, каботажні лінії в залежності від характеру поїздки і умов обслуговування поділяються на транспортні; транспортні швидкісні (обслуговуються судами на підводних крилах або на повітряній подушці); поромні переправи; лінії з комплексним обслуговуванням пасажирів. Виділяються також туристські (круїзні) лінії і рейси для здійснення перевезень організованих груп пасажирів, для обслуговування яких морські судна працюють на умовах спеціальних договорів (угод) за особливим розкладом. Див: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 320 (автор коментаря - Т.А. Фаддеева).
На морському і повітряному транспорті перевезення пасажирів можуть здійснюватися на основі чартеру, коли за відповідним договором для перевезення пасажирів та їх багажу надається вся або частину місткості судна на один або декілька рейсів. Однак такі договори укладаються перевізником не з окремими пасажирами, а з організацією, яка виступає в ролі фрахтувальника, яка, в свою чергу, укладає з пасажирами договори про їх перевезенні.
2. Укладення договору перевезення пасажира та його право на зміну або відмова від договору
Із публічного характеру даного договору випливає, що його ув'язнення зі всяким звернулися громадянином для перевізника (транспортної організації загального користування) є обов'язковим. Крім того, основні умови договору перевезення для всіх пасажирів, які придбали відповідні проїзні квитки, повинні бути однаковими (ст. 426 ЦК). За способом укладення договір перевезення пасажира належить до договорів приєднання: його умови визначаються в стандартних формах, що розробляються транспортними міністерствами і відомствами, і можуть бути прийняті пасажиром не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 428 ЦК). Сама пропозиція укласти договір, що виходить від транспортних організацій, носить характер публічної оферти (ст. 437 ЦК), а з боку громадянина (пасажира), що здобуває квиток, її акцепт здійснюється у формі конклюдентних дій з виконання умов договору перевезення (оплата вартості квитка, тобто провізної плати; прохід через турнікети метро та здійснення платежу магнітної картою або жетоном; посадка пасажира в таксі і т.д.). Придбання пасажирами проїзних квитків, по суті, засвідчує укладення договору перевезення пасажира. Пасажиру, який придбав проїзний квиток, а стало бути, уклав договір перевезення, надано право в певних рамках надалі в односторонньому порядку змінювати умови укладеного договору перевезення. Зокрема, пасажир має право: - провозити з собою безоплатно одну дитину у віці не старше п'яти років, якщо вона не займає окремого місця; - робити зупинку в дорозі прямування з продовженням терміну дії квитка не більше ніж на десять діб; - продовжувати термін дії проїзного квитка у разі хвороби на шляху прямування та у разі ненадання пасажиру місця в поїзді на час до відправлення наступного поїзда; - виїжджати поїздом, який відходить раніше того поїзда, на який придбано квиток; - відновити дію квитка на інший поїзд при умови доплати вартості плацкарти (внаслідок запізнення на поїзд протягом трьох годин або внаслідок хвороби або нещасного випадку протягом трьох діб з моменту відправлення поїзда); - переоформити проїзний квиток для виїзду в першому отходящем поїзді, в якому будуть вільні місця; - продовжити термін дії квитка на поїзди далекого та місцевого сполучення при невикористанні вчасно безкоштовних або пільгових проїзних документів. Пасажир, що купив проїзний квиток, має право в будь-який час на свій розсуд відмовитися від договору перевезення пасажира, тобто має право розірвати його в односторонньому порядку. Так, під час морського перевезення пасажир має право відмовитися від договору до відходу судна, а також після початку рейсу в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів. Якщо пасажир відмовився від договору морського перевезення не пізніше терміну, встановленого правилами морського перевезення пасажирів, або не з'явився до відходу судна внаслідок хвороби, або до відходу судна відмовився від договору внаслідок хвороби або з незалежних від перевізника причин (перенесення відходу судна на інший термін, відміна рейсу тощо), йому повертаються плата за проїзд і за провезення багажу (ст. 183 КТМ). На залізничному транспорті пасажир має право: - не пізніше ніж за вісім годин до відправлення поїзда отримати назад вартість проїзду, що складається з вартості квитка та вартості плацкарти; - менш ніж за вісім, але не пізніше ніж за дві години до відправлення поїзда отримати вартість квитка і 50% вартості плацкарти; - менш ніж за дві години до відправлення поїзда отримати назад вартість квитка (вартість плацкарти у такому випадку не виплачується). Незалежно від термінів повернення проїзного документа (квитка) до відправлення поїзда вартість проїзду виплачується у випадках скасування поїзда, затримки його відправлення, неподання зазначеного у квитку місця і незгоди пасажира скористатися іншим місцем, хвороби пасажира, а також при запізненні пасажира в пункті пересадки на узгоджений поїзд з вини залізничного перевізника. У разі відмови від договору перевезення на шляху прямування пасажир має право отримати назад вартість проїзду за вирахуванням вартості плацкарти за переслідував ним відстань. При припиненні поїздки на шляху прямування у зв'язку з перервою руху поїздів за обставинами, не залежних від залізничного перевізника, пасажиру повертається вартість проїзду непроследованное їм відстані, а за обставинами, що залежать від перевізника, - вся вартість проїзду (ст. 83 УЖТ).
