12. ПОСТАНОВА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ РФ ВІД 23 БЕРЕЗНЯ 1999 Р. № 5-П «У СПРАВІ ПРО ПЕРЕВІРКУ КОНСТИТУЦІЙНОСТІ ПОЛОЖЕНЬ СТАТТІ 133, ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ СТАТТІ 218 ТА СТАТТІ 220 КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ РРФСР У ЗВ'ЯЗКУ ЗІ СКАРГОЮ ГРОМАДЯН В.К. БОРИСОВА, Б.А. КЕХМАНА, В.І. МОНАСТИРЕЦЬКИЙ, Д.І. ФУФЛИГІНА І ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МОНОК» (ВИТЯГ)

Приводом для розгляду справи з'явилися скарги громадян В.К. Борисова, Б.А. Кехмана, В.І. Монастирецький, Д.І. Фуфлигіна та товариства з огорож нічийною відповідальністю «Моноком» на порушення конституційного права на судовий захист статтями 133, 218, 219 і 220 КПК РРФСР.

Заслухавши повідомлення судді-доповідача Н.В. Селезньова, пояснення сторін та їх представників, а також виступи запрошених на засідання представників: від Верховного Суду Російської Федерації - В.В. Дорошкова, від Генеральної прокуратури Російської Федерації - А.А. Бєлкіна, від Федеральної служби безпеки Російської Федерації - Л.Н. Башкатова, від Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації - Е.А. Тімлева, дослідивши подані документи і інші матеріали, Конституційний Суд Російської Федерації встановив:

1. У скаргах громадян В.К. Борисова, Б.А. Кехмана, В.І. Монастирецького і Д.І. Фуфлигіна, а також товариства з обмеженою відповідальністю «Моноком», які звернулися до Конституційного Суду Російської Федерації, оскаржується конституційність статей 218, 219 і 220 КПК РРФСР, що регламентують порядок оскарження дій і рішень органу дізнання, слідчого і прокурора.

На підставі цих норм суди загальної юрисдикції відмовили заявникам у прийнятті до розгляду їх скарг на що мали місце в рамках попереднього розслідування по конкретних кримінальних справах рішення і дії (бездіяльність) слідчих і прокурорів: постанову про порушення кримінальної справи відносно В.К. Борисова; бездіяльність районної прокуратури, що призвело до необгрунтованого призупиненню виробництва і продовженню строку розслідування у кримінальній справі за фактом знищення особистого майна (житлового будинку), що належав Б.А. Кехманом; рішення слідчого і прокурора про продовження терміну попереднього розслідування у справі В.І. Монастирецького; виробництво в квартирі Д.І. Фуфлигіна обшуку, що супроводжувався вилученням матеріальних цінностей, які згодом були загублені; постанову слідчого про накладення арешту на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю «Моноком», що знаходилися на його розрахунковому рахунку в комерційному банку. Відмовляючи в розгляд скарг, суди виходили з того, що в силу статей 218, 219 і 220 КПК РРФСР дозвіл поставлених в них питань належить до компетенції відповідних прокурорів, а не судів загальної юрисдикції.

На думку заявників, зазначені положення кримінально-процесуального закону не відповідають Конституції Російської Федерації, її статтям 17 {частина I), 18, 46 (частини 1 і 2), 52 і 55. Тим часом зміст скарг свідчить про те, що фактично заявниками оскаржуються не всі положення статей 218, 219 і 220 КПК РРФСР, а лише ті з них, які передбачають оскарження дій органу дізнання і слідчого прокурору (частина перша статті 218), а дій і рішень прокурора вищестоящому прокурору (стаття 220). При цьому всі заявники, не заперечуючи проти самого по собі повноваження прокурора розглядати такі скарги, стверджують, що оспорювані норми, за змістом, надавало їм правозастосовчої практикою, виключають для зацікавлених осіб можливість оскарження процесуальних дій органів розслідування до суду. Саме відмова в праві на судове оскарження таких дій і становить предмет розгляду по даній справі, що дозволило Конституційному Суду Російської Федерації, керуючись статтею 48 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації», з'єднати звернення заявників в одному провадженні.

