Головна |
« Попередня | Наступна » | |
8.8. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців та викладачів у системі додаткової професійної освіти |
||
Система безперервного трирівневого професійної юридичної освіти забезпечує підготовку фахівців різних освітніх цензів з певною кваліфікацією. Однак багаторічна професійна діяльність фахівців не може бути достатньо ефективною з тим рівнем підготовки, який вони первинно отримали в освітніх установах. Тому державними нормативними актами передбачено підвищення професійної кваліфікації фахівців і викладачів не рідше одного разу на п'ять років, а при необхідності і отримання нової або суміжної кваліфікації. Ці завдання вирішує наявна на федеральному, відомчому та муніципальному рівнях система додаткової професійної образованія127. Вона передбачає: 1) створення в освітніх установах вищої професійної освіти таких структурних подразделеній128, як: факультети (центри на правах факультетів) підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки фахівців; міжгалузеві регіональні центри підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки фахівців; курси підвищення кваліфікації фахівців (викладачів); 2) в освітніх установах середнього професійної освіти відділення підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки фахівців, курсів підвищення кваліфікації фахівців. Зміна суспільної формації держави зажадало реформування всіх державних і громадських структур в нашому суспільстві, в тому числі і модернізації системи професійної освіти. У Концепції модернізації російської освіти на період до 2010 р. сказано: ... Розвивається, суспільству потрібні сучасно освічені, моральні, заповзятливі люди, здатні самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, бути мобільними, динамічними, конструктивними фахівцями, володіти розвиненим почуттям відповідальності за долю страни129. Щоб добитися цього, необхідно не лише відновити зміст і технології професійної освіти, але й вирішити в першу чергу ключову задачу модернізації - рішуче поліпшити якість науково-педагогічних кадрів. Досвід, проблеми та перспективи професійно-педагогічної підготовки викладачів детально досліджені професором А.Д. Лазуки-ним130. Таке завдання можна вирішити через систему додаткової професійної освіти. Міністерством освіти РФ прийнято рішення і затверджено Типове положення про структурні підрозділи базових вищих навчальних закладів, інститутах або центрах педагогічної підготовки і професійної перепідготовки викладачів, а також факультетах підвищення педагогічної кваліфікації викладачів. Це відноситься і до вузам правоохоронних міністерств і відомств. Організаційно це завдання вирішується декількома шляхами. Перший шлях - підготовка викладачів для вищої і середньої спеціальної школи на базі цільової аспірантури (ад'юнктури). Відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів у системі післявузівської професійної освіти в Російській Федераціі131 в базових вузах юридичного профілю функціонує аспірантура (ад'юнктура) і докторантура, де готуються фахівці з вченим ступенем кандидата і доктора наук. Аспіранти (ад'юнкти), бажаючі, крім того, отримати додаткову кваліфікацію «викладач вищої школи», зобов'язані вивчити передбачені державними вимогами психолого-педагогічні дисципліни в обсязі понад 500 аудиторних годин, пройти 100-годинну педагогічну практику, скласти іспит з комплексної дисципліни і захистити випускну кваліфікаційну роботу перед Державної атестаційної коміссіей132. Ця система хороша, але задовольняє потреби вищих освітніх установ кваліфікованими педагогічними кадрами не більш ніж на 15-20%. Решта посад викладачів поповнюються колишніми практичними працівниками. Ця категорія викладачів, коли не отримує необхідної психолого-педагогічної перепідготовки, привносить найчастіше в навчально-виховний процес освітніх установ авторитаризм, «голий» практицизм, який не забезпечує науковості, а зводить педагогічну діяльність до формального навчання, усуваючи з неї формування особистості учнів - освітню , виховну і розвиваючу складові. В результаті хороший професіонал перетворюється на колишнього ймовірного педагога. Другий шлях полягає в організації на науковій основі широкомасштабної професійної підготовки викладачів-предметників з числа практичних працівників, які мають схильність до педагогічної діяльності і бажання займатися нею. Така підготовка дипломованих викладачів як для свого вузу, так і для середніх спеціальних навчальних закладів та навчальних центрів передбачена Державними вимогами до мінімуму змісту та рівня професійної підготовки випускника для отримання додаткової кваліфікації «Викладач» 133. При цьому важливою умовою успіху, як і в педагогічній підготовці студентів, курсантів і слухачів, виступає необхідність мати в кожному юридичному вузі кафедру педагогіки і психології, укомплектовану кваліфікованими викладачами. Третій шлях - підготовка дипломованих викладачів-предметників з числа студентів та слухачів, що навчаються у ВНЗ. Для цього охочі стати педагогами в процесі спеціалізації вивчають психолого-педагогічні дисципліни, передбачені державними вимогами для отримання додаткової кваліфікації «Викладач». При цьому перелік дисциплін та обсяг годин на цю підготовку повинен відповідати зазначеному державному освітньому стандарту від 20 лютого 1995 Четвертий шлях - підготовка магістрів освіти. Його реалізація передбачає відкриття в провідних (головних) федеральних і відомчих юридичних вузах магістратури з отриманням державної акредитації на підготовку викладачів - предметників певної спеціалізації. Така підготовка проводиться за двома напрямками: 1) випускники вузу, схильні до наукової та педагогічної діяльності, за бажанням, зараховуються в дворічну магістратуру. На першому році навчання (11 місяців) вони проходять теоретичну психолого-педагогічну і наукову підготовку, а на другий рік їх направляють в освітні установи для проходження педагогічної практики, проведення досліджень і написання магістерських дисертацій. У міру готовності вони захищаються в головному вузі і отримують дипломи зі ступенем «магістр освіти»; 2) практичні працівники, відібрані кадрами в якості кандидатів на заміщення вакантних педагогічних посад, направляються на рік для навчання в магістратурі головного вузу. Після здачі магістерських іспитів їх зараховують на посади викладачів вузів, ссузів і УЦ для проходження професійної та педагогічної практики, проведення досліджень і написання магістерських дисертацій. У міру готовності дисертацій вони захищають їх перед державною атестаційною комісією і отримують диплом зі ступенем «магістр освіти». П'ятий шлях - організація в кожному вузі і ссузів постійно діючої системи підвищення педагогічної кваліфікації викладачів. Це завдання вирішується у двох варіантах: 1) перший - організація в окремих регіонах на базі підвідомчих вузів факультетів підвищення педагогічної та професійної кваліфікації викладачів-предметників, що передбачено «Типовим положенням про освітній установі додаткової професійної освіти (підвищення кваліфікації) фахівців »134 і« Типовим положенням про структурні підрозділи підвідомчих вищих навчальних закладів, які здійснюють додаткову професійну освіту (підвищення кваліфікації) викладачів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів »135; 2) другий - створення в кожному вузі, що має кафедру педагогіки і психології, постійно діючої школи педагогічної майстерності (ШПМ) або школи початківців викладачів. У них здійснюється підвищення педагогічної кваліфікації викладачів не рідше одного разу на п'ять років і проводиться обов'язкова психолого-педагогічна підготовка початківців преподавателей136.
|
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 8.8. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців та викладачів у системі додаткової професійної освіти " |
||
|