3. Обов'язки перевізника за договором перевезення пасажира
До основних обов'язків перевізника, що випливають із договору перевезення пасажира, відносяться його обов'язок доставити пасажира в пункт призначення і в період виконання зазначеного обов'язку створити пасажиру безпечні та комфортні умови поїздки, причому рівень безпеки забезпечується всім пасажирам в рівній мірі, а рівень комфорту - в рамках можливостей перевізника і залежно від бажання пасажира, переважно за додаткову плату (1). --- (1) Див: Залеський В.В. Про захист прав пасажира у відносинах з транспортною організацією - перевізником / / Право і економіка. 2000. N 9. С. 17.
Крім того, стосовно окремих видів транспорту коло основних обов'язків перевізника розширюється за рахунок того, що він приступає до виконання свого зобов'язання значно раніше моменту, коли пасажир займає своє місце в транспортному засобі. Наприклад, виконання зобов'язання перевізника за договором морського перевезення пасажира має здійснюватися з урахуванням так званих періодів перевезення пасажира, які включають в себе не тільки період, протягом якого пасажир перебуває на борту судна, але і період його посадки і висадки, а також період, в протягом якого пасажир доставляється водним шляхом з берега на судно або навпаки, а щодо багажу - період з моменту його прийняття перевізником на березі або на борту судна і до моменту його видачі пасажиру (ст. 182 КТМ). Обов'язки перевізника за даним договором можуть бути розділені на обов'язки, встановлені і регламентовані транспортним законодавством, і на обов'язки, які не регулюються, але випливають з передбачених законодавством прав пасажирів і являють собою обов'язки з забезпечення зазначених прав. До останніх відносяться загальні обов'язки перевізника щодо забезпечення таких прав пасажира, як право провозити з собою безоплатно одну дитину у віці не старше п'яти років, якщо вона не займає окремого місця, а також дітей у віці від п'яти до десяти років з оплатою відповідно до тарифу ; право провозити з собою ручну поклажу, розміри і маса якої визначаються правилами надання послуг з перевезення пасажирів (1); право робити зупинку на шляху прямування з продовженням терміну дії проїзних документів (квитків) не більше ніж на десять діб; право продовжувати термін дії проїзних документів (квитків) у разі хвороби на шляху прямування на час хвороби; право виїжджати поїздом, який відходить раніше того поїзда, який придбано проїзні документи, і т.п. (Ст. 83 УЖТ). --- (1) Речі, які перевозяться пасажиром (ручна поклажа на залізничному транспорті, каютний багаж на морському транспорті, що перевозиться безкоштовно багаж на повітряному транспорті), слід відрізняти від речей, які пасажир здає транспортної організації з багажної квитанції (багаж), оскільки відносно останніх встановлюється додаткове зобов'язання перевізника з їх доставки до пункту призначення і видачу пасажиру або уповноваженій ним особі.