Крім того, предметом розгляду Конституційного Суду Російської Федерації у даній справі є передбачений статтею 133 КПК РРФСР порядок продовження терміну попереднього розслідування, оспорюваний громадянином В.І. Монастирецький, якому суд загальної юрисдикції відмовив у розгляді скарги на продовження терміну слідства у його справі.

2. Згідно зі статтею 46 Конституції Російської Федерації кожному гарантується судовий захист його прав і свобод і забезпечується право оскаржити до суду рішення і дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб. Це право, як зазначав Конституційний Суд Російської Федерації у ряді своїх постанов (від 3 травня 1995 року по справі про перевірку конституційності статей 220 (1) і 220 (2) КПК РРФСР, від 2 липня 1998 року по справі про перевірку конституційності окремих положень статей 331 і 464 КПК РРФСР та ін.), випливає також із закріпленого в статті 21 Конституції Російської Федерації принципу охорони гідності особистості, що припускає, зокрема, обов'язок держави забезпечувати кожному можливість відстоювати свої права у суперечці з будь-якими органами та посадовими особами, у тому числі здійснюють попереднє розслідування у кримінальних справах.

Відповідно до Карно-процесуальним кодексом РРФСР порушення кримінальної справи і попереднє розслідування є досудовими стадіями провадження у кримінальній справі, основне призначення яких полягає у забезпеченні умов ефективного здійснення правосуддя у кримінальних справах. Після передачі матеріалів кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду саме цей орган, дозволяючи справу на основі повного та всебічного дослідження в судовому засіданні всіх його обставин, здійснює перевірку процесуальних актів та інших матеріалів досудового провадження. При цьому судом перевіряються, в тому числі за скаргами і заявами зацікавлених осіб, також дії і рішення органів розслідування, які пов'язані з обмеженнями прав і свобод громадян.

Здійснення судового контролю вже після завершення стадій попереднього розслідування саме по собі не може розцінюватися як порушення права на судовий захист, так як гарантує його стаття 46 (частина 2) Конституції Російської Федерації, не визначаючи конкретні процедури реалізації цього права, не виключає можливість судової перевірки скарг на дії і рішення органів попереднього розслідування і після передачі кримінальної справи до суду.

Однак, якщо відповідні дії і рішення органів розслідування не тільки зачіпають власне кримінально-процесуальні відносини, а й породжують наслідки, що виходять за їхні рамки, істотна обмежуючи при цьому конституційні права і свободи особи, відкладення перевірки законності та обгрунтованості таких дій до стадії судового розгляду може заподіяти шкоду, заповнення якого надалі виявиться нездійсненним.

Разом з тим суд при перевірці в період попереднього розслідування тих чи інших процесуальних актів не повинен вирішувати наперед питання, які згодом можуть стати предметом судового розгляду по кримінальній справі. Інша суперечило б конституційному принципу незалежності суду (стаття 120 Конституції Російської Федерації), що гарантує в умовах змагального процесу об'єктивне і неупереджене здійснення правосуддя у кримінальних справах.

3. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством на досудових стадіях провадження у кримінальній справі оскарження до суду допускається лише щодо відмови в порушенні кримінальної справи, припинення виробництва по ньому, а також арешту обвинуваченого (підозрюваного). Заяви ж осіб, чиї конституційні права зачіпаються іншими рішеннями і діями органів розслідування, в силу статей 218 і 220 КПК РРФСР на цих стадіях не приймаються судами до розгляду, навіть якщо порушені права не можуть бути згодом відновлені в процесі судового розгляду. Крім того, в ряді випадків зацікавлені в судовому оскарженні особи не є учасниками судового розгляду по кримінальній справі і тому після закінчення розслідування і передачі справи до суду з обвинувальним висновком не мають можливості відстоювати свої інтереси перед судом. Так, зокрема, не могло бути реалізовано право на судовий захист заявниками по даній справі - громадянином Д.І. Фуфлигіна, в оселі якого був проведений обшук, що супроводжувався вилученням матеріальних цінностей, та товариством з обмеженою відповідальністю «Моноком», на грошові кошти якого, що знаходилися на розрахунковому рахунку в комерційному банку, у зв'язку з провадженням у кримінальній справі було накладено арешт. У результаті такі конституційні права заявників, як право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (стаття 35, частина 2), а також право на недоторканність житла (стаття 25), фактично залишилися без судового захисту.

Правове регулювання, що приводить до подібних наслідків, не узгоджується з приписами Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (ратифікована Російською Федерацією 30 березня 1998), за змістом статті 6 в якій право на судовий захист, що припускає забезпечення кожному при визначенні його цивільних прав та обов'язків доступу до правосуддя в розумний строк, повинно служити гарантією від надмірного, не обумовленої конституційно виправданими цілями обмеження прав і свобод громадян, зокрема, на досудових стадіях провадження у кримінальній справі.

Таким чином, ненадання зацікавленим особам права на судове оскарження дій і рішень органів попереднього розслідування, пов'язаних з обмеженням недоторканності їх житла та з позбавленням їх можливості розпоряджатися своєю власністю, суперечить статті 46 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації і звужує конституційні гарантії прав, передбачених статтями 25 і 35 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації.

Водночас надання невідкладної судового захисту особам, чиї права і законні інтереси порушуються діями і рішеннями органів дізнання і попереднього слідства, не передбачає - у тому числі за змістом чинного процесуального закону і з урахуванням вимоги про судовий розгляді діда в розумний строк без невиправданої затримки - обов'язкового припинення оскаржуваного дії або призупинення виконання оскаржуваного рішення до розгляду судом відповідної скарги.

4. Конституційне право на судовий захист не було забезпечено і в ході провадження у справах звернулися до Конституційного Суду Російської Федерації громадян Б.А. Кехмана і В.І. Монастирецького: на підставі статей 218 і 220 КПК РРФСР їм було відмовлено у праві на судове оскарження фактичного бездіяльності органів розслідування, що спричинило призупинення провадження у справі та продовження терміну попереднього розслідування.

Такого роду процесуальні дії і рішення віддаляють перспективу судового вирішення справи, призводять до збереження невизначеності в правовий статус учасників процесу, подовжують застосування щодо громадян обмежувальних заходів, включаючи заходи припинення і відсторонення від займаної посади, як це мало місце щодо В.І. Монастирецького. Крім того, незаконне і необгрунтоване продовження термінів попереднього розслідування, а тим більше призупинення провадження у справі можуть стати причиною втрати доказів у справі і тим самим призвести до неможливості відновлення порушених прав і законних інтересів учасників процесу, до порушення гарантованого статтею 52 Конституції Російської Федерації права потерпілих від злочинів та зловживань владою на доступ до правосуддя і компенсацію заподіяної шкоди.

 5. Оспорювана В.І. Монастирецький стаття 133 КПК РРФСР, яка регламентує продовження терміну попереднього слідства, за її буквальним змістом, не допускає довільного і необмеженого продовження цього терміну, оскільки передбачає збільшення терміну слідства понад шести місяців лише за рішенням Генерального прокурора Російської Федерації або його заступника і тільки у виняткових випадках. При цьому застосування даної норми відповідно до її конституційною сенсом забезпечується випливає з статті 15 (частини 1 і 4) Конституції Російської Федерації обов'язком органів, що здійснюють попереднє розслідування, і судів слідувати конституційним приписам, що гарантує громадянам доступ до правосуддя та судовий захист (статті 52 і 46), враховуючи також положення міжнародно-правових актів, що закріплюють право кожного на розгляд його справи судом у розумні строки і без невиправданої затримки (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; підпункт "с" пункту 3 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

 Виходячи з цього суди загальної юрисдикції зобов'язані перевіряти за скаргами зацікавлених осіб законність і обгрунтованість продовження термінів розслідування, що згідно правової позиції, висловленої Конституційним Судом Російської Федерації в постанові від 13 червня 1996 року у справі про перевірку конституційності частини п'ятої статті 97 КПК РРФСР і у визначенні від 25 грудня 1998 року у справі про перевірку конституційності частин четвертої, п'ятої та шостої статті 97 КПК РРФСР, передбачає встановлення як юридичних, так і фактичних підстав, що обумовлюють прийняття процесуальних рішень, пов'язаних з обмеженням прав і свобод громадян. При цьому повинні враховуватися також сформульовані в пунктах 3-6 мотивувальній частині цієї Постанови положення про гарантії невідкладної судового захисту для осіб, чиї права і законні інтереси порушуються діями і рішеннями органів розслідування, в тому числі пов'язаними з продовженням терміну попереднього розслідування. 