Транспортним законодавством передбачені такі обов'язки транспортної організації перевізника: - своєчасна подача транспортних засобів для посадки пасажирів та їх відправки у відповідності з розкладом руху; - надання пасажиру місця, відповідного придбаному проїзним документом (квитку); - доставка пасажира та його багажу в пункт призначення в установлений строк; - забезпечення безпеки пасажира і збереження його багажу на шляху прямування; - надання пасажиру комплексу послуг, сплаченого при придбанні квитка, а також додаткових послуг на платній основі. Законодавство встановлює і наслідки порушення цих обов'язків. Так, згідно зі ст. 84 УЖТ при неможливості надати пасажиру місце у вагоні згідно проїзним документом (квитку) перевізник зобов'язаний за згодою пасажира надати йому місце в іншому вагоні, в тому числі більш високої категорії, без стягнення доплати або місце, вартість якого нижче вартості купленого ним квитка, з поверненням різниці у вартості проїзду. На морському транспорті пасажир в цьому випадку наділяється правом за своїм вибором або відмовитися від поїздки, або зажадати продовження терміну придатності квитка та надання права проїзду наступним рейсом. Виконання перевізником обов'язки щодо забезпечення безпеки пасажира та збереження їм речей охоплює і деякий час до посадки пасажира в транспортний засіб. Воно забезпечується також страхуванням життя і здоров'я пасажирів (ст. 80 УЖТ), в тому числі добровільним страхуванням пасажирів та їх багажу в порядку, передбаченому гл. 48 ГК (1). --- (1) Докладніше про страхування див. гл. 59 цього томи підручника.
Виконання перевізником обов'язку своєчасної доставки пасажира до пункту призначення (прибуття відповідно до розкладу) передбачає не тільки дотримання цього строку в цілому, але й дотримання встановленого графіка руху. У разі запізнення прибуття транспортного засобу до пункту призначення (за винятком перевезень у міському і приміському повідомленнях) на перевізника покладається відповідальність, обумовлена транспортними статутами та кодексами. Разом з тим специфіка роботи транспортних організацій, пов'язана з підвищеним ризиком для життя і здоров'я пасажирів, припускає законодавчу можливість у випадках загрози безпеці пасажирів "пожертвувати" умовою договору перевезення про термін доставки пасажира до пункту призначення. Наприклад, згідно зі ст. 185 КТМ перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення пасажира, місце його посадки і (або) висадки, якщо це необхідно внаслідок стихійних явищ, несприятливих санітарно-епідеміологічних умов у пункті відправлення, пункт призначення або на шляху прямування, а також внаслідок інших обставин , що не залежать від перевізника. У подібних випадках перевізник зобов'язаний за свій рахунок доставити пасажира на його вимогу в пункт відправлення або відшкодувати пасажирові реально понесені ним витрати.
4. Зобов'язання перевізника з доставки та видачу багажу та вантажобагажу
У разі здачі пасажиром багажу перевізник зобов'язаний також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі (ст. 786 ЦК, ст. 82 УЖТ, п. 1 ст. 103 ВК, п. 1 ст. 177 КТМ). У літературі переважає думка про те, що правовідносини з перевезення багажу являють собою якийсь окремий договір, відмінний від договору перевезення пасажира, який до того ж носить реальний характер (1). Невипадково, однак, законодавство включає дії перевізника з доставки та видачі багажу в предмет договору перевезення пасажира, що не формулюючи окремого договору перевезення багажу. Поява у перевізника зобов'язання по доставці і видачі багажу залежить виключно від дій пасажира в рамках договірного зобов'язання з його перевезення (після придбання ним квитка), бо одне з прав пасажира по всякому договором перевезення - здати перевізнику багаж для доставки його в пункт призначення. Якщо пасажир має лише речі, які визнаються ручною поклажею (внутрікаютним багажем), його право здати багаж залишається нереалізованим, а зобов'язання з доставки багажу не виникає. Отже, здача пасажиром багажу, засвідчена багажної квитанцією, служить свідченням появи в рамках укладеного договору перевезення пасажира факультативного зобов'язання перевізника з доставки багажу, але не доказом укладення окремого договору перевезення багажу. --- (1) Див, наприклад: Цивільне право / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. 2. С. 471 (автори глави - Д.А. Медведєв, В.Т. Смирнов); Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 322.