 6. У скарзі В.К. Борисова стверджується, що положення статті 218 КПК РРФСР порушують його конституційні права, оскільки виключають можливість оскаржити в суді постанову про порушення кримінальної справи, з винесенням якого заявник пов'язує порушення своїх прав на свободу і недоторканність особи, житла та приватного життя необгрунтованим застосуванням до нього в ході попереднього розслідування утримання під вартою, а також проведенням обшуків за місцем його проживання і роботи. 

 Зі скарги та досліджених в засіданні Конституційного Суду Російської Федерації матеріалів, однак, не випливає, що до вказаних заявником обмеженням прав призвело саме по собі порушення кримінальної справи. Навпаки, дані обмеження були пов'язані саме з подальшими процесуальними діями, зокрема з арештом і обшуком, що як такі відповідно до чинного кримінально-процесуальним законодавством і цим Постановою можуть бути оскаржені в судовому порядку. 

 З урахуванням цього скарга В.К. Борисова на порушення його конституційних прав і свобод статтею 218 КПК РРФСР, як виключає судове оскарження постанови про порушення кримінальної справи, не є припустимою відповідно до вимог статей 96 і 97 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації». 

 Виходячи з викладеного та керуючись частинами першою та другою статті 71, статтями 72, 74, 75 і 86, а також статтею 68 та пунктом 2 частини першої статті 43 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації ухвалив: 

 1. Визнати що не відповідають Конституції Російської Федерації, її статтям 46 (частини 1 і 2) і 52, положення частини першої статті 218 та статті 220 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР остільки, оскільки вони, за змістом, надавало їм правозастосовчої практикою, виключають в ході попереднього розслідування для зацікавлених осіб, конституційні права яких порушені, можливість судового оскарження дій і рішень органу дізнання, слідчого або прокурора, пов'язаних з виробництвом обшуку, накладенням арешту на майно, призупиненням провадження у кримінальній справі і продовженням терміну попереднього розслідування. 

 2. Визнати статтю 133 КПК РРФСР не суперечить Конституції Російської Федерації, оскільки її положення самі по собі не припускають довільного і необмеженого продовження терміну попереднього розслідування. Відповідне конституційне тлумачення даної норми, за змістом статей 46 і 52 Конституції Російської Федерації і згідно з пунктом 1 резолютивної частини цієї Постанови, у всякому разі повинно забезпечуватися судами шляхом перевірки за скаргами громадян законності та обгрунтованості постанов про продовження терміну попереднього розслідування. 

 3. Припинити провадження за скаргою громадянина В.К. Борисова, як не є припустимою відповідно до вимог Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації». 

 4. Громадянам Б.А. Кехманом, В.І. Монастирецький, Д.І. Фуфлигіна та товариству з обмеженою відповідальністю «Моноком» відповідно до частини другої статті 100 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» має бути забезпечено судове оскарження рішень і дій органів попереднього розслідування, зазначених у пункті 1 резолютивної частини цієї Постанови, з дотриманням правил тієї процесуальної стадії, в якій знаходиться провадження з відповідної справи. 

 5. Ця Постанова остаточно, не підлягає оскарженню, набирає чинності негайно після проголошення і діє безпосередньо. 

 6.Согласно статті 78 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» даний Постанова підлягає негайному опублікуванню в «Зборах законодавства Російської Федерації» і «Російській газеті». Постанова має бути також опубліковано в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». 

 Інформація, релевантна "12. ПОСТАНОВА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ РФ від 23 березня 1999 р. № 5-П «У СПРАВІ ПРО ПЕРЕВІРКУ конституційності положень статті 133, частини першої статті 218 ТА СТАТТІ 220 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку зі скаргою ГРОМАДЯН В.К. БОРИСОВА, Б.А. Кехмана, В.І. Монастирецький, Д.І. Фуфлигіна І ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Монок» (витяг) "

1. Розвиток конституційних засад НАРОДОВЛАДДЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ СУБ'ЄКТІВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
     постановах від 24 листопада 1995 року № 14-П у справі про перевірку конституційності частини 2 статті 10 Закону Республіки Північна Осетія від 22 грудня 1994 року «Про вибори до парламенту Республіки Північна Осетія - Аланія» 75И від 23 березня 2000 року № 4-П по справі про перевірку конституційності частини 2 статті 3 Закону Оренбурзької області від 18 вересня 1997 року «Про вибори депутатів Законодавчих
   
2. 6.4. До нового розуміння конституційної моделі російського місцевого самоврядування
     постанові фактично погодився з правомірністю рішення, що міститься у Федеральному законі «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації» в редакції від 28 серпня 1995 року і передбачає обов'язковість наявності представницького органу місцевого самоврядування в кожному муніципальному освіті. Розвиваючи відповідне регулювання, нова редакція
   
3. Тема XIII. АДВОКАТ У конституційному судочинстві
     постанов палат Законодавчих зборів Свердловської області; нормативних актів губернатора та Уряду Свердловської області; нормативних актів органів місцевого самоврядування »(зі ст. 4 Статуту). Статут передбачає звичайні для судочинства принципи діяльності Суду: незалежність, колегіальність, усність, безпосередність, безперервність розгляду, змагальність,
   
4. 10. ПОСТАНОВА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ РФ від 14 січня 2000 р. № 1-П «У СПРАВІ ПРО перевірку конституційності окремих положень Кримінально-процесуальний кодекс РРФСР, РЕГУЛЮЮЧИХ ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ. ПО порушення кримінальної справи, У ЗВ'ЯЗКУ З скарги громадянки І.П. Смирнова та ЗАПИТОМ ВЕРХОВНОГО СУДУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ »(витяг)
     постанови слідчого про припинення кримінальної справи за відсутністю в діях І.П. Смирнової складу злочину. Одночасно суд відповідно до частини четвертої цієї ж статті обрав щодо неї запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Порушена кримінальна справа була пов'язане з справою Є.П. Смирнової та направлено до органів прокуратури для додаткового розслідування. У
   
5. Глава 1. Завдання і принципи Кримінального кодексу Російської Федерації
     постановою Пленуму Верховного Суду РФ від 31 жовтня 1995 р. "Про деякі питання застосування судами Конституції Російської Федерації при здійсненні правосуддя" (БВС РФ. 1996. N 1. С. 4) суд, вирішуючи справу (у тому числі кримінальну), застосовує безпосередньо норми Конституції, зокрема, якщо він прийде до переконання, що федеральний закон (наприклад, норми КК) знаходиться в протиріччі з
   
6. Дія кримінального закону в часі і в просторі
     постанов Уряду РФ і нормативних правових актів федеральних органів виконавчої влади визначено Указом Президента РФ від 23 травня 1996 р. N 763 (у редакції від 13 серпня 1998 р.). Специфічний порядок застосування існує відносно законодавчих та інших нормативних актів, які зачіпають права, свободи, обов'язки людини і громадянина. В силу ч. 3 ст. 15 Конституції РФ
   
7. Глава 9. Поняття і цілі покарання. Види покарань
     постанові від 29 червня 1979 "Про практику застосування судами загальних почав покарання" зазначав: "... вказати судам, що коли санкція закону, за яким особа визнається винним, поряд з позбавленням волі передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку має бути обговорено питання про застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, зокрема виправних робіт,
   
8. Злочини у сфері економічної діяльності
     постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 18 листопада 2004 р. "Про судову практику у справах про незаконне підприємництво і легалізацію (відмивання) грошових коштів або іншого майна, придбаних злочинним шляхом" (БВС РФ. 2005. N 1. С. 2-6). Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації буде мати місце лише в тих випадках, коли в єдиному державному
   
9. Злочини проти порядку управління
     постанов пленумів Верховних Судів СРСР і РРФСР (Російської Федерації) по кримінальних справах. М., 2000. С. 291). 4. Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку (особи, які досягли 14-річного віку, підлягають відповідальності за скоєне за п. "б" ч. 2 ст. 105 КК РФ). 5. Суб'єктивна сторона характеризується умисною виною. Умисел може бути як прямим (при
   
10. 3.2. Контракт - основа посилення цивільно-правових відносин у силових структурах
      постановою законодавчих органів від Грудень 1996 року «Про альтернативну службу» призовник може за два дні до призову відмовитися від проходження служби та виконувати різні роботи на строк до 11-12 місяців (робота в госпіталях, лікарнях, хоспісах, громадських роботах). Що цікаво, норми права не вимагають від громадян вагомих доказів на право відмови від служби. Законодавці пішли
    