Пасажир має право оголосити цінність свого багажу, як загальну для всіх зданих до перевезення місць багажу, так і для кожного місця окремо; відомості про суму оголошеної цінності багажу вносяться в багажну квитанцію. Згідно ст. 89 УЖТ термін доставки багажу визначається часом прямування поїзда, яким відправлений багаж, до залізничної станції призначення. Прибулий багаж зберігається безкоштовно 24 години без урахування дня прибуття і видається пред'явнику багажної квитанції і проїзних документів (квитків). За зберігання багажу понад встановленого терміну стягується плата, а багаж, не затребуваний протягом 30 днів з дня прибуття, підлягає реалізації перевізником (ст. ст. 91, 92 УЖТ). У разі неприбуття багажу на станцію призначення по закінченні десяти діб після закінчення терміну доставки він вважається втраченим, а на перевізника покладається обов'язок відшкодувати його вартість. Якщо він все ж буде доставлений на станцію призначення, одержувач може отримати багаж, повернувши перевізникові раніше виплачену суму за його втрату. Виходячи зі змісту ст. 103 ВК, речі, що перевозяться пасажиром на повітряному судні, взагалі не розрізняються по правовому режиму як ручна поклажа і власне багаж: всі вони складають "багаж", частина якого (в межах вагових норм) пасажир перевозить у каюті літака безкоштовно, а інша частина (за межами зазначених норм) перевозиться в тому ж літаку, але окремо від пасажира за окрему плату. Дана обставина підтверджує висновок про те, що правовідносини з перевезення багажу не утворює окремого договору, а являє собою елемент договору перевезення пасажира. Від перевезення багажу як факультативного зобов'язання перевізника за договором перевезення пасажира необхідно відрізняти правовідносини, пов'язані з перевезенням вантажобагажу, а також вантажів для особистих (побутових) потреб громадян. В якості відправника вантажобагажу або вантажу для особистих (побутових) потреб може виступати не тільки пасажир, але будь-яка особа, що відправляє зазначений вантажобагаж або вантаж. Лише в цьому випадку зобов'язання перевізника являє собою особливий договір перевезення вантажобагажу або вантажу для особистих (побутових) потреб. Від договору перевезення пасажира він відрізняється не тільки своїм предметом (доставка вантажобагажу або вантажу і видача його в пункті призначення уповноваженій особі), а й тим, що носить реальний, а не консенсуальної характер. Його висновок засвідчується видачею грузобагажная квитанції.
5. Обов'язки пасажира за договором про його перевезення
Основний обов'язок пасажира за договором перевезення пасажира полягає в сплаті ним перевізнику встановленої плати за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу. Як правило, цей обов'язок пасажир виконує, набуваючи проїзний документ (квиток), тобто практично в момент укладення договору перевезення, або при здачі багажу. Транспортне законодавство покладає на пасажира і ряд інших обов'язків - належної поведінки і дотримання інтересів інших пасажирів. Зокрема, на залізничному транспорті пасажир може бути видалений з поїзда працівниками органів внутрішніх справ, якщо при посадці в поїзд чи на шляху прямування він знаходиться в стані сп'яніння і порушує правила проїзду і громадський порядок, розпиває спиртні напої, заважає спокою інших пасажирів. При цьому гроші у розмірі вартості проїзду за непроследованное відстань і вартість перевезення багажу не повертаються. На повітряному транспорті невиконання пасажиром обов'язків, покладених на нього законодавством, в певних випадках також може служити причиною припинення дії договору повітряного перевезення пасажира з ініціативи перевізника (п. 1 ст. 107 ВК) (1). --- (1) Шкода, заподіяна майну перевізника або життю і здоров'ю, а також майну інших пасажирів в результаті порушення пасажиром своїх обов'язків за договором перевезення пасажира, підлягає відшкодуванню за правилами про деліктної відповідальності.