11. § 1. Цивільне законодавство та його система
      постановою Верховної Ради РРФСР від 12 грудня 1991 р. "Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав" було встановлено, що на території РРФСР норми колишнього Союзу РСР застосовуються в частині, що не суперечить Конституції РРФСР, законодавству РРФСР і даною Угодою. Під час проведення радикальної економічної реформи важливо, щоб застаріле і не
    
12. § 2. Дія цивільного законодавства
      постанові Конституційного Суду РФ від 24 жовтня 1996 р. № 17-П "У справі про перевірку конституційності частини першої статті 2 Федерального закону від 7 березня 1996 р." Про внесення змін до Закону Російської Федерації "Про акцизи" особливо наголошується, що за змістом Конституції РФ і Федерального закону від 14 червня 1994 р. "Про порядок опублікування і набрання чинності федеральних конституційних
    
13. Глава вісімнадцята. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
      постанову і т.п.). Наприклад Державна Дума, прийнявши постанову про денонсацію «Бе-ловежскіх угод», укладених в 1991 р., витлумачила свою ж постанову в особливому поста-новлення таким чином, що, мовляв, юридичних наслідків постанову Думи не має. Йшлося про постанову Верховної Ради РРФСР від 12 грудня 1991 року, яким було денонсовано Договір від 1922 про
    
14. § 2. Види форм права
      постановою »і т.п. висловлюють цю правову зв'язок; 6) у визнанні правового акта, що ігнорує встановлені юридичні залежності, що порушує законність і втрачає юридичну силу. Види нормативних правових актів У системі нормативних правових актів будь-якої держави особливе місце займає конституція. Особливість конституції полягає в тому, що в ній закріплюється баланс соціальних
    
15. 1. Поняття і види підсудності
      конституційного закону "Про арбітражних судах Російській Федерації" конкретизує коло його повноважень і, не розмежовуючи на головні і допоміжні, відносить до них: - розгляд деяких категорій справ як суду першої інстанції (і перегляд їх за нововиявленими обставинами); - перевірку в порядку нагляду вступили в законну силу судових актів арбітражних судів
    
16. 1.3. Сутність мирової угоди
      постанову ст. 1364, без сумніву, визначає тільки ... процесуальне значення світових угод, Комісія визнала бажаним відтінити відмінність, що існувала між сими угодами і остаточними судовими рішеннями, шляхом включення в проект спеціального правила про те, що світові угоди не із'емлются від дії загальних приписів цивільного законодавства про умови дійсності
    
17. 3.1. Можливість оспорювання мирової угоди
      суду і суду загальної юрисдикції: Дис. ... к.ю.н. С. 49; Сердюкова Н.В., Князєв Д.В. Мирова угода в практиці арбітражних судів. С. 48. Слідуючи позиції Президії Вищого Арбітражного Суду РФ, судово-арбітражна практика виходить з заборони на самостійне оспорювання мирової угоди і вимога про застосування наслідків його недійсності, допускаючи тільки оскарження ухвали про
    
18. Тема IX. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТІВ
      постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання ». У підозрюваного і обвинуваченого з ранніх етапів розслідування з'являвся професійний захисник, який отримав право «бути присутнім при пред'явленні обвинувачення, брати участь у допиті підозрюваного або обвинуваченого, а також інших слідчих діях, які з їх участю; знайомитися з
    
19. 11. ПОСТАНОВА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ РФ від 20 квітня 1999 р. № 7-П «У СПРАВІ ПРО ПЕРЕВІРКУ конституційності положень пунктів 1 І 3 частини першої статті 232, частини четвертої статті 248 та частини першої статті 258 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку із запитом Іркутського РАЙОННОГО СУДУ ІРКУТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА РАДЯНСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА НИЖНІЙ НОВГОРОД »(витяг)
      постановою щодо обвинуваченого відповідно виправдувального вироку або обвинувального вироку, що констатує винність обвинуваченого в менш тяжкому злочинному діянні. Разом з тим законодавець вправі передбачити і інші процесуальні наслідки, також виключають продовження провадження у кримінальній справі при відмові прокурора (і потерпілого) від обвинувачення, зокрема