6. Відповідальність перевізника за порушення зобов'язань з перевезення пасажира
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення пасажира встановлена ГК, транспортними статутами та кодексами, а також угодою сторін. При цьому всякі угоди транспортних організацій з пасажирами і вантажовласниками про обмеження або усунення встановленої законом відповідальності перевізника недійсні (ст. 793 ЦК). Разом з тим не виключається укладення угод, спрямованих на обмеження або усунення передбаченої законом відповідальності пасажира, а також на посилення відповідальності перевізника. Так, повітряні та морські перевізники мають право укладати угоди з пасажирами про підвищення меж своєї відповідальності в порівнянні з межами, встановленими законодавством (ст. 123 ВК, ст. 191 КТМ), хоча дане правило насправді не має реального значення. Відповідальність перевізника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають з договору перевезення пасажира, носить обмежений характер. Наприклад, відповідальність перевізника за втрату, нестачу і пошкодження багажу обмежена вартістю втраченого (відсутнього) багажу (ст. 796 ЦК). Крім того, ряд обмежень в інтересах перевізника встановлений з точки зору підстав та умов його відповідальності, а також підстав його звільнення від відповідальності за порушення договору перевезення пасажира. Незважаючи на те що зобов'язання перевізника за даним договором пов'язано із здійсненням нею підприємницької діяльності, підставами його звільнення від відповідальності можуть служити не тільки непереборна сила, а й інші обставини, які, однак, не свідчать про винною відповідальності перевізника, а носять спеціальний характер. Оскільки в якості пасажира виступає громадянин (фізична особа), який є споживачем, а на відносини з участю споживачів поширюється дія законодавства про захист прав споживачів, що передбачає повне відшкодування споживачеві всіх заподіяних йому виконавцем збитків, виникає питання про правомірність зазначених обмежень відповідальності перевізника. Він дозволений в порядку судового тлумачення: згідно з абз. 6 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 29 вересня 1994 р. N 7 "Про практику розгляду судами справ про захист прав споживачів" (1) в тих випадках, коли окремі види відносин за участю споживачів крім норм ГК РФ регулюються і спеціальними законами РФ (наприклад, договори перевезення, енергопостачання), до відносин, що випливають з таких договорів, Закон про захист прав споживачів може застосовуватися лише в частині, що не суперечить ГК РФ і спеціальним законом. Отже, обмеження відповідальності перевізника, передбачені транспортним законодавством, зберігають силу. --- (1) БВС РФ. 1995. N 1, 7; 1997. N 1, 3; 2001. N 2, 12.
Передбачена ст. 15 Закону про захист прав споживачів обов'язок компенсації споживачеві моральної шкоди при порушенні перевізником зобов'язання з перевезення пасажирів також представляється не настільки однозначною, як це прийнято вважати в юридичній літературі (1). ГК (ст. 151, п. 2 ст. 1099 та ст. 1100) і судове тлумачення (2) за загальним правилом не передбачають такої можливості при порушеннях договірних зобов'язань, оскільки в цих випадках зачіпаються насамперед майнові права і інтереси їх учасників, які зазвичай компенсуються застосуванням інших заходів цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, сплата неустойки). Тому можливі ситуації, в яких порушення перевізником своїх зобов'язань заподіює пасажиру фізичні та моральні страждання, що підлягають компенсації шляхом відшкодування моральної шкоди (наприклад, коли затримка прибуття в пункт призначення привела до запізнення пасажира на похорон близького родича), слід розглядати як виняток із загального правила. --- (1) Див, наприклад: Цивільне право Росії. Зобов'язальне право / Відп. ред. О.Н. Садиков. С. 500 (автор глави - О.Н. Садиков); Залеський В.В. Указ. соч. С. 19. (2) Див п. 25 Постанови Пленуму ВС РФ від 29 вересня 1994 р. N 7; п. 2 - 4 Постанови Пленуму ВС РФ від 20 грудня 1994 р. N 10 "Деякі питання застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди" / / БВС РФ. 1995. N 3; 1997. N 1; РГ. 1998. 29 січня.
7. Відповідальність перевізника за окремі порушення зобов'язань з перевезення пасажира
Згідно ст. 795 ГК за затримку відправлення транспортного засобу, що перевозить пасажира, або при запізненні такого транспортного засобу до пункту призначення (за винятком перевезень у міському і приміському повідомленнях) перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому відповідним статутом або кодексом (законну неустойку), якщо не доведе , що затримка або запізнення мали місце внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожують життю і здоров'ю пасажирів, або інших обставин, не залежних від перевізника. У разі відмови пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату. На жаль, містяться в окремих актах транспортного законодавства правила про відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира в деяких випадках не повною мірою відповідають положенням ЦК. Так, ст. 120 ВК передбачено, що перевізник сплачує штраф за прострочення доставки пасажира, багажу або вантажу в пункт призначення (у розмірі 25% мінімального розміру оплати праці за кожну годину прострочення, але не більше ніж 50% провізної плати, якщо не доведе, що прострочення мала місце внаслідок непереборної сили, усунення несправності повітряного судна, що загрожує життю або здоров'ю пасажирів повітряного судна, або інших обставин, що не залежать від перевізника), але не за затримку відправлення транспортного засобу, що може мати принципове значення в ситуації, коли пасажир відмовляється від перевезення з- за тривалої затримки відправлення літака. За таких обставин пасажир відповідно до п. 2 ст. 795 ГК має право вимагати повернення сплаченої провізної плати. Представляється, проте, що в даному випадку перевізник не може бути звільнений і від сплати законної неустойки, встановленої ГК, у розмірі, передбаченому ст. 120 ВК. Згідно ст. 110 УЖТ за затримку відправлення поїзда або за запізнення поїзда на залізничну станцію призначення (за винятком перевезень у приміському сполученні) перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі 3% від вартості проїзду за кожну годину затримки, але не більше ніж в розмірі вартості проїзду, якщо не доведе , що затримка або запізнення поїзда мали місце внаслідок непереборної сили, усунення загрожує життю і здоров'ю пасажира несправності транспортних засобів або інших не залежних від перевізника обставин. Згідно ст. 196 КТМ за затримку відправлення судна, що перевозить пасажира, або прибуття судна з запізненням в пункт призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі до 50% плати за проїзд пасажира і за провіз його багажу, якщо не доведе, що затримка відправлення судна або прибуття його з запізненням сталися внаслідок обставин, не залежних від перевізника. При цьому перевізник має також довести неможливість відправити пасажирів в дорогу на іншому справному транспортом засобі. За незбереження багажу, яка відбулася після прийняття його до перевезення і до видачі особі, уповноваженій на отримання багажу, перевізник несе відповідальність згідно зі ст. 796 ЦК, якщо не доведе, що втрата, недостача або пошкодження (псування) багажу сталися внаслідок обставин, які він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Дане положення відтворено в ст. 107 УЖТ. Повітряний перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу після прийняття його до повітряного перевезення і до видачі одержувачу в разі, якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхідних заходів щодо запобігання заподіяння шкоди або таких заходів неможливо було прийняти (п . 1 ст. 118 ВК). Але таке формулювання, що говорить про заподіяння шкоди і до того ж не розкриває оціночне поняття потреби заходів щодо його запобігання, швидше відноситься до області деліктних, а не договірних зобов'язань. Питання про підстави звільнення перевізника від відповідальності за незбереження багажу прямо вирішене імперативною нормою п. 1 ст. 796 ЦК, відповідно до якої і при повітряному перевезенні пасажира перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, багажу, якщо не доведе, що його втрата, недостача або пошкодження (псування) сталися внаслідок обставин, які перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало . Відповідно до ст. 186 КТМ морський перевізник несе відповідальність за втрату або пошкодження багажу пасажира, якщо пригода, внаслідок якої завдано шкоду, сталася під час перевезення пасажира та його багажу з вини перевізника, його працівників або агентів, що діяли в межах своїх обов'язків (повноважень), яка при цьому передбачається. Зазначені правила розраховані виключно на договір морського перевезення в закордонному сполученні (п. 1 ст. 197 КТМ). Для каботажних перевезень небудь спеціальні правила на цей рахунок в КТМ відсутні, а тому відповідальність має наступати відповідно до загальних правил цивільного законодавства (п. 1 ст. 796 ЦК). Відповідальність перевізника за незбереження багажу носить обмежений характер: у разі втрати або нестачі багажу перевізник відшкодовує його вартість; в разі пошкодження (псування) багажу - суму, на яку знизилася його вартість, а при неможливості відновлення пошкодженого багажу - його вартість; при втраті багажу , зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - суму оголошеної вартості багажу (п. 2 ст. 796 ЦК, ст. 110 УЖТ). Стаття 119 ВК встановлює максимальну межу відшкодування, який, у всякому разі, не повинен перевищувати двох мінімальних розмірів оплати праці за кілограм ваги багажу (за винятком випадків здачі пасажиром багажу з оголошеною цінністю). Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю пасажира, визначається за правилами про деліктної відповідальності (гл. 59 ЦК), якщо законом або договором не передбачена підвищена відповідальність перевізника (ст. 1084 ЦК, порівн. Ст. 117 ВК, ст. 113 УЖТ , ст. 197 КТМ). Насамперед це стосується правил про відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, що створює підвищену небезпеку для оточуючих (ст. 1079 ЦК), до яких відноситься і використання транспортних засобів. Розмір відшкодування визначається за правилами, передбаченими ст. 1085 ЦК (1). --- (1) Докладніше про це див § 8 і 9 гл. 67 цього томи підручника.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Зобов'язання з договору перевезення пасажира" |
||
|
||